Лекції з "Підприємництва"

                                                                                                                            

                                                                                                                                   

     

    

                                         

             

                                                                                                                                

 

 

 

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого  рахунку та пофакторним методом. Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_п.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці  через економію чисельності працівників  під впливом різних факторів.

Розрахунок планового  рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

І. Обчислення економії робочої сили під впливом  техніко-економічних факторів. Ці фактори  згруповані так:

1. Підвищення технічного  рівня виробництва (механізація  і автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, модернізація обладнання, використання економічних видів сировини і матеріалів). Економія робочої сили під впливом цього фактора (Е_техн.р) обчислюється:

де t1,t2 — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год;

N_пл - плановий обсяг випуску продукції, натур, один.;

Ф_д - дійсний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

К_вн - коефіцієнт виконання норм;

К_ч - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2. Структурні зрушення  у виробництві (зміна питомої  ваги окремих видів продукції  у виробничій програмі, зміна  питомої ваги кооперованих поставок).

Зміна чисельності робітників у зв'язку із структурними зрушеннями у виробничій програмі (Е_стр.зр) визначається за формулою:

де Т_б, Т_пл - відповідно трудомісткість 1 млн грн. продукції в базовому і плановому періодах, н-год.;

Q_пл - обсяг випуску продукції за планом, млн грн.

Зменшення чисельності  робітників за рахунок збільшення питомої  ваги кооперованих поставок (Е_кооп.п) розраховується за формулою:

де П_б, П_пл - питома вага кооперованих поставок відповідно в базовому і плановому періодах, %;

Ч_б - базова чисельність робітників, чол.

3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці  (вдосконалення організаційної структури  управління підприємством, впровадження  нових методів організації праці, підвищення трудової дисципліни, зміна режиму роботи підприємства та ін.).

Економія чисельності  працюючих завдяки вдосконаленню  управління виробництвом (Е_{вдоск-упр}) визначається:

де åЧС_д - сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, чол.;

åЧС_норм - те ж саме по прогресивних нормах, прийнятих у плановому періоді, чол.

Економію чисельності  робітників у результаті поліпшення використання робочого часу (Е_роб.ч) можна обчислити:

де Д_б, Д_пл - число робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником, відповідно, в базовому і плановому періодах:

Ч'_пвп - вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.;

П_роб - питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

4. Зміна обсягу виробництва.

Відносне зменшення  чисельності працівників при  збільшенні обсягу виробництва (Е_{обсяг.вир}) визначається за формулою:

де Ч_{бум-пост} - базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники), чол.;

DQ - приріст обсягу виробництва, %;

DЧ_{ум-пост} - приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

5. Галузеві фактори  (збільшення робочого періоду  в сезонних виробництвах, зміна  геологічних умов видобутку корисних копалин у добувних галузях, зміна процентів вмісту корисних компонентів у рудах).

Відносна економія робочої  сили з даної групи факторів (Е_гал.ф) може визначатись за формулою:

де t_б, t_пл - трудомісткість видобутку або виробництва одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-год.;

N_пл - плановий обсяг виробництва, натур, один.;

Ф_пл - плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

6. Введення в дію  й освоєння нових об'єктів (цехів). Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових об'єктів (вона встановлюється на основі технічних проектів), і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на них при базовій продуктивності праці по підприємству в цілому.

Загальна економія чисельності  працівників (Е_заг) визначається як сума економії чисельності з кожного з перелічених факторів.

II. Визначення  вихідної чисельності промислово-виробничого  персоналу в плановому періоді  (Ч_вих):

де Ко - темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

III. Визначення планової чисельності  працюючих шляхом віднімання  від вихідної їх чисельності  в плановому періоді (Ч_дих) загальної величини їх зменшення (Е_заг).

IV. Розрахунок  приросту продуктивності праці (DП_п.пл) в плановому періоді:

 

 

6.2. Вартісним виразом  виробничих фондів підприємства  є основні і оборотні фонди.

Основні фонди підприємства – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди поділяються  на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди – функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди – не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні (побутові, житлові, культурні, медичні) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування, спортивні установи та ін.

За своїм речовим  складом, термінами служби, функціональною роллю в процесі виробництва  основні фонди є неоднорідні.

Залежно від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:

1. Будівлі - корпуси  цехів, адміністративно-господарські  побудови, склади, кладові тощо.

2. Споруди - інженерно-технічні  об'єкти: нафтові і газові свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.

3. Передавальні пристрої - засоби, за допомогою яких передаються  всі види енергії (електричної,  механічної, теплової) від машин-двигунів  до робочих машин: електромережі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.

4. Машини і обладнання  поділяються на:

• силові машини і обладнання (котли, дизелі);

• робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);

• вимірювальні та регулюючі  прилади та пристрої, лабораторне обладнання;

• обчислювальна техніка.

Найважливіша складова - робочі машини і обладнання; вони безпосередньо  впливають на предмети праці, змінюючи їх.

5. Транспортні засоби - враховуються засоби внутріцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі тощо.

6. Інструмент - механізовані  та ручні інструменти всіх  видів, вимірювальні, ріжучі, а також  різного роду пристосування - лещата, патрони, кондуктори та ін.

7. Виробничий інвентар - інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.

8. Господарський інвентар - предмети канцелярського і господарського  призначення - канцтовари, меблі,  предмети протипожежного призначення,  засоби забезпечення санітарного  стану тощо.

Згідно з Національними  стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» для цілей бухгалтерського  обліку, основні засобі класифікуються за такими групами:

1. Земельні ділянки

2. Капітальні витрати на поліпшення земель

3. Будинки, споруди  та передавальні пристрої

4. Машини та обладнання

5. Транспортні засоби

6. Інструменти, прилади,  інвентар (меблі)

7. Робоча і продуктивна  худоба

8. Багаторічні насадження

9. Інші основні засоби

Виробнича (технологічна) структура основних фондів - це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів.

До активної частини належать основні  фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, устаткування, інструменти, прилади, пристрої вимірювання тощо).

До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальні умови для здійснення процесу виробництва.

Прогресивною є така структура  основних фондів, де частка активної частини  зростає.

                                                                                                                                    

                                                                                                                                   

                                                                                                                                     

                                                                                                                                    

                                                                                                                                   

                                                                                                                                  

                                                                                                                                    

 

 

 

 

 

Галузева структура  основних фондів характеризується співвідношенням  питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній  вартості.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною  або відновною балансовою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця

між вартістю, за якою об'єкт  основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зношення.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з

експлуатації, спричиненого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс

іншому підприємству.

Найчастіше виділяють  такі вікові групи основних фондів:

- нові основні фонди, терміном  експлуатації до 5 років;

-- 5-10 років;

-- 10—15 років;

-- 15-20 років;

- старі основні фонди, терміном  експлуатації понад 20 років.

У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній  формах.