Транснациональная преступность

План

Вступ.

Розділ І. Історичні  аспекти розвитку транснаціональної 

злочинності, форми і  види її на початковій стадії розвитку............с.6

Розділ ІІ. Поняття  транснаціональної злочинності, її

форми та види на сучасному  етапі розвитку суспільства.................с.17

Розділ ІІІ. Кримінально-правова  характеристика

транснаціональної злочинності..............................................................с.28

3.1. Об'єкт злочинного посягання;

3.2. Особа потерпілого;

3.3. Предмет злочинного  посягання;

3.4. Об’єктивна сторона.

Розділ IV. Криміналістична характеристика транснаціональної

злочинності..................................................................................................с.36

4.1. Особа злочинця;

4.2. Ознаки транснаціональної  злочинності;

4.3. Життєстійкість злочинних  угрупувань;

4.4. Удосконалення транснаціональної  злочинності;

4.5. Опора і стратегічні  союзи;

4.6. Місце, час, спосіб  скоєння злочину.

Розділ V. Методи розкриття і розслідування злочинів

скоєних транснаціональними злочинними угрупуваннями..............с.60

5.1. Методи інформаційно-аналітичної  роботи;

5.2. Екстрадиція;

5.3. Міжнародні тактичні  операції;

5.4. Слідчі дії, які  використовуються в процесі розслідування  злочинів

даної категорії.

Розділ VI. Взаємодія правоохоронних органів різних країн при

розслідуванні злочинів скоєних транснаціональними

злочинними  угрупуваннями.......................................................................с.70

6.1. Основи організації  міжнародного співробітництва;

6.2. Міжнародно-правові  та організаційні основи взаємодій 

правоохоронних органів;

6.3. Криміналістичні аспекти  взаємодії правоохоронних органів 

України з правоохоронними  органами інших країн.

Висновок.

Література.

 

 

 

вступ

Транснаціональна злочинність - складне антисоціальне явище, що не має державних кордонів. Багато десятиліть вона «супроводжує» економічний і культурний розвиток більшості країн світу, стимулюючи такі пороки людського суспільства, як корупція, вимагання, насильство, наркоманія, проституція.

Розвиток причин транснаціональної злочинності в Україні повторило шлях більшості країн: розкладання  структур держави, порушення принципів соціальної справедливості, девальвація моральних цінностей, вихід із примітивного стану «безподаткової» тіньової економіки.

Зростаючі масштаби транснаціональної злочинності являють реальну загрозу безпеки держави і суспільства, тому що вона підсилює свої позиції через монополізацію багатьох видів протиправної діяльності, використовуючи відсутність надійних механізмів захисту ринкових відносинах, що народжуються, активно впроваджується в нові економічні структури, прагне зберегти пануюче положення в розподільній сфері, заблокувати процес реформ. У ряді місць злочинні формування, користуючись безкарністю, а часом і потуранням правоохоронних органів, діють усе більш нагло і зухвало, перетворюючи великі території у свої вотчини. Вони контролюють такі дохідні види протиправної діяльності, як наркобізнес, проституція, азартні ігри. нелегальна торгівля зброєю, вимагання й ін. Примітивні злочини поступаються місцем великомасштабним злочинним акціям, глибокому проникненню через корумповані зв'язки в економіку і фінансову систему, спробам впливати на політику держави в цій сфері.

Біржі, торгові і валютні  аукціони, ринок житла, комерційні банки, спільні підприємства й інші економічні структури злочинці намагаються використовувати як для відмивання «брудних» грошей, так і для використання самої ринкової економіки.  Злочинні формування, що мають великі суми грошей, завойовують сильні позиції на внутрішньому ринку, здійснюють протизаконні великомасштабні злочинні операції по вивозу з країни сировини, товарів і інших засобів. Протиправний бізнес прагне здобувати або мати контрольний пакет акцій різного роду підприємств і організацій, створювати власні «виробництва» (банківські і інший рід посередницькі організації), упроваджуватися в зовнішньоекономічні структури і у такий спосіб вийти на формування злочинних міжнародних організацій.

Транснаціональна злочинність  стає одним з основних факторів політичної і соціально-економічної нестабільності в Україні. На це неодноразово зверталася увага в звертаннях і виступах Президента України, керівників Уряду і Парламенту , у документах керівних державних органів.

Транснаціональна злочинність  породила нову кримінальну ситуацію, що вимагає для її дозволу невідкладних законодавчих, організаційно-управлінських мір, значних матеріальних ресурсів на оснащення правоохоронних органів і навчання співробітників методам боротьби з транснаціональною злочинною діяльністю.

Однієї з причин сформованої нині в сфері боротьби з транснаціональною злочинністю ситуації є недостатнє наукове пророблення проблеми, відсутність ясних уявлень про стратегію й ідеологію цієї боротьби, а також правової, кримінологічної, криміналістичної й оперативно-розшукової концепції і відповідних  наукових рекомендацій з виявлення, розкриттю, розслідуванню попередженню транснаціональної злочинної діяльності.

Теоретичному пізнанню транснаціональної злочинності  як соціально-правового явища про  наше суспільство передувала оперативно-розшукова, слідча і судова практика.

У цьому зв'язку проявилася дуже істотна закономірність методології: шляхом спостереження, аналізу, осмислення була зібрана нова інформація про злочинність, і ця інформація привела до переоцінки старі ідеї. Треба буде час для того, щоб переконатися, що явища транснаціональної злочинності не «вписуються» у традиційні теоретичні штампи, як загальноюридичні, так і галузеві (карне право, кримінологія, криміналістика, теорія оперативно-розшукової діяльності).

На практиці ж  звернули увагу на тривожні симптоми в природі групової злочинності: прояву злочинного професіоналізму, відродження «злодіїв у законі» із всіма атрибутами цього співтовариства, зв'язок «карного світу» з діячами тіньової економіки і політичних діячів, формування «національних» злочинних об'єднанні з твердою дисципліною, відточеною конспірацією і широким територіальним діапазоном злочинної! діяльності. Ставало очевидним, що за статистичними показниками групової злочинності ховаються вже давно сформовані прояви, що мають ознаки транснаціональної злочинності, що описані для характеристики закордонної мафії. Але «закордонні» моделі, природно, не вписувалися в ті процеси і тенденції, що поволі, у силу соціально-економічних, політичних і демографічних особливостей здобували а країні і її різних регіонах своєрідні форми і зміст.

Протягом багатьох років  у юридичній теорії спостерігалося прагнення обґрунтувати офіційні політичні  доктрини, і це стримувало об'єктивний аналіз дійсності, а в підсумку негативно позначалося і на оцінці фактичного розміщення сил у боротьбі зі злочинністю, і на теоретичній розробці організаційно-тактичних форм боротьби зі злочинністю, адекватних такому розміщенню.

Проблема транснаціональної  злочинності не тільки не досліджувалася, але і не ставилася. У цьому і складалося одне з протиріч суспільства: у його структурах уже функціонувала тіньова економіка, визначені ешелони державної  влади були уражені корупцією, усередині країни і за рубежем діяли багато зв'язків, породжені ієрархією злочинних відносин, але інтереси офіційних політичних доктрин не дозволяли все це кваліфікувати як транснаціональну злочинність і, відповідно, розробляти ефективні заходи боротьби з нею.

У той же час ознаки сучасної транснаціональної злочинності можна було вже розпізнати в 60-і роки — у великомасштабних розкраданнях товарно-матеріальних і валютних засобів, по перших групах рекетирів, в організованих господарських і посадових зловживаннях, у відродженні бандитизму 70-х років. Але тільки до кінця 80-х років були сформульовані основні ознаки, характеризуючи сучасну транснаціональну злочинність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Історичні  аспекти розвитку транснаціональної

злочинності, форми і  види її на початковій стадії розвитку

 

Транснаціональна  злочинність -  найбільш  небезпечна  форма  соціального  зла. Іноді  її  порівнюють  з  раковою  пухлиною, і маючи на увазі  і  те, що  вона  подібно  смертельної  хвороби  веде  до  деградації  соціального  організму, і  те, що  суспільство  не  знайшло  ефективних  заходів  рятування  від  неї. Капіталістичний  вибух  став  причиною  мутації  кримінального  феномена, у  результаті  чого  бандитські угрупування типу  китайських «Тріад», японського  «Бориокудана» і  неаполітанської «Камори» перетворилися  в  злочинних  монстрів, практично  невразливих  для  держави. Їм  удалося  знайти  соціальну  нішу, витиснути  з  якої  їх  виявилося  дуже  важко. Еволюція  злочинного  світу  проходила  в  умовах  твердої  боротьби  слабкі  знищувалися, а  сильні  ставали  ще  більш  живучими. У  підсумку  сильним  представникам  кримінального  світу  удалося  знайти  таку  форму  соціального  буття, що  зводила  нанівець  усі  зусилля  правоохоронної  системи  по  їх  знищенню  і  нейтралізувала  різні  механізми  соціального  контролю, цей процес  одним з перших  описав  Е.Ферри : «В  історії злочинності спостерігаються два явища- з одного боку, цивілізація, як  це  помітив Тард, знищує  одні  види  злочинності, і створює на  їхнє  місце нові ; з іншого  боку, злочинність перетерплює  подвійну  морфологічну  еволюцію, що робить  її  характерним  показником  кожного  історичного  періоду, для  кожної  соціальної  групи... в  Італії  ми  бачимо, як  розбій  протягом  останнього  років  перейшов  з  форми  крадіжки  з  застосуванням  зброї і  стягування  викупу, у  форму  стягування  постійної  плати – спосіб, що практикувався  Тибурцями  і  практикуємий  Варсалоном, що одержує  з  великих  землевласників  за  захист  їх  від  дрібних  злодіїв  визначену  суму  грошей».¹                      

                            

Еволюція  мафії.

    У  Неаполітанському  королівстві  18 в.  особливу  соціальну   значимість  придбали  банди   коморристів  ( це  ім'я  вони  одержали  від  назви  одягу,  використовуваної  як  уніформа, камора - коротка  куртка ). Коли  з королівського  трону  війська  революційної  Франції  вигнали  представників  династії  Бурбонов  і  Неаполітанським  королем  став  виходець  з  Вірменії  наполеонівський  маршал  у  Йоахим  Мюрат,   король        Фердинанд 4  втік  на  Сицилію. Там він зібрав  чималу  армію, значною мірою  складалася  з  каморристів. Три  видних  каморриста  Пронио, Де Чезаре  і  Родио  стали  їй  генералами². Ця  історична подія вплинула  на  кримінальну трансформацію сицілійської  мафії, що  спочатку  виникла  на  острові  як  революційну  організацію, що мала  красиву  назву «Сицілійская  вечеря» ( деякі  автори  розглядають  термін  мафія  як  абревіатуру, що складається  з  початкових  букв  наступної  фрази : «Morte  Alla  Francia    Italia  Anela», що в перекладі означає «Девіз  Італії – смерть  французам»³ .

