История экономической мысли

Відбувається процес соціального розшарування селянства. Зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торговельним землеробством, промислами, використовувало найману працю, проте розвиток капіталістичних відносин стримувався пануванням феодальних. Взагалі, мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури.  1667р відбувся розподіл України: Правобережжя залишилося під владою Польщі, Лівобережна Україна - під Росією Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства України стали роки правління Петра І. Він спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів вивіз на певний час зовсім заборонявся.  У період правління Катерини II  відбувається перетворення на кріпаків більшості населення українських земель, скасовується гетьманство в Україні, знищується Запорізька Січ, законодавчо утверджується поділ українського суспільства на стани. Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги мануфактур, що використовували вільнонайману працю. Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, а більшість західноукраїнських земель — Галичина, Північна Буковина, Закарпаття — опинилися під владою Австрії. На цих землях тривали такі самі процеси, як і в Наддніпрянській Україні: обезземелення селян, їх покріпачення, зростання експлуатації.

 

6. Торгівля та становлення  загальноукраїнського ринку. 

Зрушення в сільському господарстві, ремеслах і промисловості України  зумовлювали пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв'язків між різними населеними пунктами, ринками і землями. Чим глибшим був суспільний поділ праці, тим більшою ставала потреба різних соціальних та професійних груп у виробничому спілкуванні. Неабияку роль у цьому відігравали міські торги та базари, на які приїжджали переважно жителі навколишніх сіл і міст. На них скуповували товар оптом для продажу на ярмарках та вроздріб. Право проводити торги на базарах надавалося містам, містечкам і селам спеціальними привілеями. Кількість їх постійно зростала.  
Торги та базари проводили раз або два на тиждень у визначені дні. 
За місце на торзі брали відповідну плату, залежно від товару. 
Ярмарки зв’язували між собою різні райони України, вони стали першою ознакою становлення внутрішнього ринку. Кількість їх потійно зростала. 
Кількість і тривалість ярмарків були різними. Наприклад, один раз на рік відбувалися ярмарки в Борисполі, Тлумачі, Баворові, Бариші; двічі – у Києві, Житомирі; тричі – у Чернігові, Тернополі. 
Ярмарки тривали по одному і більше тижнів. Найбільше їх збиралося восени і взимку. 
За торговим обсягом ярмарки поділялися на великі, середні та дрібні. На великих ярмарках відбувалася торгівля оптом і вони збиралися дуже рідко. Великі ярмарки постачали товарами середні та дрібні. 
Розвивалася також постійна торгівля – крамниці, магазини, склади, шинки. 
Торгували горілкою, пивом, медом. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали річкові шляхи Дніпром, Дністром, Тисою. 
Отже, внутрішня торгівля в XVI-XVIII ст. Стимулювала господарське піднесення, сприяла розвитку товарного виробництва та спеціалізації окремих регіонів, об’єднувала в економічне ціле села і міста України. Процес формування національного ринку продовжувався.

 

67. Особливості розвитку  ринкового господарства у

Франції (середина ХУП - середина ХЇХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б.Сея та Ф.Бастіа.

     З 1789 р.  по 1791 р. у Франції було проведено  ряд реформ, які сприяли утвердженню  буржуазного устрою. Був скасований  становий поділ, спадкові титули дворянства, церкву відділили від держави, а її землі конфіскували, оголосили «національним майном» і розпродали невеликими ділянками. Були скасовані також цехи, відмінена урядова регламентація промислового виробництва. Знищувались внутрішні мита й подібні обмеження, що перешкоджали розвитку промисловості та торгівлі. Усе це створювало передумови для ринкового підприємницького господарювання.

     З приходом  до влади якобінців було прийнято  знамените аграрне законодавство 1793 року. Воно проголошувало конфіскацію дворянського землеволодіння, знищення всіх дворянських привілеїв і повинностей, передачу общинних земель у власність селян без будь-якого викупу.

     Сукупність  у Франції кінця XVIII ст. таких факторів, як прив'язаність селян до землі, низький рівень народжуваності, пар-целяризація села, заборгованість лихварям і неминуче низька купівельна спроможність селян негативно впливала на загальний економічний розвиток країни.

     Але саме  революція 1789 р. була тією вирішальною  подією, яка визначила у Франції початок промислового перевороту і розчистила дорогу для розвитку капіталістичної економіки. Промисловий переворот в країні тривав майже все XIX ст.

     На 20—40-і роки  XIX ст. припадає творчість представників французької класичної економічної школи Ж. Б. Сея та Ф. Бастіа. Економічна теорія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до цієї інколи надто абстрактної теорії, а з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

      Жан Батист  Сей (1767—1832)-- родоначальник і  головний представник французької економічної думки цього періоду. Як у першій своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803), так і в узагальнювальній — «Повний курс практичної політичної економії» (1828—1829) у шести томах він наслідує і пропагує ідеї А. Сміта. Разом з тим Ж. Б. Сей звертає увагу на помилки та суперечності в теорії вченого й намагається їх виправити. У цілому правомірно стверджувати, що він не просто популяризував класичне вчення, а збагатив його власними ідеями і став засновником нового напряму в економічній теорії.

     Відповідно  до теорії Ж. Б. Сея, виробництво  створює не певну матерію, а корисність, яка надає речам цінність. Саму корисність він розглядає як послугу. Так, якщо в А. Сміта йшлося про виробництво товарів, то у Ж. Б. Сея виробництво — це надання послуг і, навпаки, будь-яке надання послуг є виробництвом. І навіть відношення між капіталістами і робітниками представлені вченим у вигляді взаємного надання послуг.

     Другим представником  французької політичної економії  цього часу був Фредерік Бастіа (1801—1850). Найбільшою популярністю користуються дві його роботи - - «Економічні софізми» (1847) і «Економічні гармонії» (1850).

     Ф. Бастіа, як і А. Сміт, пов'язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини. Він відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів. Учений вважав, що за умов економічної свободи взаємовідносини між людьми «не можуть бути нічим іншим, як взаємним обміном послуг, які знижуються в цінності і зростають у корисності». Таким чином, Ф. Бастіа, наслідуючи Ж. Б. Сея, трактував цінність як відношення послуг. Останню він визначив як будь-яке зусилля, яке зберігає зусилля інших. З боку продавця послуга вимірюється його зусиллями затраченими на виробництво товару. А послуга з боку покупця вимірюється зусиллями, які економляться в результаті придбання товару. Виходячи з цієї власної теорії послуг, Ф. Бастіа визначав ринкову економіку як «царство волі та гармонії», економічної свободи та взаємовигідного співробітництва різних класів.

 

Найбільш видатним вченим - економістом  Франції у І половині 19ст. був Жан Батіст Сей (1767 – 1832).

В своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї перш за все Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантелізму та фізіократії.

Основною працею є: “Трактат політичній економії”(1803).

В 1828 – 1829рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” в 6 томах.

На думку Сея політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу  багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення.

Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме ВИРОБНИЦТВОðРОЗПОДІЛðСПОЖИВАННЯ як об’єкти дослідження, тобто в структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Основними в теоретичній системі  Сея є:

• теорія корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, а корисність в свою чергу надає предметам цінність, а цінність є мірилом корисності
• теорія трьох факторів виробництва, згідно з якою у виробництві приймають участь такі фактори як праця, капітал, земля, власники яких одержують відповідні доходи у формі зарплати, прибутку, ренти.
• теорія реалізації або шляхів збуту, відповідно з нею головний інтерес усіх виробників полягає в обміні одних продуктів на інші. Внаслідок цього кожний продавець є в той же час і покупцем.

Обмін продукту на продукт вважав Сей автоматично призводить до рівноваги між купівлею та продажем, а тому він заперечував неможливість загальних криз виробництва, припускаючи лише надвиробництво окремих продуктів в результаті часткових диспропорцій.

Сей сформулював три закони ринку:

1. чим більше виробників і екстенсивніший ринок – тим більше споживачів і тим прибутковіший він для виробників, оскільки ціна зростає із зростанням попиту;
2. кожен виробник зацікавлений у розвитку інших, оскільки тим самим формує ринок попиту; успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює їх розвиток;
3. імпорт позитивно впливає на розвиток обміну, оскільки іноземні товари можна отримати лише продавши свої.

