История экономической мысли

Прагнення суспільства зберігати  певну частину своїх доходів  в грошовій формі розглядається  прихильниками кембриджського варіанту, як найважливіша умова автоматичного встановлення рівноваги в економічній системі при наявності гнучкої системи цін.

Зростання або зниження цін на думку  авторів викликає зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Щоб зберегти її незмінною економічні суб’єкти будуть прагнути збільшувати грошову частину свого доходу, яка споживається, якщо ціни зростають; якщо є ціни знижуються – то їх дії будуть зворотними. саме це прагнення до збереження реальної цінності грошової частини доходу виступає у прихильників кембриджського варіанту, як автоматичний регулятор встановлення рівноваги на ринку, тобто збільшення цін викликає зменшення споживання і внаслідок цього зменшення попиту та цін. Падіння цін, навпаки, стимулює зростання попиту і наступне зростання цін.

Такі процеси одержали назву “ефект Пігу” або “ефект реальних касових залишків”.

 

Основною працею Пігу є “Економіка добробуту”(“The Economics of Welfare”). Основна  увага у цій книзі приділяється проблемі оптимізації суспільного  добробуту.

На думку Пігу – головним показником національного добробуту є “національний дивіденд”. Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу пропонує деякий перерозподіл національного доходу як одну з найважливіших функцій держави.

Артур Пігу один з перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної  конкуренції. Він показав, що існують  вагомі та стійкі причини, які порушують  дію ринкового механізму і  внаслідок цього обумовлюють  необхідність державного втручання.

Головними з них є:

1. неминучість виникнення монополії. Монополія та монополістична конкуренція обумовлюють зростання цін та зниження рівня інвестицій. В результаті відбувається падіння можливого рівня дивіденду. Отже, необхідне обмеження монополістичних тенденцій з боку держави.
2. так звані зовнішні ефекти. Тобто позитивні або негативні ефекти діяльності приватних осіб та фірм, які не знаходять вартісної оцінки на ринках, але від яких виграють (страждають) інші суб’єкти господарювання.

Зовнішні ефекти є відображенням протиріччя між інтересами виробництва та потребами суспільства.

 

Пігу розглядав дві форми  державного втручання в економіку:

• пряму;
• не пряму.

Не прямі заходи (податки, субсидії) необхідно застосовувати для  усунення економічних наслідків “зовнішніх ефектів”, що виникають в умовах вільної конкуренції.

Пряме втручання необхідне при  існуванні монополії. Однак на думку  Пігу антимонопольне законодавство  є корисним, але малоефективним; він висловлює ідею прямого втручання  держави у галузі в яких найбільш існує загроза виникнення монополії.

Втручання держави має здійснюватися  у формі безпосереднього контролю над цінами та тарифами.

Крім того Пігу не виключає можливість прямих державних капіталовкладень в певні сфери економіки та прямого державного управління.

Таким чином в концепції Пігу були сформульовані важливі аспекти  участі держави в економічній  діяльності, однак в цілому вона залишалася в межах неокласичної традиції.

 

 

Монетарну теорію економічного циклу розробив у цей час Ральф Джордж Хоутрі (1879 – 1975) – представник кембриджської школи.

Він вважав, що економічний цикл –  це суто грошове явище, обумовлене коливаннями  грошового попиту і відповідними змінами у наданні кредитів.

В умовах підйому, на думку Хоутрі, грошовий попит зростає, банку збільшують кредит і полегшують умови його надання, зменшують ставку процента.

Такі дії банків є результатом  зростання цін ділової активності і зростання активності росту  і збільшення швидкості обігу  грошей. Але з розвитком йього  процесу банки починають виявляти все більшу обережність і остерігаючись розвитку інфляції підвищують ставку процента, обмежують і навіть скорочують кредити ð в результаті відбувається спад економічної активності.

На основі своєї теорії Хоутрі дійшов висновку, що економічне коливання ділової активності можна пом’якшити шляхом розумної грошово-кредитної політики.

 

 

2. Австрійська  школа граничної корисності.

В 70рр. 19ст. виникла австрійська  школа. Її називали також віденською, оскільки основні її представники –  професори віденського університету.

Засновником цієї школи був К. Менгер (1840-1921).

Його основні праці:

1. “Основи політекономії” (1871)
2. “Дослідження про методи соціальних наук та політекономії зокрема” (1883)

 

Видатними представниками школи були: Е. Бен-Баверк (1851-1914) – роботи:

1. “Основні теорії цінності господарських благ” (1886)
2. “Капітал і прибуток” (1889)
3. “Теорія Карла Маркса і її критики” (1896)

У цих працях дається розгорнутий  аналіз корисності, доповнений суб’єктивістською  копією процента.

