История экономической мысли

Спираючись на нові методологічні  принципи марженалісти створили цілісну  теоретичну систему. В 90рр. вона бувши  доповненою завдяки А.Маршалу елементами рікардіанства, а також оснащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму.

Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок  цьому новому напряму в економічній  теорії.

Головна проблема, що знаходилася  в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу – задоволення проблем людини.

Визначаючи цілі економічної науки  неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

У цілому до вчених неокласиків відносять  усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної  школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.

Неокласичний напрям виникнувши наприкінці 19ст. став панівним у провідних країнах  світу, але в 20-30рр. 20ст. внаслідок  поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії – кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції.

 

У своєму розвитку неокласицизм зазнав значних змін і починаючи з70рр. 20ст. знову спостерігається зростання  його популярності, відбувається так  зване неокласичне відродження.

Таке тривале довголіття неокласицизму обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового механізму у чистому вигляді дозволив виявити ряд закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні.

Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою  якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний  понятійний аппарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.

Економісти, яких називають неокласиками займаються розробкою різних проблем  і являють практично не одну, а  різні школи зі своїми теоріями. Вони розрізняються і сферою інтересів і глибиною проблем, що аналізуються і одержаними результатами-висновками та рекомендаціями.

Засновником та главою Кембриджської  школи був А.Маршалл (1842 – 1924рр.). Основною його працею є: “Принципи економікс”(“The Principles of Economics”) – 1890р.

У цій та інших своїх працях він намагався розробити універсальну економічну теорії на основі об’єднання різних концепцій. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Маршалл переосмилив та переробив  теорію трудової вартості (об’єктивна сторона, дія об’єктивного факторів) та теорії граничної корисності (дія  суб’єктивних факторів) в теорії взаємних зв’язків попиту і пропозиції. Ключова  ідея А.Маршалла полягає в переключенні зусиль з теорії дискусій навколо вартості, “цінності” на вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції, як сил, що визначають процеси, які відбуваються на ринку.

Він грунтовно проаналізував, як складаються (формуються) і взаємодіють попиті пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни.

Основна увага таким  чином була сконцентрована на розробці теорії ціни.

До речі Маршалл ввів у науковий обіг поняття “економікс” замість  “політичної економії” і дав  власне визначення цієї науки (див. підручник).

Ціну продукту він розглядав, як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит  і пропозиція і встановлені ціни.

В його теорії ціни синтетично поєднуються  і досліджуються дві групи факторів, що впливають на ринкову ціну.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук всіх факторів, що визначають ціну. Оскільки ринкові ціни складаються  під впливом попиту та пропозиції – це в свою чергу на думку  Маршалла потребує виділення суми факторів, від яких залежать їх зміни та взаємозв’язок на ринку. З одного боку є ціна попиту; вона формується під впливом попиту на товар; він визначається корисністю продукту. Ця група факторів – ринкового походження. З іншого боку існує ціна пропозиції; вона залежить від витрат виробництва, тобто пов’язана з процесом виробництва. Фактори виробництва: земля, праця, капітал і організаторські здібності підприємця визначають ціну пропозиції. У визначенні ціни він виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту.

Витрати на виробництво граничної  одиниці товару і виручка від  його продажу будуть рівні.

Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним, як результат ціноутворення, коли пересікаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

Маршалл одним з перших економістів  пов’язав з ціною товару його еластичність.

В теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією  ціни посідає теорія розподілу. Згідно з цією теорією кожен із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємець) мають сторону і попиту і пропозиції. Виходячи з цього кожен з цих факторів мають ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами.

Величина зарплати, відсотка і ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, ренти).

Загальний національний доход є  результатом дії всих факторів і  зростання за збільшенням пропозиції факторів.

 

Альфред Маршалл мав своїх послідовників, одним з яких був Артур Сесіл Пігу (1817 – 1959).

