План дій щодо реалізації стратегії розвитку туризму в Чернівецькій області

Така строката та багата історія  краю знайшла своє відображення в  численних пам’ятках історії  та архітектури, релігійних спорудах, пам’ятках культури та мистецтва, народних промислах та ремеслах.

Територія Чернівецької області  є середньоатрактивною з пізнавальним коефіцієнтом 0,54. Виділяються як знакові туристичні центри національного значення м. Чернівці (0,81) та м. Хотин (0,72) із високими атрактивно-пізнавальними коефіцієнтами; м. Вижниця місцевого значення з пізнавальним коефіцієнтом 0,61. Оцінка історико-культурних пам’яток підтвердила, що сільські території в основному не виділяються високою концентрацією історико-культурних туристичних ресурсів. Винятком є: у Глибоцькому районі – с. Біла Криниця; Герцаївському – с. Банчени; у Вижницькому – містечко Вашківці, які виділяються високою пізнавальною цінністю районах.

Просторове розміщення даних об’єктів свідчить про їхню максимальну концентрацію в межах Прут-Дністровського та Прут-Сіретського межиріччя (Кіцманський, Заставнівський, Герцаївський райони). З-поміж них найбільше значення для розвитку туристичної діяльності мають пам’ятки містобудування та архітектури, зосереджені здебільшого в обласному центрі (15 об’єктів), Герцаївському (12 пам’яток) і Кіцманському (10 об’єктів) (див. додаток 3).

Пам’ятки археології Чернівецької області

Територія нинішньої Чернівецької області почала заселятися ще з часів  палеоліту, про що свідчать палеолітичні стоянки, яких виявлено тут понад 130. Найдавніша з них (понад 40 тис. років) виявлена на березі Дністра поблизу села Кормань Сокирянського району.

В 300 пунктах  знайдені пам’ятки трипільської культури, які існували за доби міді протягом ІV–ІІІ тисячоліть до н. е.

Ще за доби бронзи (ІІ – початку І тисячоліття  до н. е.) територія нинішньої Чернівецької області була заселена тими землеробськими племенами, які жили на інших українських  землях Придністров'я. Це були предки слов'ян. Поблизу Звенячина Заставнівського  району, Магали Новоселицького району знайдені рештки жител місцевих землеробських племен, зібрано численні вироби з бронзи, каменю, глини та кісток.

На території  Чернівецької області виявлено понад 50 пам’яток доби раннього заліза, понад 200 пам’яток ранньослов’янської черняхівської культури (ІІ–VІ ст. н. е.), центром якої є середнє Придністров’я. Рештки стародавніх поселень та могильників цього часу знаходяться у Хотинському, Кіцманському та Кельменецькому районах. Найвизначнішою пам’яткою є залишки найдавнішої на Україні склоробної майстерні (ІІІ–ІV до н. е.), вироби якої поширювалися на Побужжі і Подністров’ї.

Понад 250 слов’янських пам’яток VII–XIV століть виявлено в  багатьох населених пунктах Чернівецької області. Одним з найцікавіших є  слов’янське городище ІХ–Х ст., печера з наскальними малюнками в селі Баламутівка Заставнівського району. Археологічні пам’ятки VІ–ХІІІ ст. засвідчують, що на Буковині існувала в цей час культура, яка мала яскраво виражений східнослов’янський характер.

В Чернівецькій області збереглося багато слов’янських пам’яток від часів, коли її територія входила до складу Давньоруської держави. Серед них виділяються руїни давньоруських міст, селища, земляні укріплення, монументальні споруди, могильники: село Ревна Кіцманського району, руїни давніх Чернівців на лівому березі р. Прут, руїни літописного Василева біля однойменного села Василева Заставнівського району на Дністрі. Руїни давньоруських міст на Дністрі зберігаються між селами Непоротовим і Ломачинцями Сокирянського району, біля села Перебиківців Хотинського району. Давньоруським містом на Дністрі був і Хотин, але сліди Давньоруського часу майже не збереглися, бо при будівництві кам’яної фортеці були знищені.

Найбільша кількість  пам’яток археології виявлена в Заставнівському  районі – городища, могильники, первісні поселення (6 об’єктів) становлять певний інтерес з боку туристів, що цікавляться історією заселення даного регіону. На другому місці за кількістю таких об’єктів Кіцманський район (3 первісних поселення), Глибоцький та Новоселицький райони з 2 об’єктами археології.

