Згідно  Закону України “Про оплату праці” встановлюється також прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет). Мінімальний споживчий бюджет – це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. Його величина залежить від змін у економіці та інфляційних процесів (табл. 1.2.).

 
 
 
 

Таблиця 1.2.

Розмір  прожиткового мінімуму на 2007р.

 

    У сучасній практиці господарювання способи побудови заробітної плати працівників підприємства базуються на тарифній або безтарифній системі оплати праці.

        Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування  розмірів заробітної плати. Склад основних елементів тарифної системи оплати праці наведений на рис. 1.2. 

       

         
 

    Рис. 1.2. Склад основних елементів тарифної системи оплати праці

 

       Тарифно-кваліфікаційні довідники - нормативні документи, які містять кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт. В Україні застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робітників (ЄТКД). ЄТКД містить за кожним розрядом даної професії відповідні характеристики, які складаються з трьох розділів: "Характеристика робіт", "Повинен знати", "Приклади робіт".

       Розробляються тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) Міністерством праці та соціальної політики України.

       Тарифна сітка – складова частина тарифної системи. Вона визначає співвідношення у рівнях оплати праці різних груп працівників сфери матеріального виробництва залежно від їх кваліфікації. Вона складається з певної кількості розрядів (по діючих умовах не більше шести) і відповідних між розрядних коефіцієнтів. Тарифний розряд, присвоєний працівникові є показником кваліфікаційного рівня, необхідного для виконання цієї роботи. Певний розряд присвоюють робітнику за результатами складеного ним іспиту зі знання техніки та виконання робіт відповідного розряду.

       Другий  елемент тарифної сітки - тарифний коефіцієнт - показує, у скільки разів тарифна ставка кожного розряду кваліфікованих робітників перевищує тарифну ставку робітника першого розряду, яким тарифікується праця некваліфікованого робітника. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці.

       Тарифна  ставка визначає абсолютний розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Вона  встановлюється урядом для кожної галузі окремо, як правило, для робітників, працю яких за складністю відносять до першого розряду.

       Тарифні ставки наступних розрядів обчислюються множенням тарифної ставки першого  розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

       С_гі  =  С₁ х К_і , де               (1.1.)

С_гі,С₁  - годинна ставка і-го та першого тарифних розрядів відповідно, грн./год;

К_і  - тарифний коефіцієнт і-го розряду. Тарифна ставка є базовою величиною

для встановлення рівня оплати праці робітників незалежно  від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на підприємстві.

       Відповідно  до схеми посадових окладів підприємства оплачують працю інженерно-технічних працівників (ІТП). Розподіл таких працівників за посадами здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури посад службовців та Кваліфікаційного довідника посад керівників, спеціалістів та службовців. У довіднику містяться характеристики кожної посади, які складаються з трьох розділів: "Посадові обов’язки", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги".

       За  допомогою кваліфікаційного довідника можна визначити коло обов’язків кожного інженерно-технічного працівника та службовця, правильно встановити розподіл праці між керівниками та спеціалістами підприємства. Відповідно до чинного законодавства суб’єкти господарювання мають повну самостійність у питаннях організації оплати праці всіх категорій персоналу. Підприємства самостійно встановлюють форми, системи, розміри ставок. Система оплати праці  включає два напрямки : організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше - пов’язане з обліком відпрацьованого часу, а друге - з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинну  та відрядну, а вони в свою чергу мають різновидності (рис. 1.3.).

         

         

       

         

       

       

       

       

         

       

       

          

    Рис. 1.3. Форми та системи оплати праці 

 

       Відрядна  оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має такі різновиди системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма відрядна та акордна.

       При прямій відрядній системі оплати праці працівник винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу роботи незалежно від рівня виконаних норм виробки.

       Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку.

       Непряма відрядна система  оплати праці застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата  підсобників залежить  від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують.

       При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого обсяг робіт, виконаний поверх норми, сплачується по збільшених розцінках.

       При відрядно-преміальній - виплачуються премії по відрядних розцінках понад заробітку за досягненням результатів роботи.

       Відрядна  заробітна плата може бути індивідуальною та колективною (бригадною).

       Колективно-відрядна система оплати праці (бригадна) - це коли ту чи іншу роботу, виробництво продукції або надання послуг, за якими визначено відрядні розцінки, норми часу та виробітку, здійснює  колектив (бригада). У зв’язку з чим заробіток окремого працівника, члена такого колективу (бригади) залежить від результатів роботи всього колективу (бригади) та його особистого внеску в результат такої роботи. Розподіл заробітку колективу (бригади)  між його членами (працівниками) здійснюється, як правило, пропорційно відпрацьованому часу, кваліфікації працівників, коефіцієнту трудової участі (КТУ) та, можливо іншим показникам. Конкретний  порядок розподілу заробітку між членами колективу (бригади) визначається у колективному договорі.

       Розподіл  загального заробітку бригади по відпрацьованому часу, приведеному  до першого розряду є модифікацією першого способу. При цьому способі  фактично відпрацьований час кожного  робітника множимо на тарифний коефіцієнт присвоєного йому розряду. Сумування всіх результатів визначає загальну кількість робочого часу, приведеного до першого розряду по бригаді. Після цього розраховується норматив заробітку на 1 чол/год. шляхом ділення заробітку бригади на загальну кількість відпрацьованого часу, приведеною до першого розряду.

       КТУ - це узагальнений показник, який відображає реальний вклад кожного члена  бригади в загальні результати роботи з обліком індивідуальної продуктивності, якості праці та відношенні до праці. КТУ застосовується тільки до приробітку та премій, але не втрачаючи тарифної частини заробітної плати.

       Показники, що підвищують КТУ :

- високий  рівень виконаних виробничих  завдань, застосування передових  методів праці, виконання робіт  по сумісним професіям, висока трудова активність, ефективне використання обладнання, забезпечуючи більш високу виробітку – підвищується до 0,5 ;

-  висока професійна майстерність, яка виражається в більш високій   якості робіт – підвищується  до 0,25 ;

- керування ланкою, ініціатива та попередження можливих простоїв робочих та обладнання, допомога та передача опиту, ефективне використання робочого часу – підвищується до 0,25.

Показники, що знижують КТУ :

-  невиконання виробничих завдань,  слаба інтенсивність праці, яка виражається у відставанні від загального рівня бригади, неефективне використання обладнання, інструменту – понижується до 0,5 ;

- недостатня  професійна майстерність, яка виражається  у виготовленні неякісної продукції,  порушенні правил техніки безпеки і таке інше – понижується до 0,25 ;

-  запізнення на роботу, передчасні  уходи з роботи, невиконання розпоряджень  бригадира та інші порушення,  що негативно позначаються на  результатах колективної праці  – понижується до 0,25 .

Максимальна величина КТУ по всіх трьох факторах для окремих членів бригади не може перевищувати :

       КТУ = 2,0 = ( 1 + 0,5 + 0,25 + 0,25 ).

Мінімальна  величина КТУ з урахуванням всіх  понижуючих факторів для окремих  членів бригади може бути :

       КТУ = 0 = ( 1 – 0,5 – 0,25 – 0,25 ).

       Тобто :

                                                          (1.2.)

   де   КТУ – коефіцієнт трудової участі ;

       К_Б – базовий коефіцієнт ;

       К_Н – значення показників,  які підвищують коефіцієнт ;

       К_С – значення показників, які знижують  коефіцієнт .

       К_Б  _ при розподіленні колективної премії найчастіше береться за 1.