Шпаргалки по "Макроэкономике"

Прогресивним  елементом теорії раціональних очікувань  є ідея про те, що інфляційні очікування мають базуватися на майбутніх змінах в економіці. Але гіпотеза про спроможність домогосподарств і підприємств володіти всією необхідною інформацією і на її базі без «систематичних помилок» передбачити майбутню інфляцію, суперечить дійсності.

Ясна  річ, кожна людина може володіти певною інформацією про майбутні зміни  в приватній економіці та економічній  політиці держави і на цій базі намагатися формувати свої очікування щодо інфляції. Проте дуже мало людей можуть отримати всю необхідну інформацію і ще менше — правильно її використати для прогнозування інфляції. Практика доводить, що прогнозування інфляції є складною проблемою, для вирішення якої необхідно мати спеціальні знання та вміння. Тому рекомендації теорії раціональних очікувань не можуть бути надійною основою для формування економічними суб’єктами своїх інфляційних очікувань.

35.Кейнсіанський  та монетаристський  підхід до причин  інфляції.

Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує  єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надмірного попиту, який спричинює інфляцію попиту.

Спираючись  на позицію кейнсіанців, рівень цін  в економіці можна визначити  так:

(6.5)  де Р — рівень цін в економіці; Y^AD — сукупний попит; Y_p — потенційний ВВП.

Якщо  за повної зайнятості в економіці  спостерігається рівновага (Y^AD = Y_p), то ціни стабільні і тому Р = 1,0. Але якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то виникає надмірний попит, тобто рівновага в економіці порушується. Для усунення нерівноваги ціни мають зрости (Р > 1,0). Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (або надмірні сукупні витрати), що виникає в умовах повної зайнятості та відсутності безробіття (циклічного).

Кейнсіанська  теорія щодо причин інфляції не повною мірою відповідає дійсності. Сучасна  економічна практика показує, що інфляція спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть справляти також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі виявляє широковідоме висловлювання М. Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

Y × P = M × V, (6.6)

де  Y — реальний ВВП; Р — рівень цін; M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей.

Використовуючи  кількісне рівняння, можна визначати  рівень цін в економіці за такою  формулою:

. (6.7) 

Оцінюючи  формулу (6.7), слід зазначити, що монетаристи  виходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довгостроковому періоду: 1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною; 2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов, згідно з формулою (6.7), збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії надмірне збільшення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції. 
 
 
 

36.Сучасні  уявлення про чинники  інфляції.

Усі чинники  інфляції поділяються на три види: чинники інфляції попиту, чинники інфляції витрат, інфляційні очікування. Інфляція попиту спричинюється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Оскільки сукупний попит є агрегатною величиною, то до чинників інфляції попиту відносяться такі чинники, які викликають надмірність трьох його складових: надмірного урядового попиту, надмірного приватного попиту, надмірного іноземного попиту. Інфляція витрат викликає зростання витрат на одиницю продукції, що проявляється у формі випереджального скорочення сукупної пропозиції порівняно із сукупним попитом. Тому до чинників інфляції витрат відносяться такі, які спричинюють збільшення середніх витрат. До них відносяться: зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо), зниження продуктивності ресурсів, випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення податків тощо.

37.Соціально-економічні наслідки високої інфляції.

Інфляція  впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає висока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

1.Зниження реальних доходів населення. Воно виникає за умов, коли темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції. Це стосується передусім осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники державних установ, пенсіонери та інші особи, що живуть за рахунок соціального забезпечення). Втрачають реальні доходи і робітники, що працюють у депресивних галузях, в яких відсутні можливості для підвищення номінальної заробітної плати пропорційно зростанню цін. На противагу їм робітники, що працюють в прогресуючих галузях, мають можливості домагатися пропорційного або навіть випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з інфляцією.

2.Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів із фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Зазвичай майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента. Але якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їхня реальна вартість зменшується.

3.Порушення відносин між позикодавцями та позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кредитори). Це зумовлено тим, в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає — за нижчою. Особливо згубними для відносин між дебіторами та кредиторами є наслідки від неочікуваної інфляції. Очікувану інфляцію позикодавець може враховувати за допомогою адекватної індексації процентної ставки. Але якщо фактичний темп інфляції вищий від очікуваного, то кредитор втрачає частину реального доходу на користь дебітора.

4.Зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура і прибутковість капіталу можуть змінюватися. Одним із показників економічної кон’юнктури є інфляція. Якщо через кілька років інфляція зросте порівняно з поточним періодом, то прибутковість вкладених інвестицій реально може зменшитися. Тому в умовах нестабільної інфляції, яка не піддається рогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до інвестування.

5.Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. В умовах інфляції існує кілька шляхів перерозподілу доходів домогосподарств на користь держави. Основний з них зумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їхню купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей.

38.Зв’язок  між інфляцією  і безробіттям  у ороткостроковому  періоді на основі  кривої Філіпса.  Крива Філіпса  та економічна  політика.

Стагфляція  виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. Отже, між інфляцією  та безробіттям існує залежність. Зазначений зв’язок між безробіттям (U) та інфляцією (і) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпа:

Крива Філіпса свідчить, що за зменшення  безробіття від U1 до U3 інфляція зростає від і1 до і3. Спираючись на криву, можна зробити такі висновки: 1) велике безробіття не може існувати одночасно з високою інфляцією: можливе лише велике безробіття і низька інфляція або навпаки; 2) стимулювальна політика може забезпечити зменшення безробіття лише ціною підвищення інфляції; 3) вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми він віддає перевагу. Проте наведений варіант кривої Філіпа адекватно описує залежність між безробіттям та інфляцією лише в короткостроков.періоді. Вдовгострок.періоді між безробіттям та інфляцією спостерігається інший зв’язок

Коротко строк.крива Філіпа 1 характ.такий  стан в економіці, коли інфляція дорів.і1, а безробіття Un, тобто природній нормі. Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити безробіття. З цією метою стимулюється збільшення сукуп.попиту. В корострок.періоді це, з обного боку, зменшить безробіття, а з іншого, внаслідок збільшення сукуп.попиту зросте інфляція попиту до і2, що перемістить економіку в точку Т2. реагуючи на зростання інфляції, робітники з часом примусять підприємців адекватно підвищити зарплату. Це, з одного боку, зменшить прибутковість вир-ва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до Un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку,. Виникне інфляція витрат, яка зросте до і3. Внаслідок цього “крива” Філіпа переміститься в положення 2. Якщо зарплата знову зросте у відповідь на новий виток інфляції, то цей процес повториться на умовах зростання інфляції до і5 і повернення безробіття до природ.норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію,. Яка є кривою Філіпа у довгостроков.періоді. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

39.Доходи  і витрати домогосподарств  в моделі економічного кругообігу.

Споживання  домогосподарств — це їхні витрати  на споживчі товари та послуги, які  залежать від їхніх доходів. Тому виникає питання: як формуються доходи домогосподарств, і зокрема та їх частина, що спрямовується на споживання? Розкриттю цього питання сприятиме розгляд моделі економічного кругообігу (рис. 7.1). В умовах приватної закритої економіки вона пояснює взаємодію лише двох суб’єктів економічної системи: домогосподарств і підприємств, а отже, не відображує державного втручання в економіку та будь-яких зв’язків із зовнішнім світом.

Рис. 7.1 Модель економічного кругообігу

Як видно  з рис.7.1, домогосподарства взаємодіють  з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. У процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і здійснюють витрати на споживання.

У верхній  частині рис. 7.1 розміщується ринок  ресурсів. Домогосподарства, які володіють усіма економічними ресурсами безпосередньо або опосередковано (через власність на капітал), виходять на цей ринок із своїми ресурсами. Підприємства для здійснення виробництва купують ці ресурси у домогосподарств. У результаті купівлі-продажу виробничі витрати підприємств, що пов’язані з купівлею ресурсів, водночас формують грошові доходи домогосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.

У наведеній  моделі економічного кругообігу величина приватного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте реально витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це пояснюється перш за все тим, що не весь дохід домогоспо- 
дарств надходить в їхнє розпорядження.

Дохід домогосподарств (особистий дохід) є головним елементом розподілу  ВВП і джерелом витрат домогосподарств  на споживання (приватне споживання). Величина особистого доходу формується переважно на ринку ресурсів, де домогосподарства отримують доходи від продажу своїх ресурсів підприємствам. До них входять заробітна плата найманих працівників, змішаний дохід, доходи від активів. У змішаній відкритій економіці до складу особистого доходу входять також соціальні трансферти, які надаються переважно державою, а також рештою світу.

40.Особистий  дохід, особистий  наявний дохід  і споживання.

Слід  розрізняти особистий дохід і  особистий наявний дохід. За своїм  визначенням, наявний дохід —  це та частина доходу, яка залишається  в розпорядженні суб’єктів приватної  економіки після сплати податків. У спрощеній економіці податків немає. Тому весь особистий дохід є особистим наявним доходом. Він дорівнює ВВП за мінусом наявного доходу підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але певна його частина спрямовується на заощадження. Це означає, що особистий наявний дохід розподіляється на споживання і заощадження.  Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою: