Лекции по "Экологии"

p>    4. Динаміка чистого експорту – збільшення цього показника здвигає криву попиту вліво і навпаки; на цей показник впливають:

    4.1 Національний дохід зарубіжних країн – їх збільшення стимулює попит на імпорт вітчизняних товарів.

    4.2 Валютні курси – падіння курсу позитивно впливає на чистий експорт і навпаки.

    Розділ  №2.

    Сукупна пропозиція – це шкала або крива, що показує рівень виробництва реального національного продукту при кожному можливому рівні цін.

    Певною  групою економістів прийнято визначати, що крива сукупної пропозиції складається  з трьох сегментів:

    1. Горизонтальний відрізок – визначає, що при скорочені або підвищені виробництва протягом цього відрізку ціни залишаються незмінними за рахунок резервів ресурсів.

    2. Вертикальний відрізок – визначає, що збільшення ціни не приведе до збільшення сукупного ВВП (автори вважають, що причиною цього є відсутність необхідних ресурсів – відбувається їх перетікання від однієї фірми до іншої, тоді як їх сукупний показник залишається незмінним).

    3. Проміжний відрізок – визначає, що збільшення реальних обсягів виробництва призведе до зростання цін за рахунок використання менш ефективного обладнання та менш кваліфікованих виконавців.

    До  детермінант сукупної пропозиції належать:

    1. Динаміка цін на ресурси – збільшення цін генерує зменшення сукупної пропозиції і навпаки; визначається впливом наступних факторів:

    1.1 Доступність внутрішніх ресурсів – мається на увазі вартість наступних складових:

    - земля;

    - праця  (персонал);

    - капітал;

    - підприємницька  здатність (кваліфіковані менеджери).

    1.2 Ціни на імпортні ресурси – на них впливають, перш за все, динаміка світових цін та валютні курси.

    1.3 Домінування на ринку – визначається наявністю монополій та картельних домовленостей.

    2. Динаміка інвестиційних витрат – збільшення генерує збільшення обсягів сукупної пропозиції і навпаки.

    3. Зміна правових норм – визначається:

    3.1 Податки на бізнес та субсидіє – пояснень не потребують.

    3.2 Державне регулювання – вважається, що збільшення рівня втручання держави негативно впливає на бізнес.

    Здвиг кривої сукупної пропозиції вліво означає зростання витрат виробництва, що генерує інфляцію.

    Здвиг кривої сукупної пропозиції вправо – означає зменшення виробничих витрат і генерує збільшення ВВП.

    Розділ  №3.

    Макроекономічну рівновагу, яка собою уявляє рівноважний рівень цін в економіці та рівноважний реальний ВВП визначає перетин кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції.

      Фактори, що підвищують сукупний попит, здвигають його криву вправо – це генерує наступні варіанти розвитку подій:

    1. Якщо перетин кривих попиту  і пропозиції просувається на горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції, то збільшуються реальні обсяги виробництва та зайнятість, а ціни залишаються незмінними.

    2. Якщо на проміжному відрізку – збільшуються реальні обсяги виробництва та зайнятість на фоні збільшення цін.

    3. Якщо на вертикальному відрізку  –  реальні обсяги виробництва та зайнятість залишаються незмінними на фоні збільшення цін.

      Ефект мультиплікатора (співвідношення ВВП / сукупний попит) полягає в тому, що збільшення сукупного попиту стимулює зростання ВВП.

    Отже, дія цього мультиплікатора на проміжному відрізку сукупної пропозиції слабне, а на вертикальному – взагалі перестає діяти за рахунок наростаючого впливу інфляції – зростає лише номінальний ВВП, тоді як реальний залишається незмінним.

    Інерційний  ефект (або ефект храповика, механізму, що дозволяє крутити колесо лише вперед, а не назад) полягає в тому, що ціни легко підвищуються, але з трудом знижуються – підвищення попиту приводе до зростання цін, але зворотні процеси не завжди призводять до підвищення цін.

    Окремо  необхідно підкреслити, що наведені вище ствердження  можна спробувати використати для  пояснення функціонування лише закритих економік, яких у світі практично не існує!!! Тому, до використання цих теорій треба відноситись обережно, тому що їх практична користь сумнівна.

 

    Розділ  №4.

    Класична  економічна теорія, що домінувала протягом ХІХ століття, ґрунтувалась на положенні, що повна зайнятість є нормальним станом ринкової економіки і найкраща політика уряду – принцип „не втручання”.

    Теорія  Кейнса ґрунтується на протилежному ствердженні – нерегульована капіталістична система підвернена циклічним спадам (рецесія) з масовим безробіттям, і для того, щоб запобігти зайвої витрати ресурсів необхідна стабілізаційна політика уряду.

    Основні положення класичної макроекономічної теорії:

    1. Крива сукупної пропозиції є  вертикальною і розташована на  рівні реального ВВП, що відповідає  повній зайнятості.

    2. Крива сукупного попиту стабільна за умов, що пропозиція грошей в економіці не змінюється.

    Основні положення кейнсіанської макроекономічної теорії:

    1. Крива сукупної пропозиції має  горизонтальний характер до рівня  ВВП, який відповідає повній  зайнятості, після чого вона приймає вертикальний характер.

    2. Крива сукупного попиту нестабільна  багато в чому за коливань  інвестиційних витрат; її здвиги  призводять або до спаду, або  до інфляції попиту. 

    Розділ  №5.

    На  сьогоднішній день існують наступні теорії, що пояснюють макроекономічну нестабільність:

    1. Позиції прихильників домінуючого направлення економічної теорії полягає в тому, що макроекономічна нестабільність генерується наступними причинами:

    1.1 Нестабільність інвестиційних витрат призводе до здвигу кривої сукупного попиту – коли сукупний попит зростає дуже швидко, то виникає інфляція попиту; коли сукупний попит зменшується починається спад.

