Транснациональная преступность

«Бориокудан» (“Якудза”) (Японія). Однієї з найдавніших злочинних організацій світу є японська «Якудза». Її корені ідуть глибоко в середньовіччя — період міжусобних воєн і розладу. який домінував тоді в країні Висхідного Сонця. «Бориокудан» з його 2500 бандами, що нараховують 85000 членів, можливо є самою великою злочинною організацією світу. Традиції Бориокудан надходять до японських звичаїв і традицій трьохсотрічної давнини. зв'язаними зі способом життя самураїв (дворян), стародавніх японських воїнів (асигару), квогунов (князів), ніндзєй (розвідників і шпигунів), риболовель і піратів. Значні зміни в діяльності «Бориокудан» відбулися в результаті соціальних і економічних змін після.  Другої світової війни, коли їм удалося захопити під свій контроль чорний ринок і розширити свою незаконну діяльність. У 1988 році доходи «Бориокудана» склали суму порядку 9,8 мільярдів американських доларів, здобутих головним чином, від нелегальних ігорних підприємств і від торгівлі наркотиками в Японії.

 «Триади» (Китай). Досить могутньою злочинною організацією є китайські (точніше шанхайські) «тріади». Загальновідомо, що японська «Якудза» і китайські «тріади» у порівнянні з іншими відомими злочинними організаціями світу залишаються найбільш закритими і загадковими. Походження «тріад» виходить до таємних суспільств організованим у XVIII столітті для скинення династії Мангу. Після встановлення Китайської Республіки в 1912 році, злочинні елементи узяли владу над цими суспільствами і перетворили їх у групи організованої злочинності КОП (китайська організована злочинність). За даними Гонконгської королівської поліції, у Гонконгові нараховуються десятки тисяч членів «тріади», що входять до складу 50-55 окремих організацій. У Тайвані діє величезна кількість угруповань «тріади» — більш 700 банд, об'єднаних у шістьох основних синдикатів.

Корейська організована злочинність (Корея). Перші корейські організовані банди були створені в підтримку національно-визвольної боротьби Кореї до дня її звільнення. 15 серпня 1945 року. До вісімдесятих років ці банди, спочатку спонукувані політичним стимулом, виявилися замішаними в шантажі, проституції, сталі шукати способи зв'язатися з японськими угрупованнями організованої злочинності. Після Олімпійських ігор 1988 року, кількість злочинних банд почало збільшуватися, що у свою чергу привело до посилення корупції в Кореї. В даний час, корейські угруповання організованої злочинності здобувають міжнародні масштаби, завдяки своїм тісним зв'язкам з угрупованнями «Бориокудан». Корейські банди організованої злочинності починають також взаємодіяти з В'єтнамськими групами.

Короткий аналіз злочинних формувань, що існують сьогодні у світі показують досить стійкі основи більш трьохсотрічної діяльності даної злочинності . Особливо просліджуються якісні і кількісні зміни в злочинному співтоваристві останнім часом.

Соціологія злочинності  свідчить, що щорічний бурхливий ріст і удосконалення її структури, помітні  якісні зміни приходяться на останні  сімох-десять років і порозуміваються  насамперед відбуваються в суспільстві  політичними і соціально-економічними процесами негативного характеру.

Розділ ІІІ. Кримінально-правова  характеристика

транснаціональної злочинності

3.1 Об’єкт  злочину - це  те, проти чого  він спрямований і чому  може  заподіяти або спричиняє шкоду. Це  своєрідна  “мішень”, яку  “вражає”  злочинне  діяння. Наприклад, об’єктом  вбивства  є  життя  людини.

  У  теорії  кримінального   права  України  протягом  останніх  десятиріч  переважала  точка  зору, що  об’єктом  злочину  є  суспільні  відносини. Але  ця  концепція  не  цілком  відповідає  сучасним  поглядам  щодо  оцінки  соціальних  цінностей. Основним  її  недолікам  є  певне  перебільшення  значення  категорії  “публічного”  стосовно  до  категорії  “приватного”  у  сфері  соціального  життя.  Людина  з  її  потребами, інтересами, правами відійшла  на  другий   план. 

 Недооцінка значення людини  в соціальному житті, її особистості  зумовлювала і  те, що навіть  саме поняття “людина” підмінялося  знеособленим поняттям “особа  як сукупність суспільних відносин”.

