Облік та контроль виробничих запасів

В літературі зустрічається багато трактувань поняття матеріальні ресурси. Так, Б.К.Плоткін [34] і В.Г.Линник [25] матеріальні ресурси визначають як засоби виробництва, речові умови функціонування живої праці, іншими словами – предмети праці і засоби праці. Як вірно підмітив А.М.Поляк [35], один і той же матеріальний ресурс може виступати в кількох якостях. Наприклад, деревина може у вигляді палива надходити до виробничого або індивідуального споживання. В першому випадку вона буде відноситись до допоміжних матеріалів (паливо), а в другому – до готової продукції.

Дуже часто в економічній літературі поняття матеріальних ресурсів і матеріальних цінностей ототожнюється.

Згідно з П(С)БО 9 до запасів належать:

·           сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби;

·           незавершене виробництво;

·           готова продукція;

·           товари;

·           малоцінні та швидкозношувані предмети;

·           молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського і лісового господарств, якщо вони оцінюються згідно з даним Стандартом.

З моменту дії П(С)БО порядок обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів суттєво змінюється, так як і саме поняття малоцінні та швидкозношувані предмети. Визначення цього терміну в П(С)БО не вказується, єдиним критерієм відповідно з пунктом 6 П(С)БО 9 є їх використання протягом не більше одного року чи нормального операційного циклу, якщо він не перевищує один рік.

Особливу групу оборотних засобів підприємства складають молодняк тварин і тварини на вирощуванні і відгодівлі. На перший погляд, вони є предметами праці, оскільки процес їх вирощування вимагає затрат живої праці, грошових і матеріальних засобів. Але специфічність цього виду предметів праці полягає в тому, що молодняк тварин і тварини на вирощуванні і відгодівлі постійно перебувають у процесі виробництва і на відміну від інших матеріальних оборотних засобів збільшують свою живу вагу, а значить – і господарську цінність. Тому вартість молодняку тварин і тварин на відгодівлі деякі вчені розглядають як незавершене виробництво в тваринництві [45].

Отже, з однієї сторони молодняк тварин і тварини на відгодівлі є предметами праці, а з іншої – незавершеним виробництвом.

Другою важливою групою запасів є виробничі запаси – придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. До них відносяться: сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара й тарні матеріали, будівельні матеріали, матеріали, передані в переробку, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали. Саме ця група – виробничі запаси – детально розглянута в дипломній роботі.

Особливістю сільськогосподарського виробництва є чітко виражений сезонний характер. Це, в свою чергу, приводить до нерівномірного використання протягом року таких товарно-матеріальних цінностей, як насіння, добрива тощо. При цьому виникає необхідність мати значні їх виробничі запаси. Вони можуть коливатися між мінімальним і максимальним значенням. Мінімальна їх кількість складається із календарного запасу; запасу, необхідного для складування; запасу, обумовленого технологічним процесом і аварійного запасу. Мінімальний запас в будь-який час повинен гарантувати критичну кількість товарно-матеріальних цінностей, які необхідні для виробництва.

У спеціальній літературі існує багато визначень незавершеного виробництва. Деякі вчені вважають використання цього терміну недоречним, аргументуючи це тим, що незавершене виробництво (як діяльність) не може бути запасом, а запасом може бути “незавершений продукт”.

Як відомо, час виробництва готової продукції включає термін перебування товарно-матеріальних цінностей у вигляді виробничих запасів і незавершеного виробництва. Готовий продукт утворюється шляхом зміни натурально-речової форми предметів праці у технологічному процесі [ 24 ]. Під готовою продукцією в сільському господарстві розуміють продукцію галузей рослинництва, тваринництва, промислових, допоміжних і обслуговуючих виробництв, а також закуплену (прийняту) у населення по договорах для реалізації. Вся сільськогосподарська продукція є продуктом праці, але все рівно вона підрозділяється на виробничі запаси (тобто ту частину, яка використовується в процесі відтворення як предмет праці) і товарну частину.

У виробничому процесі використовують велику кількість матеріальних ресурсів і зокрема товарно-матеріальних цінностей. Вихідним моментом побудови їх обліку є науково обгрунтована класифікація.

Так, Сук Л.К. виділяє наступні ознаки класифікації матеріальних ресурсів: вид ресурсів, цільове призначення, центри зберігання і відповідальності, відношення до норм, відношення до нормативів запасів і форми відповідальності [41].

Пилипчук В.П. у складі запасів матеріальних ресурсів пропонує виділяти такі групи:

1.      виробничі, тобто ті, які виступають у ролі матеріальної передумови і підготовки процесу виробництва, а також забезпечують його неперервність;

2.      незавершеного виробництва (обумовлюються технологією виробництва);

3.      збутові готової продукції (забезпечення рівномірного відвантаження готової родукції споживачам її виробниками);

4.      запаси в дорозі або транспортні, які виникають у зв’язку з необхідністю транспортування товарно-матеріальних цінностей від місця виробництва до місця споживання;

5.      товарні запаси (знаходяться на складах постачальницько-збутових підприємств- посередників).

Сезонні запаси та державні резерви виділені в окрему групу. Вони мають забезпечити процес виробництва в непередбачених умовах (аварії, стихійні лиха тощо) [35].

