Зміст та класифікація фінансових правовідносин

10. Фінансові правовідносини виникають, змінюються й припиняються у сфері фінансової діяльності держави, що являє собою врегульований нормами права планомірний процес мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій державою.

11. Фінансово-правові норми, що відбивають імперативні засади державного регулювання у сфері економіки, повинні чітко окреслювати коло прав і обов'язків органів, уповноважених державою здійснювати фінансову діяльність, та інших суб'єктів, мати конкретну цільову спрямованість і визначати єдність управлінських і законодавчих дій держави в цих напрямках.

12. Багатозначність слів, їхня невизначеність призводять до змішування понять. Саме тому для запобігання помилок при використанні різних термінів, з метою недопущення неоднозначного тлумачення фінансово-правових норм необхідно точно встановлювати значення використовуваних категорій, вживаючи їх тільки в суворо визначеному розумінні, яке відображає спрямованість і сутність волі держави в особі законодавця.

13. Вбачається необхідним чітко визначити поняття “фінансові ресурси” як матеріальні активи у вигляді коштів і цінних паперів у нормах чинного законодавства України, а саме у ст. 2 Бюджетного кодексу України.

14. Наявність держави чи уповноваженого нею органу як обов'язкового учасника фінансових правовідносин обумовлюється самою сутністю фінансової діяльності й імперативним методом правового регулювання, притаманним фінансовому праву.

15. Метод владних приписів при регулюванні фінансових відносин об'єктивно необхідний, оскільки саме він реально сприяє і забезпечує своєчасне й у повному обсязі надходження коштів у фонди держави, належному їх розподілу й перерозподілу, а також суворо цільовому й доцільному використанню відповідно до норм права.

16. Норми фінансового права органічно пов'язані з нормами інших галузей правової системи України, і їх реалізація у фінансових правовідносинах багато в чому визначається останніми. Виходячи з цього, законодавець, приймаючи той чи інший закон (нормативно-правовий акт) у царині фінансів, повинен досліджувати їх зв'язок з нормами інших галузей правової системи України і відповідність цим нормам, а також своєчасно вносити зміни в інші чинні закони. Це має трансформуватися в “комплексний законодавчий характер” визначення прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин, що визначить однакове розуміння і застосування норм права на всій території України, неприпустимість розходження в їх реалізації у правовідносинах на практиці, що забезпечить більш ефективне правове регулювання фінансових відносин.

17. Фінансові правовідносини – це врегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів і мають державно-владний і майновий характер.

18. Діяльність органів місцевого самоврядування у сфері фінансів необхідно включати до предмета регулювання нормами фінансового права. Але при виділенні суб'єктів таких відносин (здійснюючих фінансову діяльність у сфері місцевих фінансів) варто враховувати положення чинного законодавства, його особливості. В Україні місцеве самоврядування здійснюють територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування. Тому як самостійний первинний суб'єкт фінансових правовідносин слід виділити також територіальну громаду, в інтересах і від імені якої діють ці органи, формуючи, розподіляючи, перерозподіляючи й використовуючи фонди коштів.

19. Утворення і функціонування фондів фінансових ресурсів являє собою систему, що складається з таких елементів, як-то: а) конкретні джерела формування фонду; б) встановлений відповідний порядок використання коштів фонду; в) суворо цільове використання коштів; г) наявність органу, що ними керує й розпоряджається.

20. Утворення і функціонування фондів коштів є формою реалізації організаційних фінансових відносин, що виникають унаслідок планомірного здійснення фінансової діяльності держави. Причому формування фондів має відбуватися виключно на підставі нормативно-правових актів, які детально повинні закріплювати положення щодо їх утворення і функціонування, що, у свою чергу, дозволить побачити і простежити залежність між досягненням цілей такого фонду і тими коштами, які акумулюються в ньому і спрямовуються на відповідні потреби.

21. Об'єктом фінансових правовідносин виступають централізовані й децентралізовані фонди коштів, а безпосередньо пов'язаним з ним предметом – фінансові ресурси (кошти). Чітке визначення об'єкта фінансових правовідносин в теорії фінансового права дозволить здійснити його сприйняття і наступне закріплення законодавством.

22. Питання про визначення і розмежування понять централізованих і децентралізованих фондів було поставлено досить давно, однак воно розглядалося як додаткове, супутнє іншим проблемам, які порушували вчені, і тому не отримало належної розробки.