    1.2 Спад пропозиції – війни та обмеження на імпорт ресурсів призводять до збільшення витрат виробництва, що викликає зменшення пропозиції та відповідним чином дестабілізує економіку.

    2. Монетаристи визначають – головним джерелом макроекономічної нестабільності є неправильна грошова політика: збільшення грошей призводе до інфляції; зменшення – до спаду. За власну парадигму (приклад з історії, взятий для доказу чи порівняння) вони наводять приклад Великої депресії, коли в результаті неадекватної грошової політики з обороту було виведено до 40% грошової маси.

    3. Теорія реального економічного циклу – в якості основних факторів макроекономічної нестабільності розглядаються зміни в доступі до ресурсів та здвиги в технологіях (реальні фактори), які, в свою чергу, впливають на продуктивність виробництва. Відповідно до цієї теорії, реальний випуск змінюється під впливом здвигу довгострокового збільшення сукупної пропозиції; в той же час змінюється попит на гроші та обсяги грошової маси, в результаті чого крива сукупного попиту здвигається в тому ж напрямі, що й крива сукупної пропозиції. Отже, можливо збільшення реального випуску при незмінних цінах.

    4.Теорія „збої в координації – пояснює макроекономічну нестабільність тим, що людям не вдається досягти взаємовигідного рівноважного стану, оскільки у них немає можливостей координувати власну діяльність. В залежності від очікувань економічних агентів економіка може опинитися в рівноважному стані – рівень випуску відповідає повній зайнятості та інфляція відсутня; або нестабільному стані – значення випуску менше рівня, що відповідає повній зайнятості та наявність інфляції попиту. У випадку не рівноважного стану мова йде про збої у координації.

    Розділ  №6.

    Сучасні погляди на здатність економіки  до само корекції зводяться до дискусії між:

    1. Неокласиками – монетаристи та прихильників теорії реальних очікувань (ТРО).

    2. Представники основного направлення.

    ТРО ґрунтується на наступних положеннях:

    1) При достатніх обсягах інформації погляди людей про можливість окремих економічних подій в майбутньому віддзеркалюють вірогідність їх наступу.

    2) Ринки вважаються високо конкурентними,  відповідно до цього ціни і зарплати володіють двосторонньою еластичністю – легко підвищуються та понижуються.

    Сутність  дискусії полягає:

    1. Неокласики стверджують – економіка здатна до само корекції при відхиленні обсягів випуску від рівня, що відповідає повній зайнятості. Відповідно до ТРО – несподівані зміни сукупного попиту призводять до зміни рівня цін, в результаті чого фірми в короткостроковому періоді змінюють обсяги випуску продукції. Але як тільки вони розуміють, що в результаті загальної інфляції або дефляції змінились всі ціни, вони повертаються до попередніх обсягів виробництва. Очікувані зміни сукупного попиту впливають виключно на рівень цін, а не на обсяги виробництва.

    2. Представники основного напряму заперечують ствердження неокласиків про абсолютну еластичність цін та заробітної плати ( в тому числі при зниженні). В особливості про номінальну зарплату, яка за дії наступних факторів (трудові контракти, ефективна оплата праці та взаємовідносини між інсайдерами та аутсайдерам) не проявляє схильності до зниження. Все це означає, що сукупний попит призводе до падіння реального випуску, а не тільки заробітної плати та цін.

    3. Неокласики висловлюються на захист введення грошового-фінансового правила, згідно до якого грошова маса повинна зростати пропорційно довгостроковому потенційному ВВП. Вони також висловлюються про „нейтральну” фіскальну політику, що визначає збалансований державний бюджет.

    4. Неокласики не згодні з дотриманням грошово-фінансового правила та збалансованого бюджету – вони вважають, що їх недотримання дозволяють досягти повної зайнятості, стабільності цін та економічного зростання.

     

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Тема  №15: Національна  економіка – основні  результати та їх вимір.

    План.

    1. Визначення валового внутрішнього (національного) продукту.

    2. Методи розрахунку ВВП.

    3. Система взаємозв’язаних показників національної економіки.

    4. ВВП та національне багатство – структура та способи виміру.

    5. Споживання, збереження, інвестиції та фактори, що їх визначають.

 

    Розділ  №1.

    Стосовно  визначення ВВП, необхідно зазначити, що існує достатньо багато непорозумінь з визначенням цієї категорії. По-перше, ВВП та ВНП – це різні назви однієї категорії.

    По-друге, ВВП – це сукупність доданих вартостей, створених на території країни.

    В свою чергу, додана вартість – це різниця між ціною, за якої було реалізовано товар, та ціною проміжних товарів, затрачених на його (кінцевого товару) виготовлення.

    Таким чином, можна визначити основні  складові доданої вартості:

    1. Заробітна платня (та соціальні відрахування).

    2. Амортизація основних засобів виробництва.

    3. Прибуток.

    4. Непрямі податки – акцизи та податок на додану вартість.

      Отже, ВВП вимірює річний обсяг виробництва в економіці країни, тому з цього показника необхідно виключати невиробничі угоди, які бувають наступних типів:

    1. Фінансові угоди – в свою чергу, поділяються на:

    1.1 Державні трансфертні платежі  – виплати по системі соціального страхування, допомога по безробіттю та пенсії ветеранам.

    1.2 Приватні трансфертні платежі  – передача коштів від однієї  приватної особи іншій (наприклад, допомога студентам від батьків, подарунки від багатих родичів тощо).