История экономической мысли

 

4. Відображення укр. Економістами  нових форм господарювання, характерних  для кін.ХІХ-поч.ХХ  ст.

Важливою рисою пром розвитку України був високий рівень концентрації виробництва. Майже повна відсутність тут кріпосницьких пережитків створила умови для більш швидкого процесу концентрації промисловості, ніж на Уралі. Особливо інтенсивно розвивалися галузі, що забезпечували виготовлення засобів виробництва. Так, 70 найбільших шахт давали 89 % усього видобутку вугілля Донецького басейну. Схожою була ситуація і в металургійній промисловості.

За всіх позитивних моментів процесу створення загаль-норосійського ринку та ринкової модернізації господарства, усі зміни B економіціпррводилися, насамперед, в інтересах імперії, а не українських земель, що входили до її складу. Тому український ринок не міг бути комплексним і збалансованим. Він створювався із сильним креном у видобувні, сировинні галузі та зі значним відставанням у галузях легкої промисловості, у виробництві готових товарів. Новостворюваний ринок засобів виробництва за темпами і масштабами набагато випереджав розширення ринку предметів споживання.

Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості націон розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Зах Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин.

Особливе місце  в дослідженні процесів генезису ринкового господарства належить І.Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. під час становлення капіталіст відносин у 70—80-х рр. ІXст. Вернадський намагався довести переваги найманої праці і вже виходячи з цього аналізував екон ефективність общинної та приватної форм власності, висловлюючись на користь останньої. Вчений обгрунтував також більш високу ефективність економіки, заснованої на відносинах ринкового обміну. 

Учений вважав, що для суспільства більш ефективним є «господарство у великих ділянках при окремому, роздрібленому володінні».

Слід наголосити, що до питання про велике та дрібне виробництво, їх співвідношення та роль у національному господарстві спостерігався неабиякий інтерес у науковій літературі 60-х років XIX ст. Більшість українських дослідників (Т. Ф. Степанов, C А. Подолинський, М. I. Зібер, М. X. Бунге, а пізніше В. Я. Желєзнов, М. I. Туган-Барановський, Д. I. Піхно) в укрупненні виробництва вбачали не тільки одну з передумов формування підприємницьких відносин, а й характерну рису ринкового господарства.

Цю позицію обстоював професор Київського університету М.І.Зібер. Він наголошував на прогресивності капітал виробництва, аналізував його основні інститути: приватну власність, конкуренцію, капіталістичну кооперацію тощо.

Аналогічної позиції щодо висвітлення характерних рис пореформеного розвитку України дотримувався й видатний укр мислитель Подолинський. Учений виходив з того, що екон розвиток України відбувається в контексті розвитку країн Зах Європи, а отже, повторює етапи їхньої еволюції. У праці «Ремесла і фабрики на Україні» Подолинський аналізував три стадії розвитку капіт відносин у пром-ті: «pемесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток». При цьому вчений підкреслював, що зазначені форми зв'язані між собою, «виростають одна з одної, але нерідко живуть і поруч в одну добу і надають допомогу одна одній, або борються між собою». Таким чином, C А. Подолинський дійшов висновку щодо прогресивності капіталізму порівняно з замкнутим феод господарством.

Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як історично обумовленого, незаперечного та більш прогресивного, М. Бунге, проте, був категоричним противником соціальних потрясінь, яких зазнала Зах Європа, утверджуючись на шляху розвитку ринкових відносин. Ha його переконання, Росія мала всі можливості досягти вагомих економічних результатів без потрясінь, узявши курс на проведення ліберальних реформ. Він відзначав прогресивність акціонерної форми власнасті, уважав позитивним процес концентрації виробництва й банківської справи.

 

Тема №6 Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції.

1. Виникнення та суть маржиналізму.
2. Австрійська школа граничної корисності.
3. Становлення  неокласичної традиції. Кембриджська школа.
4. Американська школа.
5. Математична школа в політекономії.
6. Перегляд неокласичної теорії ринку.

 

1. Виникнення  та суть маржиналізму

У 70-90рр. 19ст. виникає і розповсюджується М. Його засновниками були: К. Менгер (Австрія), У.С. Джавонс (Великобританія). Л. Вальрас (Франція, Швеція).

Назву цьому напряму дав метод marginal analysis (граничний аналіз), який заснували представники цього напряму.

Головні методи принципу М.:

1. ідеологічна нейтральність аналізу. На думку маржиналістів перетворення політекономії в дійсну науку передбачає звільнення її від впливу ідеології і відокремлення від конкретних економічних дисциплін. “Чиста” економічна теорія призначена для з’ясування універсальних закономірностей незалежних від місця і часу. Щоб підкреслити ідеологічну нейтральність, “незацікавленість” своїх досліджень маржиналісти стали застосовувати замість терміна політекономія – термін економікс.
2. перегляд, визначення предмета дослідження; якщо економічна теорія на думку маржиналістів призначена вивчати універсальні закони і не залежні від ідеології, то перед нею слід поставити таку загальну проблему, яка не міняється з розвитком суспільства, і не стосується нічиїх класових (соціальних) інтересів ð центральною у маржиналістів стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів.
3. статичний підхід до дослідження. Усі маржиналістські теорії передбачають існування статичної рівноваги, при якій попит дорівнює пропозиції, ресурси використовуються повністю, національний доход максимальний.
4. положення про стабільність, визначеність рівня виробництва означало прихильність маржиналізму до ідеї примата (пріоритет) обміну над виробництвом. Оскільки продукт вже вироблений і існує в готовому вигляді основної економічної закономірності, виявляється з аналізу процесу обміну.
5. маржиналісти відмовляються від категорії класів. На їх думку власники благ в тому числі і факторів виробництва є принципово однорідними господарськими суб’єктами, між якими існують рівноправні відносини продавця і покупця або виробника і споживача.
6. суб’єктивно-психологічне пояснення економічних явищ. Відмова маржиналістів від поділу суспільства на класи обумовила зникнення соціальної детермінації господарських суб’єктів. В маржинилістській системі, де усі економічні суб’єкти однорідні та рівноправні, кожен діє виключно у власних інтересах. Внаслідок цього економічні закони є результатом взаємодії індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб’єктів.

3. Становлення   неокласичної традиції. Кембриджська  школа.

Спираючись на нові методологічні  принципи марженалісти створили цілісну  теоретичну систему. В 90рр. вона бувши доповненою завдяки А.Маршалу елементами рікардіанства, а також оснащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму.

Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок  цьому новому напряму в економічній теорії.

Головна проблема, що знаходилася  в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу –  задоволення проблем людини.

Визначаючи цілі економічної науки  неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

У цілому до вчених неокласиків відносять  усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.

Неокласичний напрям виникнувши наприкінці 19ст. став панівним у провідних  країнах світу, але в 20-30рр. 20ст. внаслідок поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії – кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції.

 

У своєму розвитку неокласицизм зазнав значних змін і починаючи з70рр. 20ст. знову спостерігається зростання  його популярності, відбувається так зване неокласичне відродження.

Таке тривале довголіття неокласицизму  обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового  механізму у чистому вигляді  дозволив виявити ряд закономірностей  ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні.

Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою  якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний аппарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.

Економісти, яких називають неокласиками займаються розробкою різних проблем  і являють практично не одну, а  різні школи зі своїми теоріями. Вони розрізняються і сферою інтересів і глибиною проблем, що аналізуються і одержаними результатами-висновками та рекомендаціями.

Засновником та главою Кембриджської  школи був А.Маршалл (1842 – 1924рр.). Основною його працею є: “Принципи економікс”(“The Principles of Economics”) – 1890р.

