Лекции по "Социологии туризма"

 

Структурно-функціональний дискурс має на меті здійснити  структурно-функціональний аналіз соціокультурного феномена туризму.

 

Структурно-функціональний аналіз в соціології зазвичай розуміють  як метод соціологічного дослідження, в межах якого розрізняють  два основні підходи:

 

1) структурний - йде від  аналізу різних структур до  визначення виконуваних функцій;

 

2) функціональний - визначається  певна сукупність функціональних  вимог і згодом виявляються  різні структури, які виконують  ці функції.

 

Структурно-функціональний аналіз, як один з напрямів практичного  структуралізму, є не що інше, як системний, нередукціоністський підхід, головна  теза якого - ціле є дещо більше, ніж  сума його складових частин. Ця ідея утвердилася в багатьох науках, у  різних контекстах і варіантах, а  поняття "структура" стало центральним  сенсоутворювальним логіко-методологічним конструктом. Причинний структурологізм  ґрунтується на постулаті системності  соціальних об'єктів та визнанні каузальної залежності між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою.

 

У цьому зв'язку особливу функцію виконує поняття "соціальна  структура", яке відображає не ідеальні конструкції, а ті, що мають місце  в об'єктивній соціальній реальності. По-перше, структура - це певний, порівняно  стабільний спосіб взаємозв'язку суб'єктів  соціальної поведінки. По-друге, вона відзначається  певною незалежністю від індивідів  та інших суб'єктів соціальної дії. По-третє, структура відіграє щодо них  роль стримуючого та спонукального  чинника.

 

Виходячи з того, що структура  туризму як соціокультурного феномена має відображати соціальні відносини  в цій сфері, доречно залучити до основних елементів структури  саме суб'єктів - носіїв соціальних відносин: туристів, туристичні групи, туристичні організації, туристичні практики і  туристичні інститути.

 

У відповідності до зазначеної структури туризм виконує у суспільстві  певні функції. На думку В.О. Квартальнова, туризму притаманні такі функції.

 

* гностичні, або пізнавальні, - аналітичні, синтезуючі та евристичні;

 

* інформаційно-комунікативні;

 

* творчі - пояснювальні, прогностичні, проектувальні;

 

* діяльніші - пов'язані  з формуванням та здійсненням  ідеологічних, управлінських, виховних, освітніх та пропагандистських  заходів.

 

Додатково, крім перелічених  функцій, він ще виокремлює такі соціальні  функції:

 

1) створення матеріально-технічної  бази та інтелектуальних основ  розширеного розвитку суспільного  виробництва, соціального прогресу  та підвищення благоустрою всіх  членів суспільства;

 

2) формування, регулювання  та вдосконалення суспільних  відносин;

 

3) виховання людини.

 

На притаманність туризму  соціальної функції вказує М.Б. Біржаков. На його думку, ця функція реалізується шляхом виконання певних соціальних завдань:

 

* надання нематеріальних  благ споживачу у вигляді широкого  спектра послуг;

 

* формування загальноосвітнього, культурного, соціального ровня  населення;

 

* розширення міжнаціональних,  міждержавних, міжетнічних, міжособистісних  відносин;

 

* забезпечення відпочинку, відновлення життєвих сил, здоров'я  споживачів;

 

* погодження інтересів  окремих груп населення з довготривалими  інтересами суспільства, витому  числі щодо збереження сприятливого  екологічного, соціального, культурного  середовища.

 

Вдало визначають функції  туризму українські автори В.К. Федорченко та І.М.Мініч:

 

* виховна - формування  відчуття колективізму; моральні  та етичні цінності;

 

* освітня - поповнення  та закріплення знань з питань  краєзнавства, природознавства, топографії, рекреалогії; ознайомлення з культурою  і традиціями країн і народів  світу тощо;

 

* оздоровча - дотримання  оптимального режиму фізичних  навантажень, використання сприятливого  впливу природних факторів на  стан організму, дотримання правил  особистої та громадської гігієни, розвиток адаптивних можливостей, підтримка організму на належному рівні фізичної підготовки;

 

* спортивна - створення  бази загальної фізичної підготовки  з туристської техніки, досягнення  максимальних результатів у туризмі.

 

Разом з тим слід зазначити, що позитивними соціокультурними наслідками розглянутих функцій не вичерпується вплив туризму на соціальне життя  країн у туристичному просторі. Як зазначає Джон Уокер, туризм породжує також і соціокультурні проблеми. "Уявіть собі, -зазначає він,-відчуття службовця в якій-небудьз країн "третього світу", що заробляє $5 на тиждень, коли він бачить багатих  туристів, що знімають розкішні номери в дорогих готелях, що викидають  на вітер купи грошей. Або уявіть, як іноземна туристка загоряє на пляжі  в якій-небудь мусульманській країні - голою або ледь прикритою. Критики  стверджують, що туризм у кращому  разі розчиняє самобутню національну  культуру, насаджуючи культуру масового туристичного ринку. їжа, що готується  в дорогих місцевих ресторанах, як правило, європейська або американська, з додаванням однієї - двох американізованих місцевих страв.

 

Більшість міжнародних курортів надає мало можливостей для спілкування  між туристами і місцевими  мешканцями. Якась фірма побудувала готель (знісши попередньо все, що заважало будівельникам), потім, очевидно, його придбає яка-небудь міжнародна готельна компанія, і всі пристойні посади в готелі займуть приїжджі, залишивши  місцевим тільки чорну роботу.

 

У третьому світі туризм створює  в основному низькооплачувані, сезонні  робочі місця, що не сприяє підвищенню кваліфікації. У деяких країнах приплив  багатих туристів призводить до підвищення цін на місцеву продукцію і  послуги, браку основних товарів  і продуктів, що негативно відбивається на місцевих жителях (особливо на тих, хто безпосередньо не зайнятий туристичною  діяльністю).

 

З одного боку, соціально-економічний  вплив туризму визначається ефектом  мультиплікатора, або "множинним  ефектом",- ступенем, в якому первинні доходи, що отримуються від туризму, продовжують обертатися в місцевій економіці і з кожним витком генерують  нові доходи. Проте, з другого боку, величина множинного ефекту знижується у разі відтоку доходів з країни. Це зв'язано з використанням імпортних  товарів для забезпечення туристів, переважанням іноземних туроператорів  і фірм на туристичному ринку, низькою  часткою місцевого населення  серед зайнятих у сфері туризму. До цього треба додати необхідність витрат на рекламу і маркетинг  за кордоном, повернення сум, вкладених  іноземними інвесторами.

 

Таким чином, хоча туризм і  приносить таку потрібну для країни іноземну валюту, істотнаїї частина  знову залишає країну. Особливо страждає третій світ. За даними Світового банку, 55% валового доходу від туризму в  країнах, що розвиваються, повертається в розвинені країни. За оцінками Світового інституту ресурсів, в Зімбабве залишається тільки 10% коштів, що виручаються від природного туризму, а в регіоні Аннапурна в Непалі - навіть менше ніж 10%. Навпаки, в розвинених країнах залишається близько 90% валюти, а 10% повертається.

 

Крім того, туризм може бути каналом як притоку, так і відтоку  валюти за кордон і в іншому сенсі. Багато що залежить від пропорций  внутрішнього і зовнішнього турпотоків. Згідно з рекомендаціями Всесвітньої  туристичної організації, в національних інтересах підтримувати оптимальне співвідношення 4:1, тобто на одну особу, що виїжджає подорожувати за межі країни, повинно припадати четверо мандрівників внутрішніми туристичними маршрутами.

 

Зрозуміло, що на країни із здоровою і різноманітною національною економікою соціокультурний вплив туризму  навряд чи може бути значним. Небезпека  виникає, якщо туризм є головним постачальником валюти до національного бюджету. В  цьому випадку невдовзі починають  відчуватися зміни в упродовж століть встановлених цінностях  і нормах поведінки місцевих жителів. Це може виявлятися у все більшому відчуженні між молодим поколінням, що легше адаптується до нових  умов, і старшим поколінням, що дотримується традиційних цінностей.

 

Під впливом турпотоків спотворюються  місцеві традиції і звичаї, а самі жителі перетворюються на обслуговуючий  клас, що живе за рахунок доходів  від приїжджих, цілком орієнтований на туристичну індустрію. Зайнятість місцевих жителів стає сезонною і низькоплачуваною. Працівники готелів нерідко отримують  платню, що не перевищує прожиткового мінімуму. Туризм стає джерелом соціальної нерівності. У країнах, що розвиваються, туризм збагачує лише вузьке коло і  без того найбагатших осіб, у той  час як малозабезпечені стають Ще біднішими.

 

При цьому місцева туристична індустрія орієнтується на щорічну  зміну моди, залежить від цінової  політики в світовому туристич ному бізнесі, а найголовніше - від економіки  країн, звідки прибувають потоки туристів.

