План дій щодо реалізації стратегії розвитку туризму в Чернівецькій області

Води хлоридно-натрієвого з мінералізацією від 10 до 200–300 г/л типу поширені в  межах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину. Вони виявлені у Вижницькому районі (с. Черешенька), Сторожинецькому (с. Банилів-Підгірний, с.м.т. Красноїльськ, с. Красношора), Глибоцькому (с. Хряцька). Воду можна використовувати для лікування захворювань суглобів, нервової системи, хвороб шкіри.

Другу групу розсолів хлоридно-натрієвого типу, але менше мінералізованих, утворюють води Скибової зони Карпат. Виходи цих вод відомі в долині потоку Солонцівки в с. Сергії, на полонині Сарата, у верхів’ях Білого Черемошу Путильського району. За хімічним складом солоні води можуть використовуватися для лікувальних цілей.

Сірководневі води виявлені в с. Щербинці Новоселицького району (ще в 1957 році), с. Брусниця Кіцманського району (є основою функціонування ревматологічного санаторію місцевого значення), біля с. Нижній Яловець Путильського району.

Чільне місце серед мінеральних  займають води з підвищеним вмістом  біологічно активного двохвалентного заліза, себто залізисті. Вони відомі в селах Щербинці, Черленівка, Ширівці, Романківці, Виженка та інших місцях області. Воду можна використовувати для лікування захворювань печінки, хронічних гастритів, малокрів’я. У верхів’ях р. Виженка витікає джерело, яке отримало назву “Лужки”. Вода має рідкісний сульфатно-алюмінієво-залізистий склад з мінералізацією 0,3–0,6 г/л. У воді присутні кобальт, нікель, марганець. Вміст заліза 13,5–22 мг/л, алюмінію – 9,6–25,7 мг/л. Дебіт джерела 0,32 м³/рік.

Своєрідну групу утворюють сульфатно-хлоридно-натрієві води (м. Чернівці). Дебіт свердловини 1,7 м³/рік. Вода має гіркувато-солонуватий присмак глауберової солі, мінералізація становить 5,4 г/л, вміст сірководню 3–5 мг/л. Мінеральну воду назвали “Буковина-17”. За хімічним складом вода нагадує лікувальні води “Феодосія” і курорту “Іжевські води”. Цими водами лікують захворювання серцевосудинної системи, суглобів, радикуліт та інші недуги.

В м. Заставна виявлена сульфатно-кальцієво-магнієва вода, подібна до мінеральної води “Єсентуки-40”. Мінералізація води 3,8 г/л, вміст заліза 5–9 мг/л. Ці води можна використовувати для лікування жовчного міхура і шлунка.

Води типу “Нафтуся” виявлені в Путильському районі біля с. Дихтинець. Мінералізація води – 0,66 г/л, вона має  гідрокарбонатно-натрієвий склад. З  мікрокомпонентів в ній містяться 22 мг/л сірководню, стронцій, мідь.

Мінеральні води типу “Боржомі”  розповсюджені в басейні р. Сірет  біля с. Буденець. Вони належать до гідрокарбонатно-натрієвого типу з мінералізацією 1,3 г/л, з мікрокомпонентів – амоній (0,9–1,2 мг/л), двохвалентне залізо (0,4–0,6 мг/л). На водах працює Буденецький завод мінеральних вод. Ця вода має назву “Буковинська”. Сумарний дебіт складає 12,5 м³/рік. Ці води рекомендуються при лікуванні органів травлення, при порушенні обміну речовин і урологічних захворюваннях.

Спелеологічні ресурси  Чернівецької області

Велике пізнавальне  значення мають такі печери Чернівецької області: найбільша печера регіону  Попелюшка, а також печери Буковинка, Піонерка, Скитська (Гострі Говди), Полякова Дуча, Змієва, де можна ознайомитися з природними об’єктами; печерні  культурно-історичні пам’ятки: Баламутівський грот, печери Мартинівка, Церквочка, Монастирька. Великий пізнавальний інтерес мають штольні поблизу с. Гринячка (Хотинський р-н), сс. Комарів та Нагоряни (Кельменецький р-н), а також культові порожнини: «Турецька криниця», печерні монастирі та каплиці поблизу хут. Галиця (Сокирянський р-н), печери ур. Монастир біля с. Василів (Заставнівський р-н), печери-каплиці у сс. Бабин, Хрещатик та Василів, печери-сховища у сс. Василівці та Комарів.

Інтегральна оцінка спелеоресурсів (бали)

Найбільш потенційно перспективна для рекреаційного використання підземних порожнин печера Попелюшка. Вигідна транспортна доступність, дуже великі розміри порожнини, чудова прохідність, велика науково-освітня цінність, надзвичайна естетична привабливість (велика кількість одночасно видимих інтер’єрів, різноманітні напливні утворення, наявність мальовничих підземних озер та ін.) та обмежуючі фактори, які, теоретично, можна подолати в процесі обладнання печери (потенційна затоплюваність порожнини, пов’язана з ймовірним припиненням відкачування води гіпсовим кар’єром на території сусідньої Молдови; наявність загазованої атмосфери; слабкий повітрообмін; чутливість підземного середовища до зараження бактеріальною мікрофлорою) – все це сприяє екскурсійному використанню печери. Печера Попелюшка має надзвичайно великі лікувально-оздоровчі властивості (в печері наявний сприятливий мікроклімат – газовий склад повітря – та корисні мінеральні води сульфатно-кальцієвого типу), вигідну транспортну доступність, великий об’єм (706637 м³). Це визначає її як потенційно придатну та перспективну для даного виду використання. Але в даному випадку є ще один обмежуючий фактор – відсутність будь-якого входу в печеру з території України. До того ж, враховуючи білатеральне розташування печери (в межах держав Україна та Молдова), будь-яка діяльність у печері, що може призвести до зміни підземного середовище, потребуватиме міжнародного погодження.

Менш перспективні, але потенційно придатні для рекреаційного використання печери Скитська (Гострі Говди) та Баламутівська (її вхідна частина, яку прийнято називати Баламутівський грот).

Печера Піонерка найменш потенційно придатна для рекреаційного використання порівняно з попередніми печерами, але на фоні інших показників є  досить перспективна.

Лісові ресурси та фауна Чернівецької області

Близько 30% території Чернівецької області вкрито лісами. У рівнинній зоні на Прут-Дністровському межиріччі найбільші лісові масиви зустрічаються на Хотинській височині, де зростають дуб звичайним і скельний, ясен звичайний, граб, клен гостролистий, липа серцелиста, бук лісовий, черешня. У підліску дубових лісів часто можна зустріти ліщину звичайну, свидину кров’яну, глід, бруслину європейську і бородавчасту, бузину чорну, крушину ламку та інші кущові рослини. У трав’янистому покриві тут зростають яглиця, копитняк європейський, маренка запашна, підмаренник проміжний, зеленчук жовтий, медунка темна, печіночниця, тонконіг дібровний, а весною тут багато ранньовесняних рослин, таких, як анемона Діброва та жовтецева, конвалія звичайна і проліска дволиста.

У Передгір’ї та нижньому гірському поясі розповсюджені букові ліси з бука лісового. У деревостані букових лісів у вигляді домішки зустрічається граб звичайний, клен гостролистий та явір, в’яз шорсткий, осика, береза бородавчаста. Підлісок тут рідкий або зовсім відсутній, внаслідок сильного затінення. Поодиноко у підліску зростає бузина чорна, свидина, жимолость пухнаста, ліщина, ожина. У трав’яному покриві переважають осока волосиста, веснівка дволиста, чина весняна, чоловіча папороть. Біля старих пнів, на кореневих «лапах» зустрічаються зелені мохи. Але трав’янистий покрив у бучинах не скрізь добре розвинений, часто зустрічається так званий «мертвий покрив» – відмерлі залишки гілок, плодів, опале листя.

У горах на висоті 500–650 м над  рівнем моря у складі букових лісів  з’являється ялиця біла. Підлісок у цих лісах відсутній або рідко зустрічається ліщина, бузина червона і чорна, ожина. Трав’янистий покрив нерівномірний. У ньому переважають ожина волосиста, вороняче око, квасениця звичайна, чоловіча папороть, осока лісова.

Ще вище у горах на висоті 650–800 м н. р. м. до бука і ялиці приєднується ялина звичайна. Місцева назва ялини – смерека. У підліску буково-ялиново-ялицевих лісів зростають верба козяча, жимолость чорна, таволга в’язолиста. У трав’яному покриві переважають хвощі – великий і лісовий, чорниця, квасениця, багато папоротей.

У верхньому поясі Буковинських Карпат на висоті 1250–1400 м н. р. м. ялиця і бук уже зростати не можуть. Тут розповсюджені чисті ялинові (смерекові) ліси. Зрідка, як домішка до ялини, зустрічається береза бородавчаста. Дерева ялини у цьому поясі значно нижчі, їх висота рідко перевищує 15–20 м. У підліску зростає малина, горобина, таволга. У трав’яному покриві звичайно росте плаун булавоподібний, чорниця, орляк, ожина волосиста.

Верхня границя лісу у Буковинських Карпатах знаходиться на висоті близько 1400 м н. р. м. На верхній межі лісового поясу зустрічається криволісся з ялівця сибірського і сосни жереп. Вище лісового поясу трав’яниста рослинність утворює високогірні луки – «полонини».

