Шпаргалки по "Макроэкономике"

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій, яке  здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.

Інший спосіб прямого фінансування інвестицій — емісія акцій. Основним видом акцій є звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів. Наприклад, якщо акціонер володіє однією звичайною акцією підприємства, яке випустило один мільйон таких акцій, то він має право на одну мільйонну частку активів цього підприємства та одну мільйонну частку його прибутку. Тому у разі збільшення прибутковості підприємства доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються. Основна вада звичайної акції порівняно з облігаціями полягає в тому, що акціонери є останнім позивачем, тобто мають право на отримання дивідендів лише після власників облігацій та привілейованих акцій, емітованих даним підприємством.

На величину інвестиційних коштів, які може залучити підприємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій. Коли попит на ринку акцій високий, підприємство, продаючи порівняно небагато акцій, може мобілізувати на фінансовому ринку багато коштів. І навпаки, якщо ціни на акції підприємства низькі, воно змушене продати більше акцій для залучення такої самої суми.

Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників — це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди — через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники — переважно шляхом продажу цінних паперів.

54.Визначення рівноважного ВВП на основі методу “витрати – випуск”. Модель “кейнсіанський хрест”.

За методом  “видатки-випуск” рівнов.ВВП- це такий  обсяг вир-ва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки  всієї продукції, виробленої в поточному  періоді. Тобто, при рівнов.ВВП сукупна  к-ть вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих  та інвестиційних). Економіка постійно тяжіє до рівноваги. Це означає, що у  випадку, коли сукупні витрати перевищують  ВВП і відбув.незаплановане зменшення  товар.запасів, підприємства будуть зацікавлені  збільшувати вир-во до рівня сукуп.витрат, якщо навпаки, сукуп.витрати менші  від ВВП і відбув.незаплановане  збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати вир-во до рівня  сукуп.витрат. Аналіз рівнов.ВВП можна  здійснити і за допомогою граф.моделі “видатки-випуск” (Кейнсіанський хрест). Горизонт.вісь – ВВП (Y), вертикальна- факт.сукуп.витрати (Е), бісектриса – ситуація, коли факт.і заплановані сукуп.витрати збігаються.Перетин ліній факт.і заплан.сукуп.витрат у т.Т1 – тотожність між цими витратами. Але в дійсності факт.сукуп.витрати, як правило, не збігаються із заплан.сукуп.витратами. Якщо Е<Y – економіка виробляє більше продукції, ніж зможуть її реалізувати. Це свідчить про виникнення перевир-ва, яке супров. Збільшенням товарних запасів і незаплан.приростом інвестицій у товарні запаси (+І’).Отже, підп-ва зменшуватимуть вир-во до рівня попиту, що породжуватиме тенденцію до віднови рівноваги між ВВП і сукуп.видатками. Якщо навпаки, то це ознака недовир-ва, яке супроводж.незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси (-І’) і слугує для підп-в підставою збільшувати вир-во до рівня попиту. Взагалі інвестиції викон.балан.роль в економіці: Y=E±I’. Це означає, що в умовах рівноваги Y=0 Y=E. 
 
 
 

55.Визначення  рівноважного ВВП  за методом “вилучення–ін’єкції”. Модель “заощадження-інвестиції”.

В основі методу «вилучення — ін’єкції» лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціямУ спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін’єкції — лише у формі інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так: S = І, де І — заплановані інвестиції.

Фактичні  інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють . Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: . Це положення кореспондується з методом «видатки — випуск», за яким фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланованих інвестицій. У графічній інтерпретації модель «вилучення — ін’єкції» подана на рис 6.2. 
 
 
 
 
 

Рис. 1 Модель «вилучення — ін’єкції»

Згідно  з рис. 1 лише Y₁ є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S₁ = I, а І¢ > 0. Y₂ більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S₂ > I, а І¢ < 0. Y₃ менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S₃ < I, а І¢ < 0.

Візьмімо  до уваги, що заощадження є функцією доходу (Y), а заплановані інвестиції — елемент сукупних видатків. Тому, наприклад, перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями свідчить про перевищення доходу порівняно із сукупними видатками. Це означає: якщо S₂ > I, то Y > Е, що узгоджує між собою два методи визначення рівноважного ВВП.

Заощадження зазвичай не дорівнюють запланованим інвестиціям. Але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо, наприклад, заощадження перевищили заплановані інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженням.

Якщо, навпаки, нерівновага на ринку позичкового  капіталу порушується збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові  
гроші, то відсоткова ставка зростає. Це сприяє збільшенню заощадження (пропозиція грошей) до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадження) та ін’єкціями (інвестиції), а відтак — і рівноваги на товарному ринку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

56.Модель простого мультиплікатора витрат. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора.

Між запланованими  автономними витратами і рівноважним  ВВП існує не проста, а помножена  залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць  змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

Мультиплікатор  витрат належать до ключових категорій  макроекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід попередньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

В нашій  спрощеній економіці рівноважним  є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на споживання та інвестування, тобто Y = C + I.  наведеному рівнянні окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрізняти витрати індуційовані та автономні. В загальному контексті термін «індуційовані» використовується для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. Термін «автономні» — навпаки, для позначення тих змінних, які в межах даної моделі не залежать від незалежної змінної. В економічну теорію поняття «мультиплікатор витрат» було введено англійським економістом Каном (1931 р.). Кан помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Кейнс у науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Отже, по-перше, мультиплікатор витрат — це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Виходячи з формули (9.11), це можна записати так:

(9.12)

Позначимо мультиплікатор витрат символом m_e і запишемо його формулу:

(9.13)

Звідси  приріст рівноважного ВВП можна  визначити за спрощеною формулою:

(9.14)

Із формули (9.13) видно, що мультиплікатор витрат перебуває  в прямій залежності від граничної  схильності до споживання (с)  
і в оберненій від граничної схильності до заощаджень (1 – с). Мультиплікатор витрат, як правило, більший за одиницю.

Ще раз  звернемо увагу на те, що пряма залежність мультиплікатора витрат від граничної схильності до споживання свідчить про його обернену залежність від граничної схильності до заощаджень. Тому, враховуючи, що 1 – c = s, трансформуємо формулу (9.13) таким чином:

.(9.19)

Формула (9.19) дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами (9.13) і (9.19), називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо (див. підрозд. 9.1), до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним. У подальшому в міру розширення об’єкта макроекономіки від приватної закритої економіки до відкритої економіки ми будемо нарощувати кількість вилучень і ускладнювати мультиплікатор витрат.

57.Рецесійний  розрив: графічна  та математична  інтерпретація.

В умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зрости ( ), щоб факт.ВВП збільшився до потенц.рівня. величину рецесійного розриву:

.(9.21)

Графічна  модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання  фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції, така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається формулою: