История экономической мысли

5. • соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості;
6. • заперечення об'єктивних економічних законів та об'єктивної обумовленості соціальної поведінки людей;
7. • визнання примату неекономічних факторів соціально-економічного розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованим етичним нормам;
8. • активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості, соціально-економічного прогресу ринкової економіки шляхом соціальних реформ та державно-правового регулювання. Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман, Рудольф Штаммлер, Отмар Шпанн, франц Оппенгеймер.
9. Найважливішим висновком є те, що ці ідеї мають яскраво виражений інституціональннй характер, тобто визначають примат суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль суспільних Інститутів порівняно з економічними.

83.Становлення інституціональної  наукової традиції в українській  економічній думці

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання.

Яскравою постаттю в українському кооперативному русі був М. Левитсьський , який вважав, що "кооперація є найліпше і найкраще виявлення людського генія в межах соціально-економічного будівництва". Він закликав дрібних селянських власників до добровільної гуртової господарки, яка б не допускала навіть тіні примусу. Він склав низку проектів про організацію землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кредитних і кооперативних об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів товарів, виставок сільськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілям і т.п.

Помітне місце серед інституціоналістів-кооператорів посідає Б.Мартос. Він розробив свою класифікацію кооперативів, докладно описав кожну кооперативну форму, спираючись на український і зарубіжний матеріал. В Україні, на його думку, найпоширенішими видами кооперації буди кредитові, споживчі й сільськогосподарські товариства та їхні союзи. Вчений розглянув також статут "кооперативів, права і обов'язки членів, інші статутно-організаційні питання кооперативного руху. З'ясування цих проблем не втратило свого практичного значення досі.

Як видно, кооперативна теорія і  практика цінувала насамперед фундаментальні моральні засади людини, господарські, національні й культурні традиції. Це були ті ознаки, які відрізняли кооперацію від господарських систем капіталізму і державницького соціалізму. "Теорія кооперації" Б.Мартоса - помітне явище в науці про кооперацію

1. Господарство провідних країн  світу на початку ХХ ст. і  у період Першої світової війни. Становлення системи регульованого капіталізму. Завершення формування світового господарства.

Перша світова війна тривала з літа 1914 до осені 1918 рр. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Мілітаризація економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків не ринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.Основні бойові дії першої світової війни відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

Сполучені Штати Америки. Вони із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну. Воювали США на боці країн Антанти. Зазнали незначних людських втрат. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами. У зв'язку із зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини - зброю, боєприпаси, продукти харчування, США перетворилися у економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалось 1/2 світового запасу золота. Успішно розвивалась промисловість, сільське господарство, фінансово-кредитна система. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвиватися ринкове господарство, на відміну від інших індустріальних країн, в яких економіка перетворювалася у ринково-регульовану.

Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних матеріальних і людських втрат, І/З національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.Удвічі зменшився експорт товарів, натомість зріс імпорт. Продовжувалося відставання від США у розвитку окремих галузей промисловості, особливо у гірничодобувній, сталеплавильній, текстильній, суднобудівній, обладнання яких було застарілим. Водночас Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння. Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок німецьких воєнних репарацій.

Франція. Ще більше ніж Англія постраждала в роки війни. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогосподарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.Разом з тим, під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Тут успішно розвивалася промисловість, будувалися електростанції, військові підприємства. У південних департаментах країни розширювалося сільськогосподарське виробництво. Нестача сировини, енергоресурсів змушували промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що пізніше дало позитивні результати.

Японія під час війни зміцнила свій економічний потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бойових діях. Змогла розширити свої колоніальні володіння, нав'язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону.

Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 року, став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором Німеччина повертала Франції Ельзас-Лотарингію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов'язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином  економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після  завершення війни держава повинна  була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких  грошей Німеччина не мала, то контрибуція  сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи.

Створення системи регульованого капіталізму

США У "новому курсі" Рузвельта втілилися риси ліберально-реформістського варіанта регульованого капіталізму. Найважливішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок якого здійснювалося фінансування розширеного відтворення та соціальних програм. Активна політика державного втручання дала змогу США, по-перше, відвернути революційну (як це не раз відбувалось у Європі) заміну ладу, а по-друге, хоч і повільніше порівняно з окремими європейськими країнами, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. за низкою основних економічних показників США практично вийшли на рівень 1929 р.

Франція Нестабільність економіки Франції аж до кінця 30-х років стала наслідком непослідовності антикризових заходів і того, що не було загальнонаціональної програми виходу з кризи. Внаслідок цього Франція суттєво поступилася своїми позиціями на світових ринках. Державне асигнування на воєнне будівництво дещо пожвавило економіку країни перед війною, але основні проблеми залишалися не розв'язаними.

Разом з тим, досвід Народного фронту підтвердив можливість і необхідність державного регулювання економіки  в інтересах суспільства, показав  можливість і ефективність спільних зусиль держави та здорової частини  суспільства в протистоянні тоталітаризму, фашизму. Діяльність уряду Народного фронту заклала основи політики реформування економічних відносин на основі розвитку системи державного регулювання в інтересах широких верств суспільства без застосування крайніх форм соціальної боротьби, відмови від самої капіталістичної системи.

