Облік та аудит праці та її оплати

       Щодо  існуючих систем оплати праці автор Тимошенко В. [22] у своїй науковій праці стверджує, що за щільністю зв’язку оплати праці й рівня ефективності виробництва системи оплати праці поділяють на 3 групи:

1. оплата праці за фактично вироблену продукцію;
2. оплата праці від одержаного валового доходу;
3. оплата праці за залишковим принципом.

       Усі ці системи мають певні переваги перед оплатою праці за фактично виконані роботи, що використовувалася  раніше. Тим часом й вони мають  певні недоліки. Зокрема, у процесі  освоєння праці за фактично одержану продукцію недостатньо враховуються витрати на виробництво цієї самої  продукції, а це в окремих випадках зумовлює високий рівень оплати праці  при збитковості виробництва. Зрозуміло, що така система оплати праці менш прийнятна для ринкових умов, оскільки її механізми у запобіганні використанню частини невиробленої продукції  не спрацьовують своєчасно.

       Доцільніше  з цього погляду використовувати  оплату праці від одержаного валового доходу. Для збільшення останнього необхідно не тільки більше виробляти  продукції, а й зменшити виробничі  витрати. Отже, механізми системи  вимагають від працівників господарського ставлення до використання ресурсів, яких останнім часом нерідко не вистачає, а якщо вони й є, то не завжди за доступними цінами.

       Найменше  недоліків має система оплати праці за залишковим принципом за умови авансування. Суть її полягає  в тому, що відносини між господарськими формуваннями будуються на принципі купівлі-продажу. Господарське формування продає вироблену ним продукцію  за фактичними цінами, які склалися на час реалізації продукції. Такий  підхід є вдалим тому, що фактичні ціни на продукцію відбивають реальні  зміни в суспільно необхідних витратах виробництва і більш-менш точно відображають обсяг виробленої продукції у вартісному виразі.

       О. Сагун [43] пропонує у сільськогосподарських підприємствах застосовувати оплату праці від валового доходу.

       В умовах ринкового середовища валовий  продукт є власністю виробника, отже, розподіляти його повинно саме підприємство. Самостійність у розподілі  валового продукту спонукає працівників підвищувати продуктивність своєї праці.

       Економічний зміст оплати праці від валового доходу полягає в тому, що протягом року працівники одержують аванс  за виконаний обсяг робіт або  за відпрацьований час за розцінками й тарифам. Наприкінці року із працівниками проводиться остаточний розрахунок залежно від фактично отриманого валового доходу, по заздалегідь установлених нормативах оплати праці, які визначаються шляхом ділення планового фонду  заробітної плати на плановий валовий  дохід.

       Дана  система оплати праці зацікавлює працівників не тільки в збільшенні виробництва продукції, але й  стимулює економію матеріальних витрат на  виробництво продукції, підвищення її якості. Сутність її полягає в  тому, що працівник одержує дохід  не за окремі операції, а за кінцевий результат, за одержаний валовий  дохід по заздалегідь установлених нормативах оплати праці.

       Якщо  робітникам структурних підрозділів  нараховувати оплату праці від валового доходу, то керівникам і фахівцям усіх рівнів пропонуємо розраховувати оплату від фактичного прибутку. Цей принцип  оплати праці стимулює освоєння найбільш перспективних технологій, техніки  організації праці, розробку відособлених нормативів для кожного внутрігосподарського підрозділу.

       Держава здійснює регулювання оплати праці  шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, яка регулюється з врахуванням  рівня економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати, величини мінімального життєвого бюджету.

       У своїй статті професор Л. Сук [44] зазначає, що для прискорення розрахунків з оплати праці та їх контролю працівникам бухгалтерії доцільно мати таблиці щодо розмірів тарифних ставок і посадових окладів, копії колективних договорів, положення про оплату праці, систематизовані збірники по трудовому законодавству та інші нормативні документи, зразки підписів керівників господарських підрозділів, обліковців та інших осіб, які підписують первинні документи для нарахування заробітної плати.

       У свою чергу, вчений В. Дієсперов [8] переконаний, що на місцях слід мати свої сітки й ставки, вводити при необхідності додаткові сітки та регулювати оплату іншими методами, які вбачаються доцільними. Важливо регулювати оплату в масштабах країни. Вчений Р. Гаркавін [6] вважає, що в Україні відсутня єдина цілісна струнка система типових документів з відображення операцій, пов’язаних з нарахуванням заробітної плати за здійсненням утримань із неї. На його думку, у цьому питанні багато чого (крім видачі заробітної плати) віддано «на відкуп» підприємствам, які мають право не тільки розробляти і затверджувати систему документування операцій, пов’язаних із заробітною платою (з нарахуваннями і утриманнями з неї), але й визначати форму і перелік реквізитів первинних документів, якими оформляються такі операції; все це необхідно відобразити в наказі про облікову політику підприємства. У результаті автор виводить наступний «тріумвірат» документів, вимогами яких має керуватися бухгалтер при здійсненні розрахунків, оформленні та відображенні в обліку операцій, пов’язаних із заробітною платою: законодавство про працю; колективний договір; наказ про облікову політику підприємства.

       У сучасній економічній літературі ведеться дискусія з питання вдосконалення  обліку праці та її оплати.

       Для контролю за трудовою дисципліною та аналізу ведуть «Табель обліку робочого часу». Даний табель ведуть на фермах, в бригадах, ремонтних майстернях та інших структурних підрозділах  підприємства.

       Автор наукової праці Причепа А.І. [24] пропонує в табель обліку робочого часу при використанні його в орендних і підрядних підрозділах включати одну колонку, де буде проставлятися коефіцієнт трудової участі (КТУ), що дозволить врахувати сукупність факторів, які визначають внесок кожного працівника.

       Професор  Кірейцев Г.Г. та професор Сук Л.К. [18]  передбачають в табелі на кожного працівника використовувати два рядки – в верхньому з них щоденно відображати відпрацьований час в годинах, або умовні позначки при неявці, а в нижньому – КТУ. Якщо члени підрядного колективу виконували роботи на стороні, то відпрацьований час рекомендується проставити через дріб (в чисельнику – час роботи в своєму підрозділі, в знаменнику – на стороні).

       Науковці Ю.А. Жир та Л.А. Булах [11] зазначають, що при використанні Облікових листів тракториста – машиніста встановленої форми часто відбувається додаткове накопичення інформації в первинних документах, значно підвищується обсяг облікових робіт, особливо в кінці звітних періодів. Щоб виключити вказані недоліки доцільно використовувати спрощену форму Облікового листа тракториста – машиніста. Цей документ включає всі необхідні показники про виконаний обсяг як механізованих, так і ручних робіт. Наявність в документі 15-20 рядів дає можливість здійснювати в ньому облік витрат відповідно за 15 днів або за місяць, і нараховувати заробітну плату за вказаний період.

       У Нарядах на відрядну роботу крім реквізитів передбачених типовою формою доцільно передбачити «початок робіт», «закінчення  робіт», що дасть змогу контролювати термін їх виконання. «Замовник», «об’єкт  обліку», «інвентарний номер», і «обсяг робіт» - це дозволить визначити  напрямок списання витрат. Крім цього, необхідно передбачити окремий  документ, в якому буду здійснюватись  реєстрація виписаних нарядів.

       Недоліком первинних документів обліку праці  та її оплати є відсутність в них  відомостей про якість робіт. Необхідні  дані містяться лише в Облікових  листах тракториста – машиніста, але досить часто вони носять формальний характер. Для вирішення цього  питання запропоновано дані про  якість робіт (на особливо важливих ділянках обліку) відображати в первинному документі Обліковий лист якості робіт.

       За  показниками якості продукції можна  коригувати рівень заробітної плати  працівників, підвищувати рівень трудової дисципліни в підрозділах, застосовувати  матеріальне заохочування. Тому в  первинних документах по обліку продукції  повинні відображатися її якісні характеристики. Наприклад, в журналі  обліку надою молока слід передбачити, поряд з традиційним показником процента жиру надоєного молока, обов’язкове відображення кількості одержаних жиро-одиниць. Не менше значення мають такі показники якості продукції, як кислотність, густина, засміченість.

       Впровадження  цих, на перший погляд незначних змін в первинні документи дасть змогу  скоротити час на їх заповнення, полегшити процес їх опрацювання, удосконалювати вихідну інформацію про господарські операції.

       Вчені Провлоцька Л.Р. та Желудевич Р.Р. [42] пропонують обліковий листок праці та виконаних робіт збільшити, передбачивши в ньому 20-28 рядків і такі графи: дата, опис затрат і об’єкту, одиниця виміру, норма виробітку, розцінка, бригада-замовник і код облікової інформації, вид оплати, відпрацьовано годин, фактично використано, оплата праці, умовне позначення неявок, простоїв, підпис керівника структурного підрозділу щоденно.