 Конституцією України 1996 року  закладено кардинально нові цінності. Статтею 3 Конституції визнано  найвищою соціальною цінністю  людину, а її права, свободи  та їх гарантії, відповідно до  вимог цієї ж статті, мають  визначити зміст і спрямування  діяльності держави.

Такий принцип має бути закладений і в галузевому законодавстві, в  тому числі кримінальному.

Крім того, об’єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне і розпливчате. Такі відносини можуть виступати як об’єкт злочинності в цілому. Об’єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший. Злочинне діяння найчастіше посягає не на всі, а лише на окремі елементи суспільних відносин. Щодо структури суспільних відносин єдиної думки вчені не дійшли. Конкретний зміст і значення елементів суспільних відносин може бути різноманітним. Далеко не всі з них можна визнати об’єктом злочинного посягання. Як  компоненти  об’єкта  злочину  можуть  виступати  або  суб’єкти  та  їх  інтереси, або  їх  дії, або  певне  поєднання  інших  структурних  частин  суспільних  відносин, якщо  вони  являють  собою  важливу  цінність. Наприклад, об’єктом  злочину, є  встановлений  у  державі  порядок  поводження  зі  зброєю, бойовими  припасами  та  вибуховими  речовинами, що  становить  частину  суспільних  відносин, які  забезпечують  громадську  безпеку. Визначення  об’єкта  цього  злочину  відображає  певний  стан  суспільних  відносин, але  не  містить  інформації  про  суб’єкти  відносин, їх  інтереси  тощо.

 З  іншого  боку, суспільні  відносини  не  є  універсальною  характеристикою  об’єкта  злочину. Цим  поняттям  не  можуть  охоплюватись  особисті  блага  людини  (життя, здоров’я, фізична  недоторканість).                                                                                                                       

  Право  фізичного   існування  людини - це  право   природне. Воно  є  неподільним   і  не  може  відчужуватися.  Це  право  не  встановлено,  а  лише  санкціоновано  державою.              

  Отже, об’єктом  злочину,  який  найповніше, порівняно  з   іншими  елементами  складу  злочину, відображає  характер  суспільної  небезпечності  вчиненого  діяння, мають  визнаватись  не  якісь  абстрактні  суспільні  відносини, а  конкретні  людські, суспільні  або  державні  цінності. 

  Цінності – це  те, що має суттєве значення для людини і суспільства в цілому. Тому вони охороняються нормами різних галузей права, а найважливіші з них бере під свій захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу заподіяти або спричиняє їм шкоду. Тому зазначені цінності виступають як об’єкт злочину.

  Структурними частинами  цінностей, що охороняються кримінальним  законом, є три їх різновиди:  суб’єкти суспільних відносин, блага, що належать цим суб’єтам, предмети, залучені в сферу цих відносин. Тому структуру об’єкта визначає як його фактичний склад, так і функціональне значення компонентів цього елементу складу злочину. Як відомо, склад злочину – це інформаційна модель злочину певного виду. Тому основне призначення кожного елементу складу злочину та ознак, що їх характеризують нести максимально смислове навантаження, відображаючи специфіку того чи іншого злочину. При цьому кожний елемент складу злочину робить свій особливий внесок у своєрідний “юридичний портрет” злочинного діяння конкретного виду.

   Відповідно до  такого цільового призначення  зазначені вище різновиди цінностей,  що охороняються кримінальним  законом, виконують такі функції:

1. Інформація про суб’єкти суспільних відносин дає можливість визначити, проти кого було спрямоване злочинне діяння.
2. Конкретний вид і зміст благ, що належать суб’єктам, дозволяє відповісти на питання, чому саме може бути заподіяна шкода.
3. Вказівка щодо предметів злочину інформує про те, на які матаріальні об’єкти діє суб’єкт злочину, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави.

3.2 Суб’єктами  суспільних відносин, проти яких  спрямовується транснаціональне  злочинне діяння, можуть бути окрема людина, дві або більше осіб, громадські об’єднання, населення територіальних одиниць, державні органи, суспільство в цілому. Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні – підприємства, установи або організації. Учасником суспільних відносинах одним із компонентів об’єкта посягання можуть бути і представники іноземних держав, наприклад, при вчиненні злочинів, предметом яких є майно підприємств з іноземними інвестиціями. Коло суб’єків суспільних відносин широке. Цим зазначене поняття відрізняється від поняття суб’єктів кримінально-правових відносин. До таких належать, зокрема, органи влади, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, а також особи, вчиняють або вчинили злочини.

