Шпаргалки по "Макроэкономике"

Відновлення рівноваги, яка порушується  сукупною пропозицією.

Рівновага в економіці може порушуватися і  збуреннями (шоками) сукупної пропозиції. Під збуренням пропозиції мається на увазі така зміна умов функціонування економіки, яка суттєво впливає на середні витрати, і як наслідок, на товарні ціни. Ці збурення називають також ціновими, оскільки вони дестабілізують усі ціни — і товарні, і ресурсові. Розрізняють несприятливі та сприятливі збурення пропозиції. Перші проявляються через падіння обсягів виробництва і зростання цін, інші — через різке збільшення обсягів виробництва і зниження цін.

Особливо  загрозливою для економіки є  порушення довгострокової рівноваги, пов’язане зі скороченням сукупної пропозиції порівняно з потенційним рівнем. За таких умов обсяг виробництва стає меншим за потенційний ВВП, а ціни зростають. Під впливом зростання цін сукупний попит зменшується до врівноваження з новою короткостроковою сукупною пропозицією. Це короткострокова рівновага в умовах неповної зайнятості і стагфляції.

Виникає питання — в який спосіб економіка  може відновити довгострокову рівновагу  за умов стагфляції? Згідно з класичною  теорією номінальна заробітна плата є абсолютно гнучкою і тому має зменшуватися у відповідь на скорочення обсягів виробництва та падіння попиту на ринку праці. Але така поведінка номінальної заробітної плати не є реалістичною. Практика не має доказів того, що номінальна заробітна плата коли-небудь зменшувалася у випадку зростання цін. На несприятливі шоки сукупної пропозиції ринок праці реагує в інший спосіб — зростанням рівня безробіття. Це дає підстави стверджувати, що інструментарій класичної теорії не спроможний пояснити механізм відновлення повної зайнятості в економіці, яка потрапляє в стан стагфляції.

Вирішення проблеми стагфляції залежать від стійкості  чинників, що викликали скорочення сукупної пропозиції. Вони можуть бути постійними, тобто невідворотними, або тимчасовими. Якщо ці чинники є стійкими (наприклад, падіння продуктивності родовищ нафти та природного газу), то вони зменшують потенційний ВВП. За цих умов крива сукупного попиту перетнеться з кривою короткострокової сукупної пропозиції на вертикальній кривій довгострокової сукупної пропозиції, яка переміститься вліво. Це означає, що в даному випадку довгострокова рівновага відновлюється за рахунок зменшення потенційного ВВП.

Якщо  чинники, що викликали скорочення сукупної пропозиції, є тимчасовими, то відновлення  довгострокової рівноваги відбудеться  після самоусунення цих чинників. Наприклад, ОПЕК спочатку підвищив ціни на нафту, але згодом знизив їх.

Незалежно від чинників, які викликають несприятливі збурення сукупної пропозиції, у вирішення проблеми стагфляції може втрутитися держава. Головною у цьому напрямі має бути політика стимулювання пропозиції через такі технологічні зміни в економіці, які здатні швидко викликати підвищення ефективності ресурсів (матеріальних і трудових) і зменшити середні витрати. Певного результату держава може досягти зниженням рівня оподаткування підприємств, оскільки податки, в певному розумінні, також відносяться до витрат підприємств. Зазначені заходи мають прискорити переміщення кривої AS вправо.

Проте цього може бути недостатньо, якщо стагфляція є глибокою, що мало місце в Україні  у 90-х роках 20 століття. Припустимо, що під впливом політики стимулювання пропозиції рух кривої AS вправо є недостатнім. За таких умов уряд має можливість вдатися до політики стимулювання попиту, яка дасть змогу збільшити обсяг виробництва (короткострокову сукупну пропозицію) на основі додаткового зростання цін (прискорення інфляції) і зниження реальної заробітної плати. Однак слід ураховувати, що це відбудеться на фоні прискорення виходу економіки з рецесії. Тому доцільність застосування політики стимулювання попиту за даних умов залежить від співвідношення між її позитивними та негативними економічними і соціальними наслідками. 
 
 
 
 

24. Пропозиція грошей. Сутність пропозиції грошей та грошові агрегати.

Гроші — один із видів активів. Усі активи поділяються на дві великі групи  — фінансові та матеріальні (реальні) активи. Гроші відносяться до групи  фінансових активів. Але крім грошей до складу фінансових активів входять  негрошові активи, головними серед  яких є акції та облігації.

Пропозиція  грошей — це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу.

Пропозиція  грошей складається з грошових активів, які мають різну ліквідність. Під ліквідністю розуміють здатність  активів перетворюватися в платіжний  засіб без затримки і втрати своєї  номінальної вартості. Готівкові  гроші є найліквіднішим активом, порівняно з яким оцінюється ліквідність  усіх інших активів. Залежно від  рівня ліквідності всі грошові  активи групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати.

Грош.пропозиція – один з осн.параметрів грош.ринку. Вона являє собою реальну грош.масу і обчислюється на основі ділення номін.грош.маси на ціну: M^S =M/P.Ліквідність грош.активів – здатність активів виступати як платіжний засіб або перетворюватися в цей засіб без втрати своєї номін.вартості. Грош.пропозиція скл.з різних форм грош.активів. залежно від рівня ліквідності вони об’єднуються в окремі грош.агрегати (окремі сукупності грош.активів, які різняться між собою рівнем ліквідності):

МО=готівкові  гроші

М1=МО+кошти  на поточних та розрахунк.рахунках

М2=М1+строкові депозити

М3=М2+кошти  клієнтів за трастовими операціями банків.