 

Серйозні негативні наслідки пов'язані з тим, що туризм є джерелом забруднення навколишнього середовища, зокрема води, скупчення людей  і перенаселеності, безладу (розкидані  речі; накиданий папір, сміття, бруд), шуму, а також причиною дестабілізації місцевої економіки і культурного  довкілля.

 

Характерно, що для відображення сукупності негативних соціокультурних  наслідків туризму виник новий  термін. Зовсім недавно вчені стали  говорити про так званий хоризм (англ. whorism, від whore -повія, блудниця; блудити, чинити перелюб) замість туризму. Хоризм вважається культурною хворобою, що вразила  масову культуру в багатьох країнах. Він позначає здатність змінювати  свої погляди на догоду обставинам або в гонитві за успіхом, компроміс  із совістю та моральними принципами, нарешті, етичну неохайність. Яскравий приклад - розбещення іноземними туристами жінок з місцевих племен у країнах "третього світу", яких перетворюють на оплачуваних наложниць.

 

Висновки

 

1. Туризм відповідає ознакам  соціального явища: він є елементом  соціальної реальності, визначає  себе у виконанні певних соціальних  функцій - задоволення потреб  у пізнанні, відпочинку та здійсненні  функцій релаксації, засвідчує при  цьому певні стани, зміни, взаємодію  і процеси в туристичній сфері.

 

2. Туризму притаманні сутнісні  ознаки соціального феномена -цілісність, системність, динамізм, суб'єктивно-опосередкований  характер. За змістом домінуючих  відносин суспільної сфери, до  якої належить туризм, він належить  до соціокультурних феноменів.

 

3. Соціокультурні характеристики  туризму можуть бути представлені  у трьох дискурсах: термінологічному, класифікаційному та структурно-функціональному.

 

4. Термінологічний дискурс  засвідчує поширення у сучасній  соціології розуміння туризму  як соціокультурного феномена.

 

5. Класифікаційний дискурс  засвідчує доцільність здійснення  класифікації туризму за такими  основними ознаками: мета подорожі, засіб пересування, інтенсивність  туристичного потоку, протяжність  подорожі у часі, характер організації  подорожі.

 

6. Структурно-функціональний  дискурс дозволяє зупинитись  на формуванні структури туризму  на базі суб'єктів - носіїв соціально-культурних  відносин у цій сфері: туристи,  туристичні групи, туристичні  організації, туристичні практики  і туристичні інститути.

 

7. До основних функцій  туризму доцільно віднести такі: пізнавальна, рекреаційна, спортивна,  розважальна, виховна, комунікативна.

 

2.3 Соціальний інститут  туризму: родові ознаки

 

Продовжуючи розгляд соціального  феномена "туризм", слід врахувати, що, як і будь-які соціальні організації, соціальні організації туризму, описані в попередній лекції, можуть у процесі свого розвитку набувати ознак соціального інституту. Отже, наступним має стати крок соціологічного вивчення туризму щодо наявності  в нього ознак соціологічного інституту.

 

Зазначимо, що термін "інститут" має кілька значень. У європейські  мови він прийшов з латинської: institution - установлення, пристрій. Згодом він набув два значення - вузьке технічне (назва спеціалізованих  наукових і навчальних закладів) і  широке соціальне (сукупність норм права  з певного кола суспільних відносин, наприклад інститут шлюбу, інститут дослідження). Соціологи, що запозичили це поняття в правознавців, надали йому нового значення.

 

У сучасній соціології соціальний інститут вважають пристосувальним  пристроєм суспільства, створеним  для задоволення його найважливіших  потреб і регульованим зводом соціальних норм. У рамках інститутів відбувається соціалізація людей (засвоєння культурних норм й освоєння соціальних ролей), народжуються нові покоління людей, добуваються засоби існування, наводиться порядок у суспільстві і відправляються духовні ритуали.

 

Аналізуючи, в яких значеннях  використовується поняття "соціальний інститут", учений виділяє чотири основні:

 

1. Інституції - це групи  осіб, покликані вирішувати справи, важливі для всієї спільноти,  виконувати публічні функції.  Наприклад, Рада з туризму є  інституцією як група людей,  обраних туристичними групами  і організаціями для управління  цією діяльністю в межах регіону.

 

2. Інституція - це форма  організації комплексу соціальних  дій, які виконуються деякими  членами групи від імені спільноти,  тобто в цьому розумінні не  члени Ради з туризму є інституцією,  а організація Ради, що надає  їй право діяльності і забезпечує  можливість репрезентувати туристичну  спільноту.