Завданням гарного уряду є стимулювання виробництва, а поганого уряду –  стимулювання попиту, тому що проблема вирішується розам з отриманням засобів для придбання продукту6 а ці засоби дає виробництво.

В цілому завдяки своїй теоретичній  системі Сей вважається засновником  нового напряму в політичній економії – неокласичного.

 

Іншим представником політичної економії у Франції в цей період був Фредерік Бастіа (1801 - 1805).

Він виступив з теорією послуг і  економічної гармонії, яку виклав у своїй основній праці – “Економічні гармонії” (1850). У цій книзі Бастіа розглядав буржуазне суспільство як гармонічне, основою якого є обмін послугами або взаємонадання послуг. Еквівалентність обміну послугами забезпечується, на думку Бастіа, свободою обміну, а тому він був призильником свободи конкуренції, повного невтручання держави в економічне життя.

 

71. Особливості становлення ринкового господарства в США. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч. Кері в розвитку капіталістичних відносин у країні.

     За роки  війни в колоніях відбулися  демократичні перетворення. Так, в англійських лендлордів були відібрані землі та розпродані невеликими ділянками. Дозволено заселення західних земель за Аппалачами. Скасовано дворянські звання. Від політики протекціонізму країна перейшла до фритредерства. Скасовувалась англійська монополія на торгівлю в Північній Америці.

     У ході війни уряд стимулював розвиток військової промисловості, надаючи грошові премії та субсидії. У 1778 р. розпочав роботу державний гарматний завод у Спрингфільді; 1781 р. з метою стабілізації грошової системи був створений Банк Північної Америки.

     Завершальний етап першої буржуазно-демократичної революції в США був закріплений підписанням 1783 р. Версальського договору про мир і визнання Англією незалежності США, ратифікацією Конституції (1787), прийняттям Білля про права (1791). Згідно з Конституцією в країні було встановлено федерацію штатів з республіканською формою правління. Влада розподілялась на виконавчу (президент і кабінет міністрів), законодавчу (Конгрес) та судову. Першим президентом США став Джордж Вашингтон.

     Засновником  такої вкрай необхідної ліберальної економічної теорії в США є Генрі Чарльз Кері (1793—1879). Він написав цілу низку робіт. Серед них: «Нариси про норму заробітної плати» (1835), «Принципи політичної економії» (1837—1840) у 3-х томах, «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (1850), «Принципи соціальної науки» (1865) та ін.

     Економічна теорія  Г. Ч. Кері побудована на  поєднанні критично розглянутих економічних теорій попередників, особливо класиків, та власних економічних поглядів. Так, він не сприймав Д. Рікардо та Т. Р. Мальтуса, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу. Не погоджувався Г. Ч. Кері і з деякими думками А. Сміта, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму.

Центральне місце в  теоретичних побудовах Г. Ч. Кері, як і у Ф. Бас-тіа (Франція), займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, він сформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістичному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справжніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідною умовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробництво. З розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню продуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у національному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка капіталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. «З усіх законів, установлених наукою, — писав Г. Ч. Кері, — це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії істинних інтересів різних класів людського суспільства».

 

Найбільш відомим  представником політичної економії США був Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879).

Він є автором багатьох книжок та інших літературних матеріалів. Найбільш відомим його працями є:

• 3-ох томник “Принципи політичної економії” (1837 –1840)
• “Гармонія інтересів” (1872)
• “Основи соціальної науки” (1858 –1859)
• “Керівництво до соціальної науки” (1865)

внесок Кері в економічну теорію визначається теорією суспільної гармонії або гармонії інтересів. Згідно з цією теорією повну гармонію забезпечує розподіл, який враховує вклад кожного у виробництво.

На думку Кері існує природній  закон, так званий закон “зростання долі робітників у національному  продукті”, який регулює відносини  обміну та споживання. Суть цього закону полягає в тому, що із зростанням продуктивності праці в міру оволодіння людини природою доля робітників у кількості вироблених благ, що зростають, постійно збільшується, в той час як частка капіталістів пропорційно зменшується. Завдяки цьому забезпечується гармонія соціальних інтересів в суспільстві, що виключає будь-які протиріччя.