Облік та контроль виробничих запасів

Запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю (собівартістю), яка визначається залежно від шляхів надходження запасів, а саме:

Ø       придбання за плату;

Ø       виготовлення власними силами підприємства;

Ø       внесення до статутного капіталу підприємства;

Ø       безоплатне одержання;

Ø       придбання в результаті обміну на подібні активи;

Ø       придбання в результаті обміну (часткового обміну) на неподібні активи.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість, яка складається з таких фактичних витрат:

1.      сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

2.      суми ввізного мита;

3.      суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

4.      транспортно-заготівельних витрат (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи, і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

5.      інших витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

На розмір сум, що сплачуються згідно з договором постачальника і включаються до собівартості запасів, впливає знижка за дострокову оплату. Цю знижку підприємство отримує від постачальника за умови якщо оплатить вартість придбаних товарів протягом зазначеного постачальником періоду.

Для відображення знижок в обліку використовують два методи: метод ціни “брутто” і метод ціни “нетто”. При використанні методу ціни “нетто” в обліку реєструється “чиста” вартість придбаних запасів відповідно до рахунку-фактури за вирахуванням знижки за дострокову оплату.

Метод ціни “брутто” передбачає відображення вартості придбаних запасів у повному обсязі, без знижки, незалежно від того, використана вона чи ні.

Торговельні знижки, інші знижки та подібні їм статті вираховуються при визначенні собівартості придбаних запасів.

Первісна вартість запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартістю їх виробництва, яка визначається за П(С)БО 16 “Витрати”. Собівартість виробництва готової продукції включає витрати, що безпосередньо пов'язані з одиницями виробництва, а саме:

·           прямі матеріальні витрати;

·           прямі витрати на оплату праці;

·           інші прямі витрати;

·           загальновиробничі витрати;

·           постійні накладні витрати;

·           змінні накладні витрати.

Постійні виробничі накладні витрати розподяляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсяги діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

Відповідно до П(С)БО 16 “Витрати” нормальна потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох, наприклад, 3 - 5 років або операційних циклів, з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Розподіл постійних виробничих витрат може призвести до появи нерозподілених постійних загальновиробничих витрат. Такі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) у період їх виникнення. Але слід ураховувати, що загальна сума розподілених і нерозподілених постійних витрат не повинна перевищувати їх фактичну величину.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи із фактичної потужності звітного періоду.

Первісною вартістю запасів, що внесенні до статутного капіталу підприємства, визначається їх справедлива вартість, або вартість, погоджена усіма засновниками (учасниками) підприємства.

Відповідно до П(С)БО 19 “Об'єднання підприємств” справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визначається їх справедлива вартість.

Первісна вартість запасів, придбаних у результаті обміну на подібні об'єкти, дорівнює балансовій вартості переданих об'єктів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартість отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість запасів, що придбані в обмін (частковий обмін) на неподібні об'єкти, дорівнює справедливій вартості переданих об'єктів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) у процесі обміну.

Порівнюючи структуру витрат на придбання запасів згідно з П(С)БО 9 і МСФО 2 можна сказати, що відмінності незначні, але склад витрат в П(С)БО більш деталізований. В МСФО уточнюють, що торгові знижки, повернення платежів і інші аналогічні статті вираховують, при визначенні затрат на закупівлю, чого не зроблено в національному стандарті.

Не включається до первісної вартості запасів, а належить до витрат того періоду, у якому вони були здійсненні (установленні):

      понаднормові витрати і нестачі запасів;

      відсотки за користування позиками;

      витрати на збут;

      загальногосподарські та інші подібні витрати, які не пов'язані з придбанням і доставкою оцінки запасів на дату балансу, коли запаси відображаються за правилом “нижчої” оцінки.

В той же час в П(С)БО 9 не передбачений облік впливу курсових різниць, хоча параграфом 9 МСФО 2 встановлено, що затрати на закупівлю можуть включати курсові різниці по виписаних рахунках у випадках великої девальвації чи зниженні курсу валюти, впливаючи на непогашенні обов'язки.

Вищезгаданні методики відносяться до первинної оцінки запасів. Але проблеми оцінювання на цьому не закінчаться поки не буде дана відповідь на питання як розподілити вартість матеріальних цінностей, які надійшли у господарство за різними цінами, між тими, що використанні на виробництво, реалізованими і тими,що залишилися на підприємстві на кінець звітного періоду. Зцього приводу пропонується матеріальні цінності оцінювати за їх конкретними видами, за такими етапами руху цінностей: взяття на облік матеріальних цінностей; використання матеріалів на виробництво, їх реалізація та інше вибуття; визначення вартості залишків цінностей на кінець звітного періоду і відображення у бухгалтерської звітності.

Для визначення оцінки залишку запасів товарно-матеріальних цінностей і вартості реалізованих запасів, відповідно до світовох практики, можна використовувати один з прийнятих методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних витрат;

ціни продажу.

Слід відзначити, що відповідно до останньої редакції П(С)БО 9 „Запаси”, в нашій державі метод ЛІФО не використовується.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених метод.

Використання методу ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів передбачає особливе маркування кожної одиниці товарно-матеріальних запасів, що дає змогу визначити її вартість, а також встановити дату продажу одиниці конкретного виду запасів, собівартість проданого запасу і вартість запасів, які залишилися на підприємстві.

Конкретна ідентифікація означає, що облік витрат і розрахунок собівартості здійснюється за кожною відповідною одиницею запасів. Цей метод застосовується для визначення собівартості запасів, які відпускаються, та послуг, що надаються для спеціальних замовлень і проектів (виробництво літаків, кораблів і т.д.), а також запасів, які не замінюються одне одного (торгівля автомобілями, ювелірними виробами тощо).

Приклад 1.1 : Інформація про здійсненні протягом місяця записи щодо руху виробу “Шифер”

За даними обліку реалізовано:

15 квітня – 30 одиниць виробу із залишку на початок місяця;

25 квітня – 40 одиниць із надходження 18 квітня.

Визначення собівартості виробу, застосовуючи метод оцінки ідентифікованої собівартості відповідної одиниці