    Якщо інформація про суб’єкти суспільних відносин орієнтує на спрямування злочинного діяння, відомості щодо конкретних благ, на які посягає злочинець, є основою змістовної характеристики об’єкта. Суспільна небезпечність злочину полягає, насамперед, у тому, що він може заподіяти або спричиняє шкоду важливим благам, які належать суб’єктам суспільних відносин. Блага – це те, задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам. Цю групу цінностей можна класифікувати таким чином:

1. Блага  як  природна, невід’ємна  цінність  людини. До  цих  благ  належать  такі  найважливіші  цінності, як  життя  та  здоров’я. У  ст.  27  Конституції  України  закріплено положення, що  ніхто не  може  бути  свавільно позбавлений життя. Характерно, що  кримінально-правовий  захист  життя та  здоров’я  здійснється  лише  державою. Крім  того, ці  блага  захищаються  методами, властивими  тільки  кримінальному  праву-шляхом  покарання  особи, яка  вчинила  злочин.
2. Блага, якими людина наділена як член суспільства. Звичайно, кожна людина індивідуальна, без її фізичного існування неможливо було б і саме суспільство. Але будь-який індивід живе не сам по собі, він вступає у відносини з іншими людьми, колективом, державою суспільством. При цьому він стає носієм певних прав і свобод соціального характеру, яким злочинні діяння можуть спричинити шкоду. Зорема, це можуть бути права людини на власність, житло, виборчі, трудові права тощо. Можливі також злочинні посягання на свободи людини – світогляду та віросповідання, вибору місця перебування, роду діяльності тощо.
3. Супільні блага, тобто цінності, якими наділені суспільні або державні органи, держава в цілому. Конкретно це можуть бути права та інтереси суспільства, держави або їх структур. Різноманітні реальні права цих суб’єтів суспільних відносин встановлюються певними уповноважуючими нормами. При вчиненні злочинів, що порушують ті чи інші права, ці права не змінюються, але суб’єкт позбавляється можливості ними користуватися.

 Одним із компонентів  об’єкта злочину може бути  і відповідний щодо інтересів  людини, суспільства і держави  стан суспільних відносин –  безпека держави, порядок управління  тощо.

 Злочинні діяння  можуть посягати також і на ті суспільні блага, як відповідно щодо інтересів людини суспільства і держави, взаємодії суб’єктів суспільних відносин. Наприклад, об’єктом злочину, є нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організацій, установ будь-якої форми власності

  Юридичне значення  об’єкта злочину полягає, насамперед, у тому, що він є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину. Тому вирішення питань, кваліфікації злочину неможливе без дослідження його об’єта.

  3.3. Предметом   злочину  є речі  матеріального  світу, діючи  на  які, особа  посягає  на  блага, що  належать  суб’єктам  суспільних відносин.

  Своєрідність  механізму   заподіяння  шкоди  цінностям,  що  охороняються  законом, полягає   в  таких  випадках  у   тому, що  злочинний  вплив   на  певні  предмети  матеріального  світу  призводить  до  розриву  впорядкованих  і  врегульованих  правом  зв’язків  між  людьми  з  приводу  цих  предметів.

  Предмет  злочину   має  важливе  значення  в   структурі  складу  злочину.

  Формулюючи  ознаки  складу  злочину, законодавець створює модель злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпечного діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленою в законі.

   При цьому без  дослідження і встановлення властивостей предмета, в зв’язку з яким або з приводу якого вчиняється злочин, у ряді випадків обійтись не можна.

   Предмет злочину   є ознакою складу злочину, що  містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки  злочину. У ряді випадків він  є обов’язковою ознакою. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину – це те, на що впливає злочинець, то знаряддя – засоби, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння.

  Предмет посягання  може бути також одним із  критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку.

 Ті чи інші ознаки  предмета посягання можуть бути  пом’якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид.

 Правильне встановлення предмета злочину сприяє в кінцевому підсумку суворому дотриманню законності при розслідуванні кримінальних справ.