История экономической мысли

93.Економічна криза 1929-1933 років  та особливості її прояву в  Англії та Франції.

Франція. Реформування економіки зазнавало  сильного впливу теорії кейнсіанства.  Фінансову підтримку з боку держави  мали підприємства «захищеного сектору», насамперед військово-промисловий комплекс. Суттєвий вплив держава справляла й на сільське господарство (селянам виплачували державні премії за скорочення посівних площ і знищення частини зібраного врожаю). У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану на зниження рівня безробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосувалася державного сектору і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із найменшими втратами.

Великобританія. Зменшити державні витрати  на 96 млн ф. ст.  Збільшити на 24 мли ф. ст. надходження від прямих і непрямих податків; Зменшити суми виплат безробітним; Знизити оклади державним службовцям. Для нейтралізації дефіциту бюджету взяти позику в інших країнах Головним у діяльності уряду лейбористів було:

виправлення дисбалансу бюджету;  2)поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931—1934 роках уряд Великої Британії головним економічним завданням вважав забезпечення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

 

91. Криза світового господарства (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з  неї. Сутність політики «Нового  курсу» Ф.Д. Рузвельта.

Причини світової економічної кризи. Відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції. Це наблизило впритул економіку до надвиробництва. Нагромадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, які не мали потреби в поновленні устаткування. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був потрібен величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Нерозв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укрупнення господарств тривало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції. Монополії невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Пристосовуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію. Наслідки кризи. «Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведінки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зовсім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рівноваги. Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Зростання державного контролю над банківською системою, посилювався контроль над біржею і ринком цінних паперів. Закон про відновлення національної промисловості вводив систему державного регулювання промислового сектору. Антикризова аграрна політика Ф. Рузвельта, здійснювана на підставі закону про регулювання сільського господарства. Закон про соціальне забезпечення відкривав шлях до створення пенсійних фондів і затверджував практику виплат допомоги за безробіттям. Національний закон про трудові угоди надав чинності діяльності профспілок, робітники здобули право укладати колективні договори і влаштовувати страйки.

 

 

3. Причини та наслідки повоєнної  кризи у провідних країнах  світу (Німеччина, Франція, Англія, США). Плани Ч.Дауеса та О.Юнга, їх суть і мета.

94.Особливості економічної, кризи  1929-1933 років у Німеччині. Роль  німецької школи

неолібералізму у господарському відродженні країни.

Німеччина. «Новий порядок» ґрунтувався  на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної  політики фашизму. До них слід віднести: примусове картелювання промисловості; ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків; контроль над цінами і заробітною платою; централізований адміністративний розподіл трудових і матеріальних ресурсів; жорстке обмеження управлінських функцій та управлінської свободи підприємців; прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурсами  протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговельна політика. Успіхи Німеччини у подоланні кризи були вельми примарними, адже зовсім не усували народногосподарських диспропорцій, які були її причиною, а навпаки, поглиблювали їх.

Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само організації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

Відокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зробили помітний внесок в теорію та практику соціального  ринкового господарства:

1) Найстаршу групу нім. неолібералістів  очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв’язку цих понять;

2) 2-а група сформувалася навколо  В.Ойкена та Ф.Бема у Фрайбурзькому  університеті. Ця група зайнялася  визнанням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи.

3) 3-я група  А.Мюллер-Армак,  Л.Ерхард і їх учні; їх школа  називалась Кельнська. Розробили  концепцію “соціального ринкового  господарства”.

 

95.Світове господарство в роки  стабілізації. Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

План Ч. Дауеса. У розв'язанні проблем  репарацій ініціативу перебрали  на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав: значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами  репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо),  також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.) 

1924—1929 рр. в Німеччині були періодом  економічного піднесення, якого  не знали інші європейські  учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р. перевищило його на 13 %. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце.

План О. Юнга У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого: обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

Поступово німецькі товари поверталися  на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

 

 

 

 

 

4. Економічний розвиток провідних  країн світу у міжвоєнний період.

План

1.  
   ^ Економічний розвиток провідних країн світу у міжвоєнний період.
2.  
   Світова економічна криза 1929-1933 рр. і економічний розвиток у 30-х роках ХХ ст.
3.  
   ^ Економічне становище України у міжвоєнний період. Голодомор 1932-1933 рр.

 
 
Міжвоєнне двадцятиріччя (1919-1939 рр.) можна  назвати найбільш нестабільним періодом світової історії як з точки зору економічного, так і соціально-політичного становища. Умовно цей період можна поділити на етапи: 1919-1921 рр. – повоєнний кризовий стан; 1922-1928 рр. – відносно стабільний економічний розвиток; 1929-1933 рр. – світова економічна криза; 1934-1939 рр. – стан поступової ліквідації наслідків економічної кризи та передвоєнної економічної кон’юнктури. 
 
Після Першої світової війни США, Франція та Англія вирішили допомогти Німеччини в оздоровленні національної економіки. Новий репараційний план для Німеччини був розроблений Міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у Першій світовій війні і прийнятий Німеччиною Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможцям. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді відсотків від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість. 
 
В результаті катастрофічних наслідків світової економічної кризи 1929-1933 рр. для Німеччини, уряди США, Англії, Франції, стурбовані положенням Німеччини, вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий іменем його розробника О.Юнга, американського банкіра. Затвердили план на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. Проте вже в 1931 р. Німеччина у зв’язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних патентів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р. 
 
Світова економічна криза тривала до початку 1934 р. Внаслідок її до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політичних режимів – нацистський. 
 
