Облік праці та її оплата

Крім того, розробленим  у виконання вищезгаданого Закону нормативним документом, який визначає склад витрат з оплати праці, є Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі - Інструкція № 5).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, що за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Розмір заробітної плати  залежить від складності і умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства.

Згідно Інструкції № 5 витрати на оплату праці складаються  з:

1. фонду основної заробітної  плати;

2. фонду додаткової заробітної плати;

3. інших заохочувальних  і компенсаційних виплат.

В той же час в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 22.11.2003 р. № 601 (далі - П(С)БО 26), передбачена наступна класифікація виплат працівникам:

• поточні виплати;
• виплати при звільненні;
• виплати при завершенні трудової діяльності;
• виплати інструментами власного капіталу;
• інші довгострокові виплати.

Витрати на оплату праці  в цьому списку знаходять своє відображення у складі поточних виплат, які, зокрема, включають:

• заробітну плату згідно окладам і тарифам, інші нарахування з оплати праці;
• виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки і інший оплачуваний невідпрацьований час);
• премії та інші заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники виконують відповідну роботу, і ін.

Облік праці на малих  підприємствах організується в  такому ж порядку, як і на інших. Приймання  на роботу оформлюють наказом.

На кожного працівника заводять особовий листок. Факт прийому  на роботу фіксують у трудовій книжці працівника. При звільненні працівника у ній також записують дані про причину звільнення. Впродовж всього терміну роботи у трудовій книжці здійснюють записи про переміщення працівника і заохочення. Всі записи у трудовій книжці та особовому листку проводять на підставі відповідних наказів.

Кожному працівнику малого підприємства надають табельний  номер. Слід зазначити, що на багатьох малих підприємствах цим нехтують, оскільки чисельність працюючих тут невелика.

Облік відпрацьованого  часу ведуть у табелях обліку робочого часу. Якщо на малому підприємстві є  структурні підрозділи, в кожному  з них ведуть окремий табель, у якому вказують прізвище, ім'я та по батькові працівників у алфавітному порядку або за табельними номерами, і відмічають кожного дня відпрацьовані години. Якщо працівник не був на роботі, то, користуючись умовними позначеннями, зазначають причини неявок на роботу.

При відрядній формі  оплати праці, крім табелів обліку робочого часу, необхідно складати первинні документи, які засвідчують обсяг виконаних робіт. Здебільшого на малих підприємствах для цього використовують наряди на відрядну роботу, оскільки тут, як правило, здійснюється індивідуальне і дрібносерійне виробництво.

Аналітичний облік нарахування  й видачі заробітної плати треба  вести в розрізі кожного працівника

Згідно ст. 24 Закону про  оплату праці заробітна плата  виплачується працівникам регулярно в робочі дні в терміни, встановлені в колективному договорі. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Виплата заробітної плати  здійснюється за місцем роботи. Забороняється проводити виплату заробітної плати в магазинах роздрібної торгівлі і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується особам, що працюють в таких закладах.

За особистою письмовою  згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через  установи банків за допомогою системи зарплатних карток або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу) з оплатою таких послуг за рахунок власника коштів.

Слід врахувати, що згідно частини першої ст. 41 Кодексу України  про адміністративні правопорушення, порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення законодавства про працю спричиняють за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності від 15 до 50 неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).

Особливо відзначимо головну державну соціальну гарантію, обов'язкову для застосування на всій території України підприємствами всіх форм власності при встановленні працівникам розмірів заробітної плати, - мінімальну заробітну плату.

Відповідно до Закону про оплату праці мінімальна заробітна  плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за яку не може проводитися оплата виконаної працівником місячної, погодинної норми праці (обсягу робіт).

Якщо працівникові, що виконав місячну (годинну) норму  праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство здійснює доплату до її рівня. При цьому протягом календарного року її розмір може змінюватися. Так, згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" розмір мінімальної заробітної плати на місяць з 1 січня 2010 року склав 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 червня - 889 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень і з 1 грудня - 922 гривні. У погодинному розмірі мінімальна заробітна плата у 2010 році встановлена: з 1 січня - 5,2 гривні, з 1 квітня - 5,29 гривні, з 1 липня - 5,32 гривні, з 1 жовтня - 5,43 гривні, з 1 грудня - 5,52 гривні.

