Шпаргалки по "Макроэкономике"

Одночасно із падінням процентної ставки на грошовому  ринку виникають похідні ефекти. По-перше, зменшується альтернативна  вартість грошей, що викликає зростання попиту на гроші: DM^d / P = –h × Di. По-друге, знижується грошовий мультиплікатор, який зменшуючи пропозицію грошей, гальмує її збільшення: DM^s / P = (Н₁ / P + DH / P) × Dm_m. З урахуванням емісії грошової бази та похідних ефектів рівноважна процентна ставка зменшиться до і₂. За такої процентної ставки скориговане збільшення пропозиції грошей врівноважиться з індуційованим збільшенням попиту на гроші:

.(5.21)

Третій  варіант передбачає, що змінюються і реальний дохід, і грошова база. Цей варіант найбільше відповідає практиці, оскільки центральний банк завжди реагує на зміни реального доходу виходячи з необхідності досягнення певних цілей монетарної політики. Графічне зображення цього варіанта наведено на рис. 5.6.

Центральний банк може ставити перед собою  різні цілі. Припустимо, що він поставив за мету утримувати процентну ставку на незмінному рівні. Це є можливим лише за умови збільшення пропозиції грошей пропорційно збільшенню попиту на гроші. Саме на таких умовах побудовано графік, що розглядається.

Припустимо, що під впливом зростання реального  доходу попит на гроші збільшився: DM^d / P = k × DY – h × Di. Щоб врівноважити грошовий ринок, пропозиція грошей має бути збільшена на таку саму величину: DH / P × M_m = k × DY – h × Di.

Оскільки  у нас Di = 0, то приріст пропозиції грошей, який необхідний для врівноваження грошового ринку, визначається так: DH / P × m_m = k × DY. Звідси збільшення грошової бази, необхідне для збалансованого зростання пропозиції грошей, можна визначити за формулою

Розглянутий механізм урівноваження грошового  ринку передбачає його автономне функціонування. Насправді ж грошовий ринок тісно пов’язаний з товарним ринком, що суттєво впливає на алгоритм механізму його врівноваження. Для дослідження грошового ринку у взаємодії з товарним ринком використовується модель IS — LM.

Якщо  забезпечується збалансована зміна  доходу і грошової бази, то збільшення попиту на гроші, викликане зростанням доходу, дорівнює збільшенню пропозиції грошей, викликаному цільовою емісією грошової бази. За цих умов рівновага не порушується і процентна ставка не змінюється. В разі здійснення незбалансованої зміни доходу і грошової бази виникає нестача або надлишок грошей. У таких випадках урівноваження грошового ринку відбувається за допомогою процентної ставки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

32.Роль процентної ставки в економіці. Номінальна та реальна процентна ставка.  Рівняння Фішера та ефект Фішера.

Процентна ставка — це вартість послуги, пов’язаної з грошовим запозиченням, яка встановлюється в процентах до суми запозичених грошей. Рівень процентної ставки визначається в розрахунку на річний термін використання грошей, наприклад 10 % річних. У разі використання запозиченої суми грошей протягом терміну, меншого ніж рік, процентна ставка пропорційно зменшується. Добуток процентної ставки і суми грошей, які надаються у позику, для позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника — ціною у вигляді процентних платежів.

Залежно від способів грошового запозичення  застосовуються різні процентні  ставки. Серед них можна виділити такі: процентні ставки за депозитами, процентні ставки за кредитами (позиками), процентні ставки за облігаціями, облікову процентну ставку тощо. Реальна процентна ставка — це така ставка процента, яка формується ринком за припущення, що ціни на товари та послуги не зміняться протягом терміну використання позики. Вона визначає реальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець, або кількість товарів і послуг, яку він може купити за цю кількість грошей. Рівень реальної процентної ставки залежить від багатьох чинників. Серед них головними є такі: адміністративні витрати позикодавців, строк позики, кредитні ризики, оподаткування доходу позикодавця, попит і пропозиція на ринку позичкових грошей. Усі ці чинники враховуються позикодавцем і позичальником у процесі узгодження рівня процентної ставки.

Номінальна  процентна ставка — це така ставка процента, яка формується ринком з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції, тобто зростання цін на товари та послуги, яке відбувається протягом терміну використання позики. Така процентна ставка визначає номінальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець за надання позики. Оскільки ціни з часом, як правило, зростають, то в процесі узгоджування процентної ставки позикодавець і позичальник фактично визначають номінальну процентну ставку. Проте на момент узгодження ціни за позику позикодавець і позичальник не знають, якими будуть фактичні темпи інфляції протягом терміну використання позики. Вони можуть ураховувати лише ту інфляцію, яку очікують. Зв’язок між номінальною і реальною процентними ставками та очікуваною інфляцією можна виразити таким рівнянням:

,(5.23) де і — номінальна процентна ставка; r — реальна процентна ставка; — очікуваний темп інфляції.

