Шпаргалки по "Макроэкономике"

У цьому  рівнянні добуток P × Y — це номінальний ВВП, або номінальний дохід економіки, що залежить від обсягу виробництва (Y) та рівня цін (P). Добуток M × V характеризує номінальну платоспроможність економіки, яка залежить від кількості грошей і швидкості їх обігу. Виходячи з рівняння Фішера можна отримати функцію попиту на гроші в умовах рівноваги на грошовому ринку:

(5.12)

де  M^D — попит на гроші; V — швидкість обігу грошей; 1/V— коефіцієнт пропорційності, що показує кількість грошей на кожну одиницю доходу (P × Y), якою люди бажають володіти. Він є величиною, оберненою до швидкості обігу грошей. При цьому швидкість обігу грошей вважається постійною величиною. Тому коефіцієнт 1/V теж вважається постійним.

Отже, згідно з кількісною теорією грошей Фішера попит на гроші є виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього  не впливає. Фішер дійшов до такого висновку, вважаючи, що люди зберігають гроші лише з однієї причини —  для фінансування купівельних операцій і не мають інших мотивів для зберігання грошових запасів.

Насправді ж гроші виконують ще дві функції: це — міра вартості й засіб заощадження. Перша з них не пов’язана з потребою людей в грошах, бо для вимірювання вартості наявні гроші не потрібні. Друга (засіб заощадження) — відіграє суттєву роль у формуванні попиту на гроші, оскільки останні можуть бути використані не лише для фінансування купівельних операцій, а й засобом для здійснення заощаджень (нагромадження багатства), наприклад, у формі фінансових активів.

Певною  мірою ця обставина була врахована  іншими представниками класичної теорії, яких називають кембриджськими економістами (А. Маршал та А. Пігу). Вони усвідомлювали, що гроші потрібні людям не лише для їх використання в якості платіжного засобу, а й як засіб заощадження. На їхню думку, коли дохід людини збільшується, в неї виникає бажання певну його частину заощаджувати у формі фінансових активів. Таке бажання також знаходиться в прямій залежності від доходу.

Кембриджське  рівняння, яке описує функцію попиту на гроші, виглядає так:

M^D = K × P × Y(5.13)

В цьому  рівнянні коефіцієнт K дорівнює коефіцієнту 1/V, яке є елементом попереднього рівняння. Але за зовнішньою схожістю між цими рівняннями ховається суттєва відмінність. На відміну від Фішера кембриджські економісти допускали, що K є не постійним, а може коливатися у короткостроковому періоді. На їх думку, коливання K обумовлюється тим, що на рішення економічних суб’єктів відносно зберігання грошових запасів впливає рівень доходу, який можна отримати від фінансових активів і який залежить від рівня процентної ставки. Якщо, наприклад, процентна ставка зростає, то економічні суб’єкти намагатимуться економити на грошових запасах, щоб збільшити частку свого доходу, яка спрямовується на заощадження. Тому K зменшується. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

29.Кейнсіанська  функція попиту  на гроші. Попит  на гроші і швидкість  обертання грошей.

Суттєвий  вклад у розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс. Сукупність його теоретичних  положень щодо попиту на гроші назвали  теорією переваги ліквідності. Цей термін підкреслює той факт, що, на думку Кейнса, серед всіх якостей грошей люди віддають перевагу їхній ліквідності. Кейнс суттєво розширив уявлення про причини виникнення попиту на гроші, визначивши три мотиви, що викликають у людей бажання зберігати грошові запаси, а саме трансакційний мотив, застережний мотив і спекулятивний мотив.

Трансакційний і застережений мотиви Кейнс пов’язував із потребою людей в грошах для  фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат на купівлю товарів і послуг, другий — непередбачених витрат, які вимагають створення страхових грошових запасів. Ці мотиви конкретизують положення класиків про те, що попит на гроші зумовлений їхньою платіжною функцією і знаходиться в прямій залежності від доходу. Виділенням третього, спекулятивного, мотиву Кейнс поділив думку кембриджських економістів, що гроші виступають засобом заощадження. Оскільки заощадження пов’язані з бажанням отримати процентній дохід, то мотив до здійснення заощаджень є спекулятивним. Виходячи з цього Кейнс зробив висновок, що попит на гроші залежить не лише від доходу, а й від процентної ставки. Отже, у Кейнса бажання людей заощаджувати відображається не через коефіцієнт пропорційності, а за допомогою процентної ставки.

Оцінюючи  кейнсіанський підхід щодо ролі процентної ставки у формуванні попиту на гроші, можна зробити такі висновки. Якщо процентна ставка (альтернативна вартість володіння грошима) є низькою, оскільки низьким є процент від облігацій, в економічних суб’єктів зменшуватиметься бажання вкладати свої гроші в облігації. Вони віддадуть перевагу ліквідності і зберіганню свого багатства у формі грошових активів. Якщо, навпаки, процентна ставка за облігаціями висока, то володіти великою ліквідністю невигідно. За цих умов економічні суб’єкти намагатимуться економити на грошових запасах, тобто зменшувати попит на гроші. Отже, між процентною ставкою і попитом на гроші існує обернена залежність.

Висновок  Кейнса, що попит на гроші пов’язаний не тільки з доходом, а й з процентними  ставками, — головна відмінність  його позиції від поглядів Фішера і кембриджських економістів на функцію попиту на гроші. Але крім цього, Кейнс звернув увагу на необхідність розрізняти номінальну і реальну кількість грошей. Він виходив з того, що для людей користь від грошей полягає не в їх кількості, а в кількості товарів, які можна купити за гроші.

Підсумовуючи, можна записати кейнсіанське рівняння попиту на гроші, яке також відоме як функція переваги ліквідності:

(5.14)

де  M^d / P — попит на реальні грошові запаси (або залишки); L ( ) — символ, яким Кейнс позначав функцію попиту на гроші.

У рівнянні (5.14) знак «+», розміщений під Y, означає, що попит на реальні грошові запаси знаходиться в прямій залежності від реального доходу, а знак «–», розміщений під і, вказує на обернену залежність між реальним попитом на гроші та номінальною процентною ставкою.

Від попиту на гроші залежить швидкість обігу  грошей, яка показує, скільки разів  протягом року грошова одиниця використовується для купівлі товарів і послуг. Виходячи з цього швидкість обігу грошей (V) можна визначити за формулою

.(5.15)

Кейнс уважав, що процентні ставки мають  значні коливання. Тому, коли і підвищується, L(Y, і) падає, а швидкість обігу грошей зростає. І навпаки. Отже, кейнсіанська теорія попиту на гроші (теорія переваги ліквідності) передбачає, що функція попиту на гроші й швидкість обігу грошей не є стабільними, а коливаються внаслідок коливання швидкості обігу грошей. Це положення є предметом гострої полеміки між кейнсіанцями і монетаристами.

Кейнс виділяв три мотиви, що викликають у людей попит на гроші: трансакційний, застережний та спекулятивний. Перші  два мотиви він пояснює потребою людей в грошах для здійснення купівельних операцій, яка знаходиться в прямій залежності від доходу. Спекулятивний мотив пов’язується з бажанням людей заощаджувати певну частину своїх доходів, яке залежить від рівня процентної ставки. Процентна ставка визначає альтернативну вартість грошей, яка дорівнює втратам від неотриманого процента. Це зумовлює обернену залежність попиту на гроші від процентної ставки. Кейнс акцентував увагу на те, що попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси, які визначаються за допомогою коригування номінальних грошей на рівень цін. У зв’язку з цим у кейнсіанській функції попиту на гроші основною змінною є не номінальний, а реальний дохід.

30.Функція  попиту на гроші  М. Фрідмена.

Фрідманівська функція попиту на гроші помітно  відрізняється від кейнсіанської  функції. По-перше, якщо Кейнс спирається у своїй функції на поточний дохід, то М. Фрідман — на постійний дохід, який дорівнює середньому доходу у довготривалому періоді. По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є чинником попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає за грошовий попит. Це пояснюється тим, що процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей є незмінною величиною. У підсумку попит на гроші у Фрідмана є лише зростаючою функцією від постійного реального доходу.

За Фрідманом, люди можуть нагромаджувати багатство  
і в формі звичайних акцій і товарів. Враховуючи акції і товари, Фрідман розширив функцію попиту на гроші. Проте це уточнення по суті не додає нічого нового порівняно з кейнсіанським підходом, оскільки не відкидає положення про обернену залежність між попитом на гроші та процентною ставкою.

Новим у фрідманівській функції попиту на гроші є інше. По-перше, у Фрідмана, як і у Кейнса, дохід є головним чинником попиту на гроші. Але якщо Кейнс спирається на поточний дохід, то Фрідман використовує інше визначення доходу — постійний дохід. На відміну від поточного доходу, постійний дохід розглядається як очікуваний середній дохід у довгостроковому періоді, який у процесі економічних коливань змінюється менше, ніж поточний дохід.

По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є  одним із чинників попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає на нього. На його думку, процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей, яка визначається як різниця між процентними ставками за негрошовими активами та процентними ставками за грошовими активами, не може змінюватися. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то його функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння:

, де Y^p — постійний дохід.

У Фрідмана попит на гроші є нечутливим до процентної ставки. Тому він робить висновок про те, що функція попиту на гроші та швидкість обігу грошей є стабільними величинами. Це положення є одним із ключових елементів монетаристської теорії.  
 
 

31.Модель  грошового ринку  та механізм його  врівноваження за  різних умов: збільшення  доходу, збільшення  грошової бази, одночасне  збільшення доходу  і грошової бази.

Ринок грошей — це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією на умовах рівноважної процентної ставки. Врахуємо, що попит на гроші є попитом на грошові запаси.

Рівновага між попитом і пропозицією  грошей свідчить про те, що на грошовому  ринку немає ні надлишку, ні нестачі  грошей. За таких умов відсутні причини для зниження або зростання рівноважної процентної ставки. Але рівновага на ринку — це не статичний стан, а тенденція, яка постійно підтримується ринковим механізмом. Щоб розкрити механізм, на основі якого ринок підтримує тенденцію до рівноваги між пропозицією грошей і попитом на гроші, розглянемо кілька варіантів порушення і відновлення рівноваги на грошовому ринку.

Перший  варіант передбачає збільшення доходу (ΔΥ) на умовах, що центральний банк підтримує грошову базу на незмінному рівні (H).

Зростання реального доходу збільшує грошовий попит на величину k × DY. На цю величину за даної рівноважної процентної ставки (і₁) попит на гроші перевищить пропозицію грошей. Це викликає нестачу грошей. Щоб її усунути, економічні суб’єкти намагатимуться продавати негрошові активи, скажімо, облігації. Намагання економічних суб’єктів продати облігації збільшить пропозицію на ринку фінансових активів, що викличе зниження їхньої ціни. Зниження цін на облігації, у свою чергу спричинює зростання процентної ставки за такою формулою:

(5.19)

Таким чином, внаслідок виникнення нестачі  грошей і зумовленого цим збільшення пропозиції облігацій ціна облігації падає, а процентна ставка зростає. В міру падіння ціни облігації і зростання процентної ставки на грошовому ринку відбуватимуться похідні ефекти, які коригують початкові наслідки: 1) зростання альтернативної вартості грошей, що зменшить попит на гроші (DM^d / P = –h × Di); 2) підвищення грошового мультиплікатора, що збільшить пропозицію грошей (DM^s / P = H / P × Dm_m). Процентна ставка зростатиме допоки чистий приріст попиту на гроші не врівноважиться зі збільшенням пропозиції грошей, викликаним підвищенням грошового мультиплікатора:

(5.20)

Другий  варіант передбачає, що центральний банк збільшує грошову базу (ΔН) за незмінності реального доходу (Y).

Згідно  з функцією пропозиції грошей (5.9), емісія грошової бази мультиплікативно збільшує пропозицію грошей на величину DH / P × m_m. На таку саму величину за даної процентної ставки (і₁) виникає надлишок грошей. Для того щоб позбутися надлишкових грошей, економічні суб’єкти намагатимуться купувати облігації. Це збільшує попит на облігації і викликає зростання їхньої ціни. Внаслідок цього, згідно з формулою (5.19), зменшиться процентна ставка.