Лекції з "Підприємництва"

Привабливість фірми, віра в успіх її бізнесу багато в  чому залежать від ділових навичок і професіоналізму персоналу фірми та команді менеджерів. Досвідчені керівники і кваліфіковані виконавці можуть вивести підприємство з кризи, а безпорадні, навпаки, здатні зіпсувати найліпшу справу. Тому організаційний план, в якому розглядаються кадрові питання, займає особливе місце серед інших розділів бізнес-плану.

Розробляючи організаційний план, підприємець має на меті:

— по-перше, переконати потенційних  інвесторів і кредиторів у тому, що ним вибрано доцільну організаційно-правову форму бізнесу;

— по-друге, показати, з  ким він збирається організовувати своє діло, тобто охарактеризувати менеджерів, які відіграватимуть  провідні ролі в процесах становлення  та управління фірмою;

— по-третє, довести, що він, його команда  менеджерів та інший персонал фірми здатні практично реалізувати бізнес-план.

Розробку цього розділу  бізнес-плану рекомендується починати з обґрунтування вибору організаційної форми бізнесу, оскільки вона позначається на всій подальшій підприємницькій  діяльності й багато в чому визначає інші організаційно-правові аспекти бізнесу.

Далі в організаційному  плані слід охарактеризувати потреби  фірми в трудових ресурсах, тобто  визначити, які саме працівники (основні, допоміжні, спеціалісти) необхідні  для ведення справи.

Принципово важливо подати в організаційному плані відомості про власників та провідний управлінський персонал фірми. Організаційний план має містити короткі характеристики практично всіх тих працівників, від яких у кінцевому підсумку залежить успіх або невдача бізнесу фірми. Загальну характеристику команди менеджеру варто доповнити інформацією про використання зовнішньої допомоги в управлінні бізнесом. Ураховуючи, що багато фірм, особливо малих, залучають для виконання окремих функцій управлінні спеціалістів зі сторони, організаційний план треба доповнити описом консалтингових потреб фірми.

Кінцевий розділ організаційного  плану містить пояснення щодо кадрової політики та стратегії фірми. З нього має стати зрозумілим! як будуть здійснюватися добір, підготовка та оплата праці працівників фірми. Можна подати й відомості про передбачувані для працівників фірми пільги стимулюючого характеру.

Отже, організаційний план, як правило, складається з такі підрозділів:

— організаційна форма  бізнесу;

— потреба фірми в  персоналі;

— власники фірми, команда  менеджерів і зовнішні консультант;

— організаційна схема  управління;

— кадрова політика і  стратегія.

У бізнес-плані необхідно  виділити й розглянути лише найбільш ймовірні для даного бізнесу ризики. Найчастіше в бізнес-плані розглядаються ризики, що можуть виникнути як наслідки:

1) несприятливих тенденцій  у зовнішньому середовищі галузі, якої належить даний бізнес;

2) реакції конкурентів  (наприклад, можливе зниження  цін на аналогічні види продукції  чи послуг);

3) сезонної циклічності обсягів продажу;

4) недостатньої компетентності  персоналу, який займається маркетингом,  виробництвом чи управлінням;

5) появи нових технічних  і технологічних досягнень, які  можуть призвести до надто  швидкого техніко-економічного старіння  продукту даного бізнесу;

6) перевищення виробничих  витрат над запланованими;

7) труднощів з одержанням  сировини, матеріалів, комплектуючих  виробів, а також кредитів;

8) циклічності потоку  готівки тощо.

З погляду можливого  впливу на кінцеві результати діяльності слід розрізняти динамічний та статичний ризики. Динамічний ризик може бути зумовлений непередбачуваними змінами вартості основного капіталу внаслідок прийняття певних управлінських рішень або непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Цей тип ризику може стати причиною як збитків, так і доходів (за сприятливих змін). Статичний ризик завжди призводить до збитків, оскільки його сутнісна характеристика пов'язана з утратою реальних активів, а також з утратою доходу через недієздатність суб'єкта господарювання.

фінансовий  план є ключовим розділом бізнес-плану. Головна мета фінансового плану — узагальнити основні положення всіх попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації даного підприємницького проекту з економічного погляду.

Особливий інтерес до фінансового плану пов'язаний з  тим, що в ньому:

— узагальнюються у вартісній  формі результати розробки решти  розділів бізнес-плану;

— кількісно визначається потреба даного бізнесу в інвестиціях;

— обґрунтовується висновок щодо економічної доцільності реалізації підприємницького проекту.

Розрахунки, які містить  фінансовий план, мають дати чіткі  та ясні відповіді на такі запитання  самого підприємця, потенційних інвесторів і кредиторів.

Звідки фірма отримуватиме кошти і на що конкретно останні будуть витрачені?

Як співвідносяться  поточні потреби фірми у грошах з рухом готівки?

Яким буде фінансовий стан фірми на кінець прогнозованого періоду?

Чи зможе підприємець  виконати взяті на себе зобов’язання?

Чи здатний підприємець належно розпорядитися отриманими коштами, щоб своєчасно повернути борги та забезпечити достатній прибуток на вкладений капітал?

У процесі розробки цього  розділу бізнес-плану слід враховувати  такі його особливості.

По-перше у багатьох відношеннях фінансовий план є найменш гнучкою за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити відповідний перелік фінансових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен із цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі вимоги до опрацювання цих документів викликані необхідністю забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор може самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації, яку містить бізнес-план, оцінити фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкладання своїх коштів у даний проект.

По-друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб  фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними - за другий і третій).

По-третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану. Якщо, наприклад, у маркетинг-плані йдеться про  наміри розгорнути широкомасштабну  рекламну кампанію то це обов'язково має знайти відображення в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проектуючи рух готівки, тощо.

По-четверте, у зв'язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один із них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а другий — враховувати повний потенціал бізнесу.

По-п'яте, у фінансовому  плані треба (по можливості) підкреслювати  достовірність інформації, яку він  містить. Якість первинної інформації безпосередньо позначається на точності фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес-плані. Тому в разі відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середніх по галузі, до якої належить даний бізнес, обов'язково треба дати вичерпне пояснення цього.

Мета та особливості  розробки фінансового плану визначають його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання. Фінансовий план містить такі основні підрозділи.

1. План доходів і  видатків (план прибутків і збитків).

2. План грошових надходжень і виплат (план руху готівки).

3. Плановий баланс.

Поряд з основними  показниками цих підрозділів  у фінансовому плані мають  бути наведені припущення, на підставі яких ці показники розраховано. Чітко  й стисло викласти всі ці припущення й передбачення необхідно в текстовій частині фінансового плану. Без цього всі наведені у фінансовому плані розрахунки не матимуть належного практичного значення. Лише після ретельного аналізу таких припущень можна оцінити, наскільки вони заслуговують на довіру. Оскільки розрахунки всіх зазначених фінансових документів ґрунтуються на таких передбаченнях, вони є важливою складовою фінансового плану.

Для вже існуючої фірми  у фінансовому плані обов'язково слід навести динаміку основних фінансових показників за минулі роки (як мінімум за три). Копії відповідних фінансових документів подаються в додатках.

Відповідно обґрунтований  фінансовий план може бути використаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінювання результатів діяльності фірми після фактичного започаткування бізнесу.

 

 

 

МОДУЛЬ 2

Тема 6. “Ресурсне забезпечення підприємницької діяльності”

 

6.1. Поняття, класифікація  та оцінка ефективності використання  трудового персоналу підприємства.

6.2 Сутність, класифікація  та структура основних фондів. Облік та оцінка основних фондів.

6.3 Знос основних фондів. Амортизація та відтворення основних  фондів.

6.4 Показники ефективності  використання основних фондів  та шляхи її підвищення.

6.5 Оборотні кошти:  сутність, склад та структура.  Нормування оборотних коштів.

6.6 Оборотність оборотних  коштів, її показники та шляхи  прискорення. Ефективність прискорення  оборотності оборотних коштів.

 

6.1. Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

Всі кадри підприємства поділяються на промислово-виробничий персонал (ПВП) і непромисловий персонал (НПП). До ПВП належать зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства; в заводських лабораторіях, дослідних установах - апарат заводоуправління, працівники охорони. До НПП належать зайняті у невиробничій сфері підприємства. Такий поділ персоналу на дві групи необхідний для узгодження трудових показників з показниками результатів трудової діяльності (при визначенні продуктивності праці враховується чисельність ПВП), для розрахунків заробітної плати і формування фонду оплати праці.

Залежно від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

• робітники;

• службовці;

• спеціалісти;

• керівники.

Робітники в залежності від відношення до процесу створення  продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

В умовах розвитку продуктивних сил, впровадження новітніх досягнень  науково-технічного прогресу у виробництво  поділ робітників на основні і  допоміжні стає все більш умовним. Крім того, віднесення робітників до будь-якої із цих двох груп обумовлюється галузевою приналежністю підприємства.

До категорії «робітники»  також належать листоноші, телефоністи, оператори зв'язку, прибиральники, кур'єри, чергові, сторожі, гардеробники та ін.

До службовців віднесені  працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль (діловоди, архіваріуси, касири, коректори  технічної документації, стенографісти, табельники, обліковці та ін.).

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами (інженери, бухгалтери, механіки, економісти, редактори, ревізори, психологи, товарознавці, соціологи, енергетики, юрисконсульти та ін.).

Керівники - це працівники, які займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів. Це директори (генеральні директори), начальники, управляючі, завідуючі, головні спеціалісти, майстри, голови, а також заступники керівників, що займають перелічені посади.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями  кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, яка потребує спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність виділяється  в межах певної професії і характеризує відносно вузький різновид трудової діяльності. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи:

• висококваліфіковані;

• кваліфіковані;

• малокваліфіковані;

• некваліфіковані.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою  тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів, службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи.