Лекции по "Экологии"

    4. Підйом – виробництво зростає разом із рівнем використання ресурсів; ціни, як правило, підвищуються ще до наступу піку.

    Стосовно  причин виникнення ділових циклів серед економістів не існує спільної думки, до найбільш поширених спроб пояснення належать:

1. Технічні інновації.
2. Війни.
3. Монетарні явища – уряди емітують зайві гроші.

    Рівень  сукупних витрат – визнається більшістю економістів як основна причина появи циклів, але справа в тому, що це слідство, а не причина.

    Крім  економічних циклів, до коливань економічної  активності належать сезонні коливанні (нециклічні).

    При визначенні рівнів ділової активності також використовують термін довгострокова тенденція, яка охоплює періоди від 25 до 100 років.

    Вплив економічних циклів є неоднорідним – спад виробництва практично  не впливає на фірми, що виробляють послуги та споживчі товари короткотермінового використання. Тоді як, головний удар приймають фірми, що виробляють інвестиційні товари та товари довготермінового використання, особливо страждає будівництво житла.

    Розділ  №2.

    Більшість економістів вважає, що певний рівень безробіття є нормальним явищем. Для того, щоб зрозуміти їх логіку необхідно розглянути типи безробіття.

    1. Фрикційне безробіття – пов’язане з пошуком або очікуванням роботи; воно вважається неминучим і пов’язано, як правило. З пошуком кращих умов праці.

    2. Структурне безробіття – генерується зменшенням попиту на окремі професії або взагалі його зникненням.

    3. Циклічне безробіття – виникає під час спаду ділової активності, як результат зменшення попиту на робочу силу.

    Отже, повна зайнятість – це ситуація на ринку праці, коли рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Тобто, кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості існуючих вакансій. Природність такої ситуації пояснюється тим, що фрикційним та структурним безробітним необхідно час, щоб знайти роботу.

    У вісімдесяті роки економісти вважали, що природнім є рівень безробіття – 6%, тоді як сьогодні цей показник визначається на рівні 5,5%.

    Рівень  безробіття розраховується за наступною  формулою:

    

    Вважається, що до робочої сили входять крім тих, хто працює, й безробітні, які активно шукають роботу.

    Економічні  наслідки безробіття визначені у законі Оукена – якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній на 1%, то втрати ВВП складають приблизно 2%.

    Закінчити розгляд безробіття логічно факторами, що мають вплив на це явище:

    1. Рід занять – працівник галузей, що виробляють товари короткотермінового використання, менше підвернені безробіттю за своїх колег, що працюють в галузях, що виробляють інвестиційні товари та товари довгострокового вжитку.

    2. Вік – молодь вважається найбільш вразливою.

    3. Раса.

    4. Стать.

    5. Освіта.

    6. Тривалість безробіття – чим довше людина залишалася без роботи, тим менше в неї бажання її шукати.

    Розділ  №3.

    Інфляція  – підвищення загального рівня цін.

    За  існуючою класифікацією існує достатньо  багато видів інфляції розглянемо найбільш важливі.

    За  темпом:

1. Повзуча інфляція – до 5% за рік.
2. Помірна – 5 – 20% за рік.
3. Галопуюча – 20 – 100% за рік.
4. Гіперінфляція – більше 100% за рік.

    За  причинами:

    1. Інфляція попиту – виникає в ситуації, „коли дуже велика кількість грошей полює за дуже малою кількістю товарів”, що, як правило, пов’язано з надмірною емісією грошей. Для визначення такої надмірності використовують показник – рівень монетизації економіки, що уявляє собою співвідношення грошового агрегату М3 до ВВП. Хоча за особистої думки автора, замість грошового агрегату М3 доцільно було б використовувати грошову базу – сукупність готівки, що знаходиться за межами НБУ та на кореспондентських рахунках комерційних банків в НБУ.

    2. Інфляція пропозиції (витрат) – її пов’язують із збільшенням витрат на виробництво за рахунок зростання цін на сировину та енергоносії або підвищення заробітної плати.

    Окреме  місце займає причина інфляції пропозиції – монопольні (картельні) домовленості, які є основною причиною інфляційних процесів в Україні.

    Для виміру темпів інфляції в Україні використовують:

1. Індекс-дефлятор ВВП.
2. Індекс споживчих цін (ІСЦ).
3. Індекс цін виробників промислової продукції (ІЦВПП).
4. Індекс цін будівельної галузі.
5. Індекс цін виробників с/г продукції.
6. Тарифи транспорту та зв’язку.

    В основі розрахунку наведених індексів знаходиться зважений кошик товарів та послуг, ціни на які досліджуються по всім регіонам країни.

 

    Розділ  №4.

    Інфляція  – це прихований податок держави  або монополій. Вона в першу чергу  руйнівно впливає на наступні категорії  населення:

1. Отримувачі фіксованих номінальних доходів.
2. Кредитори.
3. Власники збережень або грошових інструментів.

    Західні економісти вважають, що помірна інфляція попиту необхідна за умов, коли економіка просувається до високого рівня виробництва та зайнятості.

    Але відповідно до концепції інфляції пропозиції (витрат) інфляція може супроводжуватися скороченням реального обсягу виробництва та зайнятості.

