История экономической мысли

По-друге теорією факторів виробництва, відповідно до якої 2-а фактори визначають вартість товару: природа і людина.

По-третє теорією протекціонізму. На думку Кері невтручання держави в міжнародні відносини може привести національну економіку до промислової залежності, перетворення країни у сировинний придаток на користь іншої. Щоб запобігти цьому суспільство повинно розвиватися за принципом замкненої виробничої асоціації, в межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.

По-четверте внесок Кері визначається теорією збалансованого розвитку національної економіки. На думку Кері зміст цієї теорії полягає в тому, що протекціонізм сприяє раціональному розміщенню виробництв, організацій центрів, де найкраще сполучаються промисловість і сільське господарство ð внаслідок цього краще забезпечуються ринки збуту вироблених продуктів і зменшуються витрати на транспортування. За рахунок автономізації економіки зберігається внутрішній ринок для власного національного виробника.

В цілому вчення Кері оптимістичне у  прогресивності розвитку обумовлена особливостями, притаманними США в І половині 19ст., а саме: населення зростає, земля  необмежена – родюча та дешева, інші ресурси теж безмежні та мало використані, зарплата досить висока, ціни низькі; відбувається бурхливий економічний розвиток країни

 

 

1. Економічна теорія  Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д.Мілля та  Дж.С.Мілля. 

Видатним представником нової  хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834).

Він в першу чергу захищає  інтереси землевласників.

Найбільш відомою його працею є  “Дослідження про закон народонаселення  у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства”(1798р.), а також:

• “Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814)
• “Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хлібу”(1815)
• “Дослідження про природу і зростання ренти”(1815)
• “Принципи політекономії”
• “Поняття політичної економії”(1827)

У всіх роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.

 

Серед найортодоксальніших послідовників  Рікардо були Дж. Мілль та Джон Мак-Куллох.

Вони не лише визнали його систему, пропагували її, а й застосували  для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

 

Дж. Мілль (1773 – 1836). З його ім’ям пов’язано багато культурних та наукових починань того часу: він був першим з засновників Лондонського університету.

Його основні праці, в яких знайшли  відображення його економічні погляди, такі:

• “Історія британської Індії”(1817)
• “Елементи політичної економії”(1821)

В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо.

 

Певний внесок у розвиток економічної теорії зробив Насао Сеніор (1790 – 1864) – професор політекономії в Оксфорді.

Теорія ПЕ викладена в його книзі  “Політична економії”(1850р.). Об’єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції.

В сутності вони визначають цінність багатства.

Розглядаючи корисність Сеніор дає  визначення поняття граничної (спадаючої) корисності: “існує межа задоволення  потреб, що може дати товар відповідного типу і, більш того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко приносять вдвічі більше задоволення ніж один предмет і ще рідше 10 принесуть вп’ятеро більше задоволення ніж два”. Але хоча Сеніор приділяє увагу граничній корисності його ще не можна вважати засновником теорії граничної корисності. Корисність визначається попитом. Його пропозиція визначається рівнем доступності блага. Обсяг пропозиції залежить від витрат виробництва, які включають два елементи: працю та капітал.

Сеніор визначає витрати виробництва  через суб’єктивну категорію  утримання, жертви двох об’єктів виробництва, капіталіста та найманого робітника.

З теорії витрат Сеніора випливає теорія ціноутворення Сеніора. Дослідження закономірностей ціноутворення посідає значне місце в теоретичній системі Сеніора. На його думку витрати виробництва є лише регулятором цін, а визначення їх завершує співвідношення попиту і пропозиції. Теорія ціни є похідною від теорії утримання.

Основним напрямом теорії дослідження  Сеніора була проблема розподілу  суспільного багатства. Вона вирішувалася ним через теоретичні обгрунтування  правомірності різних форм доходу, а саме: зарплати, прибутку, ренти  і проценту.

Поза його увагою не залишилися питання грошей та грошового обігу, міжнародної торгівлі.

 

Найбільш відомим послідовником  класичної традиції був Джеймс Стюарт Мілль (1806 – 1873). Його праці були присвячені популярності вчення класичної школи, узагальненню та упорядкуванню її теоретичних положень. Основною його працею є “Принципи політичної економії”(1848) – ця книга протягом ІІ половини 19ст. була основним навчальним посібником для економістів. Вона була своєрідним підсумком розвитку політичної економії І половини 19ст. Ця праця складається з 5 книг:

1. Виробництво.
2. Розподіл.
3. Обмін.
4. вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл.
5. вплив уряду.

Політичну економію Мілль визначав як науку ”що досліджує закони тих суспільних явищ, які є результатом  сумісних дій людства по створенню  багатства…”

Велике значення він надає співвідношенню факторів виробництва праці та природних ресурсів, а також капіталу. Він розглядає цю проблему у першій книзі, де аналізує процес виробництва. Капіталом він називає раніше накопичений, матеріалізований продукт праці. Гроші він не вважає капіталом; вони є лише відображенням реально існуючого капіталу. Капітал інвестується на придбання засобів виробництва і робочої сили.

Якщо в першій книзі йдеться  про капітал, його роль в процесі  відтворення, а капітал розглядається  як результат утримання капіталіста від не продуктивного споживання ð то цілком логічно, що Мілль переходить до розглядання питання про ціну цієї жертви, – чому й присвячена друга книга.

Прибуток капіталіста тлумачиться  Міллем як винагорода за утримання  від споживання. Мілль намагається вирішити питання про розміри цієї винагороди, а також про чинники, що її зумовлюють.

Теорія вартості викладена Міллем у третій книзі. Категорія вартості аналізується поряд з такими категоріями, як ціна, гроші, кредит тощо. Основна увага у цій книзі приділяється проблемам цін та грошей.

Класична теорія вартості у Мілля  переплітається з суб’єктивною теорією  обміну (див. підручник).

У четвертій книзі аналізується вплив економічного прогресу суспільства на виробництво і розподіл. Перш за все викладена теорія статистики та динаміки, згідно з якою прогресивне, тобто динамічне, цивілізоване суспільство виділяється серед інших якісною зміною засобів виробництва, зростанням суспільного продукту, населення, владою людини над природою, а також ступенем захисту особи і власності. При цьому розглядається вплив деяких факторів на прогрес суспільства на основі економічного явища, зокрема зарплату, ренту, прибуток. Застосовані Міллем підходи при аналізі факторів динамічного розвитку суспільства дають підстави вважати його одним з засновників теорії економічного росту.

Він визначив основні проблеми, вказав на умови та наслідки поступового  розвитку суспільства.

У п’ятій книзі розглядаються проблеми впливу держави на прогрес суспільства. При цьому виділяються обов’язкові та не обов’язкові функції держави, показує межі втручання (не втручання) держави в економіку.

Хоча в цілому Мілль був послідовником  Рікардо, його теорія в багатьох випадках відходить від класичних традицій. Його можна вважати засновником  теорії попиту та пропозиції, теорії корисності; вченим економістом, який зробив значний внесок у розвиток теорії ренти та теорії утримання.

 

 

Марксистська політична економія - напрям в економічної теорії, основу якого складає трудова теорія вартості ( Адам Сміт, Давид Рікардо), яку Карл Маркс розширив теорією додаткової вартості. Цей напрямок розвивали Фрідріх Енгельс, Карл Каутський, Роза Люксембург, Георгій Валентинович Плеханов, Володимир Ілліч Ульянов. Окремі положення Маркса піддали перегляду "ревізіоністи" - Едуард Бернштейн, Жан Жорес, Михайло Іванович Туган-Барановський, Вернер Зомбарт. Спроби об'єднати марксизм з теорією граничної корисності, а також скорегувати питання економічної політики були зроблені австромарксисти Карлом Реннером (1870-1950), Максом Адлером (1873-1937), Отто Бауером (1881-1938), Отто Нойратом (1882-1945), Емілем Ледерер (1882-1939).

1. Товар

Товар - якась річ, яка бере участь в обміні. З розвитком поділу праці, поступово предмети починають виробляти переважно для обміну, а не для особистого споживання. Товар стає загальною формою виробничих відносин, розвиваючись і переростаючи в капітал - основне виробниче відношення, характеризує сутність капіталістичного способу виробництва. Друга ознака капіталізму - прийняття товарної форми не тільки продуктом праці , а й самим працею, тобто робочою силою людини ".

