Формування та ефективність використання основних засобів

відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності  працівників підприємства.Збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна  підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні  підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал  підприємства буде низьким і треба  терміново шукати кошти для виправлення  становища.

Стан основних виробничих засобів  характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва  в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням  суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів  може визначатись також у відсотках  на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити  стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності  основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів  придатна для експлуатації в процесі  господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття  розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів  за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів  за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність  уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів  на кінець звітного періоду.

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів;

ч - середньооблікова чисельність  працівників;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

Пз - загальний прибуток підприємства.

Коефіцієнт вибуття показує  інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття  тих основних засобів, які або  морально застаріли, або зношені  й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує  вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції  за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів  на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний прибуток за звітний  період;

Фк - балансова вартість основних засобів  на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є  сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також  віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Використання основних виробничих фондів аграрних підприємств характеризується системою показників. Головними вартісними показниками використання основних фондів є фондовіддача і фондомісткість.

Фондовіддача засвідчує, скільки отримано валової продукції у вартісному виразі на одиницю вартості основних виробничих фондів і визначається діленням валової продукції на середньорічну вартість основних фондів сільськогосподарського призначення. її можуть обчислювати як загалом по підприємству, так і за окремими його підрозділами та галузями (тваринництва, рослинництва).

Фондовіддача основних виробничих фондів різних аграрних підприємств  може істотно відрізнятися. Це залежить від низки чинників, основні з  яких - рівень оснащеності цим ресурсом, ступінь придатності, раціональне  співвідношення між силовими і робочими машинами, між основними й оборотними фондами та ін. Інколи спад фондовіддачі відбувається внаслідок уведення в дію нових складів, сховищ, інших інфраструктурних одиниць, котрі не виробляють продукцію. Тому не завжди зниження фондовіддачі об'єктивно відображає рівень господарської діяльності підприємства й ефективності використання основних фондів.

Економічна ефективність виробничих фондів характеризується узагальнюючим  показником їх рентабельності - нормою прибутку. Його визначають як відсоткове відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів:

Норма прибутку показує, скільки одержано прибутку на одиницю вартості виробничих фондів, дає уявлення про їх окупність.

Кругообіг основних фондів здійснюється в кілька виробничих циклів. Період, упродовж якого нарахована амортизаційна  сума, дорівнює вартості основних фондів і засвідчує час їх обороту.

Для характеристики руху основних фондів використовують низку показників:

- К - коефіцієнт зростання - визначають як відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;

- К_в - коефіцієнт вибуття - визначають як відношення вартості вибулих основних засобів до їх суми на початок року;

- К_о- коефіцієнт оновлення - визначають як відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх фондів на кінець року;

- К_д - коефіцієнт зносу - визначають як відношення суми зносу (амортизації) до середньорічної вартості основних фондів.

Від рівня використання виробничих фондів значною мірою залежать розвиток і темпи виробництва аграрного  підприємства, зниження собівартості продукції та підвищення рентабельності.

 

2 Напрями підвищення  ефективності використання основних  засобів.

Основні фонди - це засоби виробництва, які багаторазово приймають участь у виробничому процесі, не змінюючи натуральної форми, тобто виконують одну і ту ж функцію на протязі ряду виробничих циклів (років), а їх вартість переноситься на собівартість виробленої продукції в сумі зносу, яка нараховується у відповідності з діючим законодавством щодо застосування національних стандартів обліку основних засобів підприємств. Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі  фонди (основний капітал) – це сукупність засобів праці, які органічно входять в матеріально-технічну базу сільського господарства, і безпосередньо приймають участь у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди участі у виробничому процесі не приймають, але без них не може обійтися підприємство. Сюди відносяться жилі і адміністративні будинки, дитячі садки, школи, клуби, їдальні, спортивні споруди, дома відпочинку і праці школярів, інші.

Основні виробничі  фонди сільськогосподарських підприємств  поділяються на основні фонди сільськогосподарського призначення і основні фонди несільськогосподарського призначення. Основна роль у виробничому процесі належить основним фондам сільськогосподарського призначення, вартість яких майже на 90-92 % займає у вартості основних виробничих фондів.

Основні виробничі  фонди несільськогосподарського призначення  – це засоби допоміжних виробництв і промислових підприємств по переробцісільськогосподарської продукції, виготовленню будівельних матеріалів,заклади торгівлі, комунального господарства, інші. З переходом до ринковихвідносин допоміжні виробництва і промисли набули більш інтенсивного розвитку, що сприяє створенню додаткових виробничих місць і вирішенню проблеми зайнятості сільського населення, особливо у міжсезонні періоди виробництва .

В практичній діяльності використовують наступні види оцінки основних засобів:

1. За повною первісною  вартістю.

2. За відновленою вартістю.

 3. За залишковою вартістю.

Головним засобом виробництва  у сільському господарстві є земля. Від раціонального використання землі залежить ефективність інших  засобів виробництва, а також  людської праці.

Україна має значний і  високоякісний фонд сільськогосподарських  угідь, більша третина з них –  особливо цінні продуктивні землі. Проте, рівень їх використання значно поступається розвинутим країнам світу. На думку І.О.Мазуркевич, головна  причина цього – недосконалість земельних відносин, що випливає із форм власності на землю. Монополія  держави на земельну власність призвела до утвердження адміністративно-командного способу господарювання у сільському господарстві, одержавлення недержавних  виробничих структур в ньому, зокрема  колгоспів, втручання державних  органів у процес виробництва, розподілу  виробленої продукції та державних  доходів. Це зумовило відчуження селян  від землі, низький рівень використання землі та ефективності виробництва.

Результати наукових пошуків  однозначно підтвердили необхідність реформування економічних відносин на селі, в тому числі основної їх ланки – земельних відносин використання створеного виробничого потенціалу. В управління процесами використання виробничих ресурсів велике значення має облікова інформація про наявність і склад основних засобів. Щоб забезпечити об’єктивну інформацію Одне з найважливіших завдань підприємств в сучасних умовах – ефективне необхідна правильна методологія обліку. Вона визначається економічним змістом об’єктів, які обліковуються. Основні засоби і основні фонди тісно пов’язані між собою, але мають деякі відмінності. Основні засоби майже не мають споживчої вартості. Основні фонди – це вартісна категорія, яка показує сукупність засобів у грошовому виразі. Вказані відмінності повинні знайти відображення в бухгалтерському обліку.

Здоровцов О.І. вважає, що для  досягнення високих показників економічної  ефективності всією сукупністю матеріально-технічних  показників необхідно підвищувати  фондовіддачу та норму прибутку і  одночасно знижувати фондоємкість та прискорювати оборотність оборотних  засобів. Також потрібно удосконалювати структуру використання фондів і  дотримуватись оптимального співвідношення між виробничими і невиробничими  засобами сільськогосподарського призначення, основними і оборотними, активними і пасивними.

Важливим шляхом підвищення економічної ефективності засобів  В.І. Мацибора вважає пропорційний розвиток окремих видів основних виробничих засобів. Це дотримання оптимального співвідношення кількості поголів’я продуктивних тварин і забезпеченості їх приміщеннями, наявності окремих марок тракторів  і гаражів для їх зберігання. Також  одним із шляхів удосконалення структури  засобів є підвищення питомої  ваги активної їх частини. Співвідношення між активною і пасивною частинами  засобів рекомендується 1:1.

Складне становище склалося також із забезпеченням сільськогосподарською  технікою. Огарков С.А. вважає, що диспропорція у технічному оснащенні підприємств  буде ще зростати, оскільки заводи сільськогосподарського машинобудування України випускають лише 27% найменувань потрібних машин. Крім того, їх технічний рівень (якість) залишається низьким. На ремонт і  технічне обслуговування машин щорічно  витрачається 70% коштів, що направляються  на придбання нової техніки, або 25% балансової вартості машин (у Франції  – 10%, США – 7%) [5]. Ми також розділяємо думку П.А. Денисенка про те, що поряд з удосконаленням технічного та технологічного рівня машин необхідно створити організаційно-економічні умови для максимального використання технічного потенціалу. А надійне функціонування всієї технічної системи може бути забезпечене тільки створенням ринку засобів ви Інтенсивне ведення сільськогосподарського виробництва передбачає послідовне кількісне зростання та якісне оновлення основних виробничих фондів, забезпечення нормативної потреби в оборотних засобах і кваліфікованих кадрах. Незалежно від форм господарювання рівень фондозабезпеченості сільськогосподарського виробництва дозволяє вирішувати завдання соціально-економічного розвитку всіх типів підприємств і галузей.

Аграрні реформування, які  тривають в Україні, мають однобічний характер. Вони спрямовані винятково  на роздержавлення і приватизацію майна, розвиток різних форм господарювання та розв’язання інших організаційних питань і зовсім не торкнулися проблем  розвитку матеріально-технічної бази господарств, індустріалізації та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. У результаті склався великий дефіцит сільськогосподарських машин і обладнання. У той же час при переході від великих господарств до менших, що відбувається при трансформації форм господарювання, потреба в машинах і всіх інших виробничих фондах зростає.

На сучасному етапі  здійснення аграрної реформи одним  із головних завдань має бути оновлення машинно-тракторного парку та обладнання тваринницьких ферм новим поколінням технічних засобів виробництва з набором відповідних машин, які б могли забезпечити комплексну механізацію усіх виробничих процесів у господарствах і звести до мінімуму ручну працю.