Шляхи вдосконалення організації обліку розрахунків з оплати праці та аналізу трудових ресурсів підприємства

       Розмір  заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

       Основними показниками праці та заробітної плати, що підлягають обліку, є чисельність працівників, їхні професії, кваліфікація, витрати робочого часу у людино – годинах, людино – днях, кількість виготовленої продукції (виконання робіт, надання послуг ), розмір фонду оплати праці за категоріями працюючих, видами нарахувань, нарахування премій, відпускних, розмір відрахувань за їх видами та ін. Ці дані необхідні для обчислення таких економічних показників, як рівень забезпеченості робочою силою, середнього заробітку, рівня продуктивності праці та ін. Робочий час – це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого робітники і службовці згідно з правилами внутрішнього розпорядку повинні виконувати свої трудові обов’язки. Робочий день – це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання.

       Нормування  робочого часу протягом календарного тижня є робочим тижнем. При п’ятиденному робочому тижні встановлена тривалість робочого тижня – 40 годин, яка поширюється на всіх працівників, фахівців та керівників, крім тих, для яких законодавчо встановлена скорочена тривалість робочого часу. Статтею 51 КЗпП України передбачено скорочену тривалість робочого часу: для працівників віком від 16 до 18 років – 6-годиний робочий день при шестиденному робочому тижні, тобто 36-годинний робочий тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років – 4-годиний робочий день, тобто 24-годинний робочий тиждень; для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, - не більше 36 годин на тиждень.

        Постановою "Про Порядок обчислення середньої заробітної плати" зі змінами передбачено обчислення середньої заробітної плати для нарахування виплат працівникам, серед яких відпускні, допомога з тимчасової втрати працездатності тощо.

       Згідно  зі ст. 4 Закону про відпустки встановлені  такі види відпусток:

• щорічна відпустка (основна і додаткові);
• додаткова відпустка у зв’язку з навчанням;
• творча відпустка;
• соціальна відпустка;
• відпустка без збереження заробітної плати.

     Щорічна основна відпустка надається  працівнику тривалістю не менше 24 календарних днів (ст. 75 КЗпП і ст. 6 Закону про відпустки). Незалежно від режиму і графіка роботи тривалість відпустки встановлюється в календарних днях, при цьому не враховуються святкові та неробочі дні, визначені ст. 73 КЗпП (ст. 5 Закону про відпустки). Надання чергової щорічної відпустки оформляється наказом по підприємству, який складається на підставі заяви працівника і графіка відпусток.

     Право на щорічну основну і додаткові  відпустки повної тривалості в перший рік роботи виникає у працівника після закінчення 6 місяців безперервної роботи на підприємстві (ст. 79 КЗпП, ст. 10 Закону про відпустки).

     За  другий і наступні роки щорічна відпустка повної тривалості може бути надана працівнику в будь-який час відповідного робочого року. При нарахуванні компенсації за невикористану відпустку підприємство, з якого працівник звільняється за переведенням, зобов’язане нарахувати та утримати податок з доходів фізичних осіб і внески до Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

     При наданні відпустки на новому місці  роботи розрахунок середньої заробітної плати:

-  за дні відпустки, не використані на попередньому місці роботи, - не здійснюється. Оплата цих днів здійснюється виходячи із суми компенсації, отриманої на поточний рахунок підприємства;

-   за дні відпустки, що надаються  працівнику за час роботи на  новому місці, - здійснюється в загальному порядку.

       Для нарахування відпусткових згідно з  п. 7 Порядку № 100 необхідно визначити  середню заробітну плату за останні  перед наданням відпустки 12 місяців  або за менший фактично відпрацьований період і помножити цю суму на відповідну кількість календарних днів відпустки.

       Для визначення середньої заробітної плати  загальна сума доходів за розрахунковий  період, що включаються в розрахунок (види таких доходів указані в  розділі III Порядку № 100), ділиться на кількість календарних днів року (або на ті, які припадають на менший фактично відпрацьований період) за вирахуванням святкових і неробочих днів, визначених ст. 73 КЗпП.

       СВ = (ЗП₁₂/(Д_кал.- Д_сн) * ДВ_кал., де       (2.1.)

    СВ  – сума відпускних;

    ЗП₁₂ – заробіток за останні 12 місяців перед наданням відпустки або за менший фактично відпрацьований період;

    Д_кал.-  кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду, який приймається для розрахунку відпускних;

    Д_сн – кількість святкових та неробочих днів, які припадають на розрахунковий період;

      ДВ_кал – кількість календарних днів відпустки.

    До  святкових і неробочих днів відносять: 1 січня – Новий рік, 7 січня  – Різдво Христове, 8 березня –  Міжнародний жіночий день, один день – Великдень, 1 і 2 травня – День міжнародної  солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, один день – Трійця, 28 червня – День Конституції України, 24 серпня – День незалежності України.

    З метою рівномірно розподілу витрат на випалу відпусток протягом звітного періоду на підприємствах створюється  резерв на виплату відпусток. Резерви виплати відпусток створюється шляхом щомісячного його нарахування за нормативом від фактичних витрат на оплату праці, яка враховується при розрахунку середнього заробітку. Нормативи відрахувань до резерву оплати відпусток кожне підприємство розраховує самостійно. При цьому враховуються зарплата, яка включається до розрахунку середнього заробітку за рік, і відрахування на соціальні заходи, що нараховуються на заробітну плату. Розглянемо поетапно порядок створення резерву виплати відпусток (рис. 2.7.) 
 
 
 

    

    

      

    

    

    

    

    

      
 

    Рис. 2.7. Порядок розрахунку резерву оплати відпусток

    У бухгалтерському обліку нарахування  резерву оплати відпусток відображається оборотом за кредитом рахунку 471 “Забезпечення  виплат відпусток” у кореспонденції з дебетом рахунків, на яких ведеться облік витрат (рахунки класу 8 “Витрати за елементами” або 9 “Витрати діяльності”.

    Якщо  створеного забезпечення не вистачає для виплати відпусток у поточному  періоді, сума відпускних, що перевищує  резерв, нараховується з віднесенням на рахунки обліку витрат.

    Порядком  № 1266 визначений спеціальний механізм розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності. Розрахунок суми за лікарняним листком  здійснюється за допомогою формули:

    СЛ = ЗПЛсер. дн х Крд  х С %, де           (2.2.)

ЗПЛ сер. дн  - середньоденна(середньогодинна) заробітна плата;

Крд  - кількість робочих днів (годин), що припадають на час хвороби працівника;

С %  - розмір допомоги залежно від трудового стажу працівника.

       Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності. На підприємстві листок непрацездатності передається на розгляд комісії із соціального страхування з питань призначення матеріального забезпечення застрахованим особам. Комісія приймає рішення про матеріальне забезпечення і оформляє протокол.

       На  підприємстві у листку непрацездатності роблять такі записи :

- особа,  яка уповноважена вести облік  робочого часу, проставляє дні   непрацездатності, а також неробочі  дні за період хвороби ;

-   у відділі кадрів на підставі  трудової книжки зазначається  страховий  стаж;

- комісія  або уповноважена особа із  соціального страхування зазначає  розмір належної допомоги, який  залежить від страхового стажу  і категорії громадян.

    Розміри допомоги з тимчасової втрати працездатності згідно законодавства України наведено в таблиці 2.1.

Таблиця  2.1.

Розмір  допомоги з тимчасової непрацездатності

 

    Відповідно  до ст. 53 і п. 1 ст. 21 для нарахування  середньої заробітної плати необхідно  брати в розрахунок усі види заробітної плати (основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), на які нараховуються страхові внески, тобто в розрахунку беруть участь виплати, які включаються до фонду оплати праці. 

    Враховані при розрахунку середньої заробітної плати виплати згідно зі ст. 53 Закону № 2240 і п. 9 Порядку № 1266 не повинні  перевищувати в цілому граничних  витрат на оплату праці, з яких справлялися  внески до фондів соціального страхування: з січня по березень 2006р. – 4830 грн.; з квітня по вересень 2006р. – 4960 грн.; з жовтня по грудень 2006р. – 5050 грн. (згідно Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” №3235-ІV від 20.12.05р.).

    Період, за який розраховується середня заробітна  плата для нарахування розміру допомоги з тимчасової непрацездатності, Порядком № 1266, зокрема, п. 4 - 6, установлені три варіанти розрахунків:

а)  якщо до настання страхового випадку  працівник відпрацював не менше  шести повних календарних місяців, то в розрахунковий період включаються останні шість календарних місяців (з 1-го до 1-го числа).

б) якщо працівник відпрацював менше  шести календарних місяців, то середня  заробітна плата (дохід) обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які сплачені страхові внески.

в)  якщо працівник не відпрацював повний календарний місяць (відповідно і  страхові внески сплачені за неповний місяць), то середня заробітна плата (дохід) обчислюється за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку.

    При неповному робочому дні (робочому тижні) середня заробітна плата обчислюється виходячи із частини місячної тарифної ставки (посадового окладу), установленої працівнику на момент настання страхового випадку, що відповідає його графіку роботи (тобто пропорційно робочому часу).

    Порядком  № 1266, зокрема норма п. 21, передбачає надання страхових виплат у зв’язку  з тимчасовою втратою працездатності працюючим за сумісництвом. Оскільки роботодавець сплачує страхові внески і на основних працівників і на сумісників (точно так само і сам працівник сплачує із заробітної плати внески до фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом), то й страхові виплати повинні виплачуватися працівнику і за основним місцем його роботи, і за сумісництвом.