У товару одночасно є:

• корисність (цінність для споживача, споживна вартість). Корисність означає властивість речі задовольняти людську потреба того або іншого роду (їжа задовольняє голод, одяг зігріває). Споживча вартість одного товару не ідентична споживної вартості іншого товару. Це властивість конкретного предмета незалежно від того, чи є він результатом дії природних сил, проведений людиною для споживання або для обміну.
• мінова вартість або просто вартість (здатність до пропорційного обміну на інші товари). Вона виявляється лише при обміні. Мінові вартості різних товарів однорідні і відрізняються один від одного лише кількісно. Точно також, маси (вага) абсолютно різних предметів по суті однорідні і відрізняються лише кількісно.

Адам Сміт одним з перших розділив корисність і мінову вартість. Він зробив висновок, що вартість в процесі обміну залежить від кількості праці, необхідного для виробництва товарів. Вартість вимірюється кількістю цієї праці, тобто годинами робочого часу.

2. Конкретний і абстрактний людську  працю 

Конкретний працю:

• Різновид конкретної діяльності, необхідної для виробництва конкретної речі, яка має корисністю (споживною вартістю)
• Відрізняється від інших видів праці, які виробляють інші речі і безпосередньо з ними не зіставляється
• Не пов'язаний ні з якою історично зумовленої організацією праці та правом власності
• Може здійснюватися лише в поєднанні з силами природи і спираючись на них

Абстрактна праця:

• Якісно однорідний людська праця, знеособлений і порівняти з працею іншої людини (усереднений для поточних умов виробництва в конкретному суспільстві)
• Здійснюється у вигляді фізіологічної витрати людської робочої сили
• Є джерелом вартості, яка проявляється виключно в процесі еквівалентного обміну.

3. Гроші 

Функції грошей:

• міра вартостей (вираз вартостей товарів як якісно однакових і кількісно порівнянних);
• засобу обігу (Кругообіг товару Т - Д - Т),
• засіб накопичення (паралельно йшли грошовим потокам існують і грошові резерви і постійно відбуваються переливи з одних в інші),
• засіб платежу ( кредит, який створює можливість розпоряджатися ресурсами, які не тільки ще не перетворені в гроші, але часто і не проведені).
• засіб накопичення скарбів.
• всесвітні гроші (опосередкування світової торгівлі).

4. Додаткова вартість 

Поняття додаткової вартості базується на оцінці вартості, як уречевленої праці, яка передбачає, що вартість товару не залежить від попиту та пропозиції і визначається кількістю вкладеної праці (Див. Трудова теорія вартості). В рамках цієї теорії Карл Маркс ввів поняття додаткової вартості - як різниці між створеною в процесі праці новою вартістю (перевищення трудової вартості товару над вартістю раніше матеріалізованої праці - сировини, матеріалів, устаткування) і вартістю робочої сили (звичайно виражена у формі заробітної плати), яка була використана для створення цієї нової вартості. Джерелом додаткової вартості, по Марксу, є продовження споживання робочої сили довше того часу, протягом якого відтворюється її власна вартість.

За  теорією Маркса, додаткова вартість проявляється в своїх особливих  формах: підприємницька прибуток, відсотки, рента, податки, акцизи, мито, тобто як уже розподілена між усіма агентами капіталістичного виробництва і взагалі між усіма претендентами на участь у прибутку.

Додаткова вартість, по Марксу, створюється виключно в сфері виробництва, а не в  сфері обігу. Вона існує при будь-якому  виробництві і служить джерелом податків і накопичення. Але лише при капіталізмі вона отримує своє остаточне розвиток у формі прибутку, яка стає самостійною метою виробництва.

Маркс ділив додаткову вартість на

• абсолютну: створюється шляхом подовження робочого дня
• відносну: виникає через здешевлення робочої сили та скорочення необхідного робочого часу, що призводить до зміни співвідношення часу між необхідним і додатковим працею в рамках того ж самого робочого дня