Теоретичні аспекти міжнародної готельної індустрії

готель — майновий комплекс, в якому надається мешкання і  хорчування гостям;

номер — приміщення, що складається  з одного або декількох місць (одиничний елемент бронювання);

місце (койко-місце) — площа  з ліжком, призначена для користування однією людиною.

В міжнародній практиці відповідно до рекомендацій Всесвітньої туристської  організації всі засоби розміщення підрозділяються на дві категорії: колективні і індивідуальні.

До складу колективних  засобів розміщення входять готелі і аналогічні засоби розміщення, спеціалізовані заклади, інші колективні заклади. Визначення готелю, дане ВТО.

Готель — цей колективний  засіб розміщення, що складається  з певної кількості номерів, має  єдине керівництво, що надає набір  послуг (мінімум — заправку ліжок, прибирання номера і санвузла) і  згруповане в класи і категорії  відповідно до послуг і устаткування номерів, що надаються.

З даного визначення можна  вивести основні ознаки готелю:

• наявність номерів, причому  їх кількість повинна не менше  за встановленого законом мінімум (для Росії — 10);

• підкорення всіх номерів  єдиному керівництву:

• наявність певного набору послуг (прибирання номерів, щоденна  заправка ліжок, прибирання санвузлів, додаткові послуги);

• відповідність певному  класу або категорії.

До аналогічних закладів відносяться пансіонати і мебльовані кімнати, які складаються з номерів  і надають визначений, як правило, обмежений набір готельних послуг.

Відмінність спеціалізованих  закладів полягає в тому, що вони можуть додатково надавати які-небудь спеціалізовані послуги, наприклад  медичні, санаторно-курортні і ін.

Інші колективні засоби —  будь-які споруди, призначені для  відпочинку, з наданням обмежених  готельних послуг. До них відносяться: комплекси будинків і бунгало, майданчики для автопричепів, наметів, бухти  для малих судів і т.д.

До індивідуальних засобів  розміщення відносяться власні житла  громадян, що надаються платно або  без оплати: квартири, вілли, котеджі, особняки, кімнати і т.п.

1.2. Еволюція розвитку  міжнародної готельної індустрії.

 

Постановка проблеми.  Сьогодні світове господарство постає як неподільне глобальне ціле, якому притаманні різнопланові та різноякісні процеси. Транснаціональні корпорації, що є рушійною силою глобалізаційних явищ, змінили політику сепаратності на політику співпраці й реалізації економічних проектів.

Останніми роками спостерігався  прискорений розвиток світової туристичної індустрії, яка стала глобальною за масовістю, формами і технологіями організації відпочинку. У міжнародному туризмі процеси глобалізації найкраще простежуються на прикладі сектору розміщення туристів, де швидкими темпами відбувається розширення та розвиток готельних мереж.

Готельна індустрія є  однією із найдинамічніших у світі. Тільки протягом другої половини ХХ ст. у цій царині відбулися кардинальні зрушення, що змінили розуміння готелю як тільки місця для ночівлі та вивели готельний сегмент на провідні позиції серед складових туристичної галузі [1].

Розширення ринку готельних послуг і незворотність інтеграційних процесів, збільшення витрат на маркетинг, скорочення життєвого циклу товарів й самих організацій, необхідність постійного оновлення власного продукту, формування категорії комерційної таємниці, впровадження ноу-хау – усе це вимагає об’єднання зусиль організацій та створення системи кооперованих зв’язків у різних їхніх проявах і видах. Це й обумовило актуальність теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Оцінку стану підприємств готельного господарства у світі в цілому та в Україні зокрема здійснено в роботах таких зарубіжних і вітчизняних учених, як О. О. Гац, О. М. Гаранін, А. О. Змійов, Г. О. Зінов’єв, Джон Р. Уокер, К. П. Максимець, Г. Б. Мунін, Х. Й. Роглєв, Є. В. Самарцев, В. Яковлєв.

Метою статті є виявлення тенденцій розвитку світової готельної індустрії, аналіз сучасного ринку готельних послуг, визначення ролі франчазингу в розширенні діяльності готельних ланцюгів.

Основні результати дослідження. У світовій системі господарства туризм сьогодні має провідні позиції. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО), уже наприкінці 2000 р. туризму відводилося перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів та послуг. На туризм припадає близько 12% загальносвітового валового продукту і 7% світових інвестицій. Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг зайнято понад 260 млн. осіб, що становить 10% працюючих. Більш як у 40 державах туризм є головним джерелом поповнення бюджету, а ще у 70-ти – однією із трьох основних статей бюджетних надходжень країни.

У світовому експорті туризм нині займає третє місце із часткою 7,4%. На першому місці – нафта і нафтопродукти (8,9%), на другому – автомобільна промисловість (7,7%). З огляду на стабільну позитивну динаміку туристичної галузі експерти ВТО зробили прогноз про те, що ця сфера економіки вже в найближче десятиліття вийде на перше місце за питомою вагою в обсязі світового експорту.

Водночас, туристична індустрія, яка демонструвала значний підйом протягом останніх десятиріч, починаючи з 2008 р., зазнала певного спаду, пов’язаного зі світовою фінансовою кризою. Вона стала причиною скорочення реальних доходів частини населення, а також посилення тенденцій серед домогосподарств до економії через невпевненість у майбутньому.

Як наслідок, схильність людей до подорожей зменшилася, туристичні маршрути дедалі більше стали обмежуватися територією власної країни, що негативно вплинуло на розвиток індустрії туризму окремих країн.

Наприклад, у грудні 2009 року тимчасово припинила свою діяльність велика готельна мережа Кіпру через різке зменшення туристів із Німеччини, Великої Британії, Росії та Скандинавських країн.

Проте результати дослідження Всесвітньої туристичної організації дають можливість стверджувати, що попри кризисні явища тенденції відновлення туристичної індустрії будуть зберігатися. У період до 2020 року прогнозується збільшення туристських прибуттів на 200%. Окрім того, ВТО передбачає розподіл туристичних прибуттів у сфері в’їзного туризму по регіонах (див. табл. 1).

Найбільш відвідуваними країнами світу до 2020 року стануть, за прогнозами фахівців, Китай, США, Франція, Іспанія (табл. 2).

Туристична індустрія  – це дуже складна система, стан якої залежить від розвитку економіки держави. На промислово розвинені країни припадає майже 75% поїздок, що здійснюються у світі.

Найбільшими членами міжнародного туристичного обміну є Європейський регіон та Американський континент. Домінуюче положення Європи в міжнародному туризмі забезпечується тим, що майже 70% її туристів – результат туристичного обміну між європейськими країнами, і тільки 30% становлять прибуття з інших регіонів. Це пояснюється тісними економічними, культурними та етнічними зв’язками між європейськими країнами, географічним розташуванням, наявністю розвиненої мережі транспортного сполучення, потужною туристичною індустрією. Найбільш відвідуваними є такі країни, як: Великобританія, Ірландія, Швейцарія, Франція, Німеччина. Останнім часом збільшилася кількість туристів в Іспанії, Туреччині, Греції та на Кіпрі. Готельний фонд європейських країн складає близько 45% світового готельного фонду і може розмістити одночасно 20 млн. іноземців. У середньому готельний фонд зростає на 2–3% щорічно.

За розмірами готельної  бази другим після Європи йде Американський континент (близько 5 млн. номерів). Питома вага Американського континенту в світовій готельній індустрії сягає 37%. Найбільш цікавими для туристів є такі напрямки, як: США, Мексика, Карибські острови. Питома вага готелів Південно-Західної Азії та Тихоокеанського регіону в світовій готельній індустрії складає 15% (3 млн. номерів). Туризм в Африці розвивається шляхом збільшення поїздок до національних парків і заповідників та елітного відпочинку на островах і узбережжях. Найкращі показники росту демонструють Південна (ПАР) та Західна (Зімбабве, Танзанія, острови Індійського океану) Африка.

Питома вага готелів Африки у світовому готельному господарстві становить близько 3% (0,5 млн. номерів).

Серед окремих країн лідерами світової готельної індустрії є: США (4 млн. номерів), Японія (1,7 млн.), Італія (більш ніж 1,5 млн.), Німеччина, Франція, Іспанія та Англія (понад 1 млн. готельних місць кожна), Австрія, Канада і Мексика (майже 700 тис. номерів).

Близько 400 тис. місць мають Греція, Хорватія та Чорногорія. Найбільші темпи готельного будівництва спостерігаються в Китаї, Туреччині, Марокко, Німеччині, Аргентині, Сінгапурі, Малайзії.

Сьогодні у світі налічується майже 360 тис. комфортабельних готелів різного рівня із номерним фондом 15 млн. одиниць. Найбільше їх у Європі та Північній Америці. Кількість номерів щорічно збільшується на 10–16%.