Історико-архітектурні пам’ятки Чернівецької області

Чернівці – одне з небагатьох міст України, яке по праву вважається перлиною архітектури. На державному обліку в історичній частині столиці Буковини знаходиться 706 пам’яток архітектури, 20 з яких загальнонаціонального значення. Історична забудова старого міста – це цілісний, майже недоторканий ансамбль XIX – початку XX століть.

У розвитку архітектури Чернівців XIX століття чітко виділяються два  періоди, межею яких є 1840-і роки. Перший період характеризується, як і в усій європейській архітектурі, стійким пануванням класицизму. Починаючи з 1840-х років, в образі деяких споруд міста простежуються риси, пов'язані з відходом від принципів класицизму і зверненням до архітектурних прийомів італійського Ренесансу. Цей перехід прослідковується у художньо-естетичному образі міської ратуші Чернівців: фасад споруди вирішений у традиціях класицизму, тоді як у вежі проглядаються ренесансні мотиви.

Із середини XIX століття в архітектурі міста починається другий період, який характеризується пануванням еклектики, зокрема запізнілого класицизму, неоренесансу та необароко. Найбільш яскравою пам’яткою цього періоду є архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, збудований у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів. Творцем цього символу міста був видатний чеський архітектор Йозеф Главка.

На зламі ХІХ–ХХ ст. у європейській архітектурі запанував стиль  модерн, який в Австро-Угорщині, до складу якої входила й Буковина, був відомий під назвою віденська сецесія. Історичне середмістя Чернівців просто неможливо уявити без стильних сецесійних будівель, створених за проектами учнів і послідовників видатного австрійського зодчого Отто Ваґнера. Серед них: дирекція ощадних кас, залізничний вокзал, готелі «Брістоль» і «Золотий лев» та багато інших споруд. Починаючи з 20-тих років ХХ ст. Чернівці забудовуються архітектурою в стилі ар-деко і конструктивізм.

Архітектурний ансамбль Центральної площі

Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або  Рінґпляц. Архітектурний ансамбль майдану  Ринок почав формуватися на рубежі XVIII–ХІХ ст., а у 40-х роках ХІХ  ст. тут була споруджена міська ратуша. Вона побудована в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. Сьогодні з балкона башти кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Впродовж 1900–1901 рр. поруч з ратушею постала триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні міститься художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля може вважатися класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну, що збереглися у Центрально-Східній Європі.

Архітектурний ансамбль Театральної площі

Активна забудова Театральної площі  розпочалася на початку XX ст. Протягом 1904–1905 рр. тут була збудована архітектурна окраса міста – музично-драматичний театр. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера. Його називали «мрією з оксамиту й золота» і за архітектурою та інтер’єром він не поступався перед кращими театрами Європи. У 1908 р. праворуч від театру постала вишукана чотириповерхова будівля у стилі модерн з домішками бароко і ренесансу, в якій розташувався Єврейський народний дім – Юдішесхауз.

Архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів

Серед визначних пам’яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864–1882 рр. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

Сакральна архітектура  Чернівців

Будівництво культових споруд Чернівців  втілило в собі кращі традиції зодчества минулих поколінь. Найдавніша культова пам’ятка міста – це дерев’яна церква Святого Миколая. Саме такі церкви «хатнього» типу характерні для Буковини XVI–XVIII ст. У 1814 році був збудований римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста, а наприкінці XIX ст. віруючі римського обряду одержали можливість молитися у новому храмі Серце Ісуса, що є чудовим зразком неоготики. Заслуговує на увагу кафедральний собор Святого Духа – головний храм православних Буковини, освячений у 1864 р. владикою Євгеном Гакманом. У Чернівцях було багато культових споруд іудейської громади. Вражала своєю красою Чернівецька синагога (Темпль), збудована у 1877 р. У дитячому хорі Темпля колись співав Йозеф Шмідт, чия пісня з часом облетіла весь світ.

Хотин – одне з найдревніших міст України. Археологи датують його виникнення рубежем Х–ХІ ст. У цей період постав перший дерев'яно-земляний замок із поселенням біля нього. Найдавніші укріплення Хотинського замку не збереглися, оскільки їх знесли під час спорудження кам'яних стін у XIII ст.