23. Централізований фонд – це фонд, формування, розподіл (перерозподіл) і використання фінансових ресурсів якого здійснюються виключно державою в особі уповноважених державних органів чи територіальної громади в особі органів місцевого самоврядування, дохідна частина якого, як правило, у примусовому порядку забезпечується державою через систему податків, зборів та інших обов'язкових платежів, який діє на всій території країни (адміністативно-територіальної одиниці), спрямований на задоволення загальнодержавних потреб чи потреб місцевого самоврядування, виділений в організаційному порядку, діяльність якого детально і всебічно регламентована державою.

24. Децентралізований фонд – це фонд, повноваженнями по створенню, розподілу (перерозподілу) й використанню якого наділені державні й комунальні підприємства, установи, організації, їх об'єднання, який утворений в основному за рахунок їх прибутку, створений на рівні цих суб'єктів і спрямований на вирішення завдань і функцій, що стоять перед ними.

25. Фінансові правовідносини мають наступну структуру: суб'єкт, об'єкт, юридичний і фактичний зміст. Причому юридичний зміст припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв'язків залежно від їх спрямованості – мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання, а матеріальний зміст свідчить про конкретну поведінку суб'єктів, про той з варіантів поведінки, що передбачений юридичним змістом фінансових правовідносин.

26. У фінансових правовідносинах необхідно завжди вбачати взаємозв'язок юридичного і фактичного їх змісту , тобто взаємозв'язок прав та обов'язків їх учасників і їхньої поведінки, спрямованої на досягнення відповідного результату – мобілізацію, розподіл, перерозподіл і використання фондів коштів.

27. З огляду на імперативність фінансових правовідносин необхідно відзначити обмеженість можливих дій їх учасників, що повинні мати тільки позитивний характер.

28. У фінансових правовідносинах суб'єктивне право необхідно визначати як приналежну фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб'єктам цих зв'язків для задоволення їх інтересів міру дозволеної поведінки у фінансовій сфері, забезпечену обов'язками іншої сторони відносини.

29. Потреба чітко дотримуватися запропонованої державою моделі поведінки суб'єктами фінансових правовідносин визначається пануванням над їх волею держави, що окреслюється конституційними основами, а також рамками регулюючих фінансову діяльність законів.

30. Необхідність чіткого правового регулювання фінансових відносин вимагає зрозумілості, ясності формулювання окремих правових норм, чіткої визначеності редакції актів законодавства, а також їх уніфікації, що запобігає вільному поводженню з теоретичними категоріями.

31. Суб'єкти фінансових правовідносин повинні мати чітко встановлений комплекс прав та обов'язків, що визначатимуться не договором чи іншою формою узгодження, не підзаконним актом, а тільки законом.

32. Розкриття соціально-економічного призначення прав та обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин визначається об'єктом цих суспільних зв'язків. Причому залежно від того, у який фонд – централізований чи децентралізований – будуть мобілізовані (розподілені, перерозподілені, використані) фінансові ресурси, ступінь імперативності визначення прав та обов'язків суб'єктів цих відносин буде різна.

33. Суть фінансових правовідносин, закономірні зв'язки між їх учасниками виявляються насамперед у характері прав та обов'язків, якими вони наділені в конкретних фінансових правовідносинах стосовно конкретного об'єкта, і, звичайно ж, у реальній їх поведінці, яка повинна відповідати правам та обов'язкам, приписаним державою.

34. Специфіка змісту фінансових правовідносин залежить від того, у якому з напрямків фінансової діяльності виникають, змінюються й припиняються ці правові зв'язки; особливо важливою є та обставина, який фонд коштів – централізований чи децентралізований – є об'єктом цих правових зв'язків.

РОЗДІЛ 2

ЗМІСТ ФІНАНСОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ЯК ПІДСТАВА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ

2.1. Підстави класифікації фінансових правовідносин

Класифікація припускає розподіл предметів по групах (класах), де кожна має своє постійне, визначене їй місце згідно з рисами подібності[184]. Вона повинна провадитися на підставі суттєвих ознак відповідного явища чи предмета, що дозволяє глибше вивчити його властивості, точніше визначити його поняття, а також установити взаємозв'язок між його структурними елементами та з іншими явищами. Класифікація фінансових правовідносин має важливе значення в науковому дослідженні, оскільки забезпечує можливість більш різноманітно і внаслідок цього більш відповідно реаліям описати це явище, а також дозволяє окреслити найважливіші характеристики розглядуваних правових зв'язків.

У теорії фінансового права класифікації фінансових правовідносин приділялася деяка увага[185], хоча при цьому не було дано належної оцінки підставам їх розмежування на відповідні види. Для здійснення наукового аналізу зазначеного питання вважаємо за доцільне спочатку визначити і вирізнити ознаки, на підґрунті яких може бути здійснена класифікація цих правовідносин. Вибираючи критерії, що виступатимуть класифікатором, необхідно враховувати дві обставини: по-перше, те, що характерна риса, яка виступає підставою класифікації, має бути суттєвою, тобто необхідно належати цим правовим зв'язкам, і, по-друге, що вона однаковою мірою має характеризувати кожний з видів цього роду правовідносин[186]. Слід додати до цього міркування М.В. Карасьової про те, що класифікація фінансових правовідносин може бути побудована як на загальноправових засадах, так і при цьому можуть мати місце й особливі критерії для її побудови в силу їх галузевої специфіки[187].

Виходячи з цього, ми проведемо класифікацію фінансових правовідносин як за загальноправовими характеристиками, так і за специфічними, як-то: функції права, особливості способу індивідуалізації суб'єктів відносин, структура фінансової системи держави, інститути фінансового права як галузі права, суб'єкти цих відносин, об'єкти правовідносин, форма прояву, способи державного захисту, зміст фінансових правовідносин.[188]

Беручи за основу класифікації функції права, фінансові правовідносини можна підрозділити на регулятивні (правовстановлюючі) і охоронні (правовідновлюючі)[189]. Так, регулююча функція права[190] втілюється в життя за допомогою регулятивних фінансових правовідносин. У даному випадку йдеться про “нормальні”, тобто які відповідають фінансово-правовим нормам, процеси реалізації суб'єктивних прав і належне виконання обов'язків учасників цих зв'язків. Такі відносини засновані на правомірних діях учасників останніх і становлять фундамент (базу) дотримання фінансової дисципліни, а також найчастіше застосовуються суб’єктами у їх фінансовій діяльності. Це основна маса діючих у державі фінансових правовідносин (наприклад, відносини, що виникають з приводу декларування доходів фізичними особами – платниками податків відповідно до Декрету Кабміну України “Про прибутковий податок із громадян” від 26 грудня 1992р.[191]).

Охоронна функція права[192] реалізується в охоронних фінансових правовідносинах, спрямованих на здійснення фінансово-правової відповідальності, охорону суб'єктивних прав, застосування санкцій фінансово-правових норм[193]. Вони виникають внаслідок учинення правопорушення й опосередковують зв'язок між державою в особі уповноваженого органу і правопорушником у випадку виявлення порушення і застосування до порушника фінансово-правових санкцій (наприклад, накладення контролюючими органами штрафних санкцій на платників податків за порушення податкового законодавства, здійснюване згідно зі ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”[194]). Крім цього, такі фінансові правовідносини покликані відновлювати порушені “позитивні” правовідносини, оскільки лише застосуванням фінансово-правових та інших санкцій не можуть бути забезпечені необхідні надходження у відповідні фонди[195]. На наш погляд, значення такої класифікації важко переоцінити, оскільки охоронна діяльність держави поряд з регулюючою у сфері фінансової діяльності повинна бути найретельнішим чином урегульована й регламентована фінансово-правовими нормами. Сьогодні питання розвитку фінансових правовідносин, що виникають при порушенні бюджетного, податкового чи валютного законодавства, дуже мало вивчені, хоча їх аналізу може бути присвячено окреме дисертаційне дослідження.

Деякі науковці, беручи за основу класифікації особливості способу індивідуалізації суб'єктів виникаючих відносин, виокремлюють абсолютні і відносні фінансові правовідносини. Так, М.В. Карасьова вказує, що абсолютні фінансові правовідносини – це такі, у яких управомоченій особі протистоїть як зобов'язаний всякий і кожен, а відносні – у яких управомоченій особі протистоїть цілком визначений суб'єкт, який повинен робити чи не робити певні дії[196]. На наш погляд, важко погодитися з такою класифікацією фінансових правовідносин, оскільки, як ми визначили, фінансові правовідносини мають конкретний характер, що виражається насамперед у суворо окресленому і встановленому нормами фінансового права колі суб'єктів цих відносин[197]. Крім того, держава в особі відповідних органів у таких відносинах є обов'язковим і неодмінним їх учасником, що є суттєвою ознакою цих правових зв'язків і, як вбачається, також виключає можливість існування фінансових правовідносин з невизначеним колом управомочених і зобов'язаних осіб. Таким чином, усі фінансові правовідносини є тільки відносними.