Облік та контроль виробничих запасів

Раціональним, системним і простим у застосуванні є метод середньозваженої собівартості, який забезпечує щодо вартості запасів достовірні  дані для всього періоду, а не дані, правильні лише для початку, кінця облікового періоду чи якогось визначеного моменту у цьому обліковому періоді

Вартість матеріальних запасів на кінець періоду, визначена методом середньозваженої собівартості, враховує всі ціни, за якими було придбано товари протягом звітного періоду, і тим самим вирівнюється зростання і зниження цін. Недоліком можна вважати те, що необхідно приділяти більшу увагу останнім за часом цінам, оскільки саме вони більш доцільні в оцінці доходу і при прийнятті управлінських рішень.

Оцінка запасів проводиться по кожній одиниці запасів за формулою:

Сс = Сп +  Сн / Кп +Кн , де

Сс – середньозважена вартість;

Сп і Кп – відповідно собівартість і кількість запасів на початок періоду;

Сн і Кн – відповідно собівартість і кількість запасів, що надійшли протягом періоду.

Приклад 1.2 :

Визначення собівартості виробу, застосовуючи метод оцінки середньозваженої вартості

В основу методу собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО) закладено принцип, згідно з яким при використанні або продажу товарно-матеріальних запасів з їх загальної вартості слід вираховувати вартість тих запасів, які надійшли на підприємство першими, раніше, ніж інші. Це означає, що витраченні або продані одиниці запасів оцінюють за вартістю тих товарів, які раніше придбані і довше від інших перебували на складі товарно-матеріальних запасів. При цьому залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюють за цінами останніх надходжень. Цей метод має декілька суттєвих переваг: 1) він простий і доступний; 2) він співвідноситься з нормальним фізичним потоком товарів; 3) не можливе ніяке маніпулювання прибутком; 4) сума в балансі буде приблизно співпадати з поточною ринковою вартістю. Недоліки: 1) констатація “паперових” доходів; 2) більш тяжкий податковий тиск, якщо використовується в податкових цілях.

Приклад 1.3

Визначення собівартості виробу, застосовуючи метод ФІФО

Суть методу собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО) полягає в тому, що матеріальні запаси оцінюють за цінами ранніх покупок, а собівартість реалізованої продукції включає в себе вартість останнього придбання.

У період інфляції метод ЛІФО дає в результаті менший прибуток, ніж метод ФІФО або середньої вартості, і, відповідно, менший податок на прибуток. Якщо фізичний розмір запасу залишається постійним або зростає, то метод ЛІФО необмежено скорочує оподатковуваний податком дохід.

Перевага цього методу прямим чином пов'язано з тим, що ціни постійно зростають. Ця тенденція призводить до так званих “паперових” доходів.

Приклад 1.4 :

Визначення собівартості виробу, застосовуючи метод ЛІФО

В основу нормативного методу вибуття запасів покладено заздалегідь складену калькуляцію нормативної собівартості цього виду продукції за затвердженими самим підприємством поточними нормами витрат сировини і матеріалів, трудових та інших витрат. За умови дотримання цих норм фактична собівартість відповідає нормативній.

Метод оцінки нормативних затрат застосовується при наявності і руху готової продукції і незавершеного виробництва. Застосування методу допускається лише тоді, коли результати оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості.

Метод оцінки за цінами продажу грунтується на застосуванні підприємством роздрібної торгівлі середнього відсотка торгівельної націнки на товар. Цей метод використовують підприємства,які мають значну номенклатуру товарів, що часто змінюються з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Відповідно до цього методу запаси спочатку оцінюються за ціною їх продажу. Собівартість товарів, що вибули, визначається шляхом зменшення ціни їх продажу на суму торгової націнки.

Оцінка запасів за методом ідентифікованої собівартості базується на фактичних витратах, у той час як використання інших трьох методів оцінки: середньозваженої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО) – базується на певних припущеннях.

Оцінка виробничих запасів має першочергову важливість при визначенні  суми чистого прибутку. Адже у відповідності з новими стандартами обліку, собівартість використаних запасів входить до складу собівартості реалізації, величина якої здійснює вплив на суму чистого прибутку, що відображається у “Звіті про фінансові результати”. Отримання прибутку, як ми знаємо, є метою діяльності будь-якого господарюючого об'єкта.

Для порівняння впливу цих методів на чистий прибуток  розглянемо приклад

.

Приклад 1.5 Підприємство, що займається реалізацією листів шиферу

має такі дані за звітний місяць (див. приклади 1.1-1.4):

Порівняння впливу на чистий прибуток застосування методів оцінки середньозваженої собівартості, ФІФО, ЛІФО, ідентифікованої собівартості, (грн.)

Зазначимо, що валовий прибуток і чистий прибуток є найнижчими при застосуванні методу ЛІФО, найвищими при застосуванні методу ФІФО і середніми при застосуванні методу середньозваженої собівартості. Оскільки метод ідентифікованої собівартості базується на фактичних витратах, валовий прибуток і чистий прибуток будуть найбільш достовірними.

Аналізуючи вплив на чистий прибуток застосування різних методів оцінки руху запасів слід відмітити:

застосовуючи метод ідентифікації собівартості, підприємство може регулювати свій прибуток шляхом реалізації більш дорогих або найбільш дешевших одиниць запасів;

у результаті застосування методу ФІФО вартість кінцевих запасів наближена до їх поточної ринкової вартості, а собівартість реалізованої продукції знижується, що призводить до максимального значення чистого прибутку. Якщо ціни зростають, то при застосуванні методу ФІФО, виникає найменша собівартість реалізованої продукції внаслідок низьких цін на раніше придбану продукцію і як результат – найвищий чистий прибуток.

результатом застосування методу ЛІФО є наближена до дійсності собівартість реалізованої продукції (оскільки її складають останні придбання за поточними ринковими цінами), менший в порівнянні з іншими методами оцінки чистий прибуток (за умови зростання цін) і занижена оцінка запасів на кінець періоду. Якщо ціни у звітному періоді зростають, відповідно при використанні методу ЛІФО підприємство матиме найвищі показники собівартості реалізованої продукції (за високих цін) і найменші показники чистого прибутку

чистий прибуток розрахований при використанні методу середньозваженої собівартості, набуває середнього значення (найбільш рівну величину прибутку) у порівнянні з результатами застосування методів ФІФО та ЛІФО. В умовах зростання цін собівартість запасів на кінець звітного періоду звичайно є нижчою за ринкову вартість.

На більшості підприємств в умовах стабільної економіки найпоширеними методами оцінки є метод середньозваженої собівартості, тому що він забезпечує найбільш рівну величину прибутку, зазнає меншого впливу коливання купівельних цін, та метод ФІФО, який найбільш придатний для складання Балансу, тому що собівартість запасів на кінець  звітного періоду є найбільш близькою до поточних ціні, отже, найдостовірніше відображає вартість активів підприємства.

Слід також зазначити, що доповнення до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” від 1.01.03р. були внесені зміни у процес вибору методики оцінки. Так, згідно п. 5.9 приоподаткуванні підприємства мають право застосовувати тільки два методи списання запасів на виробництво: ідентифікованої собівартості або ФІФО. Тобто Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” обмежує підприємства у виборі методів оцінки використання  виробничих запасів. В бухгалтерському обліку дозволяється застосовувати будь-який із встановлених П(С)БО 9 методів оцінки запасів. Але застосовувати відразу два методи: один для податкового обліку, інший для бухгалрерського – наважиться не кожен бухгалтер. Крім того, при такому розподілі неможливо буде користуватися первинними даними бухгалтерського обліку для податкової звітності.