Хотинська фортеця є однією з  найвизначніших пам'яток військової фортифікації. Вона розташована на околиці м. Хотина на березі Дністра. В другій половині ХІІІ ст., коли Середнє Придністров'я входило до складу Галицько-Волинського князівства, за наказом короля Данила Галицького на місці старої дерев'яної фортеці виросла кам'яна, яка стала одним із найпотужніших укріплень Східної Європи. Впродовж наступних століть фортецю неодноразово перебудовували та укріплювали всі наступні володарі Хотина і Хотинської землі: молдавські господарі, польські королі, турецькі султани. У другій половині ХІV ст. споруди фортеці були оновлені, а з появою через століття вогнепальної зброї фортецю знову перебудували. В цей час були зведені потужні стіни з баштами заввишки 40 м.

На початку XVIII ст., через зростаючу  загрозу експансії Росії на Південь, Османська Порта вирішила зробити з Хотина головний форпост на Дністрі. Протягом 1711–1718 рр. турки за допомогою запрошених французьких інженерів перетворили Хотинську фортецю на один із найнеприступніших бастіонів тодішньої Центрально-Східної Європи. Навколо старого замку спорудили Нову фортецю. Основу укріплень становили потужні земляні вали, бастіони й широкі рови, вимурувані тесаним каменем. У валах були облаштовані брами з баштами. У Новій фортеці збудували також мечеть із мінаретом.

Історія фортеці пов'язана з  багатьма історичними подіями. Найяскравіша серед них – Хотинська війна 1621 р., яка стала символом козацької  звитяги. Під стінами Хотинської фортеці впродовж серпня-вересня  точилася запекла битва між турецькою  армією султана Османа II та об'єднаними українсько-польськими силами: козацьким військом на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним і польською армією під керівництвом Яна Кароля Ходкевича. Українці та поляки нанесли нищівної поразки 250-тисячній турецькій армаді, яка на той час була найсильнішою в світі і тримала під гнітом чимало країн Європи.

Сьогодні Хотинська фортеця  отримала статус історико-архітектурного заповідника й стала одним  із «семи чудес» України. Вона являє  собою комплекс споруд, що включає  фортифікаційні вали й рови, кам'яний замок, церкву Святого Олександра Невського, залишки мечеті та мінарету турецької доби та інші споруди.

Сакральна архітектура  Чернівецької області

Біла Криниця

Однією з особливостей релігійного  ландшафту Чернівецької області  є наявність старообрядницького анклаву – села Біла Криниця, що знаходиться неподалік від кордону з Румунією. Культові споруди у селі пов’язані з росіянами-старообрядцями, які переселялись на територію Північної Буковини в кінці XVIIІ ст. утікаючи від церковних реформ патріарха Никона. Успенський собор був збудований 1908 року за сприяння московського купця Овсянікова. Собор нагадує відомий храм Василя Блаженного в Москві та за рівнем архітектури його можна порівняти з Резиденцією митрополитів у Чернівцях. Проте собор переважає її за складністю різьблення і красою декоративних матеріалів, серед яких багатокольорова керамічна мозаїка і блакитна облицювальна цегла, яка повністю вкриває стіни.

Дерев’яні храми Буковинських Карпат

На південному заході Чернівецької області у с. Селятин зберігся унікальний зразок сакральної дерев’яної архітектури – церква Різдва Пресвятої Богородиці – найстаріший дерев'яний храм у Буковинських Карпатах. Зведена у 30-ті роки XVII ст. без єдиного цвяха, будівля увібрала в себе елементи буковинського так званого «хатнього типу» та гуцульського купольного. На околиці Вижниці у Рівні знаходиться збудована ще у першій половині XIX ст. дерев’яна церква Св. Дмитра. Вона є довершеним зразком гуцульських трикупольних храмів. Слід зауважити, що населенні пункти Буковинських Карпат буквально рясніють дерев'яними храмами, дзвіницями та капличками. Миколаївська церква в Путилі, Успенська церква в Розтоках, Дмитрівська церква в Дихтинці, церква Св. Параскеви в Усть-Путилі, церква Симеона Стовпника в с. Мариничі (усі храми ХІХ ст.) – лише невелика частина дерев’яної сакральної архітектури Буковини.

Православні монастирі

Православні монастирі Чернівецької області розташовані недалеко від  населених пунктів на мальовничих  пагорбах, або на дністровських кручах.

Хрещатинський православний чоловічий монастир Святого Іоанна Богослова розташований на високому березі Дністра поблизу с. Хрещатик Заставнівського району. За переказами, монастир був заснований у XVII ст. монахами, які тікали від уніатів з Манявського скита у Галичині. Він неодноразово закривався і остаточно відроджений у 1989 р. В старій церкві знаходиться ковчег з частками мощей Києво-Печерських святих.