       Вчений  В. Домбровський [9] зазначає, що найкращим способом для швидкого та надійного розрахунку сум, що підлягають перерахуванню у фонди соціального страхування є автоматизація цього процесу за допомогою сучасних комп'ютерних технологій, тобто необхідне впровадження автоматизованої системи, яка повністю враховує всі особливості розрахунку нарахувань до фондів соціального страхування. Вона швидко та правильно розраховує нарахування до фондів соціального страхування, виключає можливість помилок, які могли б виникнути при ручному розрахунку. Система досить чутлива до змін у законодавстві, відрізняється простотою, а також універсальна, оскільки її можна використовувати для підприємств різних видів діяльності та різних форм власності.

       Кандидат економічних наук Н.Л. Жук [12], доктор економічних наук    Л. Сук та кандидат економічних наук П. Сук [45] у своїх працях зазначають, що нарахована оплата праці в первинних документах в подальшому обліковому процесі повинна бути згрупована по двох напрямках: 1) по кожному працівнику – для організації розрахунків по оплаті праці; 2) по об’єктах обліку – для віднесення сум оплати праці по конкретних об’єктах (споживачах).

       Підрахунок  даних про нараховану суму оплати праці по кожному працівнику здійснюється в розрахунково-платіжних відомостях. Їх складають по цехах, бригадах та інших структурних підрозділах  підприємства. Підписують керівник підприємства і головний бухгалтер, і після  цього касир має право видавати оплату праці. За отримані суми грошей працівники підписуються у відомості.

       Розрахунково-платіжні відомості заміняють особові  рахунки по обліку розрахунків з  працівниками по оплаті праці. Замість  розрахунково-платіжних відомостей на підприємстві можна використовувати  книгу обліку розрахунків по оплаті праці, яка за будовою аналогічна відомості.

       Автор З. Куриляк [20] задається питанням виконання обов’язків працівника, який знаходиться у відпустці. Виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основних трудових обов’язків – це заміна працівника, відсутнього через відпуску, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце праці та посади.

       Ще  одним варіантом заміни тимчасово  відсутнього працівника  може бути розподіл його обов’язків поміж кількома працівниками з відповідною доплатою кожному них пропорційно до обсягу виконуваної роботи.

       На  період відпустки (або відсутності  з інших причин) головного бухгалтера наказом по підприємству призначається  особа, на яку покладається ведення  бухгалтерського та податкового  обліку та звітності, наприклад, бухгалтер. Зайнятість при виконанні власної  роботи бухгалтера дозволяє тимчасово  розширити його коло обов’язків, тому він не звільняється від роботи, передбаченої його посадою. При цьому  доплата встановлюється в розмірі  до 100 % окладу тимчасово відсутнього  працівника – головного бухгалтера.

       Отже, нагальним завданням сьогодення є формування нової ефективної політики держави у сфері оплати праці. Для цього перш за все необхідно здійснити перехід від моделі дешевої до високооплачуваної конкурентоспроможної національної робочої сили, яка забезпечить мотивацію працівників до високоефективної праці та підвищення рівня доходів населення.

       РОЗДІЛ 2 СТАН ОРГАНІЗАЦІЇ  ОБЛІКУ ОПЛАТИ ПРАЦІ

       2.1. Організаційно-економічна характеристика господарства

       Базою дослідження є Романівська філія  ПрАТ «Райз-Максимко». Історія створення  цього підприємства наступна. У 1929 році було створено господарство «Соціальне змагання», у 1959 перейменовано в  колгосп імені Рибалка, а в 1966 році господарство приєдналося до технікуму  і був створений радгосп-технікум ім. П. С. Рибалка. У 1972 році до господарства приєднується колгосп ім. Калініна, а у 1982 році цей колгосп відокремився і до 1998 року існував радгосп-технікум, а в 1998 році радгосп-технікум розділяється і створюється ДСП «Маловисторопське», яке в 2000 році перейменовується у  ВАТ «Романівське», в 2001 році стає СТОВ «Маловисторопське». В 2008 році на базі господарства створена Маловисторопська філія ЗАТ «НВП «Райз-Агро»» а  пізніше в цьому ж році відбулося  об`єднання та передача господарської  діяльності до Півненківської філії  Тростянецького району, в 2009 році ЗАТ  «НВП «Райз-Агро»» перейменоване на ЗАТ «Райз-Максимко» і Півненківська  філія ЗАТ «НВП «Райз-Агро»» також  перейменована на Романівську філію  ЗАТ «Райз-Максимко»,в серпні 2010 року перейменовано в Романівську  філію ПрАТ «Райз-Максимко».