У другий міжвоєнний період в господарстві розвинутих країн відбулися важливі зміни. Вихід з економічної кризи в країнах світу відбувався по-різному. У США він тісно пов’язаний з іменем президента Франкліна Рузвельта. Програма виходу із кризи відома під назвою “Новий курс”, який здійснювався упродовж 1933-1938 рр. Англія виходила із кризи дуже повільно. Особливо небезпечним для Англії виявився економічний і політичний наступ фашистської Німеччини, яка швидко витіснила англійські товари у світі. 
 
Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ американської, німецької, англійської. Тому вихід із кризи виявився особливо повільним, затяжним. 
 
В Німеччині економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі з А.Гітлером. Вихід з кризи здійснювався шляхом мілітаризму. 
 
Як і Німеччина, також виходила з економічної кризи і Японія. Вона розпочала загарбання китайських територій і прискорення розвитку економіки шляхом мілітаризації. 
 
Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова рада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей. Паралельно відбувалось одержавлення промисловості. 
 
Більшовики провели контроль над Україною з допомогою дуже привабливих для людей гасел: “Заводи – робітникам”, “Земля – селянам”. Проте незабаром було оголошено курс на “швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату”, яке передбачало ліквідацію товарно-грошових відносин і введення прямого продуктообміну. Було розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту. 
 
Продовольча політика радянської влади була антинародною за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УРСР прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони. Із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони півдня України, Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком чого став голод 1921-1923 рр. 
 
Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного критерію: як би не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не господарчим у сільській місцевості. 
 
Була ще одна причина трагедії 1921-1923 рр. Посиливши руйнівну силу природних явищ (посухи та неврожаю) численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично вперше застосувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху, яким було оголошене українське село. 
 
Загалом же голод 1921-1923 рр., за приблизними оцінками, коштував Україні до 1,5-2 млн. жертв. У 1921 р. більшовики на чолі з В.Леніним були змушені визнати повний провал політики “воєнного комунізму” і перейти до нової економічної політики (непу). 
 
Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах; дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступав населення. 
 
Підсумки і значення непу досить суперечливі та неоднозначні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообіги, була знята соціальна напруга. Але було багато протиріч. Так, зовнішня торгівля стала виключно державною монополією. Всі великі підприємства залишилися у державній власності. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшовиків і їхньою практикою. 
 
У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва. У 20-х роках була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п’ятирічки. Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші. На відміну від розвинених країн світу, індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, обмежувалося споживання промислової продукції населенням. 
 
Колективізація сільського господарства служила одним із джерел індустріалізації. Разом з тим, вона забезпечувала контроль з боку ВКП(б) над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи.  
 
Найжорстокішим злочином сталінського режиму проти українського народу був організований ним голодомор 1932-1933 рр. Це була спланована акція комуністичного реж иму проти українського селянства, яка повинна була ліквідувати базу української нації і національного відродження, протистояння радянській владі. За підрахунками дослідників, від голоду 1932-1933 рр. в Україні загинуло від 5 до 9 млн. чол. Цим самим підривалася етнічна основа становлення української нації – село, знищувався той прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

 

 

5. Кейнсіанство: еволюція та ключові  постулати. 

1.

Вплив неокласицизма в 20-30рр. різко упав, тому що пережива кризу.

Механізм вільної конкуренції  не забезпечував подолання протиріч ринкового господарства. Сама практика показує необхідність втручання  держави в господарське життя. В  зв’язку з цим гостро стало  питання про розробку нової теоретичної концепція, яка обгрунтувала б напрями і методи регулювання економіки з боку держави. За цих умов в 30рр. 20ст. виникає новий напрям в економічній теорії – “регульована економіка”, засновником якого був Джон Мейнард Кейнс.

В подальшому цей напрям і одержав назву кейнсіанство.

Кейнсіанство – напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше.

Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції  вичерпав свої можливості. Він чітко  сформулював новий напрям економічної  теорії – теорію державної регульованої економіки.

В докейнсіанській економічній  теорії, зокрема, неокласицизмі переважав  мікроеконмоічний підхід (аналіз економіки  з точки зору окремих господарських  одиниць). Умови процвітання окремого господарчого суб’єкта ототожнювалися з умовами зростання та процвітання країни в цілому. На відміну від цього кейнсіанство віддає перевагу загальноекономічним умовам відтворення.

Кейнс зробив спробу розглянути капіталістичне господарство в цілому, оперувати  переважно агрегатними категоріями  – споживання, нагромадження, заощадження, зайнятість, інвестиції – тобто величинами, які визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Аналізуючи ці народногосподарські  величини він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежність та пропорції між ними, цим було покладено початок тому напряму в економічній науці, який називається макроекономічним (макроекономіка). Таким чином, теорія Кейнса та його послідовників – макроекономічна.

Сміт та неокласики, зокрема, Маршал, Пігу та Кларк досліджували економічні проблеми буржуазного суспільства з боку пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєднання для отримання максимальної продуктивності).

Основна ідея: пропозиція породжує свій власний попит.

Кейнс на І-ше місце висунув проблему ефективного попиту. На його думку  сучасний рівень виробництва або  національного дохода залежить від  ефективного попиту, тобто платоспроможного попиту. ð А тому основна увага в кейнсіанстві приділяється проблемі реалізації тому, що на думку кейнсіанців неузгодження у сфері попиту – це основна перешкода для раціонального використання ресурсів, головна причина порушень процесу відтворення.

В цілому кейнсіанство спричинило суттєвий вплив як на економічну теорію і всю сучасну економічну науку в цілому, так і на економічну політику значної частини країн світу.

Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало  провідні позиції в економічній  теорії та політиці провідних країн  світу та протязі 40рр.