 

Ф. Візер (1851-1926). Його роботи:

1. “Походження і основні закони господарської цінності” (1884)
2. “Природа цінності” (1889)

 

На думку представників школи  предметом політекономії є поведінка  і суб’єктивні мотиви господарюючого суб’єкта в явищах господарського життя з точки зору такого суб’єкта (господарського).

Об’єктом дослідження вони вважали  окреме господарство, яке виділялося як найпростіша одиниця (типовий  елемент) буржуазного суспільства. Ідеалом такого господарства вважалося  господарство ізольованого суб’єкта - Робінзона.

Капіталістичне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств, а тому маржиналісти вважали, що для дослідження економіки у цілому достатньо розглянути їх на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження дістав назву метода РОБІНЗОНАД.

Основними економічними відносинами  представники школи вважають відносини  обміну (ринкові відносини). На перший план було висунуто споживання. Центральним  в економічній теорії австрійської школи була проблема цінності.

Теорія цінності австрійської школи одержала назву теорії граничної корисності. Визначальним фактором цінності австрійці вважали корисність матеріальних благ. Під корисністю розумілося загальна властивість матеріальних благ, що визначала їх відношення до задоволення потреб. При цьому розрізнялися два види корисності: абстрактна і конкретна.

Абстрактна корисність розглядалася як корисність взагалі. Нею володіли матеріальні блага, кількість яких не обмежена.

Конкретна корисність мала блага, запас  яких обмежений, а їх зменшення навіть на одиницю відображається на добробуті індивіда.

Такий поділ корисностей пов’язувався з цінністю матеріальних благ. Цінність набували не всі блага, а лише ті корисність яких була обмеженою. Корисність мала поєднуватися з рідкістю. У  зв’язку зцим такі блага можуть обмінюватися.

Розрізнялися суб’єктивна і  об’єктивна цінності.

Суб’єктивна цінність визначається оцінкою блага господарюючим  суб’єктом. Вирішальне значення для  її визначення має гранична корисність, тобто корисність останньої одиниці.

Об’єктивна цінність утворюється в обміні. Вона є результатом вирівнювання суб’єктивних оцінок на ринку в процесі стихійного співвідношення попиту і пропозиції.

У цілому можна визначити три  методологічні особливості австрійської школи:

1. ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;
2. головним об’єктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство;
3. визнання примату обміну над виробництвом.

 

Саме на основі суб’єктивно-психологічної  методології, теорії “граничної корисності”  та “граничної продуктивності” у ІІ половині 19 ст. формується маржиналізм.

 

5.Математична  школа.

 

Значення математичної концепції  в економічній науці визначається тим специфічним впливом, який спричинило на розвиток економічної теорії застосування математичних методів дослідження.

Основними передумовами все більш  активного впровадження математичних методів в економічне дослідження  були:

1. перетворення капіталізму в розвинену господарську систему з високим ступенем взаємопов’язаності та однорідності усіх її частин і елементів;
2. значні досягнення у галузі математики і можливість їх застосування щодо аналізу економічних процесів.

Самостійність математичного методу полягає в тому, що це не тільки метод  описання, але й метод дослідження, причому не тільки кількісного, а  й якісного.

Математичний аналіз повинен спиратися на розроблену теорію причинно-наслідкових економічних залежностей: чим менше суттєвих залежностей приймає до уваги математичне дослідження, тим більше воно стає умовним, формальним. У тому випадку, коли математична теорія базується на помилкових трактуваннях причинних залежностей, вона призводить також до помилкових результатів. Дослідження економістів-математиків в описуванні, систематизації та дослідженні

Вперше дослідження вищої математики були застосовані в сфері суспільної науки. В працях економістів-математиків зроблена перша спроба описати ринок конкуренції товаровласників, як замкнену систему суворих, чітких, взаємозалежностей. Тим самим був зроблений крок вперед у розумінні того, що існує тісний зв’язок кількісних та соціальних характеристик функціонування господарської системи як цілого.

Вчені - математики таким чином  досліджують дію ринкового механізму  за умов вільної конкуренції і  центральною є проблема економічної  рівноваги.

В еволюції математичної концепції  рівноваги в 19ст. слід виділити два етапи:

1. праці А.Курно (1838) і Г.Госсена (1854). Цей етап є передісторією математичної концепції економічної рівноваги так як в роботах цього періоду (І половина 19ст.) містяться лише окремі елементи, підходи до цієї концепції.
2. праці (представників Лазонської школи), що з’вилися у 1870 – 1890рр., і вяких математична концепція представлена у розвиненому вигляді:

Л.Вальраса

У.Ст.Джеменса

       В.Парето

 

Л.Вальрас (1834 - 1910). Засновник Лазанської школи, видатний вчений економіст-математик.