          На  полі  бою  сицилійці   були розгромлені  французькими  військами, однак  мафісти   виявилися  здатними  учнями. Урок, піднесений їм  наполеонівською   армією, пішов  на  користь – відхилення  від  лобового  зіткнення  з  владою  стало  принципом  їхньої  діяльності. Колишні  генерали  принесли  в  організацію  військову  дисципліну  і  структурний  розподіл  на  солдатів, лейтенантів, вищий  посібник. Останні    дистанціювалися від  безпосередніх  виконавців  злочинів. Злочинні  акції  стали  плануватися  настільки  ж  ретельно, як  військові  операції. У  структурі  мафії  з'явилися  радники – своєрідний  інтелектуальний  центр. Принципи  конспірації, засновані  на  сицилийских  традиціях  (беззавітної  відданості  родині, взаємодопомозі  родичів, законах  смерті  і  кровної  помсти), дозволяли  мафії  уникати  відповідальності. Каморристи  збагатили  мафію  кримінальним  досвідом. Людське  життя, що так  мало  коштує  на  війні, так  само  низько  цінувалося  і  мафістами. За  допомогою  убивств  вони  рятувалися  від  свідків, зрадників  і  тих, хто  намагався  встати  на  шляху  злочинної  організації. Розправи, що діються  мафістами, паралізували  страхом  усю Сицилію. Поступово вони  стали господарями становища і перетворилися в реальну владу.                                   

      Безроздільне  панування  мафії  на  півдні  Італії  продовжувалося  до  20-х   рр. нашого  сторіччя. Муссоліні,  що прийшов  до  влади  не  потрібні  були  конкуренти. Для  боротьби  з  мафією  він  використовував  досвід  Наполеона  і  теорію  небезпечного  стану   Р.Гарофало  (цю  теорію  на  свій  лад  застосували  і  мафісти - всіх, на  кого  падала  підозра, що  він  може  бути  небезпечний, знищували; так  що  Муссоліні  скористався  зброєю  ворога). Подібно  Наполеонові  він  спирався  на  регулярну  армію  (карабінери  з  тих  пір  традиційно  є  одним  з  головних  суб'єктів  боротьби  з  мафією  в  Італії). Причому діяв  фашистський диктатор  набагато  рішучіше. У цьому змісті  Муссоліні було  в кого  повчитися серед своїх співвітчизників. От  як  описує  Ч. Ломброзо  радикальні  міри  папи  Павла 4  по  боротьбі  з попередниками мафістів  у містечку  Артена: “Павло 4  велів  винищити  всіх,    зруйновувати  їх будівлі, щоб знищити і саме  гніздо  цих негідників”⁴. Під посібником  наділеного  надзвичайними повноваженнями  Цезаря  Моро  підрозділу  карабінерів оточували селища і вимагали  видачі  мафістів  під  погрозою  повного  знищення. Усіх, кого  можна  було  запідозрити  в  “небезпечному  стані” (мафісти, їхні  родичі  і  приятелі), заарештовували. Якщо  можна  було  довести  їхню  провину, - віддавали  суду, якщо  це  було  скрутно, - не  мудруючи  лукаво, знищували  на  місці. Моро  використовував  як  середньовічний  досвід (катування  розпеченим  металом, приміщення  в  так  названу  касету –невелика  шухляда, схожий  на  труну), так  і  досягнення  науки (наприклад  катування  електрострумом). Жорстокі  катування  і  погрози  розстрілом  призупинили чинність  закону  смерті – злочинці  стали  видавати  один  одного. Акція  префекта  Моро  мала  великий  резонанс. Навколо  фігури  Моро  стали  створюватися  легенди. Він  користався  величезною  популярністю  не  тільки  в  народу, але  й  у  мафістів – ті  почали  добровільно  здаватися  йому. Мафія  виявилася  паралізованої, більшість  її  членів  були  засуджені  чи  знищені, частина  мафістів  перейшла  на  сторону  Муссоліні (вони  стали його  функціонерами), деякі – врятувалися втечею  за  океан. Позбавивши  Італію  від мафії, Муссоліні зробив  дуже  неприємний  подарунок своїм ворогам – американцям : для втікачів  із  Сицилії мафістів  Америка стала другою  батьківщиною, де  вони, застосувавши  відпрацьовані  в  Італії  принципи  злочинної  діяльності, швидко  зайняли  пануючі  позиції  в   кримінальному  світі.