Теоретичні аспекти міжнародної готельної індустрії

До фінансових регуляторів  відноситься також створення  сприятливого інвестиційного клімату внаслідок сприяння залученню великих інвестицій в розвиток готельного бізнесу та його інфраструктури, відкриття спеціальних кредитних ліній. У цих напрямах робота у нашій країні розпочалася нещодавно, в зв’язку з необхідністю підготовки до проведення фіналу чемпіонату Європи з футболу, що пройде в Україні і Польщі в 2012 році. За даними Ради з питань туризму і курортів, відповідно до вимог УЕФА до 2012 року в нас повинно з’явитися 34 нових або реконструйованих готелів. Вісімнадцять із них припадає на сегмент чотири і п’яти зірок, а шістнадцять – на дешевшу категорію.

Передбачається, що для будівництва  готелів верхнього цінового сегмента знадобиться $ 300 млн. Основним джерелом фінансування повинні стати гроші приватних вітчизняних та  іноземних інвесторів. Саме необхідність підготовки до Євро-2012 в умовах обмеженості пропозиції ресурсів, що зумовлена світовою фінансово-економічною кризою, змусила урядовців звернути увагу на застарілі перешкоди на шляху інвесторів. Зокрема, Уряд почав працювати над вирішенням питання спрощення процедурних процесів при будівництві готелів. Готується скорочення процедури здачі збудованого об’єкта. На сьогодні для здачі об’єкта потрібно зібрати понад 25 підписів, що займе від 3 до 5 місяців. Крім того, уряд розробляє механізм для вільного надання кредитів готелям, що входять до програми Євро-2012, а також розглядає можливість зменшення кредитного тиску на них.

До недавнього часу основною фінансовою базою для будівництва  готелів було банківське кредитування – у вигляді безпосереднього кредитування чи проектного фінансування. У більшості випадків перевага надавалася саме проектному фінансуванню через те, що банк у такому випадку фінансує проект на індивідуальній основі. При цьому, як джерело повернення наданих кредитних ресурсів, банк розглядає переважно фінансовий потік, що генерований самим проектом. За таких умов позичальник може домовитися щодо більш тривалих термінів фінансування та відтермінування повернення основного боргу. Провідні банки почали пропонувати цільові кредитні продукти: Євро-2012 (БМБанк), Курорт-кредит (ПриватБанк) та інші, що спрямовані на розвиток готельної справи [10, с. 11].

Але криза на світових фінансових ринках призвела до того, що багато банків внаслідок ресурсного голоду та зростання інфляції повинні були змінити умови надання кредитів –підвищити відсоткові ставки, скоротити терміни кредитування, збільшити розмір початкового внеску тощо, що спонукало навіть припинити раніше розпочате будівництво або відмовитися від реалізації вже погоджених проектів.

Отже, для стимулювання забудовників держава могла б компенсувати інвесторам частину видатків на будівництво готелів, хоча б у обсязі відсотків, що сплачуються за банківськими кредитами (подібний досвід вже є в аграрній сфері, при молодіжному кредитуванні житла). У свою чергу, це знизило б ризиковість таких операцій для банків. Однак за умов дефіциту держбюджету реалізувати подібні ідеї не можна, хоча запропонований механізм необхідно розробити, а реалізувати за умов фінансово-економічної стабілізації в країні.

Окреслені проблеми зумовлюють необхідність розробити комплекс заходів  для покращання умов інвестування галузі, що повинні базуватися на спрощенні дозвільних процедур (адміністративний регулятор) і розробки системи податкових преференцій банкам – кредиторам та інвесторам, що реалізують проекти з будівництва та модернізації готелів.

До адміністративних методів  регулювання розвитку готельного господарства відносяться: стратегічне планування та прогнозування розвитку галузі; наукові розробки й дослідження, спрямовані на розроблення теоретичних й практичних рекомендацій щодо удосконалення управління готельним господарством; кадрова політика, що включає визначення потреб готельного сектора в кадрах, удосконалення системи підготовки і перепідготовки кваліфікації для осіб, зайнятих у готельному бізнесі, надання консультацій, проведення семінарів, форумів, створення науково-освітніх центрів, впровадження механізму безперервного контролю за якістю підготовки фахівців; сприяння в формуванні професійних об’єднань у галузі; централізований збір статистичної інформації; сприяння будівництву й реконструкції тощо.

Аналіз практичного застосування кожної з складових адміністративного  регулювання свідчить про неповне використання їх для розвитку готельного господарства. Зокрема, відсутня система стратегічного планування та прогнозування розвитку галузі, що зумовлено, насамперед, відсутністю державного органу, на який було б покладено відповідну роботу.

Раніше згадувалося й  про „не сприяння” будівництву  й реконструкції готелів з  боку місцевих органів влади.

Недосконалими є й методики збору статистичної інформації щодо різних аспектів розвитку галузі. Як приклад, можна навести облік туристів, адже від їх кількості залежить завантаженість вітчизняних готелів, а на основі аналізу динаміки туристичних потоків потенційний інвестор приймає рішення щодо доцільності реалізації проектів із будівництва, реконструкції, модернізації готелю.

Відповідно до звіту Держслужби туризму і курортів, кількість  внутрішніх туристів (громадян України, що подорожують рідною країною) 2007 року сягнула 2 млн 155 тисяч, іноземних туристів – 23,1 мільйона. Отже, інтуристів Україною подорожує в десять (!) разів більше, ніж наших. За даними Державного комітету статистики, у 2007 р. в Україні побувало 23 122 157 іноземних громадян. Тобто це загальна кількість фізичних осіб, які не мають українського громадянства і відвідали нашу країну з різними цілями. Статистичне відомство стверджує, що 2007 року в Україні було обслужено 372 455 інтуристів, із них: 53 420 прибули з діловою метою (відрядження, бізнес, навчання), 236 631 – для відпочинку та розваг, 55 555 – для лікування. Решта 22,8 млн іноземців, можна припустити, або не туристи, або „дикуни”. Тому абсолютно незрозуміло, скільки інтуристів відвідують нашу країну – 372 тис., 643 тис. чи 21 млн [11, с. 24].

Додатковою проблемою  є відсутність методик урахування „тіньових” домоволодінь, що надають послуги з тимчасового розміщення громадян і в курортних зонах становлять конкуренцію офіційно зареєстрованим готелям. Їх доходи від такої діяльності в більшості випадків відповідно до законодавства не оподатковуються, а їх діяльність суттєво збільшує навантаження на місцеві бюджети в частині утримання інженерної та транспортної інфраструктури, комунального обслуговування.

Розглядаючи питання підготовки фахівців для готельного господарства, необхідно зазначити, що для туризму зараз готують фахівців 110 вищих навчальних закладів. Але готелі на сьогодні відчувають велику недостачу таких фахівців середньої ланки, як черговий адміністратор, черговий по поверху. Такі кадри випускають лише два технікуми – в Києві й Харкові.

Відчувається гостра потреба  у кваліфікованих покоївках, але  їх у країні готує лише одне профтехучилище. І набирати їх для таких нових готелів високого рівня, як, скажімо, „Хайят” у Києві, дуже складно. Ніхто не регулює це питання. А таких фахівців сьогодні треба готувати „по-справжньому”, щоб вони могли не лише акуратно і швидко, відповідно до технології, готувати номери до заселення, але й знали іноземні мови, мали уявлення про менталітет гостей із різних країн. Відповідні профтехучилища потрібно створювати [12, с. 3].

Четвертою важливою групою регуляторів розвитку готельного господарства є соціально- економічні методи, що включають такі інструменти, як формування сприятливого іміджу України як туристичної держави (у т.ч. на закордонних ринках); участь у міжнародних виставках і ярмарках, стажування; організація в Україні заходів за участю іноземних й вітчизняних готельєрів щодо подальшого розвитку готельного бізнесу; створення бренду для вітчизняних готелів; створення загальнодоступних баз даних і довідкових серверів готельних підприємств регіонів, реклама й організаційна підтримка цього порталу в мережі Інтернет тощо.

Діяльність держави в  цих напрямах розпочалася нещодавно. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 379-р було схвалено Концепцію Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008–2011 роки. Проте дієвість реалізації такої програми за умов перманентної політичної нестабільності, „газових” війн та інших проблем, що виносяться на загальносвітовий загал, виглядає дещо сумнівно.

З розвитком нових технологій усе більшого значення набуває інформація, розміщена у світовій мережі Інтернет, в електронних ЗМІ, на веб-сайтах вітчизняних організацій і установ.

Електронні сторінки Міністерства закордонних справ України (МЗС) є однією з можливостей для формування позитивного іміджу України за кордоном, донесення різнобічної інформації,в тому числі й про туристичні маршрути нашої країни та, відповідно, туристичну інфраструктуру.

Для оцінки стану репрезентативності туристичного потенціалу на електронних  сторінках українських дипломатичних представництв було проаналізовано інформацію близько 40 веб-сайтів українських посольств за кордоном. Більшість цих сайтів у розділі „Туризм” містить ліричні нариси про Київ, Львів, Одесу, Крим і Карпати. Натомість зовсім відсутня інформація про ментальність, сучасні традиції, правила пересування країною, візовий режим, готелі, які б стали корисними для іноземних туристів.

