Лекції з "Підприємництва"

Натуральні показники (площа, об'єм, потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу основних фондів і т. д.

Вартісна форма обліку необхідна  для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції. Оцінку основних фондів здійснюють залежно від:

• моменту проведення оцінки;

• стану основних фондів.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична  вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна вартість складається  з таких витрат (згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7):

• суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів);

• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

• витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна балансова  вартість об'єкта основних фондів (В_п) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

Вд=Ц+3+С+М, грн.,

де Ц - ціна обладнання, грн.;

З - збори, мита, непрямі  податки, грн.,

С - витрати на страхування ризиків, грн.;

М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного  стану основних фондів, грн.

2. Відновна вартість - це вартість відтворення основних  фондів у сучасних умовах виробництва.  Вона враховує ті самі витрати,  що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду.

Відновну вартість основних фондів (В_в) можна представити:

де ΔП_п - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t — кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості.

У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні  виділений ще один вид оцінки основних фондів справедлива вартість. Це - первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.

Залишкову вартість основних фондів можна представити формулами:

де В_д, В_в - відповідно, початкова первісна і відновна вартості, грн.

 

6.3. У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування - це втрата основними фондами своєї  вартості. Розрізняють два види зношування - фізичне і моральне.

Фізичне зношування - це втрата основними фондами  своїх споживчих властивостей, внаслідок  чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів у результаті спрацювання  деталей, вузлів, блоків, а також  у процесі їх бездіяльності і  тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних  фондів (визначається досконалістю  конструкції виробу, дотриманням  технологічної дисципліни у процесі  його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2) умови експлуатації  основних фондів (ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного  догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості,  тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (К_{ф .знош}) який можна обчислити:

де В_{кап.рем} - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

А_сум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

0<Кф≤1.

Фізичне зношування у  відсотках можна обчислити за формулою:

де Т_ф, Т_н - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням  продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (К_{мор.знош})- його можна обчислити:

Моральне зношування П роду - це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів, їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування П роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (К_{знош .заг}) визначається:

Процес відшкодовування  зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація - це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції  з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.

Для здійснення процесу  амортизації, встановлення норм амортизації  і розрахунку амортизаційних сум  основні фонди поділяються на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 - транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

група 3 - інші основні  фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Механізм амортизації  передбачає застосування передбачених законодавством України норм амортизаційних відрахувань.

Норма амортизації - це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норма амортизації (На) визначається із залежності:

де В_д - ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Т_сл - термін служби основних фондів (амортизаційний період), років.

Норми амортизації повинні  бути економічно обґрунтованими і при  їх розрахунку має бути правильно  визначений термін корисної експлуатації основних фондів. Він встановлюється підприємством при зарахуванні засобів праці на баланс і призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, консервації.

При визначенні строку корисного  використання (експлуатації) основних фондів слід враховувати:

• очікуване використання об'єкта підприємством із врахуванням його потужності або продуктивності;

• фізичне та моральне зношування, що передбачається;

• правові або подібні  обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Терміни корисного використання основних фондів можуть змінюватися в разі зміни очікуваних економічних вигод від їх використання. В цьому випадку амортизація нараховується, виходячи з нового терміну корисного використання основних фондів.

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування  амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прямолінійний (рівномірний) метод  передбачає щорічне перенесення  на собівартість продукції однакової  частини вартості основних фондів протягом усього терміну їх служби.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об'єкта основних фондів та норми амортизації (Н_а):

Цей метод має той  недолік, що перенесення вартості основних фондів здійснюється рівномірно, а  використовуються вони нерівномірно (поломки, простої, неповне завантаження тощо).

З метою пожвавлення  процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам  дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

де n - термін корисного використання основних фондів (Т_сл), років.

Суть методу прискореного зменшення  залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної  вартості на дату початку нарахування  амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється (Н_{а підв}.).

Для визначення норми  амортизації для будь-якого t-го року (Н_at) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:

де Н_а.підв. - підвищена (подвоєна) норма амортизації, %;

t - рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод  характеризується більш високими нормами  амортизації в першій половині амортизаційного  періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові  значення років служби об'єкта  основних фондів; наприклад, при  шестирічному терміні служби:

1+2+3+4+5+6=21- кумулятивне число.

2. Утворюються дроби типу 1/21 2/21 … 6/21 і розміщуються у зворотному порядку: 6/21,5/21…1/21 – кумулятивні коефіцієнти.

3. Обчислюються річні  суми амортизації як добуток  вартості, яка амортизується, і  кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації  передбачає, що річна сума амортизації  визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Q_факт) та виробничої ставки амортизації (С_А):

де Q_план - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Підприємства в Україні  можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством. Згідно з чинним законодавством амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною із трьох згаданих груп основних фондів. Суми амортизації звітного періоду визначаються множенням балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду (Б_пi) на відповідну норму амортизації:

де Б_п(і-1) - балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;