Шпаргалки по "Макроэкономике"

(7.1)

Перші два елементи особистого доходу називаються  доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від  активів — це дохід від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо. Здебільшого вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі спрощеної економіки, яка наразі розглядається. У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження.

41.Роль  заощаджень у споживанні. Вартість заощаджуваних  грошей з урахуванням  часового фактора.

Заощадження домогосподарств є одним із джерел, за рахунок яких вони переміщують  свої доходи з одного періоду в  інший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але заощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення доходів, а й засобом їх примноження. Це пояснюється тим, що майбутня вартість заощадженої суми грошей більша за їх теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік заощаджувального періоду. Такий метод обчислення вартості грошей називається методом нарахування складного процента. В його основі лежить використання ставки дисконту. Вона визначається як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Ставка дисконту використовується також для обчислення теперішньої вартості бажаної майбутньої вартості. З цією метою застосовується метод дисконтування.

Особистий наявний дохід є безпосереднім  джерелом споживання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді  домогосподарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну частку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощадження є тією частиною цього доходу, яка не витрачається на споживання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.

Здійснення  домогосподарствами заощаджень не є  самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей — це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається з основної суми і процентів, нарахованих за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного процента, можна визначити за такою формулою: FV = PV(1+r)ⁿ, (7.3)

де  FV — майбутня вартість; PV — теперішня вартість; r — ставка дисконту, тобто така ставка процента, яка використовується для приведення грошових потоків до їхньої вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків; n — кількість років майбутнього періоду.

42.Диференціація  доходів та методи  її аналізу:  Крива  Лоренца, децільний коефіцієнт, коефіцієнт Джині.

Схильність  домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а  й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низького — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються різні методи та показники. Найбільшого визнання набула крива Лоренца, яка відображує ступінь нерівності в доходах через відхилення кривої, що показує фактичний розподіл доходу між групами сімей, від бісектриси, що характеризує абсолютну рівність в доходах. Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині.

Децільний коефіцієнт відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населення.

Коефіцієнт  Джині показує рівень концентрації доходів населення. Коефіцієнт Джині  може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим  вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від  бісектриси. Згідно з міжнародною  класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33—35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24—26 — низький.

43.Кейнсіанська  функція споживання. Середня та гранична  схильність до  споживання і заощаджень.

Споживання  є головним компонентом сукупних витрат на виробництво ВВП, а отже, і головним чинником, від якого залежать стан національної економіки, економічні піднесення та спади. Тому питання про те, що лежить в основі рішень домогосподарств щодо визначення величини своїх витрат на споживання, є однією з центральних проблем макроекономіки.

Згідно  з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді, є поточний дохід домогосподарств. У разі його зростання домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді. Кейнсіанська функція споживання набуває такого вигляду:

(7.7)

Як видно  з формули (7.7), базовою екзогенною змінною кейнсіанської функції споживання є дохід. При цьому Кейнс уважав, що споживання є функцією не номінального, а реального доходу. Якщо ціни зростають, то реальний дохід домогосподарств зменшується і навпаки. Отже, в кейнсіанській функції вплив цін на споживання враховується через зміни рівня реального доходу домогосподарств.

Принципову  роль у кейнсіанській функції  споживання відіграє гранична схильність до споживання. Вона являє собою  коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць зміниться величина споживання у разі зміни доходу на одну одиницю, і визначається за формулою

(7.8)де с — гранична схильність до споживання.

Гранична  схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання. Оберненою  стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється величина заощаджень у разі зміни доходу на одиницю:

(7.9)Слід акцентувати увагу  на те, що сума коефіцієнтів  граничних схильностей (до споживання  та заощаджень), як правило, дорівнює  одиниці. 

У процесі  обґрунтування функції споживання Кейнс спирався і на такий інструмент, як середня схильність до споживання. Це є коефіцієнт, який показує відношення обсягу споживання до величини поточного  доходу. Оберненою стороною цього  інструмента є середня схильність до заощаджень — коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу. Зазначені коефіцієнти визначаються за формулами:

;(7.10) .(7.11)

Із формул (7.10) і (7.11) видно, що для позначення коефіцієнтів середньої схильності використовуються такі самі літери, що й для коефіцієнтів граничної схильності, тобто с і s відповідно. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

44.Індуційоване  та автономне споживання. Чинники автономного споживання: багатство, запозичення.

Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Крім індуційованого споживання є також автономне споживання ( ). Його існування Кейнс пов’язував виключно зі зменшенням доходів домогосподарств, викликаним падінням рівня зайнятості. На його думку, якщо внаслідок падіння рівня зайнятості скорочення доходу є суттєвим, то це може негативно вплинути на рівень поточного споживання. У таких випадках для підтримання звичного рівня споживання люди можуть використовувати фінансові резерви, створені за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випадках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх доходів. Тому та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, можна назвати чинниками автономного споживання.

Чинники автономного споживання не пов’язані  з поточним доходом. Але за тривалий період споживання є лише функцією від доходу, оскільки у кінцевому підсумку лише дохід є джерелом витрат на споживання. Тому до чинників автономного споживання належать ті, що впливають на споживання поточного періоду через доходи, заощаджені домогосподарствами у попередніх періодах або які мали б заощаджуватися у періоди майбутні. На цій підставі до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення.

Багатство. Під багатством домогосподарств розуміють всі активи, якими вони володіють. Проте джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи як ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Багатство як чинник поточного споживання домогосподарства формують на основі заощаджень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і заощадженням. Згідно з кейнсіанським припущенням щодо середньої схильності до споживання, чим вище дохід, тим більшою є його частка, яка спрямовується на заощадження, тобто на збільшення багатства. На рішення домогосподарств щодо пропорцій розподілу доходу на споживання та заощадження певною мірою впливає процентна ставка.

Багатство, що формується за рахунок доходів  попередніх періодів, слугує джерелом доходів і витрат на споживання у  наступних періодах. Тому, чим більше багатства нагромаджують домогосподарства в попередні періоди, тим більшою може бути величина споживання у кожному наступному періоді за будь-якого рівня поточного доходу.

Запозичення. Іншим чинником автономного споживання у поточному періоді є позики. За рахунок позик домогосподарства мають можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у майбутньому періоді. Запозичення домогосподарств збільшує їх споживання відносно поточного доходу певного періоду, але воно унеможливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.

Вплив багатства і запозичення на функцію  споживання можна розглянути на графічних  моделях. Відповідно до рис. 7.3 підтвердженням їх впливу на функцію споживання є існування автономного споживання, величина якого дорівнює відрізку . Внаслідок цього крива С не проходить через початок системи координат, а зміщується вгору на величину відрізка .

Отже, згідно з кейнсіанською теорією зміна  індуційованого споживання залежить від  поточного доходу, а автономного  — від багатства і запозичення. У графічній моделі зміна індуційованого споживання проявляється як переміщення точки споживання вздовж нерухомої кривої споживання. Зміна автономного споживання проявляється через переміщення кривої споживання вгору або вниз.

45.Функції  споживання з урахуванням  фактора часу. Теорія  Фішера про міжчасовий  вибір споживача.

Згідно  з теорією Фішера споживання домогосподарств  в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір  споживача припустимо, що його життя  складається лише з двох періодів: перший — молодість, другий — старість. У першому періоді дохід споживача становить Y_1, а споживання — С₁. У другому періоді дохід становить Y _2, а споживання — С₂. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти трудовий дохід, з якого утримуються податки.