Дизайном та інформаційним  наповненням вирізняються сайти  українських посольств в Австралії та Новій Зеландії, Королівстві Саудівська Аравія та Республіці Сінгапур. Невелика кількість інформації про Україну компенсується наявністю практичної інформації для туристів англійською мовою: як доїхати до України, правила перевезення тварин через кордон, які є готелі, транспорт і традиції населення тощо.

Якщо ж потенційний  іноземний турист вирішив не користуватися  послугами турагенств й розпочав самостійний пошук у мережі Інтернет, наприклад, через найбільш популярну в світі пошукову систему Google, та ввів сполучення „українські готелі або готелі України” рідною мовою (англійською, французькою, німецькою тощо), то за лічені секунди він отримує значний перелік інтернет-сторінок, за допомогою яких начебто можна забронювати номери в деяких готелях нашої країни. І якщо відомості щодо готелів Києва, Криму та ряду інших великих міст у дуже обмеженій кількості там ще можна знайти, то намагання отримати інформацію щодо готелів у більшості регіонів марні – вказано лише назву, адресу та номери телефонів (що, як правило, вже змінені). Зрозуміло, що за таких умов найлегше обрати іншу країну для подорожі [13, с. 29].

Аналіз практичного застосування різних методів регулювання розвитку готельного господарства України засвідчив, що за останні роки урядами країни та суб’єктами підприємницької діяльності було зроблено багато для оптимізації використання наявних можливостей. Але, на жаль, не було створено системи комплексного їх застосування, що значно знизило результативність регулюючих впливів. Тому найбільш нагальною на сьогодні є розробка за участю всіх зацікавлених сторін Стратегії розвитку готельного господарства, де було б чітко визначені на основі аналізу проблем галузі та з урахуванням досвіду сусідніх країн організаційно-економічні, фінансові, правові та адміністративні механізми регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Туризм і ресторанний  бізнес: сучасні тенденції та  перспективи розвитку : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 7–9 лютого 2007 р.): [тези доповідей] / відп. ред. А. А. Мазаракі.– К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. – 350 с.

2. Матеріали журналу „Гостиничный  и ресторанный бизнес в Украине”. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www. hotelbiz.com.ua

3. Про туризм: закон України  станом на 18.11.2003 / Верховна Рада  України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.zakon.rada.gov.ua.

4. Про основні напрями  розвитку туризму в Україні  до 2010 року : указ Президента України: від 10 серпня 1999 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.zakon. rada.gov.ua.

5. Свиридова Н. Д. Готельна індустрія України : навчальний посібник / Свиридова Н. Д.  – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. –132 с.

6. Стратегія розвитку  туризму і курортів : розпорядженням  Кабінету Міністрів України : від 6 серпня 2008 року // Офіційний вісник України. – 2008. – № 60. – С. 27.

7. Бойко М. Г. Організація готельного господарства : підручник / М. Г. Бойко, Л. М. Гопкало. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – 448 с.

8. Офіційний вісник України  вiд 29.07.2005. – 2005. – № 28. – С. 57.

9. Готелі та інші місця  для тимчасового проживання : статистичний  бюлетень. – К. : Державний комітет статистики України, 2007. – 170 с.

10. Ефимова Р. Стоит ли строить в кредит? / Р. Ефимова // Отельный бизнес. – 2008. – № 8. – С. 16–20.

11. Захарін С. Туманні лабіринти райдужних звітів / С. Захарін // Дзеркало тижня. – 2008. –№ 42. – С. 24.

12. Княжанський В. Микола Євдокіменко : готелям потрібні справжні фахівці /В. Княжанський // День. – 2007. – № 222. – С. 3.

13. Джонсон С. Как я бронировал номер в украинском отеле / С. Джонсон // Отельныйбизнес. – 2008. – № 3. – С. 26–29

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВА  РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ГОТЕЛЬНОЇ  ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ.

3.1. Інноваційний  підхід до розвитку готельних  мереж.

Стрімкий розвиток туристичної  галузі в Україні висуває підвищені  вимоги до стану матеріально-технічної  бази вітчизняних готелів та якості готельного сервісу, що в свою чергу  залежать від ефективності інноваційних процесів. На передодні проведення в Україні чемпіонату Європи з  футболу Євро-2012 готельній індустрії  вкрай необхідні інновації.

Проблеми інноваційного  розвитку готельних підприємств  є малодослідженими. Значною мірою  це пов'язане з тим, що довгий час  туристсько-рекреаційний комплекс залишався  на периферії наукового спостереження. В процесі аналізу теорії і  практики управління підприємствами готельного бізнесу були використані праці  І.В. Зоріна, Н.І. Кабушкіна , В.О. Квартальнова , В.С. Новікова, Г.А. Папіряна, С.С. Скобкіна , Дж. Р. Уокера , О.Д. Чудновського та ін.