Облік вибуття основних засобів і нематеріальних активів

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Марта 2013 в 18:47, лекция

Описание работы

Об'єкти основних засобів і нематеріальних активів вилучають з активів (списують з балансу) у разі їх вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання як активів.
Фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів і нематеріальних активів визначається як різниця між доходом від вибуття основних засобів і нематеріальних активів (за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов'язаних із вибуттям основних засобів і нематеріальних активів) та їхньою залишковою вартістю.

Работа содержит 1 файл

Облік вибуття основних засобів і нематеріальних активів.doc

— 667.00 Кб (Скачать)

Норми і правила фінансового  обліку встановлюються нормативно-інструктивними документами НБУ, зміст яких відповідає вимогам міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Облікові норми ведення управлінського обліку банки визначають самостійно з урахуванням внутрішньої структури банку, обсягу та номенклатури активних і пасивних операцій. Правила податкових розрахунків суворо регламентовано на законодавчому рівні.

Підсистема фінансового обліку діє за чітко опрацьованою логічною послідовністю виконання бухгалтерських дій з відображення інформації в  облікових регістрах у процесі  її реєстрації, групування, нагромадження, опрацювання, зберігання. Це забезпечує використання облікових даних для формування фінансової звітності й управлінських узагальнень.

За обліковий цикл фінансового  обліку відбуваються зміни у структурі  та обсягах активів, зобов’язань  і капіталу банку. Послідовно виконувані процедури облікового циклу (рис. 1.2) формують уявлення про бухгалтерський облік як про мову знаків і правил їх застосування, створену для заміни реальних об’єктів їхніми символами, що дозволяє описувати господарську діяльність банку та її результати.

 

Рис. 1.1 Об’єкти фінансового обліку

Рис. 1.2 Обліковий цикл підсистеми фінансового обліку

Передумови опрацювання механізму  підсистеми управлінського обліку в  банках створено завдяки розширенню можливостей керівництва регулювати економічні процеси всередині банку. До управлінського обліку важливо підійти з позиції інформаційного забезпечення потреб керівництва щодо оперативного реагування на зміни у веденні банківського бізнесу.

До основних чинників активного  пошуку банками ефективних методів  ведення та організації управлінського обліку на даному етапі розвитку банківської системи України відносять такі: по-перше, системи управління банком ускладнюються, запроваджуються нові банківські продукти і послуги, а тому без надійного інформаційного забезпечення управління ці системи можуть стати некерованими; по-друге, зростання обсягів інформації потребує вміння знайти потрібну інформацію й оперативно її проаналізувати. Управлінський облік містить елементи планування та прогнозування в поєднанні з аналізом фактичних показників за фінансовою звітністю.

Мета управлінського обліку — допомогти  керівництву приймати правильні рішення. Спеціалісти з управлінського обліку вільні у виборі форм, методів і засобів його організації та ведення, оскільки навіть номенклатура рахунків класу 8 «Управлінський облік» не регламентується чинним планом рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Під управлінським обліком банку  слід розуміти облік доходів і  витрат за всіма фактами їх виникнення, а також облік ефективності діяльності банку загалом та кожного структурного підрозділу зокрема.

В обліковому процесі управлінського обліку формується підсумкова інформація про відхилення фактичних результатів  від показників, передбачених у бюджетах центрів доходів і центрів  витрат. Показники відхилень дають контрольну інформацію для керівників усіх бюджетних одиниць банку. Ці показники використовуються для управління рентабельністю центрів прибутку.

До центрів доходів відносять  підрозділи, відповідальні за розміщення коштів, тобто підрозділи, котрі здійснюють активні операції, що забезпечують отримання прибутку.

Центри витрат поділяють:

  • на центри обслуговування — підрозділи загалом витратні, діяльність яких не пов’язана з процесами розміщення ресурсів. Утім вони отримують певний дохід, здебільшого комісійний, що є платою за виконувані ними функції (операційний відділ, відділ міжнародних розрахунків, відділ консультування клієнтів);
  • центри залучення — підрозділи, на які покладається складний процес залучення ресурсів і котрі, з огляду на платність ресурсів на фінансових ринках, формують основний обсяг процентних витрат банку;
  • центри забезпечення — підрозділи, що надають послуги внутрішнім центрам доходів, обслуговування, залучення.