В той же час, згідно ст. 21 Закону про оплату праці розмір заробітної плати може бути нижче  встановленого колективним договором  і мінімальної заробітної плати  у разі невиконання норм часу або  виробітки з вини працівника.

Не розповсюджується соціальна державна гарантія у вигляді обов'язкової виплати мінімальної заробітної плати на цивільно-правові договори, а також при оплаті праці сумісникам. До того ж, в першому випадку передбачена виплата не заробітної плати, а винагороди, гонорару.

З процесом нарахування  і виплати заробітної плати персоналу  підприємства пов'язана необхідність передбачених законодавством нарахувань і утримань. Платниками перших є працедавці, других - самі працівники (хоча перераховують їх також працедавці). Причому, платники, база, ставка, порядок розрахунку і перерахування визначені окремо для кожного обов'язкового платежу відповідними законодавчими і нормативними документами. В даний момент ці питання регулюються наступними нормативними документами:

1. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон про пенсійне страхування).

2. Законом України  "Про загальнообов'язкове державне  соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.99 р. № 1105-XIV (далі - Закон № 1105).

3. Законом України  "Про загальнообов'язкове державне  соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням" від 18.01.2001 р. № 2240-III (далі - Закон № 2240).

4. Законом України  "Про розмір внесків на деякі  види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 р. № 2213 - III (далі - Закон № 2213).

5. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р. № 1533-III (далі - Закон № 1533).

6. Законом України  "Про податок з доходів фізичних  осіб" від 22.05.2003 р. № 889-IV (далі - Закон про ПДФО).

7. Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.97 р. № 400/97-ВР, із змінами і доповненнями (далі - Закон № 400).

8. Законом України  "Про страхові тарифи на  загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 р. № 2272-Ш (далі - Закон № 2272).

 

2.2.2 Трудові відносини  на підприємстві

2.2.2.1 Трудовий договір  (контракт)

 

Трудовий договір в  Кодексі законів про працю України (КЗпП) визначається так: "Стаття 21. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін".

Слід враховувати, що робітник може укласти трудовий договір  як з одним, так і з кількома підприємствами одночасно, якщо це не суперечить законодавству або умовам трудового договору, контракту. Бухгалтер повинен враховувати таке право працівника й звертати увагу на те, як оформлений договір.

Укладення трудового  договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Бухгалтеру варто звернути особливу увагу на те, що навіть якщо такого наказу або розпорядження не було видано, але працівник фактично був допущений до роботи, - трудовий договір вважається укладеним.

Трудовий договір складається  тільки у письмовій формі, якщо:

• це передбачено законодавством;
• на цьому наполягає працівник;
• якщо цей працівник неповнолітній;
• а також при особливих умовах праці (географічних, геологічних і підвищеного ризику для здоров’я).

В інших випадках складання трудового договору в письмовій формі необов’язкове, можливе складання в усній формі.

Трудовий договір може бути:

• безстроковим - що укладається на невизначений строк;
• строковим - на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
• таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При укладенні трудового договору (контракту) громадянин зобов’язаний подати такі документи:

1. Паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

2. Трудову книжку.

3. Заяву на ім’я керівника  підприємства чи установи.

У деяких випадках, передбачених законодавством, додатково необхідно подати:

4. Документ про освіту (спеціальність,  кваліфікацію).

5. Довідку про стан здоров’я.

6. Інші документи, які підтверджують  те, що працівник спроможний виконувати запропоновану роботу, достатньо знає техніку безпеки, протипожежну безпеку, охорону праці, правила застосування тих або інших матеріалів, сировини, предметів, інструментів, устаткування тощо.

Забороняється укладення трудового  договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована  робота протипоказана за станом здоров’я.

Крім цього, як правило, потрібно пред’явити:

1. Копію ідентифікаційного коду, якщо він є.

2. Військовослужбовцям, звільненим  із Збройних сил України та  колишнього СРСР, - військовий квиток.

3. Звільненим з місця відбування кримінального покарання - довідку про звільнення.

Залежно від того, на яку роботу приймається громадянин, визначається перелік необхідних документів для оформлення трудового договору. При цьому необхідно пам’ятати, що законодавство (стаття 25 КЗпП) забороняє вимагати від осіб, які приймаються на роботу, документи, подання яких не передбачене законодавством, у тому числі відомостей про їх партійну і національну належність, походження та прописку.

 

2.2.2.2 Трудові книжки

 

Чинним законодавством передбачено, що основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п’ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.