Шпаргалки по "Макроэкономике"

Розглянемо  перший варіант: споживач заощаджує  в період молодості, щоб на певну  величину збільшити споживання в  період старості. За цих умов міжчасове  бюджетне обмеження споживача у  кожному періоді визначається так:

С₁ = Y₁ – S₁; (7.12) С₂ = (1 + r)S₁ + Y₂. (7.13)

Отже, у  першому періоді максимально  можлива величина споживання менша  за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Розглянемо  протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому  періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і бере ще гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою:

(7.14) (7.15)

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше за поточний дохід на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір  споживача з’явилися дві функції споживання, які економісти називають гіпотезами: гіпотеза життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, та гіпотеза постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

46.Споживання  у довгостроковому  періоді: гіпотеза  життєвого циклу та постійного доходу.

Гіпотеза  життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей впродовж життя змінюється. Але, попри це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом усіх періодів свого життя. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання, коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя.

Для ілюстрації гіпотези життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:

Т —  очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яке складається  з періоду трудового життя  і післятрудового (пенсійного) періоду; R — запланована кількість років трудового життя;

Y — очікуваний середньорічний трудовий дохід за весь період трудового життя; W — майно (активи, багатство), яке людина нагромадила за рахунок заощаджень (для спрощення припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно  з наведеними умовами ресурси  особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R × Y), і нагромадженого майна (W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи впродовж усього її життя становитиме

.(7.16) Тоді функцію споживання особи можна записати так:

.(7.17)Отже, споживання залежить  від двох чинників: поточного  доходу і майна.

Гіпотеза  постійного (перманентного) доходу. Згідно з цією гіпотезою споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. За своїм визначенням постійний дохід — це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок трудового доходу і нагромаджених активів. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція споживання:

С = с × Y^p,(7.21) де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання; Y^p — постійний дохід (наявний).

На базі функції споживання з постійним  доходом можна зробити висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для цього обидві частини рівняння (7.21) поділимо на Y:

(7.22)

Отже, середня  схильність до споживання залежить від  співвідношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.

47.Кейнсіанська  функція інвестицій: графічний та математичний  аналіз.

В основі кейнсіанського підходу до функції  інвестицій в основний капітал лежать три передумови. По-перше, коли хтось інвестує, то він орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування. При цьому під чистим прибутком Кейнс розумів чисту виручку, яка залишається після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань.

По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, в якому вони здійснюються, а в майбутньому, то необхідно спиратися на прибуток, який очікується отримати протягом всього строку служби основного капіталу. Кейнс звертав на це особливу увагу, оскільки до нього дане питання не мало чіткого вирішення. Висновок щодо застосування очікуваних прибутків передбачає врахування фактора часу і тому зумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків, тобто визначення їхньої теперішньої вартості. Кейнс оцінював це як вплив майбутнього на теперішнє.

По-третє, об’єкт інвестування Кейнс називає  капітальним майном. Визнаючи вартість капітального майна, він враховує не вартість його придбання, а його відновну вартість. Вона, як відомо, зумовлюється витратами на його заміщення, які в майбутньому можуть зростати у зв’язку зі зростанням цін.

Оскільки  метою інвестування є збільшення прибутку, то це передбачає зіставлення  інвестиційних витрат і вигод  від інвестування. У Кейнса інвестиційними витратами є вартість капітального майна, а вигодами від інвестування — дисконтована вартість очікуваних прибутків. Для їх зіставлення Кейнс використовує категорію, яка має назву «гранична ефективність капіталу».

За своїм  визначенням гранична ефективність капіталу — це така ставка процента, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, які очікується отримати від використання капітального майна, з вартістю капітального майна. Для формалізації наведеного визначення запишемо рівняння:

,(8.7)

де  К — вартість капітального майна (інвестиційного проекту); PR —очікуваний прибуток (чистий); R* — гранична ефективність капіталу; t — роки, протягом яких має використовуватися капітальне майно (реалізується інвестиційний проект).