У цій та інших своїх працях він  намагався розробити універсальну економічну теорії на основі об’єднання різних концепцій. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Маршалл переосмилив та переробив  теорію трудової вартості (об’єктивна сторона, дія об’єктивного факторів) та теорії граничної корисності (дія  суб’єктивних факторів) в теорії взаємних зв’язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А.Маршалла полягає в переключенні зусиль з теорії дискусій навколо вартості, “цінності” на вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції, як сил, що визначають процеси, які відбуваються на ринку.

Він грунтовно проаналізував, як складаються (формуються) і взаємодіють попиті пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни.

Основна увага таким  чином була сконцентрована на розробці теорії ціни.

До речі Маршалл ввів у науковий обіг поняття “економікс” замість “політичної економії” і дав власне визначення цієї науки (див. підручник).

Ціну продукту він розглядав, як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит  і пропозиція і встановлені ціни.

В його теорії ціни синтетично поєднуються  і досліджуються дві групи  факторів, що впливають на ринкову  ціну.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук всіх факторів, що визначають ціну. Оскільки ринкові ціни складаються  під впливом попиту та пропозиції – це в свою чергу на думку Маршалла потребує виділення суми факторів, від яких залежать їх зміни та взаємозв’язок на ринку. З одного боку є ціна попиту; вона формується під впливом попиту на товар; він визначається корисністю продукту. Ця група факторів – ринкового походження. З іншого боку існує ціна пропозиції; вона залежить від витрат виробництва, тобто пов’язана з процесом виробництва. Фактори виробництва: земля, праця, капітал і організаторські здібності підприємця визначають ціну пропозиції. У визначенні ціни він виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту.

Витрати на виробництво граничної  одиниці товару і виручка від  його продажу будуть рівні.

Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним, як результат ціноутворення, коли пересікаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

Маршалл одним з перших економістів  пов’язав з ціною товару його еластичність.

В теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією  ціни посідає теорія розподілу. Згідно з цією теорією кожен із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємець) мають сторону і попиту і пропозиції. Виходячи з цього кожен з цих факторів мають ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами.

Величина зарплати, відсотка і ренти  є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, ренти).

Загальний національний доход є  результатом дії всих факторів і  зростання за збільшенням пропозиції факторів.

 

Альфред Маршалл мав своїх послідовників, одним з яких був Артур Сесіл Пігу (1817 – 1959).

Артур Пігу – автор концепції  “економіки добробуту”. Його концепція  розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою  соціального добробуту є економічний добробут. На думку Пігу економічний добробут – це кількість задоволення, яке може бути оцінено у грошовому еквіваленті.

Економічні причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а шляхом створення і  використання об’єктивного додаткового економічного добробуту, тобто національного доходу. Національний доход є тією частиною об’єктивного доходу, яка також вимірюється грішми.

З часом саме життя все більше підштовхувало економічну думку  до розробки теорій, які могли б  дати більш реалістичне уявлення про те, як в дійсності функціонує ринкова система, у чому її переваги, а де вона дає збої, що потребують корегування з боку держави.

 

Економічна думка І чверті 20ст. стала приділяти все більше уваги  проблемі економічного циклу, але бувши зв’язаною центральною ідеєю неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги вона прагнула дати пояснення економічного циклу на основі зовнішніх, для економічної системи явищ, а тому неокласики починають приділяти увагу ролі грошової системи та її впливу на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики, як інструмента антициклічного регулювання. ð Внаслідок цього виникають нові грошові теорії.

 

В 20рр. з’являється кембриджський  варіант кількісної теорії грошей або теорії касових залишків. Її авторами були А.Маршал, А.Пігу та  Дж.Х.Робертсон.

Основна ідея кількісної теорії грошей – безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін.

Нове, що з’являється зараз в  кембриджському варіанті те, що центром аналізу стають мотиви, що визначають нагромадження готівки в касах фірм і у окремих осіб.