    Гіперінфляція, яка є результатом нерозумної економічної політики уряду, може підірвати  фінансову систему і загнати  економіку у кризу.  

 

    Тема  №17: Кредитно-грошова  політика.

    План.

    1. Баланс центрального банку та  цілі кредитно-грошової політики.

    2. Інструменти реалізації кредитно-грошової  політики.

    3. Стимулююча та стримуюча кредитно-грошова  політика центрального банку.

    4. Ефективність та недоліки кредитно-грошової політики.

    Розділ  №1.

    Грошово-кредитна (монетарна) політика уявляє собою механізм впливу на економіку країни через регулювання пропозиції грошей (грошової маси) та їх ціни (відсоткової ринкової ставки).

    Суб’єктами монетарної політики в Україні являються:

    1. НБУ.

    2. Уряд країни.

    3. Верховна рада.

    4. Міністерство фінансів.

    5. Міністерство економіки.

    Проте вирішальна роль у розроблені монетарної політики належить НБУ – як передбачено  Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади кредитно-грошової політики та здійснює контроль за її виконанням.

    До  цілей кредитно-грошової політики належать:

    1. Стратегічні цілі:

    1.1 Зростання виробництва.

    1.2 Зростання зайнятості.

    1.3 Стабілізація цін.

    1.4 Збалансування платіжного балансу.

    2. Проміжні цілі – до них належать цілі, що встановлюються на тривалий час, реалізація яких направлена на досягнення стратегічних цілей (наприклад, вплив на стан ринкової кон’юктури, тобто досягнення певного її рівня, що буде впливати відповідним чином на досягнення стратегічних цілей).

    3. Тактичні цілі – до них належить регулювання наступних змінних:

    3.1 Грошової маси.

    3.2 Відсоткової ставки.

    3.3 Валютного курсу. 

    Розрізняють наступні типи кредитно-грошової політики:

    1. Експансійна – неконтрольоване, стрімке зростання грошової маси, що генерує інфляцію та здеревіння грошей.

    2. Рестрикційна – обвальне скорочення грошової пропозиції, що генерує здороження грошей. 

    Структура консолідованого балансу ФРС має наступний вигляд:

      Активи:

    1. Цінні папери.

    2. Позики комерційним банкам.

    3. Інші активи.

    Пасиви:

    1. Резерви комерційних банків.

    2. Депозити Казначейства.

    3. Банкноти ФРС (в обігу).

    4. Інші зобов’язання та власний капітал

    Структура балансу НБУ має наступний вигляд (дані за 2007 рік):

    Активи.

    1. Монетарне золото та СПЗ (спеціальні права запозичення) – 2 489 млн. грн. (1,25%) – це золото, що зберігається в НБУ і є частиною офіційних міжнародних резервів (золото, що не включене до резервів, класифікується як не фінансові активи); СПЗ – належать до міжнародних резервних активів, що дають право на отримання валюти у країн членів МВФ.

    2. Готівкові кошти та депозити  – 87 754 млн. грн. (44,25%) – банкноти та монети, емітовані НБУ.

    3. Цінні папери (крім акцій) –  77 710 млн. грн. (39,18%) – облігації, казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо.

    4. Кредити – 10 787 млн. грн. (5,44%) – надані позики та аванси, крім кредиторської та дебіторської заборгованості.

    5. Акції та інші форми участі  в капіталі – 150 млн. грн. (0,08%) – фондові інструменти, що підтверджують права власності на частину майна інших суб’єктів господарювання.

    6. Похідні фінансові інструменти  – відсутні – ф‘ючерсні контракти, опціони..

    7. Інша дебіторська заборгованість  – 11 034 млн. грн. (5,56%) – комерційні кредити та аванси, що не включені до категорії „кредит”.

    8. Не фінансові активи – 8 409 млн. грн. (4,24%) – класифікуються за інституціональними секторами кредиторів та боржників.

    Всього  активів –  198 333 млн. грн.

    Пасиви:

    1. Готівкові кошти, випущені в  обіг – 122 470 млн. грн. (61,75%).

    2. Депозити – 48 308 млн. грн. (24,36%).

    3. Цінні папери (крім акцій) –  3 117 млн. грн. (1,57%).

    4. Кредити – 156 млн. грн. (0,08%).

    5. Похідні фінансові інструменти  – відсутні.

    7. Інша кредиторська заборгованість  – 2 186 млн. грн. (1,1%).

    8. Акції та інші форми участі в капіталі – 22 096 млн. грн. (11,14%)

    Всього  пасивів –  198 333 млн. грн.

    Розділ №2.

    Інструменти реалізації кредитно-грошової політики є універсальними для країн з ринковою економікою:

    1. Облікова ставка – монетарний інструмент, за допомогою якого НБУ встановлює орієнтир ціни на гроші для суб’єктів кредитно-грошового ринку, вона найнижча серед відсоткових ставок, за якими НБУ може продати гроші комерційним банкам та кредитним установам. Крім облікової ставки, в Україні існують – ставка рефінансування та ставка за кредитами овернайт.

    Ставка  рефінансування –  відсоткова ставка, що визначається за результатами тендеру, який проводить НБУ для комерційних банків в залежності від кількості та вартості пропозиції).

    Ставка  за кредитами овернайт – визначається НБУ на основі аналізу існуючої кон’юктури на кредитно-грошовому ринку.