Рис. 8.2. Графік сукупного попиту на інвестиції

За Кейнсом  рис. 8.2 можна прокоментувати так: обсяг  сукупних інвестицій намагатиметься зростати, допоки не залишиться більше таких  інвестиційних проектів, гранична ефективність яких перевищувала б процентну ставку. Згідно з графіком, якщо процентна ставка становить 20 %, то інвестиційний попит дорівнює нулю, оскільки не існує інвестиційних проектів, гранична ефективність яких перевищує таку процентну ставку. Зі зниженням процентної ставки до 15 % економічно доцільними будуть інвестиції в перший та другий проекти, гранична ефективність яких відповідно дорівнює 20 % і 18 %, тобто понад 15 %. У цьому випадку інвестиційний попит становитиме (І₁ + І₂). Зниження процентної ставки до 10 % викликає збільшення інвестиційного попиту до (І₁ + І₂ + І₃), а до 5% відповідно до (І₁ + І₂ + І₃ + І_4.).

Спираючись  на рис. 8.2, можна зробити висновок, що інвестиційний попит зростає  в міру зниження процентної ставки. Отже, інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. Виходячи з цього кейнсіанську функцію інвестицій можно подати такою формулою:

8,8 (8.8) 

48.Неокласична  функція інвестицій  та її математична  інтерпретація.

В основі неокласичної функції інвестицій в  основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки процента, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та частки, на яку зменшується цей розрив у кожному поточному періоді. Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією, попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.

Підсумовуючи, виразимо залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва такою формулою:

(8.10)

Рівняння (8.10) показує, що бажаний обсяг основного  капіталу знаходиться в оберненій  залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва.

Розрив  між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит  на інвестиції протягом майбутнього  періоду.  
В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу.

З урахуванням  попиту на відновлювальні інвестиції (d × K_t), поточний попит на валові інвестиції в неокласичній функції інвестицій в основний капітал можна визначити такою формулою:

.(8.13)

49.Проста  інвестиційна функція.  Бухгалтерський метод  визначення прибутковості інвестиційних проектів та метод чистої дисконтованої вартості.

У макроекономічному  моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною попиту на інвестиції є лише процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами: по-перше, процентна ставка є спільним чинником всіх компонентів інвестиційного попиту; по-друге, процента ставка є тим чинником, на який може впливати кон’юнктура на ринку позичкового капіталу і монетарна політика. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій простої інвестиційної функції. Крива, яка відображує обернену залежність між інвестиціями і процентною ставкою, має від’ємний нахил. Вплив інших чинників на інвестиційний попит викликає зміщення цієї кривої у відповідний бік. До складу інших чинників інвестиційного попиту відносяться технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.

Серед методів такого дисконтування найліпшим  уважається метод чистої дисконтованої  вартості, за яким прибутковість інвестиційного проекту визначається як різниця між дисконтованою вартістю очікуваних доходів і дисконтованою вартістю очікуваних витрат. Припустимо, що ставка дисконту дорівнює R; за перший рік реалізації проекту дохід та витрати становлять відповідно ; за другий рік — і т. д. За таких умов чисту дисконтовану вартість (NPV) проекту можна обчислити за формулою

(8.19)

Якщо  чиста дисконтована вартість додатна (NPV > 0), то інвестиційний проект є потенційно прибутковим; якщо вона від’ємна (NPV < 0), то інвестиційний проект є збитковим і від нього слід відмовитися.

Спільним  для всіх методів оцінювання прибутковості  інвестиційних проектів є те, що між процентною ставкою і попитом на інвестиції існує обернена залежність. За традиційним методом процентна ставка слугує нижньою межею норми прибутковості проектів, в які підприємцям вигідно вкладати інвестиції. Чим нижчою є процентна ставка, тим більша кількість інвестиційних проектів стає об’єктом попиту. Згідно з методом чистої дисконтованої вартості процентна ставка безпосередньо впливає на прибутковість інвестиційного проекту. Чим нижчою є ставка дисконту, тим більшими є чиста дисконтована вартість і попит на інвестиції.