Грошова пропозиція не залежить від відсоткової  ставки, а може змін.Нацбанком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі пропозиція набуває  слідую чого вигляду

25. Грошова база та її компоненти: готівка і банківські резерви, обов’язкові і надлишкові резерви.

Гроші — один із видів активів. Усі активи поділяються на дві великі групи  — фінансові та матеріальні (реальні) активи. Гроші відносяться до групи  фінансових активів. Але крім грошей до складу фінансових активів входять  негрошові активи, головними серед  яких є акції та облігації.

Усі інші активи, що входять до складу агрегатів  М2 та М3, — це майже гроші, оскільки вони безпосередньо є не платіжним  засобом, а засобом заощадження. Проте без великих перепон  вони можуть бути перетворені в активи, використовувані як платіжний засіб.

Пропозиція  грошей передусім залежить від політики центрального банку, який володіє монопольним правом на первинну грошову емісію. Наприклад, в Україні центральним банком є Національний банк України, у США — Федеральна резервна система, в Германії — Бундесбанк. Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою

Н = CU + BR, (5.1), де Н — грошова база. В літературі для визначення первинної грошової емісії використовуються й інші терміни, зокрема «резервні гроші», «гроші підвищеної ефективності», «високо потужні гроші» тощо; CU — готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення. До складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі;

BR — банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

Банківські  резерви складаються з двох компонентів: обов’язкові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви — це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів. На цій підставі величину обов’язкових резервів можна визначити так:

LR = Ir × D, (5.2)

де  LR — обов’язкові резерви, Ir — норматив обов’язкового резервування; D — банківські депозити.

Крім  обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою

BR = LR + ER (5.3)

де  ER — надлишкові резерви.

Пропозиція  грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

M^s = CU + D,(5.4)

де  M^s — пропозиція грошей.

26.Грошовий мультиплікатор, коефіцієнт готівки, резервна норма. Мультиплікація грошової бази банківською системою.

Банк.система  скл.з Нацбанку та комерц.банків. Нацбанк  регулює грош.пропозицію через комерц.банки. Комерц.банки викон.такі ф-ції: залучають  гроші на депозит; надають кредити. Зв’язок між цими ф-ціями спирається на розподіл залучених коштів на дві  частини. Перша – відрахування в  банк.резерви (R), якіскл.з двох компонентів: 1) обов.резервів, норма яких регламентується Нацбанком; 2)додатк.резервів, що їх комерц.банки ств.самостійно. Заг.норма банк.резервів визначається відносно депозит.грошей (D) за формулою rr=R/D. Друга – кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозит.грошима і банк.резервами за формулою MC=D- R. Гол.особливість комерц.банків полягає в тому, що, залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю ств.нові депозити. Здатність банк.системи примножувати початк.величину депозит.грошей визначається депозитним мультиплікатором (коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грош.маса за початкової зміни депозитних грошей на одиницю), який перебуває в оберненій залежності від резервної норми і обчислюється за формулою m_d=1/rr.  Але насправді грош.маса скл.не тільки з депозит.грошей, а й з готівкових (МВ), тобто M^S=MB-D. За цих умов певна частка грошей,. Що їх залучають комерц.банки, вилучається в формі готівки. З урахуванням цього зміна грош.пропозиції визначається за формулою   , де Н – грош.база ( гроші високої ефективності), яка Н= MB+R , m_m – грош.мультиплікатор.

Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва.

Грош.мультиплікатор – коефіцієнт, який відображає, на скільки  одиниць змінюється грош.маса для  здійснення активних операцій

,

де cr – коефіцієнт готівки, який розраховується як cr=MB/D. 
 

27.Пропозиція  грошей як функція  процентної ставки. Крива пропозиції  грошей.

Пропозиція  грошей передусім є функцією від  грошової бази, яка складається з готівки поза банками і банківських резервів. Останні є сумою двох компонентів: обов’язкових резервів і надлишкових резервів. Іншою змінною функції грошової пропозиції є грошовий мультиплікатор, який знаходиться в оберненій залежності від резервної норми та коефіцієнта готівки. У графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функція від процентної ставки. (рис).

Рис. Крива пропозиції грошей

Як видно  з рис. 5.1, крива пропозиції грошей має додатний нахил, тобто є зростаючою функцією від процентної ставки і. В дійсності процентна ставка може впливати на пропозицію грошей через такі чинники.

По-перше, якщо зростають процентні ставки за депозитами та збільшується альтернативна  вартість грошей, економічні суб’єкти намагатимуться зменшувати запаси готівки і за рахунок їх економії збільшувати депозитні вклади. Внаслідок цього зменшу- 
ється коефіцієнт готівки, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, пропозиція грошей перебуває в прямій залежності від процентних ставок за депозитами.

По-друге, коли зростають процентні ставки за кредитами, комерційним банкам стає невигідно тримати надлишкові резерви. Тому вони намагатимуться їх зменшувати з метою максимізаціїї обсягів кредитування. За цих умов зменшується резервна норма, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, між пропозицією грошей і процентними ставками за кредитами спостерігається пряма залежність.

28.Класичний  підхід до функції  попиту на гроші.  Рівняння Фішера і кембріджське рівняння попиту на гроші.

В основі класичного підходу до функції попиту на гроші лежить рівняння кількісної теорії грошей, яке пов’язують з ім’ям Фішера (P × Y = M × V).