Свідоме суперництво : олігополітичні цінові війни

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

  ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

« КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

 УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА  ГЕТЬМАНА »

 

Кафедра стратегії підприємств

 

 

Реферат на тему :

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

ПЛАН :

 

1. Вступ

2. Характеристика олігополітичного ринку

3. Ціноутворення в умовах олігополії: аналіз світового досвіду.

4. Моделі ціноутворення

5. Цінова війна

6. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

 

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу  на ринок, схожими з тими, котрі  існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію  для всього ринку при більш  низьких довгострокових витратах, чим  були б у багатьох фірм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олігопо́лія (англ. Oligopoly) - структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

 

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.

 

Олігополія — переважаюча  форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

 

Риси олігополістичних ринків :

 

1. Усього кілька фірм  забезпечують весь ринок. Продукт  може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

 

2. Принаймні, деякі фірми  в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

 

3. Фірми в галузі усвідомлюють  свою взаємозалежність.

 

Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари.

 

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу  здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки  мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна  приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. Зазвичай на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.

 

Олігополістичний ринок характеризується певними ознаками.

По-перше, кількість фірм на ньому незначна, але кожна з  них має значні розміри і суттєву  частку ринку, а разом вони виробляють всю або переважну частину  певних товарів.

 

По-друге, товар на цьому  ринку може бути як стандартизований (наприклад, нафта, метали, устаткування), так і диференційований (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого — виробники диференційованої продукції.

 

По-третє, існують суттєві  перешкоди для вступу до таких  ринків. Одним із таких бар'єрів є  ефект масштабу виробництва. Із вдосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж первісні затрати для створення нової фірми такі, що вони під силу лише обмеженій кількості фірм. Важливою перешкодою є патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої увійти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більше конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що не дасть змогу створеному новому виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Термін "олігополія" характеризує ринок, на якому домінують декілька конкурентів. В олігополії досить часто відбуваються змови та формування картелів між домінуючими фірмами.

 

До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

 

Перешкодою вступу на ринок  новим конкурентам є і збільшення сортності, кількості марок та моделей  товару. Чим їх більше, тим важче  потенційному конкуренту ввійти на ринок, бо така диференціація потребує значних затрат.

 

Типовим прикладом олігополістичної структури є чотири найбільші фірми США , які випускають на ринок 94% автомобільних моторів, 90% електроламп, 90% сигарет, 87% зубної пасти, 80% турбін та генераторів, 74% літаків. Причина їхнього утворення, насамперед, прагнення скористатися перевагами великомасштабного виробництва, які недоступні для більшості підприємств. У певних галузях у виробництвах мінімально ефективні розміри підприємства — точка, де крива загальних питомих витрат припиняє своє падіння та починає вирівнюватися — настільки великі, що доступні лише дуже небагатьом великим фірмам. Інша причина концентрації — бар'єри, які фірми створюють на шляху тих, хто намагається проникнути на їхній ринок. Такими бар'єрами можуть бути: власність на не відтворені ресурси, патенти і ліцензії, необхідні для участі у виробництві певного продукту та ін. Домігшись переваг, великі фірми, що стали лідерами на ринку, витісняють чи поглинають численних суперників, після чого мають можливість контролювати ринок.

 

Характерною рисою ринку  олігополії є загальна взаємозалежність, або олігопольний взаємозв'язок. Фірми на цьому ринку достатньо великі, щоб своїми діями впливати на ціни. При цьому вони відчувають вплив не лише покупців, як це має місце в умовах досконалої і монопольної конкуренції. Фірми-олігополісти при зміні цін наштовхуються на дії конкурентних фірм-продавців, які дуже чутливі до поведінки кожного конкурента. Залежність поведінки кожної фірми від реакції конкурентів називається олігопольною взаємозалежністю. Олігопольна фірма бореться проти всіх інших фірм галузі, як разом узятих, так і кожної зокрема, бо успіх конкурента є вирахуванням із попиту на продукцію фірми, а отже, її прибутку. Тому конкуренція на олігопольному ринку є складною і непередбачуваною. У цих умовах перед учасниками олігопольного ринку виникає альтернатива: вести непередбачувану за наслідками жорстку конкуренцію або укласти з потенційними конкурентами угоду. Другий варіант передбачається тоді, коли фірми-олігополісти вбачають можливості спільного збільшення своїх доходів у підвищенні цін і укладенні угоди про поділ ринку. Таке співробітництво називається кооперативною поведінкою і дає результат, аналогічний чистій монополії. Відкрите суперництво, яке називають некооперативною поведінкою, призводить до ситуацій, які нерідко мають непередбачувані для їхніх учасників результати.

 

На олігополістичних ринках, щонайменше, деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їх великим долям кількості товару, що загалом випускається. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їх суперники змінять ціни або об'єм продажів, що випускається, то наслідки позначаться на прибутках всіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність і мають зважати на реакцію суперників при формуванні політики цін. Ця особливість визначає і специфіку її ринкової поведінки. Ціни в такій ситуації, з одного боку, менш рухливі, з іншого, якщо вони змінюються, то разом в усіх фірмах (4). Реакція, яку продавець чекає від фірм, що змагаються, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, об'єму випуску або зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

 

Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива ціноутворення, зумовлене таємним зговором; лідерство і цінах; ціноутворення за принципом "витрати плюс” .

 

Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В, С), кожна  з яких має однакову частину на ринку і вони не погоджують свої ціни через прямий або таємний  договір. Що відбуватиметься на ринку  та як зміниться положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни?

 

Усе залежатиме від реакції  конкурентів. Вони можуть наслідувати  приклад фірми А, тобто вирівняти  ціни або проігнорувати його.

 

Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2 , намагаючись реалізувати  більше своєї продукції, а фірми  конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним. Тому його можна  не брати до уваги. Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продаж за нижчими цінами.

 

Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продаж, так і відповідного зменшення продаж кожною фірмою. Отже при односпрямованих діях олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий саме вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною .

Однак фірми конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію  галузі, ініціатор зможе збільшити  обсяг продажу, за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки  – конкуренти збільшать обсяг  продаж за його рахунок. При цьому  крива попиту на продукт фірми  буде досить еластичною, що наближатиме  олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.

 

Який же з цих двох варіантів  поведінки конкурентів найвірогідніший?

Якщо фірма ініціатор  на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів продажу власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки в протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку.

 

Навпаки, якщо фірма спробує  підняти свої ціни, то конкуренти проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися  від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити  свою частку ринку. Отже крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої. 

 

Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від  ринкової ціни Ре, та слабо еластичною, коли (продукт диференційований) або  взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив. Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну.

Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо  пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделей поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців.

 

Припустімо, що через млявий збут автомобілів адміністрація  компанії «Форд» розглядає можливість 10%-го зниження цін, щоб стимулювати  збут. Вона має ретельно продумати  те, як реагуватимуть на цей захід  «Дженерал моторз» і «Крайслер». Вони можуть взагалі не відреагувати, а можуть знизити свої ціни лише незначно, і в цьому випадку обсяг збуту «форда» значно збільшився б, переважно за рахунок його конкурентів. Можливо, вони наслідуватимуть приклад «Форда», а в цьому випадку всі троє виробників продадуть більше автомашин, проте одержать значно менше прибутків через знижені ціни. Ще один можливий варіант — таке зниження цін компаніями «Дженерал моторз» та «Крайслер», що перевищить зменшення цін «Форда». Конкуренти можуть знизити свої ціни на 15%, щоб покарати «Форд» за його підступність, а це, в свою чергу, може призвести до цінової війни та різкого падіння прибутків усіх трьох фірм. Тому адміністрація «Форда» має ретельно зважити всі ці можливості. Фактично, для будь-якого рішення, яке приймає фірма,— призначення цін, визначення рівнів виробництва, проведення широкомасштабної компанії по стимулюванню або інвестування в нові виробничі потужності — вона повинна передбачити можливу реакцію з боку своїх конкурентів. У цьому випадку кожна з фірм ставить себе на місце конкурентів і аналізує, яка була б їхня реакція.