Фауна краю нараховує 30 видів хребетних тварин. Тут можна зустріти оленя благородного, косулю європейську, черепаху болотну. Є представники Середземномор’я – жаба зелена, саламандра плямиста. Не бракує і мешканців тайги – глухарі, тетеруки. Зустрічаються також ендеміки – білка карпатська, тритон карпатський. З долин річок до субальпійських чагарників перекочовує на літо бурий ведмідь. З хижаків зустрічаються куниці, тхори, рисі, вовки. Найкраще тваринний світ зберігся у горах.

В останні десятиріччя на території  великого зоологічного заказника «Зубровиця» здійснюється експеримент з відтворення популяції зубра, для якого нині в контексті міжнародного проекту забезпечення транскордонного зв’язку створюється перший в Україні екологічний коридор.

У регіоні живуть майже 200 видів  птахів, більшість з яких мешканці лісів. Це численні види горобиних, дятли, голуби. Заболочені місця населяють лиски, кулики, чаплі, лелеки. Зустрічається гірська плиска, сойка, гірський щеврик, карпатський глухар, а сім’ї лебедів останні зими вперто тримаються на незамерзаючих ставках і підгодовуються мешканцями сіл Погорилівка та Чортория.

Природно-заповідний фонд Чернівецької області

В Чернівецькій області нараховується 330 територій та об’єктів природно-заповідного  фонду, які займають більше 10,5% території, в тому числі Вижницький, Черемоський та Хотинський національні природні парки, 2 дендропарки загальнодержавного значення, 10 заказників, 9 пам’яток природи, ботанічний і дендрологічний парки Чернівецького національного університету, Чернівецький регіональний ландшафтний парк, 152 пам’ятки природи, 40 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва та 38 заповідних урочищ (див. додаток 2).

Найвідомішою природоохоронною територією Буковини є Національний природний  парк «Вижницький», який був створений  у 1995 р. на базі заказників Стебник і Лужки. Він займає площу близько 8000 га. У парку зростає понад 600 видів рослин, 31 з яких занесено до Червоної Книги. Це, зокрема, 17 видів орхідних, арніка гірська, різні папороті та ін. На великих площах зберігся природний ялицевий деревостан. Тут – самісінький центр тисячолітніх лісів, реліктової флори цілої Європи. Фауна в парку нараховує 486 видів, 28 з них занесено до Червоної Книги. Це зубр, ведмідь бурий, рись, кіт лісовий, лелека чорний, пугач, тритон карпатський та ін. На території парку б’ють численні джерела мінеральних вод.

Указом Президента України у 2010 році на території Чернівецької області  були створені ще два національні  природні парки: «Черемоський» –  в межах колишнього однойменного регіонального ландшафтного парку; «Хотинський» – на території Хотинського, Кельменецького та Сокирянського районів вздовж Дністровського водосховища.

Національний природний парк «Черемоський»  створений з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів гірських територій Буковини. Під державною опікою перебуватимуть 44 види рідкісних рослин, понад 120 видів хребетних та п’ять тисяч безхребетних тварин. Його територія охоплює 7117 га земель, у тому числі Державного підприємства «Путильське лісогосподарське підприємство», Карпатського державного спеціалізованого лісгоспу АПК, Карпатського державного спеціалізованого лісгоспу АПК.

Національний природний парк «Хотинський» створено для збереження цінних природних  та історико-культурних комплексів і  об’єктів у басейні річки Дністер. Його територія охоплює 9446 га земель, зокрема Державного підприємства «Сокирянське лісове господарство» та Державного підприємства «Хотинське лісове господарство», Державного підприємства «Кельменецьке спеціалізоване лісництво АПК», Державного підприємства «Хотинське державне спеціалізоване лісництво АПК» та Дніпровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів.

Найбільш відомими є ландшафтні заказники «Цецино», орнітологічний «Драницький», лісові «Лунківський»  та «Петрівецький». До пам’яток природи загальнодержавного значення належать ботанічна «Білка», геологічні печери «Попелюшка», «Буковинка» та «Баламутівська», лісові – «Шилівський ліс», «Тисовий яр» та ін.

1.2.2. Культурно-історичні чинники розвитку туризму в Чернівецькій області

Чернівецька область – унікальний край, в якому поєднані історична  доля Північної Буковини та частина  Бессарабії. Вона розташована на перехресті магістральних шляхів Південної, Східної  та Центральної Європи. Тривалий час  Буковина перебувала в складі різних держав. Після розпаду Галицько-Волинської держави землі сучасної Чернівецької області потрапили під владу Угорської корони. Згодом (середина XIV ст.) тут виникло Молдавське князівство, яке пізніше потрапило у васальну залежність від Туреччини. З 1775 р. цей край входив до складу Австро-Угорщини та Російської імперії. Після краху Австро-Угорської імперії в Першій світовій війні територія Буковини відійшла на користь Румунії і лише в 1940 році землі Північної Буковини були приєднані до решти етнічних українських земель у складі УРСР. З 1991 р. область увійшла до складу незалежної Української держави.