Основна робота “Елементи чистої політичної економії”, 1874р.

Головна заслуга Вальраса полягає  у створенні замкненої математичної моделі загальної економічної рівноваги. Ця модель є спробою пояснити у  взаємозв’язку всі категорії  ринкового господарства на основі принципу суб’єктивної корисності. Всіх агентів виробництва Вальрас поділив на дві групи:

• власники продуктивних послуг (землі, праці, капіталу)
• підприємці

Таким чином в моделі Вальраса покладений ринковий підхід до економічних явищ.

Суб’єкти першої групи є продавцями зазначених послуг і покупцями предметів споживання; суб’єкти другої групи навпаки є покупцями продукції послуг і продавцями продуктів споживання.

Виробництво і споживання стають пов’язаними  шляхом двох взаємодіючих ринків: продукції послуг і предметів споживання. Рівновагу в цій системі Вальрас характеризував як “стан, при якому:

1. ефект попиту = пропозиції продукції послуг
2. існує постійна стійка ціна на ринку продукції
3. продовольча ціна продукції = витратам, вираженим в продукції послуг.

Дві перші умови відносяться  до рівноваги обміну, а третя –  до рівноваги виробництва”.

Ці умови рівноваги Вальрас  відобразив через чотири взаємопов’язані  системи рівнянь. у цих чотирьох системах загальне число рівнянь = числу  невідомих, що дає математичне рішення задачі.

В теорії Вальраса рівновага розглядається  з одного боку, як фвище функціональне, а з другого, як прояв суб’єктивного  прагнення суб’єктів господарської  діяльності до найбільшої корисності в умовах вільної конкуренції.

 

В.Парето (1848 - 1923) – глава Лазанської школи. Його головна ідея полягає у створенні чистої економічної теорії, очищеної від понять цінності та корисності. Він вважав, що економічна теорія повиннан вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей і обмеженими ресурсами їх задоволення.

Для теоретичного обгрунтування моделі взаємозалежності всіх економічних факторів, що впливають  на суспільне виробництво і споживаються, він використав математичні методи аналізу.

 

1. Втрата Англією  світової економічної першості на межі ХІХ – ХХ ст. Кембриджська школа неокласичної політекономії та започаткування економічного аналізу. А.Маршалл.

Англія: 
Ø освітня революція тут порівняно з іншими європейськими країнами, особливо Німеччиною, розвивалася дуже кволо. 
Ø підприємці Англії, маючи дешеву сировину й величезний ринок збуту товарів у колоніях, у будь-якому разі одержували надприбутки. 
Ø Процес концентрації виробництва й утворення монополій в Англії затримався на 10—15 років порівняно зі США та Німеччиною, і перші такі об'єднання виникають у колоніях чи з обслуговування колоній. 
Ø Структурні зміни в економіці Англії відбувалися повільно. На початок XX ст. у перше місце належало легкій промисловості, а не важкій, значна кількість устаткування на заводах і фабриках фізично й морально застаріла, недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки і техніки. 
Ø У кінці XIX ст. сільське господарство Англії не зазнало суттєвих змін порівняно з другою половиною XVIII ст. 
Ø Фермерські господарства орендарів у зв'язку з високими податками зменшували виробництво товарної продукції та не могли задовольнити потреби країни в продуктах харчування, особливо зерні, унаслідок чого Англія змушена була робити закупівлі за кордоном та ввозити з колоній, витрачаючи великі кошти. 
Ø У кінці XIX ст. Англія змушена була здійснити переорієнтацію своєї економіки на більш тісний зв'язок з колоніями, за розмірами яких вона посідала перше місце у світі — на початку XX ст. їх площа була 33,5 млн км2 з населенням 393,5 млн осіб. 
Ø У 1914 р. Англія посідала перше місце у світі за вивезенням капіталу за кордон, причому 94 % коштів переміщалися в її колонії. 
Ø Потужність банків країни продовжувала зростати. У кінці XIX ст. Англія перетворюється на світовий фінансовий центр (зосередження найбільших банків у Лондоні — у Сіті), а англійський фунт стерлінгів, який вільно обмінювався на золото, стає провідною валютою світу. 
Ø Англійський банк— провідний банк, стає важливим елементом ринкової структури, а Англія — «світовим банкіром». Прибутки від фінансових операцій виходять на перше місце, причому за рахунок колоній, які стають основою економіки Англії.