Лекции по "Экологии"

    Сутність  банківської системи часткових резервів полягає в іншому – кількість коштів, наданих у тимчасове користування (кредитів), повинні бути менші за наявні кошти (власний капітал та отримані депозити) на суму резервів.

 

    Для подальшого розуміння сутності банківської  діяльності доцільно розглянути джерела банківського капіталу (їх небагато):

    1. Власний капітал – грошові кошти (інколи майнові ресурси) власників комерційного банку, внесенні в обмін на акції (більшість комерційних банків є акціонерними товариствами), які уявляють собою свідоцтва прав власності на визначену частину загальних активів банку та прав на частину чистого прибутку.

    2. Позиковий капітал – це сукупність джерел, що мають наступний вигляд:

    2.1 кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів – інструментах грошового ринку;

    2.2 кредити комерційному банку, взяті у центральному банку (рефінансування) та в інших комерційних банках (міжбанківські кредити);

    2.3 цінні папери (крім власних звичайних  акцій), емітованих комерційним банком  – як правило, це облігації  (векселя).

    Взагалі комерційний банк – це різновид фінансового інституту, діяльність якого перш за все направлена на тимчасове прийняття та надання грошових коштів за визначену плату; крім наведених до головних функцій належать ведення розрахункових рахунків та здійснення розрахунків по ним, торгівля валютою та дорогоцінними металами, надання трастових послуг та інші, визначенні ліцензією функції.

    Розділ  №2.

    При визначенні ставки позикового відсотка, як правило, економісти наводять концепцію вартості грошей у часі – її сутність полягає в тому, що тимчасове використання чужих грошей повинно супроводжуватися платою за їх використання; звідси наступний постулат цієї концепції: майбутня вартість грошей – сьогоднішня їх вартість плюс премія за їх використання, яка розраховується за допомогою депозитного складного відсотка нарощування.

    За  думкою західних економістів на розмір позикового відсотку впливають наступні фактори:

    1. Операції банків першого рівня на відкритому ринку – купівля або продаж цінних паперів, як правило, боргових цінних паперів уряду.

    2. Визначення резервної норми.

    3. Визначення облікової ставки, за  якої центральні банки надають  кредити комерційним.

    Так, політика „дорогих грошей” полягає у здійсненні центральними банками:

    1) продажу боргових цінних паперів  уряду на відкритому ринку;

    2) збільшення норми резервів для  комерційних банків;

    3) збільшення облікової ставки.

    Відповідно  політика „дешевих грошей” вимагає зворотні дії:

    1) купівлі боргових цінних паперів  уряду на відкритому ринку;

    2) зменшення норми резервів для  комерційних банків;

    3) зменшення облікової ставки.

    Цікаво  проілюструвати, як перераховані механізми  працюють в Україні. Так:

    1. Обсяг обороту боргових цінних паперів уряду (операції РЕПО – 16% на 08.2008 р.) у 2007 році склав

    2. Норма резервів для комерційних  банків з 1.10.2006р.: для строкових депозитів у вітчизняній валюті – 0,5%; у іноземній валюті – 4%; для коштів на поточних рахунках та депозитів на вимогу – відповідно, 1 та 5%.

    3. Облікова ставка НБУ на 08.2008 р.  – 12% річних.

    Для більшого розуміння впливу на розмір позикової ставки наведених факторів в Україні наведено дані 2007 р.:

    1. Загальний капітал комерційних банків – 512 856 млн. рн..

    2. Сукупний власний капітал –  77 431 млн. рн.. (15,1%)

    3. Зобов’язання перед НБУ – 1 738 млн. рн.. (0,34%).

    4. Боргові ЦП – 5 800 млн. рн.. (1,13%)

    Виходячи  із загальної суми наданих комерційними банками кредитів – 433 607 млн. рн.., можна визначити вплив цих факторів на вартість кредитів:

    1. Боргові ЦП уряду мають вплив  – 0,012.

    2. Зобов’язання перед НБУ – 0,004

    3. Норми резервів – від 0,001 (переказні депозити) до 0,004 (переказні депозити). Це значить, що збільшення норми резервування на 1% кожної позиції генерує зниження вартості кредитів відповідно на 0,1% та 0,4%.

    Існує також четвертий, на погляд автора, найбільш впливовий фактор – темпи інфляції, вона не тільки формує інший підхід до вартості грошей у часі, а також визначає різницю між номінальної та реальною ставками. Реальна ставка відсотка розраховується за допомогою формули Фішера:

    

 

    Розділ  №3.

    Найбільш  поширеними способами нарахування  ставки позикового відсотка є:

    1. Нарощування – існують два  способи:

    1.1 Нарахування простого відсотку нарощування здійснюється за формулою:

    

    1.2 Нарахування складного відсотку  нарощування:

    

    2. Дисконтування – існують наступні  способи:

    2.1 Нарахування простого дисконтного  відсотку:

    

    2.2 Нарахування простого дисконтного  відсотку:

    

    3. Ануітетні способи нарахування  відсотків:

    3.1 Ануітет пренумерандо розраховується  за формулою:

    

    3.2 Ануітет постнумерандо розраховується  за формулою:

    

.

    Способи сплати відсоткової ставки – це предмет домовленостей між сторонами. Але, як правило, вони не відрізняються  різноманіттям – відсотки можуть сплачуватися після закінчення терміну  кредиту разом із поверненням  тіла кредиту, а можуть разом із частинами тіла кредиту відповідно до встановленого графіку виплати одразу після здійснення угоди про кредитування.

 

    Розділ  №4.

    За  своєю первісною природою кредит – це запис на бухгалтерському рахунку, яка свідчить про те, що вартість активу підвищилась.

    Сьогодні  найбільш поширеним тлумаченням  цього терміну є кредит – це угода між контрагентами, за якої одна сторона передає іншій певний вид активу з відстрочкою платежу на визначений в угоді термін, за що збирається грошова комісія за договірною відсотковою ставкою від вартості активу.

    Як  правило кредити розрізняють  за наступними формами:

    1. Банківські кредити – це угоди, в яких в якості активу виступають грошові кошти (тіло кредиту), що повертаються по умовам угоди разом із відсотками.

    2. Комерційні кредити – це угоди між суб’єктами господарювання, в яких в якості активу передачі виступають не грошові активи, інакше кажучи, це угоди купівлі-продажу з відстрочкою платежів, термін яких, як правило, до 6 міс.

    3. Споживчі кредити – це угоди між споживачами та продавцями товарів з відстрочкою платежів до 2 років.

    Для кращого розуміння вартості комерційних  та споживчих кредитів використовують наступну формулу, за якої розраховується річна вартість кредиту, для того, щоб визначитися, що краще скористатися комерційним (споживчим) кредитом або відмовитися від нього і здійснити купівлю за готівку, скориставшись банківським кредитом:

    

    Розділ  №5.

    Структура банківської системи практично  однакова для більшості країн  світу:

    1. Банки першого рівня (або центральний банк або банки).

    2. Банки другого рівня (або комерційні банки).

    Для розуміння природи цих банків доречно розглянути функції, які  вони виконують.

    Функції центральних банків:

    1. Емісія грошей.

    2. Формування та зберігання резервів.

    3. Кредити комерційним банкам та іншим фінансовим інститутам.

    4. Інкасація чеків – чеки одного комерційного банку за допомогою центрального банку приймаються до розрахунку в іншому.

    5. В США ФРС є джерелом додаткового  фінансування уряду за рахунок боргових цінних паперів уряду.

    6. Нагляд за діяльністю комерційних  банків та інших фінансових  інститутів.

    7. Контроль за пропозицією коштів  – здійснюється за допомогою  тих же важелів, що визначають  їх вартість. 

      Як вже зазначалося, до основних функцій комерційних банків належать:

    1. Прийняття грошей на депозит.

    2. Надання кредитів.

    3. Ведення розрахункових рахунків.

    4. Чековий кліринг.

    5. Обмін іноземних валют.

    6. Торгівля дорогоцінними металами.

    7. Надання трастових послуг тощо.

    Особливе  місце займає наступна функція комерційних банків – створення нових грошей.

    Для розуміння цього явища необхідно  засвоїти наступні категорії:

    1. Резервна норма – це частина активів в грошовій готівці, яка повинна постійно залишатися в касі банку (або на кореспондентських рахунках в НБУ); цей показник визначається у вигляді відсоткової ставки.

    2. Наднормові резерви – це різниця  між сумою активів та резервної  норми, що може бути надана  банком у вигляді позики.

    Отже, механізм створення нових грошей полягає у наступному:

    1. Перший етап: банк „А” має N г. о. за резервної норми – і%, він може про кредитувати банк „Б” в обсязі N x (1 – i).

    2. Другий етап: банк „Б”, отримавши  позику в обсязі N x (1 – i), в свою чергу, з отриманої позики може надати кредит банку „В” на суму N x (1 – i) x (1 – i) .

    3. Наступні дії будуть проходити  за аналогічним сценарієм – отже, загальна сума створених грошей буде розраховуватися за формулою:

    

    Крім  наведеної вище формули для розрахунку суми нових грошей використовують грошовий мультиплікатор:

    

    Відповідно, максимальна сума нових грошей = надмірні резерви х грошовий мультиплікатор.

    Але треба пам’ятати, що створюються не нові гроші, а грошові агрегати.

    Тема №11: Ринок цінних паперів.

    План.

    1. Капітал в формі цінних паперів та їх види.

    2. Біржові ринки цінних паперів.

    3. Структура та учасники біржі.

    4. Позабіржові ринки цінних паперів.

    5. Фондові індикатори.

   Розділ  №1.

   На  початку розгляду теми доречно нагадати, що собою уявляють ринки цінних паперів – це механізм, що дозволяє укладати угоди між постачальниками та споживачами грошових коштів, і грають ключову роль у купівлі-продажу фінансових інструментів.

   Як  вже згадувалось, ринки цінних паперів  поділяють на:

   1. Грошові ринки (money markets) – продаються та купуються короткострокові цінні папери.

   2. Ринки капіталів (capital markets) – складаються угоди стосовно купівлі-продажу довгострокових фінансових інструментів.

   Нагадаємо, що під фінансовим інструментом розуміють спосіб вкладення грошових коштів не в реальний сектор економіки.