Англія 

Ефекту стабілізації, на відміну  від "нового курсу" Рузвельта, досягла  завдяки використанню наявних у  Великій Британії переваг у відносинах з іншими країнами, за рахунок попереджувальних кроків на зовнішньому ринку і  досить жорсткого внутрішнього економічного курсу. Велику роль відіграла також протекціоністська політика. У результаті цього вже в 1934 р. було пом'якшено політику економії, на що вказує зростання заробітної плати, зниження розмірів податків. У 1935 р. було скасовано Закон про перевірку бідних.

Економічне піднесення, яке розпочалося  в 1934 p., суттєво підсилювали державним  асигнуванням на розвиток галузей, пов'язаних із виробництвом зброї (автомобілебудівна, авіаційна, радіопромислова та ін.). Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до старих галузей економіки (суднобудування, металургія). Однак це в принципі не змінило внутрішньогосподарських диспропорцій. Вугільна і текстильна галузі промисловості й далі зазнавали труднощів.

Посилення конкуренції з боку США, Японії і Німеччини створювало труднощі на зовнішньому ринку. Німецькі товари витісняли англійські в Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці. Як і напередодні Першої світової війни, англо-німецька конкуренція здебільшого виявлялася у сфері експорту товарів, насамперед у сфері готових промислових виробів.

Нова економічна криза наприкінці 1937 р. спричинила новий спад виробництва  в Англії (за 1938 р. випуск промислової  продукції знизився на 14 %). Із цієї кризи  країні вдалося вийти лише завдяки підготовці до нової світової війни, яка потребувала збільшення воєнного виробництва.

Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, під час переростання капіталізму в його монополістичну стадію. Світове господарство кінця ХІХ — початку ХХ ст. помітно відрізняється від світового господарства другої половини ХХ ст.: на початку ХХ ст. воно в більшій мірі базувалося на голій військовій силі, на позаекономічному примусі; в ньому існували гострі протиріччя між імперіалістичними країнами, між промислово розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, які приводили до нестійкості господарства, до виникнення двох світових воєн. До середини ХХ ст. світове господарство було розколоте на дві частини: світове капіталістичне і світове соціалістичне господарство. Домінуючі позиції в системі світових економічних зв'язків посіло світове капіталістичне господарство: 9/10 світових економічних зв'язків на початок 90-х рр. припадало на товарообіг в межах капіталістичного господарства; через канали міжнародного економічного обміну в кінці 80-х рр. реалізовувалось 1/5 всього сукупного валового продукту капіталістичного світу. В колишніх соціалістичних країнах вироблялось 1/3 світового національного доходу, в тому числі в країнах ради економічної взаємодопомоги — 1/4.

2. Світова економічна криза  1929-1933 років, її причини та наслідки. Реформи адміністрації Ф.Д.Рузвельта  («новий курс»), їх підсумки та  значення.

90. Причини  виникнення та  наслідки економічної кризи 1929 – 1933 рр. для країн Європейської цивілізації.

Виникнення у 1920-ті роки у США  диспропорції між темпами зростання  прибутків підприємств і виробництва (прибутки збільшувалися вдвічі швидше) свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Це зумовлювало відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції, що наприкінці 1920-х рр. наблизило впритул економіку США до надвиробництва.

Зміни обсягу доходів у бік його спаду пов'язані зі зменшенням зайнятості й можуть призвести, як стверджував Дж. Кейнс, до перевищення споживання над доходом не лише у певних осіб чи організацій за рахунок нагромаджений раніше резервів, а й уряду. Так виникає бюджетний дефіцит або, навпаки, зростає внутрішній і зовнішній борг за рахунок позик.

Це характерно для ситуації, що склалася у Великій Британії 1920—1930 роками, а також для США за часів  упровадження «Нового курсу» Ф. Рузвельта.

Дж. Кейнс, спираючись на свою концепцію  сукупного доходу, розкриває причини «Великої депресії» 1929 р. Упродовж п'яти років, що передували 1929 р., на його думку, мало місце нагромадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, призначених для заводів, які не мали потреби в поновленні устаткування. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був потрібен «величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Але досягти ще більшого розміру нових інвестицій, необхідних для поглинання нових заощаджень, які заможне суспільство за умов повної зайнятості в змозі відкладати, було майже неможливо. Одного цього чинника цілком достатньо, щоб виникла криза».

Іншою причиною «Великої депресії»  можна назвати нерозв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укрупнення господарств (від освоєння прерій Середнього Заходу) тривало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції.

Монополії також зробили свій внесок у скорочення виробництва. Вони невпинно поглинали дрібніших конкурсні їв. Пристосовуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на пласку продукцію.

Криза, швидко поширюючись, перетворилася  на світову.

«Велика депресія» та економічний  розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведінки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зовсім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рівноваги.