Лекції з "Підприємництва"

П_(і-1) - сума витрат на придбання основних фондів, їх капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;

В_(і-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;

а_(і-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.

Річні і відповідно квартальні норми  амортизації законодавством установлені  такі:

Група 1 - 5%(1,25%);

Група 2 - 25% (6,25%);

Група 3- 15%(5,75%).

Крім того, згідно з  податковим законодавством підприємствам  України дозволено застосовувати  прискорену амортизацію основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, за такими нормами (%):

Перший рік експлуатації     15

Другий                                    30

Третій                                   20

Четвертий                           15

П’ятий                                  10

Шостий                                5

Сьомий                                 5

Метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів.

Нарахування амортизації  за новим методом починається  з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації (крім виробничого методу) визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації  починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному зношуванню. Це зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт  основних фондів - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом  ремонти поділяються на:

• поточний;

• капітальний;

• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення  їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення  основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий  вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати  ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти  поділяються на:

• капітальний (повна  розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

• середній (проміжний  між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

• малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

де В_{зам елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} - витрати на заробітною плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

К_рем - кількість ремонтів протягом року;

Y- коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

де Ф^´_д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t_напр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

де I – середня частота відмов у рік.

де t_рем - витрати часу на один ремонт, год.;

С_{год.рем} - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ - процент відрахувань  на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться  на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний  ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і  відносяться на собівартість продукції  рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення  основних фондів забезпечується амортизаційними  відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення  передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і  технології на окремих дільницях, механізації  і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це суттєве  технічне вдосконалення і оновлення  основних фондів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних  черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих  виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво  підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом  показників, які поділяються на загальні і часткові.

 

6.4. Основним із загальних  показників використання основних  фондів є фондовіддача (Ф_в):

де Q - обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік, грн.;

S_сер - середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Ф_м):

Фондоозброєність праці (Ф_о) обчислюється за формулою:

де Ч - середньоспискова чисельність промислово-виробничого  персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (S_сер) обчислюється за формулою:

де S_поч - вартість основних фондів на початок року, грн.;

S_вв - вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Т_вв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

S_вив - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Т_вив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Частковими  показниками використання основних фондів є:

•коефіцієнт екстенсивного  завантаження устаткування (К_екст);

• коефіцієнт інтенсивного завантаження (К_інт);

• коефіцієнт інтегрального  використання основних фондів (К_інегр);

• коефіцієнт змінності  роботи обладнання (К_зм).

К_екст по групі обладнання цеху визначають:

де Ф_д, Ф_н - дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.

де Ф_к - календарний фонд часу, дні;

В, С - вихідні і святкові дні;

t_зм - тривалість зміни, год.;

З_зм - кількість змін роботи обладнання на добу.

К_екст на робочому місці обчислюється:

де m - кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

t_шт.і - норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

N_i - обсяг випуску деталей і-го виду, шт.

К_інт по групі обладнання обчислюється:

де t_факт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

t_норм - технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

К_інт на робочому місці визначають:

де t_маш.i - машинний час обробки однієї деталі i-го виду, н-год.;

Коефіцієнт змінності  обчислюється:

де В_зм - кількість відпрацьованих верстато-змін;

В_д - кількість відпрацьованих верстато-днів;

Ф_д - дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Ф_д - дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Крім показників екстенсивного  та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.

Найважливішими серед  них є:

• коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;

• показник зняття продукції з 1 м² виробничої площі;

• пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

1) коефіцієнт оновлення  (К_онов)

де S_к - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

2) коефіцієнт вибуття  (К_виб):

Виробнича потужність - це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством  за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті  при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:

- кількість  обладнання;

- продуктивність  обладнання;

- режим роботи підприємства;

- кваліфікаційний  рівень робітників;

- структура основних  фондів.

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються  баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою  продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів —  за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх - за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.

Ведучими є ті цехи, дільниці, в  яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.

При розрахунку виробничої потужності слід звертати увагу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.