Артур Пігу – автор концепції  “економіки добробуту”. Його концепція  розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою  соціального добробуту є економічний  добробут. На думку Пігу економічний добробут – це кількість задоволення, яке може бути оцінено у грошовому еквіваленті.

Економічні причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а шляхом створення і  використання об’єктивного додаткового  економічного добробуту, тобто національного  доходу. Національний доход є тією частиною об’єктивного доходу, яка також вимірюється грішми.

З часом саме життя все більше підштовхувало економічну думку  до розробки теорій, які могли б  дати більш реалістичне уявлення про те, як в дійсності функціонує ринкова система, у чому її переваги, а де вона дає збої, що потребують корегування з боку держави.

 

Економічна думка І чверті 20ст. стала приділяти все більше уваги  проблемі економічного циклу, але бувши  зв’язаною центральною ідеєю  неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги вона прагнула дати пояснення економічного циклу на основі зовнішніх, для економічної системи явищ, а тому неокласики починають приділяти увагу ролі грошової системи та її впливу на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики, як інструмента антициклічного регулювання. ð Внаслідок цього виникають нові грошові теорії.

 

2. Причини швидкого економічного  піднесення США. Американська  школа неокласичної політекономії.  Теорія граничної продуктивності факторів виробництва Дж.Кларка.

В 19ст. в США були високі темпи  зростання населення за рахунок  як природного припливу так і притоку  іммігрантів та ввозу рабів. Таким  чином США отримали з країн  Західної Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу, що сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього ринку країни. Уже в перш. пол. 19ст. американське промислове виробництво було найбільш механізованим у світі. Основною галуззю суспільного виробництва було с/г, демократизація аграрної політики щодо отримання землі сприяла формуванню фермерського господарства, яке спеціалізувалось на вирощенні кукурудзи, пшениці, садівництва, овочів та інш. 

У 1913 р. фермери становили 1/3 всього населення, а їхні господарства забезпечували товарами внутрішній ринок і з 1873 р. стали основними постачальниками сільськогосподарської продукції в Європу. Одночасно фермерські господарства стають великим ринком збуту товарів для промисловості.

Після кризи 1873 р. в промисловості США відбувається процес концентрації підприємств та утворення монополій. Найбільш розповсюдженою формою їх став трест. Останній був об'єднанням кількох підприємств, фірм, в якому його учасники втрачали свою виробничо-торговельну самостійність і керувалися в своїй діяльності рішеннями єдиного центру. Трести головною метою ставили захоплення ринку товарів і встановлення своїх цін. Так, у 1883 р. виникає трест «Стандарт ойл», який контролював 95 % переробки нафти. У 1887 р. виникає «Трест віски», цукровий, свинцевий та ін.

Наприкінці XIX— на початку XX ст. у  США в найгострішій фірмі виявилися  нові соціально-економічні проблеми, пов'язані  з процесом трансформації ринкового  механізму, з переходом від економіки  вільної конкуренції до ринкової моделі недосконалої конкуренції, що негативно впливаю на економіку. Дрібні та середні підприємства не витримували конкурентної боротьби з трестами й банкрутували. Саме тому уряд США першим серед розвинутих країн вдався до активних законодавчих антимонопольних заходів. Ці соціально-економічні проблеми призвели до виникнення нового напряму економічної думки — інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.

Інституціоналізм почав формуватися  наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом.

У рамках раннього інституціоналізму  сформувались три основні напрями: соціально-психологічний (його було започатковано працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті  з іншими соціальними, політичними, етичними, правовими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Іституціоналізм отримав поширення і в інших країнах.

 

В кінці 19ст. з’являється своєрідний варіант (американський) теорії граничної  корисності.

Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 – 1938).

Основні його праці:

1. “Філософія багатства” (1889)
2. “Розподіл багатства” (1899)
3. “Проблеми монополії” (1901)
4. “Суть економічної теорії” (1907)

Кларку належить авторство так  званого закону продуктивності праці  і капіталу, який покладено в основу його теорії граничної продуктивності. Саме ця теорія є основною серед теорій кларка.

Сутність закону спадаючої корисності праці й капіталу полягає в  тому, що новий внесок праці у  виробництво, при незмінному розмірі  капіталу супроводжується зменшенням продуктивності, у порівнянні з попередніми внесками праці. У свою чергу кожен наступний внесок капіталу викликає скорочення обсягів виробництва продукції, зниження ефективності капіталу порівняно з його попереднім внеском.

На основі граничної продуктивності Кларк розробив теорію розподілу продукту, згідно якої саме гранична продуктивність капіталу або заробітної плати визначає величину доходу, який приносить кожний з цих факторів своєму власнику; так зарплата є еквівалентом граничної продуктивності праці.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк вважав, що основними факторами розвитку економіки є – технологічний  і моральний.

Головною проблемою політекономії  він вважав проблему розподілу. На його думку розподіл суспільного доходу відбувається у відповідності з природнім законом, який забезпечує кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він створює.

За аналогією з теоретичною  механікою Кларк поділяв економічну науку на три розділи:

• універсальну економіку – вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ
• економічну статистику – аналізує дію цих законів за умов перебування господарства у не рухомому стані, тобто без будь-яких змін
• економічну динаміку – тлумачив, як результат дії зовнішніх сил і вважав, що вона ускладнює розвиток і порушує рівновагу.

Кларк розвинув вчення про три фактори  виробництва, а саме виділив ще один:

1. капітал у грошовій формі
2. капітальні блага (засоби виробництва і земля)
3. діяльність підприємця
4. праця робітника

Згідно його теорії розподілу кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює доход. Так капітал приносить банкіру відсотки, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток, а праця робітнику – зарплату.

 

 

 

3. Передумови швидкого економічного  піднесення Німеччини. Процес  формування і розвитку історичної  школи. 

 

.Промислове піднесення Німеччини  та розвиток німецької економічної  думки в наприкінці XIX - початку  XX ст. (Р.Штольцман, Р. Штаммлер, О. Шпанн, Ф. Оппенгеймер). 
Після франко-прусської війни 1870-1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феодальних пережитків були створені сприятливі умови для завершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю Німеччини, вона давала кадри для поповнення університетів і вищих технічних закладів, кількість студентів в яких особливо швидко зростала. Середня і вища освіта стала міцним підґрунтям для розвитку науки і розповсюдження її досягнень в економіці. В 70-80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграрно-індустріальної в індустріальну-аграрну державу і завершується промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і надала уваги розвитку галузей важкої промисловості. Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної промисловості. Швидко розвивається фармацевтична промисловість. Виникають нові галузі промисловості. Великого поширення набуває залізничне будівництво. Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації виробництва та утворення монополій. Монополії виникали в основному у формі картелів і синдикатів. Утворення картелів в Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги. Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулюванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу. В 70-80-х роках XIX ст.. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національного виробника, а з другого боку, сприяла вивозу товарів і капіталу за кордон. Що стосується господарства, то після утворення єдиної Німецької держави, воно розвивалося повільно по «прусському» шляху». Для швидкого економічного розвитку Німеччини велике значення мало формування ментальності німецької нації під впливом освіти, культури, мистецтва та релігії, яку держава зробила своїм союзником. Внаслідок дії зазначених чинників німець ставав слухняним, дисциплінованим, ретельно виконував накази, був носієм порядку, сумлінно ставився до праці. Значною мірою економічному розвитку Німеччина була завдячена активному втручанню держави у всі сфери економічного, політичного, культурного та духовного життя. Характерною особливістю для Німеччини було те, що держава активно впливала не тільки на економіку країни, а й на освіту, науку, культуру, мистецтво, релігію, демографічні процеси, що активно сприяло економічному розвитку країни, переходу її від до індустріальної до індустріальної держави. Для нової історичної школи соціальне питання ніколи не залишалося поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований в першу чергу на вирішення наступних практичних проблем: