Лекції з "Підприємництва"

Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегату (ВПд) обчислюється:

де Ф_д - дійсним ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;

Т_шт - прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.

де Фк - число календарних  днів у періоді;

В, С - число вихідних і  святкових днів у періоді;

n_зм - кількість змін роботи одиниці устаткування;

t_зм - тривалість зміни, год.;

К_втрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Виробнича потужність потокової лінії (ВП_пл):

де г - такт потокової  лінії, год./одиниць.

Виробнича потужність агрегатів  неперервної дії (ВП_неп). наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою:

де Ф_к - календарний фонд часу роботи доменної печі, год./рік;

t_пл - час на одну плавку, год./плавк;

q - обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВП_вих) обчислюється:

де ВП_вх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

ВП_вв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

ВП_вив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича  потужність (ВП_сер.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

де k - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей  має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.

Основними напрямами  поліпшення використання основних фондів підприємств є:

1) зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування;

2) скорочення та ліквідація  внутрішньозмінних простоїв шляхом  підвищення рівня організації  виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

3) підвищення якості  ремонтного обслуговування основних  фондів;

4) удосконалення виробничої  структури основних фондів;

5) модернізація діючого  устаткування, машин і механізмів;

6) швидке освоєння  проектних потужностей, введення  в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;

7) економічне стимулювання  раціонального використання основних  фондів.

 

6.5. Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних  фондів є предмети праці, які в  процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.

Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найбільшу питому вагу у  складі оборотних фондів підприємства мають виробничі запаси. До їх складу входять:

• сировина, основні і  допоміжні матеріали;

• паливо;

• куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

• тара і тарні матеріали;

• запасні частини  для ремонту;

• малоцінні та швидкозношувані  предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та ін.) хоч  і є засобами праці, проте мають  термін служби менший одного року і  для спрощення обліку відносяться до оборотних фондів).

Незавершене виробництво - такі предмети праці перебувають  безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування  від одного робочого місця до іншого.

У складі незавершеного  виробництва виділяють напівфабрикати власного виробництва, тобто такі предмети праці, які повністю пройшли обробку в одному підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах цього ж підприємства.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, здійснені в даному періоді, але будуть віднесені на собівартість продукції частинами в наступних періодах (раціоналізація і винахідництво, проектування різних заходів, придбання різного роду інформації).

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках, називають виробничо-технологічною структурою оборотних фондів.

Ця структура має  відмінності залежно від:

• характеру виробництва;

• тривалості технологічного циклу;

• видів продукції;

• територіального розміщення виробництва та ін. Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування.

Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима  кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

Основні та деякі допоміжні  матеріали нормуються на одиницю  продукції, допоміжні матеріали  для обслуговування обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами, інколи науково-дослідними установами на замовлення підприємств. Норми витрат повинні бути прогресивними, технічно й економічно обґрунтованими.

Структура норми витрат (Н_в) має вигляд:

де В_ч - чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, роботи натур, од.;

В_відх - технологічно неминучі відходи та втрати, натур, од.;

р - інші втрати, що виникають  у процесі транспортування, зберігання тощо.

Методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

• Аналітично-розрахунковий (ґрунтується на аналізі конструкції виробу, експериментів, виробничих умов та ін.);

• Дослідно-виробничий (на основі дослідних випробувань безпосередньо на робочих місцях; використовується для нормування витрат допоміжних матеріалів та інструменту);

• Звітно-статистичний (на основі даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді  та їх коригування).

У системі показників ефективності використання матеріальних ресурсів основним є матеріаломісткість.

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів  сировини і матеріалів за абсолютними  значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

 

Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (М_м) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:

де М_з - загальна сума матеріальних затрат, грн.;

Q, N- обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (М_в):

У практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

1. Коефіцієнт використання  матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу  до норми витрат сировини або  матеріалів) і фактичним (відношення  чистої ваги виробу до фактичних  витрат матеріалів).

Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (К_{вик.матер}) може визначатись не лише щодо певних видів продукції, а й по підприємству в цілому:

де m - кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу;

N_i - обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;

М_i - чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду;

М_заг - загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у фізичних одиницях.

2. Розмір відходів  характеризується коефіцієнтом, що  показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

3. Коефіцієнт вилучення  готової продукції із одиниці  переробленої сировини. Цей коефіцієнт  має певну межу - вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.

Відносна економія матеріальних затрат (Е_матер) обчислюється:

де М_баз, М_пл - сума матеріальних затрат, відповідно, в базовому і плановому періодах, грн.;

Ід - індекс обсягу випуску продукції  в плановому періоді.

Основними джерелами  економії сировини і матеріалів є:

• Зниження ваги виробів;
• Скорочення відходів і втрат сировини та матеріалів;
• Використання відходів;
• Використання вторинної сировини;
• Зменшення і ліквідація браку.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

1) виробничо-технічні (якісна  підготовка сировини до виробничого споживання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних та маловідходних технологій);

2) організаційно-економічні (підвищення рівня науковості  нормування, розробка технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів).

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва  продукції, процес її реалізації забезпечуються фондами обігу. До фондів обігу належать:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти поділяються  на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.

Структура оборотних  коштів характеризується співвідношенням  окремих елементів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною залежно від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 - у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються  на:

• власні;

• залучені.

Власні оборотні кошти - це ті, які виділені підприємству при  його створенні і поповнені згодом за рахунок прибутку, а також внаслідок  використання стійких пасивів (тих  грошових коштів, які є тимчасово  вільними і використовуються в господарському обороті підприємства – резерв майбутніх платежів, внески на соціальне страхування, заборгованість по заробітній платі та ін.).

Залучені оборотні кошти - це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Норматив оборотних  коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства, називається нормуванням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основним методом нормування оборотних коштів є метод прямого  рахунку.

Норматив власних оборотних  коштів у виробничих запасах (Н_{вир.зап}) визначається шляхом множення денної потреби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу, в днях (З_дн):

Денна потреба визначається за формулою:

де М_заг - загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур. одиниць, грн.

де q_і - маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) i-го виду, натур, одиниць.

Масу (площу) заготовки  знаходимо виходячи із коефіцієнта  використання матеріалу (К_{вик.матер}) і чистої ваги деталі (виробу) (Мi):

Виробничі запаси залежно  від їх призначення поділяються  на:

• Транспортний запас (З_тр) - на час знаходження товарно-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача;