Зміст та класифікація фінансових правовідносин

Таке становище свідчить про те, що, надто велика кількість нормативних актів, що регулюють податкові відносини, а також непогодженість їх положень дають можливість неоднозначного тлумачення їх приписів, у результаті чого виникає безліч суперечливих і спірних ситуацій, які служать достатньо родючим ґрунтом для податкових та інших фінансових правопорушень, а також для законного ухилення осіб від виконання приписів, закріплених нормами фінансового права. Це ще раз підкреслює нагальну потребу якнайшвидшого прийняття Податкового кодексу України чи іншого кодифікованого нормативно-правового акта, наприклад, Основ фінансового законодавства України або закону “Про фінансовий контроль в Україні”, яким належить урахувати і врегулювати назрілі проблеми.

Ми встановили, що суб'єкти фінансових правовідносин знаходяться в тісному взаємозв'язку зі змістом останніх. Тому вважаємо, що варто погодитися з М.В. Карасьовою[167], що об'єкт правовідносин треба визначати тільки у взаємозв'язку із суб'єктивними правами й обов'язками. Виходячи з цього, можемо стверджувати, що саме об'єкт фінансових правовідносин підкреслює і розкриває соціально-економічне призначення прав та обов'язків суб'єктів цих зв'язків.

Так, об'єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, предметом – фінансові ресурси (кошти). За допомогою різних фондів держава, підприємства, установи й об'єднання забезпечують необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, відповідно до їх фінансово-господарської діяльності. При цьому зазначимо, що фінансова діяльність держави нерозривно пов'язана з фінансами, які не являють собою гроші як такі (кошти), хоча й пов'язані з функціонуванням грошей, оскільки існування фінансів обумовлене товарно-грошовими відносинами. У науковій літературі не раз акцентувалася увага на тому, що фінанси не охоплюють всієї сфери останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди держави (її територіальних підрозділів, а також підприємств тощо)[168]. Таким чином, практичною реалізацією прав та обов'язків суб'єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є створення і функціонування фондів[169]. Фінансові ресурси, як правило, фондуються, тобто розподіляються по певних відносно відособлених групах, що мають цільове призначення, свій порядок використання, джерела надходження коштів та орган, що ними керує й розпоряджається[170]. Держава, реалізуючи відповідні права й обов'язки, при здійсненні фінансової діяльності заінтересована в створенні саме фондів фінансових ресурсів, оскільки має справу не тільки з грошима, а й з іншими грошовими активами.

При розгляді цього питання необхідно проаналізувати позицію
О.М. Бірмана, який вважає, що держава, галузі господарства і підприємства для здійснення покладених на них завдань і функцій повинні створювати фонди коштів, тобто додавати різним групам коштів суворо цільове призначення. Однак учений звертає увагу на складність такої вимоги[171]. Нам ця позиція близька, лише вкажемо, що така складність полягає насамперед у ретельному й точному визначенні джерел формування коштів фондів, в обов'язковій їх відособленості, в необхідності встановлення певної стійкості відносин при їх утворенні і функціонуванні, встановленні всебічного й діючого контролю за надходженням і використанням коштів таких фондів.

Фондування є формою реалізації організаційних розподільчих грошових відносин, що виникають унаслідок планомірного утворення, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів[172]. Однак зауважимо, що формування останніх повинно здійснюватися виключно на підставі нормативно-правових актів, які детально мають закріплювати права й обов'язки суб'єктів таких правових зв'язків, тобто юридичний зміст фінансових правовідносин. Це, у свою чергу, дозволить побачити і простежити залежність між досягненням цілей такого фонду і тих коштів, що акумулюються в ньому і спрямовуються на відповідні потреби, а, значить, охарактеризувати фактичний зміст розглядуваних відносин.

Отже, формування фондів фінансових ресурсів припускає чітке визначення і вказівку наступних положень:

1. Конкретні джерела формування коштів фонду. Наприклад, джерелами Державного бюджету є доходи, закріплені ст. 29 Бюджетного кодексу України[173]. Відповідно до порядку й умов зарахування тих чи інших доходів (джерел) формування фондів їх можна підрозділити на закріплені і регулюючі, систематичні і випадкові (екстраординарні), власні і позикові.[174]

2. Певний порядок використання коштів фонду. Так, кошти Державного бюджету використовуються в порядку, визначеному ст. 51 та іншими статтями Бюджетного кодексу України, законами про Державний бюджет на поточний рік та іншими нормативними актами[175].

3. Суворо цільове використання коштів. Наприклад, кошти Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення витрачаються виключно на фінансування зазначених заходів, передбачених відповідними законодавчими актами[176]. Цільовий характер виділення коштів визначається призначенням Фонду і тим плановим актом (актом управління), згідно з яким відбувається таке виділення[177].

4. Наявність органу, що ним керує і розпоряджається коштами. Так, розпорядником коштів, приміром, вищезазначеного Фонду, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій і по справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи[178]. Відзначимо, що правовий статус органу, що керує і розпоряджається коштами фонду, обов'язково визначається нормативно-правовим актом, наприклад, нормами Положення, яким регулюється створення і діяльність того чи іншого фонду. Так, Пенсійний фонд є центральним органом виконавчої влади, який керує фінансами пенсійного забезпечення; його правове становище закріплено Положенням про Пенсійний фонд України[179].

Утворення і функціонування фондів фінансових ресурсів у процесі фінансової діяльності держави являє собою нормативно встановлену систему, що визначає порядок утворення і функціонування різних їх видів (централізованих і децентралізованих), що складається з таких послідовних елементів: 1) конкретних джерел формування фонду; 2) встановленого певного порядку використання коштів фонду; 3) суворо цільового використання коштів; 4) органу, що ним керує й розпоряджається коштами.

Отже, всім фондам фінансових ресурсів, утвореним у державі, притаманні наступні загальні ознаки: вони мають конкретне джерело формування, встановлений порядок використання коштів, здійснюють цільове використання коштів, а також мають орган, що ними керує й розпоряджається.

Крім того, слід зазначити, що залежно від того, у якому фонді – централізованому чи децентралізованому – будуть мобілізуватися (розподілятися, перерозподілятися й використовуватися) фінансові ресурси, ступінь імперативності визначення прав та обов'язків суб'єктів цих відносин буде різний (маються на увазі права й обов'язки суб'єктів, які протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, при акумулюванні коштів у Державному бюджеті, який є загальнодержавним централізованим фондом, значну роль відіграє метод обов'язкових платежів, що характеризується насамперед обов'язком юридичних і фізичних осіб внести в цей фонд відповідні обов'язкові платежі податкового характеру, передбачені статтями 14 і 15 Закону України “Про систему оподаткування”[180]. Тому природно, що суть фінансових правовідносин, закономірні зв'язки між його учасниками будуть виявлятися передусім у характері прав та обов'язків, якими вони наділені в конкретних фінансових правовідносинах стосовно конкретного об'єкта, і, звичайно ж, у реальній їх поведінці, що повинна відповідати правам та обов'язкам, запропонованим державою. Отже, юридичний і фактичний зміст фінансових правовідносин потрібно розглядати у взаємозв'язку з конкретно визначеними суб'єктами даних зв'язків і певним об'єктом, із приводу якого виникають ці відносини.

Таким чином, можемо стверджувати, що залежно від ступеня централізації фінансової діяльності маємо різний характер імперативності приписів держави щодо централізованих і децентралізованих фондів коштів. Так, у фінансових відносинах, що виникають із приводу утворення і функціонування загальнодержавного централізованого фонду коштів – Державного бюджету, для держави в особі її уповноважених органів, а також інших суб'єктів цих правових зв'язків усі права й обов'язки чітко, всебічно й повно прописані в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. Наприклад, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження держави,[181] тобто права й обов'язки у сфері бюджетної діяльності, в особі конкретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, що потім деталізовані в Бюджетному кодексі України, а також конкретизовані в інших законодавчих актах: наприклад, у статтях 9.1.1. – 9.1.11. Регламенту Верховної Ради України, пунктах 9-13 Тимчасового регламенту Кабміну України від 5 червня 2000р., Положенні про Міністерство фінансів України від 26 серпня 1999р., статтях 60-67 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” і т.д.[182] Крім цього, у статтях 19-21 Бюджетного кодексу України визначаються стадії бюджетного процесу, а також їх учасники, провадиться розмежування за обсягом наданих прав у галузі бюджету розпорядників бюджетних коштів на головних і нижчого рівня[183].

Ми простежуємо діяльність чіткої системи нормативно-правових актів, що закріплюють і деталізують права й обов'язки держави та інших суб'єктів досліджуваних правовідносин у кожній зі стадій бюджетного процесу, починаючи з формування цього фонду (складання проекту бюджету) і закін-чуючи використанням фінансових ресурсів, зосереджених у ньому, а також затвердженням і ухваленням рішення щодо звіту про виконання бюджету.

Що ж до децентралізованих фондів як об'єкта фінансових правовідносин, то тут характер і спрямованість імперативності приписів держави трохи інші, оскільки ступінь деталізації таких відносин значно нижчий. Держава йде іншим шляхом, установлюючи, по-перше, порядок розподілу коштів цих фондів (на що нами зверталася увага раніше) і, по-друге, форми й методи обліку й контролю за діяльністю таких суб'єктів, приводячи в дію контрольну функцію фінансів, визначену реалізацією фіскальних інтересів держави.

У фінансових правовідносинах права й обов'язки, що належать конкретному суб'єктові, їх характер, природа й особливості будуть обумовлюватися і визначатися насамперед спрямованістю дій таких суб'єктів, тобто здійсненністю дій у тому чи іншому напрямку фінансової діяльності держави – мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання фондів коштів. Тому, як видиться, є сенс стверджувати, що специфіка змісту фінан-сових правовідносин залежатиме від того, у якому з напрямків фінансової діяльності виникають, змінюються і припиняються ці правові зв'язки. Особли-во важливою є та обставина, який фонд фінансових ресурсів – централізова-ний чи децентралізований – виступає об'єктом цих правових зв'язків.

Висновки до 1-го розділу

У перебігу дослідження питань, що розглядалися в першому розділі дисертації, авторка дійшла наступних висновків:

1. Зміст фінансових правовідносин розкривається за допомогою виявлення обов’язково належних їм суттєвих ознак, без яких вони не можуть існувати і які виражають їх природу, чим і відрізняють їх від інших видів правовідносин. Це положення не виключає можливості розгляду змісту фінансових правовідносин як їхнього структурного елемента з метою об'єктивного й цілісного дослідження цих правових зв’язків.

2. Фінансові правовідносини постійно розвиваються. Вони мобільні й мінливі в силу змінення економічних, соціальних і політичних умов, змін, що виникають у процесах удосконалення регулюючих їх фінансово-правових норм, а також через мінливість самої сфери фінансової діяльності. У зв'язку з цим змінюється і поняття фінансових правовідносин.

3. Фінансові правовідносини є юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, які є формою певних економічних відносин, що дає нам можливість визначити і розкрити їх особливості.

4. За допомогою фінансових відносин держава впливає на процеси нагромадження капіталу, причому від такого впливу значною мірою залежить економічне зростання країни. Для держави вони мають першорядне значення, оскільки такі соціальні зв'язки в матеріальному змісті забезпечують можливість виконання її завдань і функцій, і тому вона за допомогою норм права прагне організувати і врегулювати їх належним чином, додає їм відповідної форми і певного змісту, в результаті чого ці відносини стають фінансово-правовими.

5. Суттєвими ознаками фінансових правовідносин є: а) їх виникнення, зміна і припинення у сфері фінансової діяльності держави; б) їх майновий характер; в) однією зі сторін завжди виступає держава чи уповноважений нею державний орган; г) їх виникнення, зміна і припинення завжди відбуваються на підставі закону.

6. Держава, здійснюючи фінансову діяльність для досягнення відповідних цілей, реалізуючи поставлені перед нею завдання за допомогою комплексу дій, зосереджує свої зусилля на відповідній лінії руху, на конкретному напрямку дій – мобілізації, розподілі (перерозподілі) і використанні фондів коштів, коли права й обов'язки учасників таких відносин, а отже, і їх поведінка спрямовані на акумулювання, розподіл (перерозподіл) і використання фінансових ресурсів.

7. Сьогодні, коли держава йде шляхом розвитку й удосконалення соціальних та економічних відносин, усе частіше фінансові ресурси, що акумулюються у відповідних фондах і розподіляються по окремих напрямках і цілях (статтях витрат), для наступного їх використання перерозподіляються в рамках міжбюджетних і внуртрішньобюджетних відносин. Це дає підстави для виділення самостійного напрямку фінансової діяльності держави перерозподілу коштів у межах окремих фондів і між такими фондами, викликаного об'єктивними потребами вторинного розподілу.

8. Регламентація фінансових відносин, що виникають при перерозподілі коштів фондів, визначає можливі й необхідні напрямки впливу фінансів при реалізації ними розподільної функції, а також вплив останньої на суспільний прогрес. Виявлення й усунення недоліків правового регулювання діючого сьогодні механізму розподілу й перерозподілу акумульованих коштів у фондах є необхідною умовою подальшого вдосконалення й активізації таких відносин з метою найбільш ефективного, раціонального й доцільного використання коштів централізованих і децентралізованих фондів державою при здійсненні нею фінансової діяльності, важливим завданням зміцнення державного суверенітету України.

9. Реалізація фінансових правовідносин у напрямку мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання коштів централізованих і децентралізованих фондів неможлива без дійового фінансового контролю, що є одним з невід'ємних елементів фінансової діяльності, оскільки пронизує всі сфери життя держави й суспільства і виступає необхідною умовою позитивної поведінки суб'єктів таких відносин. Дієвість фінансово-правових норм, реалізованих у фінансових правовідносинах, багато в чому визначається можливістю застосування юридичної відповідальності.