Моделі олігополістичного ціноутворення

      Дані  таблиці показують, що за ціною 105 грн. протягом тижня не буде продано жодної одиниці товару, виторг дорівнює нулю. За ціною 95 грн. продано одиницю продукції, граничний виторг становить 95 грн. і дорівнює сукупному виторгу і ціні. Зростання продажу до двох одиниць на тиждень вимагає зниження ціни до 85 грн. і збільшує сукупний виторг до 170 грн., отже, граничний виторг становить 75 грн. (170 – 95). Зауважте, що ціна кожної додатково проданої одиниці зменшується на 10 грн., а граничний виторг – на 20 грн. Пояснимо цю динаміку. Величина граничного виторгу від продажу другої одиниці продукції (75 грн.) включає в себе 85 грн. ціни продажу другої одиниці за мінусом 10 грн. втрат від продажу першої одиниці за нижчою ціною (85 грн. замість 95 грн.). Зниження ціни поширюється на всі попередні одиниці випуску. Фірма, нарощуючи обсяги продажу, збільшує сукупний виторг за рахунок продажу додаткової одиниці, але несе втрати від продажу попередніх одиниць за нижчою ціною. Тому значення граничного виторгу по кривій MR спадають швидше, ніж значення ціни та середнього виторгу по кривій попиту D = AR, що ілюструє рис. 2.3, а). За графіком можна прослідкувати геометричний зв'язок між кривими.

      Крива MR виходить з тієї ж точки, що і крива попиту, але потім відхиляється від неї донизу і перетинає горизонтальну вісь на обсязі, де сукупний виторг TR (рис. 2.3, б) досягає свого максимуму. Максимум сукупного виторгу за нульового значення граничного виторгу відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту.

      Максимізація  прибутку; коротко- і  довгострокова рівновага

      Проблема  максимізації прибутку фірми-монополіста  розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

      При аналітичному розв'язку задачі для  короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки – завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

      Правило граничного випуску MR = MC [14, 98], яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, а для монополіста MR < P (при Q > 0).

      Отже, для монополіста після знаходження  оптимального обсягу Q_М (в результаті розв'язку попереднього рівняння відносно Q) треба визначити оптимальну ціну Р_М. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(Q_D). Звідси матимемо [14, 99]:

P_М = p(Q_М),

тобто визначаються ціна і обсяг (Р_М, Q_М), які максимізують прибуток монополіста П_М.

      Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 2.4, а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_М. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_М. Тоді горизонтальна координата точки Е_М на осі цін визначає монопольну ціну Р_М. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OP_МE_МQ_М (добутку Р_М · Q_М).

Рис. 2.4. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом [14, 98].

      Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АС_М – середньої вартості виробництва обсягу Q_М. На величину АС_М вказує точка В перетину вертикалі E_МQ_М із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OAC_МВQ_М (добутку AC_М · Q_М). Тоді монопольний економічний прибуток П_М дорівнює різниці площ двох прямокутників – OP_МE_МQ_М і OAC_МВQ_М, тобто площі АС_МР_МЕ_МВ.

      Фірма-монополіст у короткостроковому періоді  може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АС_М >Р_М. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 2.4., б.

      При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: Р_М = тіпАС (у випадку беззбитковості), Р_М <тіпAVC (у випадку закриття).

      Точка Е_М на рис. 2.4, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_М та обсягу Q_М на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

      Що  стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис. 2.4, а. Тоді обсяг Q_М залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(Q_S). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

      При аналізі поведінки монополіста  в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії – наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

      В довгостроковому періоді фірма  обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

      Так, на рис. 2.5 для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС₀, МС₀ та AC₁, МС₁. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E₀(P₀Q₀), для іншого – у стані E_М(P₁,Q₁). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто E_М. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану E_М матимемо в точці В

MR = MC₁ = LRMC,

звідси, обсяг Q_М = Q₁, а ціна Р_М = Р₁. Рівень середньої вартості, С_М, виробництва обсягу Q_М визначається точкою С, де AC₁ = LRAC.

Рис. 2.5. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді [14, 100].

      У випадку монополії для стану  довгострокової рівноваги закономірним є те, що

P_М >LRMC = minLRAC.

      Це  означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На рис. 2.5 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника С_МР_МЕ_МС. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску Q_F. Його обсяг випуску Q_М буде меншим за обсяг Q_F, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми [14, 101].

Рис. 2.6. Конкурентна (Е_С) і монополістична (Е_М) рівновага [14, 101].

      Ціноутворення за формулами граничного випуску  визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" – тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул попередніх формул матимемо:

звідси

      тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС (нагадаємо, що E_D<0 ; формула (10) не використовується у випадку E_D=-1).

      Застосування  цього принципу ілюструє рис. 2.7.а  і 2.7.6. Перший з них відповідає більшій  еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(Р_М– МС) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується

Рис. 2.7. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту [14, 102].

      Монопольна  влада. Цінова дискримінація

      Монопольна  влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем. Розглядаючи аналітичні та графічні моделі простої монополії, яка продає продукцію за єдиною ціною, ми визначили теоретичні принципи встановлення монополістом ринкової ціни, яка забезпечує максимізацію прибутку.

      Проте на практиці фірмі – монополісту  досить важко визначити криві  середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати, плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії. Її можна обчислити на основі правила MR = МС з врахуванням показника еластичності. Граничний виторг MR можна виразити наступним чином [9, 227]:

MR = ΔTR / ΔQ = Δ(P · Q) / ΔQ.

      Додатковий  виторг Δ(P · Q) / ΔQ складається з двох компонентів – додаткового виторгу за додатково продану за ціною Р одиницю продукції і зменшення виторгу від зниження ціни на попередні одиниці продукції Q · (ΔP / ΔQ). Отже, MR = Р + Q (ΔP / ΔQ). Вираз Q (ΔP / ΔQ) помножимо і поділимо на Р і одержимо:

MR = Р + P (Q / Р) (ΔP / ΔQ).

      Цінова  еластичність попиту визначається за формулою:

Е_d = (Р / Q) (ΔQ / ΔP).

      Отже, вираз (Q / Р) (ΔP / ΔQ) з рівняння граничного виторгу є величиною, оберненою до коефіцієнта цінової еластичності попиту, тобто 1 / Е_d . Звідси можна записати:

MR = P + P (1 / Е_d).

      А оскільки максимізація прибутку вимагає  різності MR = МС, то

P + P (1 / Е_d) = МС.

      Перегрупувавши  члени рівняння, ми одержимо співвідношення, яке називають приблизним правилом ціноутворення:

(Р – МС) / Р = – 1 / Е_d.

      Ліва частина рівняння (Р – МС) / Р показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах. Як видно з попередньої формули, перевищення монопольної ціни над граничними витратами обернено пропорційне до еластичності попиту на продукцію монополії. Цей показник "відносної націнки" американський економіст А.Лернер у 1934 p. запропонував використовувати для вимірювання монопольної влади, тому він називається індексом Лернера (L):

L = (Р – МС) / P = – 1 / Е_d.

      Оскільки  монополія вибирає еластичний відрізок кривої попиту (|Е_d| > 1), то значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею. Чим більшим є значення L, тим вищий ступінь монопольної влади. Оскільки еластичність попиту – величина від'ємна, то значення індексу будуть додатними.