Після нескладних перетворень рівняння (5.23) номінальну процентну ставку можна  визначити за формулою

(5.24)

Рівняння, яке є сумою реальної процентної ставки та очікуваної інфляції, називається рівнянням Фішера . На базі цього рівняння визначається реальна ставка процента. Якщо від номінальної ставки процента відняти очікувану інфляцію, то отримаємо очікувану реальну процентну ставку . Якщо від номінальної ставки процента відняти фактичну інфляцію, то отримаємо фактичну реальну процентну ставку . Реальна процентна ставка є важливим чинником економічної кон’юнктури. На відміну від номінальної процентної ставки, яка є інструментом, що регулює розрахунки між позикодавцем і позичальником, реальна ставка процента визначає мотивацію до отримання та надання позики.

33.Інфляція: сутність, види, методи  вимірювання.

Інфляція  – це приріст цін, викликаний надлишком  грошей стосовно до випуску товарів  та послуг. Вона вимір.за допомогою  індексу цін. Підвищення індексу  цін у поточному році порівняно  з попереднім указує на інфляцію, а  зменш.індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції. Для обчисл.темпу інфляції (ТІ) застосов. 2 методи. Перший – на основі індексу  цін базового періоду. В цьому  випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року): ТІ= –100,де – індекс цін аналізованого періоду (року); 100 – індекс цін поперед.періоду (року). Другий – на основі індексу цін поперед.періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізов.періоді (році) стосовно поперед.періоду (року): ТІ= .

Однією  з закономірн.інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділ.на 3 види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу). Помірна (повзуча) інфляція виник.тоді, коли річний приріст цін склад.не більше 10%.Певний час ціни можуть зрост.повільними темпами, що не має негат.наслідків і не відчутним для економ.суб’єктів. Але з часом темпи зрост.цін збільш. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізов.секторах економіки, де почин.прискорено підвищ.ціни на товари у відповідь зростання попиту. Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.десятками або сотнями відсотків. На цій стадії окремі групи економ.суб’єктів добив.різкого підвищ.цін, що змушує й інших посил.свої економ.та соц.вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави. Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.тисячами відсотків. На цій стадії гроші почин.втрачати здатність викон.свої функції.

Інфляція  відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну  нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про  виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного  доходу.

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Інфляцію можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в ек-ці або заходами, запланов. держ. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

Неочікуваиа інфляція є результатом непередбачених змін в ек-ці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному По та сукупній Пр. У залежності від характеру кінцевих причин, які виклик.інфляцію, слід розрізн.2 її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат. Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зрост.внаслідок випереджаючого зростання сукупн.попиту стосовно сукупн.пропозиції. Таке зрост.сукупн.попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, держ.витрат, а також ін вест.витрат та ін. Інфляція витрат, як правило, супрводж.падінням вир-ва. Таке явище дістало назву стагфляції. Отже, стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. У залежності від можливості передбачити зрост.цін розрізн.очікувану і неочікувану інфляцію. Очікув.інфляція спричин.певними тенденціями в економіці або заходами, заплонов.державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь. Неочікув.інфляція є результатом не передбач.змін в економіці, наслідком виникнення незапланов.змін у сукупн.попиті та сукупн.пропозиції.

34.Очікувана  інфляція в теорії  адаптивних і раціональних  очікувань. 

Інфляційним очікуванням відводять важливе  місце в макроекономічному аналізі. Проте серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо механізму формування інфляційних очікувань. У контексті цього питання найбільшої уваги заслуговують теорія адаптивних очікувань і теорія раціональних очікувань.

Згідно  з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. Такий механізм можна описати за допомогою формули

. (6.3)

З формули (6.3) видно, що очікування відносно інфляції в прогнозному періоді  дорівнюють інфляційним очікуванням в передпрогнозному періоді , скоригованим на помилковість прогнозу, що виявляється в процесі цього (передпрогнозного) періоду . Іншими словами, якщо в процесі передпрогнозного періоду фактична інфляція перевищує очікувану, то очікувана інфляція прогнозного періоду також перевищуватиме очікувану інфляцію передпрогнозного періоду. Але помилковість прогнозування в передпрогнозному періоді має враховуватися не один до одного, а згідно з коефіцієнтом корекції (g), який залежить від швидкості перегляду очікувань. Припускається, що інфляційні очікування коригуються швидко. Тому g близький до 1, а рівняння (6.3) спрощується до такого вигляду:

.(6.4)

Отже, за цих умов інфляція, очікувана у  майбутньому періоді, дорівнює фактичній  інфляції у попередньому, тобто минулому, періоді.

Механізм  формування інфляційних очікувань, запропонований теорією адаптивних очікувань, може забезпечувати достатньо точне прогнозування лише в умовах стабільних темпів інфляції. Якщо темпи інфляції нестабільні, то використання рекомендацій цієї теорії може викликати певні відхилення фактичної інфляції від очікуваної.

Теорія  раціональних очікувань спирається не на минулу інформацію, а на майбутню. Вона виходить з того, що економічні суб’єкти користуються достатньою інформацією про майбутні зміни в економіці і можуть її використати для формування прогнозів щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін. Зокрема, вони володіють інформацією про майбутні зміни грошової маси, реального ВВП та інших змінних, від яких залежить динаміка цін. Прихильники цієї теорії припускають, що в процесі формування очікувань люди можуть помилятися, але систематичних помилок не роблять. Що стосується окремих помилок, то їх легко помітити, виправити і з урахуванням цього вдосконалити спосіб формування очікувань.