Важлива роль у розвитку сучасної світової готельної індустрії належить готельним ланцюгам, які просувають на туристичний ринок високі стандарти обслуговування, сприяють поширенню та значному підвищенню рівня організації виробництва.

 

 

Готельний ланцюг є об’єднанням декількох готельних підприємств у колективний бізнес, здійснюваний під єдиним управлінням, у рамках загальної концепції просування продукту і під єдиною торговою маркою.

Готелі в такому ланцюзі  можуть бути об’єднані у різний спосіб: у результаті будівництва і покупки підприємств готельною компанією; через укладання угоди з відомою готельною компанією-франчайзером на базі договору франчайзингу; шляхом підписання контракту на управління. У зв’язку з цим до складу ланцюга, окрім повноправних членів, у більшості випадків входять асоційовані члени, що беруть участь у бізнесі на основі договору франчайзингу. У такому разі менеджмент ланцюга не несе відповідальності за втрати, що можуть виникнути за франчайзинговими операціями, і не має прав на доходи, за винятком належної суми виплат за договором франчайзингу. Значна частина підприємств таких відомих ланцюгів, як Holiday Inn, Radisson Hotels, Ramada, входить до їх складу на умовах договору франчайзингу [7, с. 18].

Франчайзинг – це така організація  бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов’язується продавати цей продукт чи послуги за заздалегідь визначеними законами і правилами ведення бізнесу, які встановлює франчайзер. В обмін на дотримання цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім’я компанії, її репутацію (гудвіл), продукт та послуги, маркетингові технології, експертизу і механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог франчайзера не є недоліком –навпаки, це означає, що франчайзі має прекрасну можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі робить первинний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, оскільки франчайзі ніколи не стає власником товарного знаку, а лише дістає право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків.

Суми таких внесків  обумовлюються франчайзинговим договором і є предметом переговорів. Франчайзинговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду чи знань у певній галузі [10, с. 118–119].

Існують два варіанти франчайзингу готельних мереж. Перший варіант передбачає надання франчайзером комплекту будівельної документації для спорудження готелю. Проте в такому випадку рентабельність бізнесу є невеликою, готель окупиться впродовж 5–6 років. Другий варіант припускає входження франчайзі, що має власний готель, у «готельну мережу» відомого бренду.

Сьогодні склалися дві  основні варіанти співпраці  між франчайзером і франчайзі – прямий франчайзинг та субфранчайзинг:

1) прямий франчайзинг,  коли франчайзер продає франшизу безпосередньо місцевому підприємцеві (франчайзі). Якщо утворюється мережа міжнародного франчайзингу, де велика географічна відстань між франчайзером і франчайзі, тоді виникає проблема належної підтримки на місцевому рівні;

2) непрямий франчайзинг  (субфранчайзинг), коли міжнародний франчайзер продає виняткові права на розвиток усієї системи на території іншої країни одному франчайзі, який у подальшому укладатиме субфранчайзингові договори із наступними франчайзі. Таким чином франчайзі стає франчайзером у цій країні, продаючи і пропонуючи франшизи іншим підприємцям та стягуючи з них відповідну плату (роялті).

Франчайзинг пропонує сучасні  відпрацьовані технології ведення бізнесу, що дозволяє уникнути помилок організаційно-технічного характеру. Франчайзинг як організаційно-економічний інструмент вимагає стабільної законодавчої бази, якої в Україні поки що немає.

Для вітчизняних підприємців входження у франчайзингову мережу пов’язане з наявністю відносно невеликого стартового капіталу (для сплати разового збору), але отримати кредит на зазначені цілі непросто.

Сьогодні у світі налічується  понад 300 готельних ланцюгів. За кількістю готелів, об’єднаних у готельні групи, у Європі лідирує Велика Британія, де розташовано 15% готельних груп. У Франції зосереджено 10% таких груп, в Іспанії – 5%, у Швейцарії – 5% усіх готельних мереж світу [5].

Практика ведення бізнесу  свідчить, що готелі, які входять у мережу, мають на 60% більше прибутку, ніж незалежні готелі. У  табл. 3 представлено найбільші готельні ланцюги світу.

Лідером за кількістю номерів  у світовій готельній індустрії є компанія Inter Continental Hotel Group (IHG) – Crowne Plaza. Нині готельній мережі IHG належить понад 600 тис. номерів у готелях світу. Щороку їх кількість збільшується на 6%, в основному завдяки зростанню кількості готелів  Crowne Plaza, Staybridge Suites і Indigo boutique та розширенню марки Holiday Inn Express.