Порівнюючи планові та фактичні дані (особливо за доходами і витратами) у розрізі перелічених центрів, а далі — за структурними підрозділами і банком загалом, одержують управлінську інформацію високого рівня, що є необхідною умовою прийняття ефективних управлінських рішень. У підсистемі податкових розрахунків узагальнюються дані про валові доходи та валові витрати, різниця між обсягами яких за звітний період становить суму прибутку як об’єкт оподаткування (оподатковуваний  
прибуток).

Інакше кажучи, методика податкових розрахунків передбачає, що об’єктом оподаткування є прибуток, визначений зменшенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду відповідно до п. 4.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприєм- 
ства»:

  • на суму валових витрат банку як платника податку за правилами ст. 5 цього Закону;
  • суму амортизаційних відрахувань, нарахованих за правилами статей 8 і 9 Закону.

Податковий облік банки здійснюють з урахуванням можливостей програмного  продукту в межах САБ (системи  автоматиза- 
ції банку) за одним із трьох допустимих варіантів: позасистем- 
но; на балансових рахунках; на окремих субрахунках балансових  
рахунків.

Дія підсистеми податкових розрахунків  у банку означає, що кожна сума, яку відносять до доходів або  витрат, у системі бухгалтерського обліку відображається два рази: спочатку у підсистемі фінансового обліку за рахунками класу 6 «Доходи» або класу 7 «Витрати», а потім у підсистемі податкових розрахунків як валові доходи чи валові витрати.

 

 

 

 

 

Порядок забезпечення та облік операцій з підкріплення банків готівкою

Підкріплення територіальними управліннями НБУ банків (філій) готівкою національної валюти, здавання до них готівки, у тому числі непридатних до обігу банкнот (монет), здійснюється на підставі укладених між ними договорів про касове обслуговування, якими має визначатися порядок здавання готівки, зокрема доставленої власними силами банку з урахуванням технічних можливостей територіального управління НБУ.

Для підкріплення готівкою та здавання готівки (придатної та непридатної  до обігу) банк (філія) завчасно надсилає засобами електронної пошти Національного банку або програмного комплексу «Автоматизація оброблення заявок банків на підкріплення готівкою, вивезення її надлишків і непридатних до обігу банкнот і монет» до територіальних управлінь відповідні заявки за підписом уповноваженої особи банку з розподілом сум у розрізі номіналів (для здавання — з орієнтовним розподілом сум за номіналами).

Територіальне управління НБУ розглядає  заявки на підкріплення банків (філій) готівкою, здійснює аналіз структури  банкнот і монет в обігу, насиченості обігу банкнотами та монетами всіх номіналів, розмінності банкнот і монет, що перебувають в обігу, і, враховуючи фактичну наявність банкнот і монет у сховищах територіального управління, визначає остаточні обсяги підкріплень готівкою.

Видача банкам підкріплень готівкою з оборотних кас територіальних управлінь НБУ здійснюється за умови надходження до них відповідних сум з кореспондентських рахунків банків у операційний день отримання готівки.

Банки отримують готівку з доставкою  власними силами безпосередньо з видаткової каси територіальних управлінь НБУ за довіреністю, типова форма якої передбачена Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99; у разі доставки готівки службою перевезення цінностей та інкасації територіальних управлінь — за описами в національній валюті цінностей, що перевозяться.

Для відображення в бухгалтерському  обліку операцій з готівкою та банківськими металами банки можуть використовувати згідно з обліковою політикою відповідні транзитні рахунки, рахунки кредиторської та дебіторської заборгованості з дальшим відображенням цих операцій за рахунками з обліку готівки та банківських металів.

Облік операцій з підкріплення банків готівкою

Підкріплення банків готівкою національної валюти територіальними управліннями Національного банку здійснюється після надходження відповідних сум з кореспондентських рахунків банків.

