Учет, контроль и анализ расчетов труда

1.4 Облік розрахунків з працівниками з заробітної платні

Для обліку розрахунків з працівниками по оплаті праці  затверджені типові форми:

№ П-49 "Розрахунково-платіжна відомість";

№ П-50, 51 "Розрахункова відомість";

№ П-52 "Розрахунок заробітної платні";

№ П-53 "Платіжна відомість";

№ П-54, 54а "Особовий рахунок";

№ П-55 "Накопичувальна картка вироблення і заробітної платні";

№ П-56 "Накопичувальна картка обліку заробітної платні".

Застосування перерахованих форм залежить від варіанту обліку розрахунків по оплаті праці, вживаної на підприємстві. Але незалежно від вживаного варіанту для обліку сум авансу, виданого за першу половину місяця, використовується  платіжна відомість (типової форми № П-53).

Якщо розрахунки проводяться із застосуванням розрахунково-платіжної відомості (форма № П-49), яка використовується і при виплаті заробітної платні на невеликих підприємствах, відомість виписується в одному екземплярі. На інших підприємствах така відомість оформляється в двох екземплярах, причому перший з них є платіжним документом.

Відомості про суми виплачених працівникам авансів, стягнутих податків, внесків і інших відрахувань протягом розрахункового періоду збираються на особових рахунках працівників (форма № П-54) і переносяться в розрахунково-платіжну відомість [28, с.29].

Підрахунок відрядного заробітку ведеться із застосуванням накопичувальних карток обліку вироблення і заробітної платні (форма № П-55) або накопичувальних карток обліку заробітної платні (форма № П-56).

Якщо при нарахуванні заробітної платні застосовується розрахункова відомість (форма № П-50), в цьому випадку виплата заробітної платні проводиться по платіжній відомості (форма № П-53). За наявності великої кількості первинних документів по обліку вироблення для підрахунку відрядної заробітної платні застосовуються накопичувальні картки (форми № П-55 або № П-56).

При застосуванні для розрахунку спеціальних листів розрахунку заробітної платні (форма № П-52), які виписуються за розрахунковий період на кожного працює, записи проводяться в двох екземплярах. Зворотна сторона другого екземпляра такої форми може бути використана для розрахунку сум відпускних. З цих форм суми, що належать працівникам до видачі, переносяться в платіжну відомість (типової форми № П-53).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Окрім перерахованих форм, для отримання інформації про заробітну платню працівника за минулий період рекомендується вести особовий рахунок, в якому окрім загальних відомостей про працівника щомісячно відображаються суми нарахованої заробітної платні по видах.

Для особових рахунків, а при їх відсутності – для розрахункових (розрахунково-платіжних) відомостей, зокрема оформлених на машинних носіях, встановлений термін зберігання 75 років.

Нарахування заробітної платні проводиться в грошовому виразі, незалежно від того, в якій формі (грошової або натуральної) передбачається здійснювати її виплату.

На підставі статті 23 Закону про оплату праці така виплата може застосовуватися тільки як виняток і лише в тих галузях або по тих професіях, де така виплата (еквівалентна за вартістю оплаті праці в грошовому виразі) є звичайною або бажаною для працівників    [10, с.2].

Крім того, необхідно враховувати, що повинні бути:

- встановлені обмеження по видах продукції (товарів), які не можуть бути видані в рахунок натуроплати;

- встановлене обмеження, згідно якому частина натуральної оплати праці не може перевищувати 50 % нарахованої в даному місяці заробітної платні;

- ціна на продукцію, що видається в рахунок натуроплати, не повинна перевищувати її собівартість.

Одним з механізмів регулювання державою оплати праці працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності є встановлення мінімальних гарантій при нарахуванні заробітної платні в окремих випадках:

- за час, відпрацьований понад встановлену норму (стаття 106 КЗпроП);

- за роботу в нічний час (стаття 54 КЗпроП);

- за роботу в святкові і неробочі дні (стаття 107 КЗпроП);

- за час простою (стаття 113 КЗпроП);

- за продукцію, що виявилася браком, і ін. (стаття 112 КЗпроП);

              Час, відпрацьований працівником понад встановлену норму, є наднормовим і оплачується працівнику з урахуванням норм (статті 106 КЗпроП).

Статтею 106 КЗпроП заборонено компенсувати наднормову роботу шляхом надання відгулів.

Оплата за нічний час може проводитися в підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональним) угодою і колективним договором в розмірі до 40 %, але повинна бути не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (стаття 108 КЗпроП). Нічним вважається час роботи з 22 годин до 6 годин ранку (стаття 54 КЗпроП).

За роботу в святкові і неробочі дні оплата проводиться згідно (ст. 107 КЗпроП) в подвійному розмірі [25, с.45].

За бажанням працівника за відпрацьовані їм святкові і неробочі дні йому можуть бути надані інші дні відпочинку.

Порядок оплати за час простою визначений (статтею 113 КЗпроП). Час простою з вини працівника не оплачується. А за час простою не з вини працівника оплата проводиться з розрахунку не нижче за 2/3 тарифну ставку встановленого працівнику розряду (окладу).

У випадку якщо простій виник у зв'язку з виробничою ситуацією, небезпечною для життя і здоров'я працівника або оточуючих його людей і навколишнього природного середовища не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

У зв'язку з простоєм на період освоєння нового виробництва (продукції) власник може проводити робочим доплату до їх колишнього середнього заробітку на термін не більше 6 місяців.

Право на відпустку гарантоване працівнику Конституцією України, КЗпроП, Законом про відпустки, іншими законами. Гарантія полягає в наданні відпустки встановленої тривалості із збереженням на його період місця роботи, а в передбачених законодавством випадках  і заробітної платні (допомога).

По видах відпустки умовно розділяють на:

      щорічні;

      основні відпустки, порядок їх надання визначений (статтею 6 Закону про відпустки);

      додаткові (статті 7, 8 Закону про відпустки і ін.);

      додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону про відпустки);

      творчі відпустки (стаття 16 Закону про відпустки);

      соціальні відпустки;

      відпустка у зв'язку з вагітністю і родами (стаття 17 Закону про відпустки);

      відпустка по догляду за дитиною до досягнення їм трирічного віку (стаття 18 Закону про відпустки);

      додаткова відпустка працівникам, що мають дітей (стаття 19 Закону про відпустки);

      відпустки без збереження заробітної платні (ст. 25, 26 Закону про відпустки). Цим же Законом за підприємством закріплене право встановлювати і інші види відпусток [33, с. 13].

Право на щорічну відпустку повної тривалості (не менше 24 календарних днів) у працівника виникає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на цьому підприємстві. Щороку на підприємстві складають графіки відпусток. Коли підходить час відпустки конкретного працівника, адміністрація підприємства зобов'язана письмово повідомити йому дату почала відпустки за два тижні.  Відпустку можна розділити на будь-які частини, але основна з них не повинна бути менше 14 календарних днів.

              Згідно статті 115 КЗпроП і статті 21 Закону про відпустки відпускні повинні бути виплачені працівнику за весь час відпустки не пізніше, ніж за три дні до його початку. За час соціальних відпусток, передбачених статтями 17 і 18 Закону про відпустки, працівникам виплачується допомога [33, с.8].

Порядок розрахунку середньої заробітної платні для нарахування відпускних за час щорічного, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчих відпусток, додаткових відпусток працівникам, що мають дітей, і компенсації за невикористані відпустки визначений.

Розрахунок середньої заробітної платні для нарахування відпускних проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, передуючих місяцю надання відпустки або виплаті компенсації за невикористану відпустку. Якщо працівник відпрацював на підприємстві менше року, середня заробітна платня обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація).

Якщо в розрахунковому періоді працівник не мав заробітної платні не із власної вини, розрахунок проводиться виходячи зі встановленої йому тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Для нарахування відпускних можна скористатися формулою (1.6)

= -, де           (1.6)

- сума відпускних;

- сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період);

- відповідна кількість календарних днів року (або меншого відпрацьованого періоду);

- святкові і неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпроП, що доводяться на розрахунковий період;

- число календарних днів відпустки, що надається працівнику

[42, с.30]:.

Необхідно враховувати, що святкові і неробочі дні, що доводяться на час відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (стаття 5 Закону про відпустки).

Оформляється відпустка на підставі Наказу (розпорядження) про надання відпустки (форма № П-6). Можна видати наказ спрощеної форми або за списком для групи працівників (форма № П-7). Підставою для оформлення Наказу і Списку є заяви працівників відповідно до затвердженого на підприємстві графіка відпусток. В окремих випадках до заяви працівник зобов'язаний прикласти документи, підтверджуючі право працівника на відпустку або необхідність його надання.

До таких документів відноситься, при наданні відпустки без збереження заробітної платні працівникам сумісникам (на строк до закінчення відпустки по основному місцю роботи), Довідка з основного місця роботи про надання відпустки з вказівкою його термінів.

Середня заробітна платня згідно трудовому законодавству зберігається за працівником у випадках:

- виконання працівником державних і суспільних обов'язків;

- переведення на іншу, легшу, нижче оплачувану роботу за станом здоров'я;

- переведення вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років, на іншу, легшу, роботу;

-   надання жінці перерви для годування дитини;

-   службових відряджень;

-   напрями працівника на обстеження до медичних установ;

-   звільнення працівника донора від роботи;

-   залучення працівника до виконання військових обов'язків;                                                                                                                                    

- тимчасового перекладу працівника у разі виробничої необхідності на іншу, нижче оплачувану, роботу;

- у інших випадках, коли згідно чинному законодавству виплати проводяться виходячи з середньої заробітної платні.

Розрахунок середньої заробітної платні в цих випадках проводиться виходячи з виплат  за два останніх календарних місяця роботи, передуючих події, з якою пов'язана виплата [20, с.64].

Якщо протягом двох останніх місяців працівник не працював, середня заробітна платня розраховується виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Але якщо і за цей період працівник не мав заробітку ні за один день, розрахунок проводиться виходячи зі встановленої йому тарифної ставки або посадового окладу.

При нарахуванні виплат, що обчислюються виходячи з середньої заробітної платні за два календарні місяці роботи, можна застосувати формулу (1.7)

), де           (1.7)

- сума виплат з розрахунку середньої заробітної платні за два місяці;

- заробітна платня за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні;

- число відпрацьованих робочих (календарних) днів (годинника);

- число робочих (календарних) днів (годинника), які повинні бути сплачені по середньому заробітку [8, с.52].

Виплата допомоги за час відпустки по вагітності і родам проводиться за рахунок засобів загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі лікарняного листка, виданого жінці. Починаючи з 1 січня 2007 року допомога при народженні дитини (як для застрахованих, так і для незастрахованих осіб) надаватимуть в сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей у віці до 6 років, встановленого на день народження дитини (– 8500,00 гривень). Виплачуватимуть цю допомогу одноразово в дев'ятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини (3384 гривни), решта засобів видаватиметься протягом наступних 12 місяців в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України [54, с.91].