Деякі вчені виділяють поточні запаси, які забезпечують щодобову потребу в матеріалах між двома черговими надходженнями і підготовчі запаси, які необхідні на час, який потребує служба постачання підприємства, щоб здійснити приймання матеріалів, перевірити їх якість тощо [26]. В основу класифікації покладені різні ознаки. Розрізняють економічну і технічну класифікацію. Загально визнаною є типова класифікація за призначенням і роллю, яку відіграють матеріальні ресурси у створенні продукту праці. Відповідно до таких ознак всі предмети праці поділяють на:

1.      сировину і основні матеріали, які утворюють матеріальну основу створеного в процесі виробництва продукту. При цьому до сировини відносять продукцію добувної промисловості та сільського господарства. Із складу основних матеріалів в особливу групу виділяють напівфабрикати (власного виробництва і куповані) і комплектуючі вироби;

2.      допоміжні матеріали, які в обліку додатково поділяють на:

а) власне допоміжні (ті, що приєднуються в процесі виробництва до основних з метою підвищення споживчих якостей продукту і надання йому певних характеристик);

б) ті, що споживаються засобами праці для підтримання їх у робочому стані (наприклад, масло для змащування машин і механізмів);

в) ті, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва (паливо, тара і інше).

При цьому слід пам’ятати, що класифікація матеріалів на основні і допоміжні носить дещо умовний характер, оскільки одні і ті ж матеріали в одному виробництві можуть виступати в ролі основних, а в іншому – в ролі допоміжних матеріалів. Тара, паливо і запасні частини за роллю в процесі виробництва є допоміжними матеріалами. Але, беручи до уваги значну питому вагу останніх у витратах виробництва, їх виділяють у самостійні класифікаційні групи.

А.Ф.Пастухов хоч зовсім і не заперечує таку класифікацію, але пропонує іншу – за роллю в процесі виробництва. Він вважає більш правильним поділ матеріалів на групи в залежності від їх ролі у виробництві і питомої ваги у споживанні. До першої групи він відносить матеріали, які споживаються регулярно і мають питому вагу 60-70 % в загальному споживанні; до другої групи – матеріали, які споживаються періодично і їх питома вага не перевищує 20-30 % ; до третьої групи – решту матеріалів [43]. Ця класифікація може використовуватися у всіх галузях сільськогосподарського виробництва, крім рослинництва, оскільки останнє найбільш підлягає впливу природних факторів та носить сезонний характер виробництва. До того ж, матеріали, які мають найбільшу питому вагу, споживаються періодично.

Однією з ознак, яку підтримують майже всі фахівці, є класифікація в залежності від джерел надходження товарно-матеріальних цінностей в господарство:

·           куповані;

·           власні.

При цьому слід до уваги брати те, що сільськогосподарські підприємства значну частину необхідних засобів виробництва (насіння, корми тощо) відтворюють самостійно.

1.2. Завдання обліку і контролю запасів

Матеріальні цінності займають значне місце серед об’єктів управління підприємством.

Основними завданнями бухгалтерського обліку запасів є:

1.                                своєчасне оформлення первинних документів на всі операції, пов’язані з надходженням, зберіганням і витрачанням сільськогосподарської продукції, матеріалів та інших запасів;

2.                                здійснення повного і точного контролю за своєчасним оприбуткуванням, зберіганням і економним витрачанням матеріальних цінностей у процесі виробництва, за додержанням встановлених норм витрат матеріалів;

3.                                одержання на будь-яку дату точних даних про кількість сільськогосподарської продукції, матеріалів та інших запасів, які є в коморах, на складах і виробничих підрозділах підприємства та інших місцях зберігання і використання;

4.                                систематичний контроль за транспортно-заготівельними витратами під час придбання запасів на стороні;

5.                                своєчасне виявлення виробничих запасів, які не використовуються в господарстві і які можна реалізувати для мобілізації внутрішніх резервів, а також готової продукції, яка не користується попитом, і неліквідів;

6.                                визначення фактичної собівартості матеріальних цінностей;

7.                                систематичний управлінський облік, контроль за наявністю, використанням матеріальних цінностей;

8.                                систематична переоцінка матеріалів та контроль її результатів;

9.                                контроль списання природних втрат, втрат від псування.

Метою контролю операцій із запасами є встановлення достовірності первинних даних щодо наявності та руху виробничих запасів, напівфабрикатів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, готової продукції, товарів; повноти та своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та облікових регістрах; правильності ведення обліку запасів відповідно до прийнятої облікової політики; достовірності відображення залишку запасів у звітності господарюючого суб’єкта.

Основні завдання контролю операцій із запасами наступні:

·           перевірка організації складського господарства, стану збереження запасів;

·           перевірка організації обліку заготівлі, придбання та витрачання запасів;

·           встановлення законності проведених операцій з запасами;

·           визначення правильності віднесення витрат до складу витрат з виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг);

·           оцінка системи внутрішнього контролю за використанням запасів у виробництві;

·           перевірка правильності формування собівартості прдукції (робіт, послуг) за об’єктами калькулювання витрат;

·           визначення правильності синтетичного та аналітичного обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), які включаються до собівартості;

·           перевірка дотримання підприємством податкового законодавства по операціях, пов’язаних із формуванням собівартості продукції (робіт, послуг);

·           оцінка повноти та правильності відображення господарських операцій із запасами в бухгалтерському обліку та звітності.

1.3 . Оцінка запасів.

Для вірного визначення кількісних та якісних показників господарської діяльності підприємства велике значення мають наукові методи їх обчислення, особливо оцінки запасів.

Оцінка запасів – це спосіб вираження їх у грошовому вимірнику, а сам процес оцінювання полягає в проведенні факту господарського життя у відповідність з комплексом уявлень про ці факти.

Питання оцінки запасів досить дискусійне. У світовій та вітчизняній літературі є різні підходи відносно оцінок та їх класифікації. Досить поширена думка класифікувати оцінки за групою ознак: відносно вимірювального об’єкта (індивідувальні і агрегатні); за суб’єктом вимірювання (історичні, калькуляційні); за критеріями визначення оцінок (об’єктивні, суб’єктивні); за моментом визначення оцінок (минулі, сучасні, майбутні); за методами розрахунків оцінки (початкова, відновлювальна, реалізаційна, рентна).