У бухгалтерському обліку операції з підкріплення за використання послуг інкасаторів відображаються такими бухгалтерськими проведеннями:

  • перерахування коштів для отримання готівки територіальному управлінню НБУ:

Дт 1811 А «Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою»;

Кт 1200 А «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України»;

  • отримання готівки через інкасаторів територіальних управлінь і оприбуткування її в касу банку:

Дт 1001, 1002

Кт 1811

Під час вивезення банком готівки, у тому числі непридатної до обігу, до територіального управління НБУ за використання банком рахунка 1007 «Банкноти та монети в дорозі» здійснюються такі бухгалтерські проведення:

  • видача готівки інкасаторам:

Дт 1007 А «Банкноти та монети в  дорозі»;

Кт 1001, 1002

  • після отримання підтвердження від територіального управління про отримання готівки:

Дт 1811            Кт1007

  • після надходження на коррахунок банку коштів у рахунок оплати готівки:

Дт 1200             Кт 1811

Якщо відповідно до облікової політики в бухгалтерській моделі не використовується рахунок 1007, то банк здійснює такі бухгалтерські проведення:

  • видача коштів інкасаторам:

Дт 1811             Кт 1001, 1002

  • після надходження на коррахунок банку коштів в оплату за готівку:

Дт 1200             Кт1811

Якщо банк здає готівку до територіального  управління НБУ власними силами, то здійснюються такі бухгалтерські проведення:

  • на суму готівки, що передана до територіального управління:

Дт 1007             Кт 1001, 1002

  • у разі надходження на коррахунок банку коштів:

Дт 1200

Кт 1911 П «Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою»;

  • після надходження підтвердження від територіального управління НБУ про отримання готівки:

Дт 1911             Кт 1007

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Характеристика рахунків для запису валютної позиції. Валютна позиція банку та її врахування в бухгалтерських записах за операціями в іноземній валюті. Відображення доходів і витрат в валюті

Бухгалтерські записи, які стосуються обмінних операцій і впливають на зміну валютної позиції банку, у практиці вітчизняних банків виконуються з використанням технічних рахунків:

3800 АП «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів»;

3801 АП «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів».

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових та позабалансових) у кожній окремій іноземній валюті. За їх рівності позиція вважається закритою, за нерівності — відкритою. Визначаючись із валютною позицією, порівнюють залишки за статтями активу балансу (вимоги) і пасиву балансу (зобов’язання), збільшуючи їх на обсяг позабалансових вимог і зобов’язань. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою іноземною валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

До операцій банку, що впливають  на розмір відкритої валютної позиції, належать:

  • купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, включаючи операції строкові (спот, форвард), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах;
  • нарахування, отримання, сплата доходів, витрат в іноземній валюті;
  • надходження коштів у іноземній валюті до статутного капіталу;
  • погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
  • формування резервів у іноземній валюті за рахунок витрат;
  • купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту.

По суті, на зміну валютної позиції  впливають обмінні операції з  іноземною валютою, що зумовлюють виникнення вимог в одній валюті і потребу розрахунку за ними в іншій, зокрема національній. Це приводить до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки.

В Інструкції про застосування Плану  рахунків бухгалтерського обліку банків України (затверджена ПП НБУ від 17.06.04 № 280) наведено таку характеристику рахунків 3800 і 3801:

Рахунок 3800 призначений для відображення операцій з іноземною валютою. За дебетом рахунка обліковується  вартість іноземної валюти, що збільшує коротку або зменшує довгу  відкриту валютну позицію. Відповідно, за кредитом рахунка відображаються вартість іноземної валюти, що збільшує довгу або зменшує коротку відкриту валютну позицію.

Для обліку гривневого еквівалента  позиції банку щодо іноземної валюти, яка обліковується за рахунком 3800, призначено технічний рахунок 3801 АП «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів»:

  • за дебетом рахунка фіксуються еквіваленти сум іноземної валюти, що збільшують довгу або зменшують коротку відкриту валютну позицію;
  • за кредитом рахунка проводяться еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують коротку або зменшують довгу відкриту валютну позицію.

Информация о работе Облік вибуття основних засобів і нематеріальних активів