Лекции по "Социологии туризма"

 

Як бачимо, виходячи із визначення поняття "культура", цілком доречно  застосувати його щодо характеристики особливостей поведінки, свідомості та діяльності туристів у конкретній галузі суспільного життя - туристичній. Природно, що така культура має всі підстави називатись "туристичною культурою".

 

Для виявлення характерних  ознак туристичної культури необхідно  з'ясувати її місце в структурі  культури, порівняти з іншими структурними елементами культури.

 

Як відомо, культура поділяється  на матеріальну і духовну.

 

Матеріальна культура в соціології тлумачиться як частина загальної  системи культури, що включає всю  сферу матеріальної діяльності та її результатів.

 

Поділ культури на духовну  і матеріальну відповідає двом основним видам виробництва - матеріальному  й духовному. Як головна частина  матеріальної культури розглядаються  техніка, житло, предмети споживання, спосіб харчування, поселення й т.д., що в  їхній сукупності, розвитку й уживанні обумовлює певні форми життя, спосіб життя.

 

Отже, до матеріальної туристичної  культури слід віднести всю сукупність туристичних товарів матеріального  походження (туристський одяг, обладнання для подорожі та інше), виробничі  приміщення і техніку для випуску  цих товарів, ресторани, готелі, туристичні офіси і комплекси та інші елементи інфраструктури туризму.

 

Духовна культура - частина  загальної системи культури, що включає  духовну діяльність та її продукти. Духовна культура включає пізнання, моральність, виховання, освіту, право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію. Духовна  культура характеризує внутрішнє багатство  свідомості, ступінь розвиненості самої  людини.

 

Поза духовним життям, крім свідомої діяльності людей, культура взагалі  не існує, тому що жоден предмет не може бути включений у людську  практику без осмислення, без посередництва  яких-небудь духовних компонентів: знань, навичок, спеціально підготовленого сприйняття. Разом з тим духовна культура (ідеї, теорії, образи й т.д.) може існувати, зберігатися й передаватися головним чином у матеріальній формі - у  вигляді книг, картин і т.п. У культурі матерія постає у зміненому вигляді, в ній опредмечуються здатність  й сутнісні сили людини. Таким чином, протиставлення й поділ культури на матеріальну й духовну відносний, умовний, обидві вони утворюють єдність. Духовне й матеріальне в культурі не статичні, не існують окремо, а  виражаються одне через одне, існують  лише при переході одне в одне в  процесі соціальної діяльності людей.

 

Таким чином, духовна культура обіймає туристичні знання, систему  моральних норм і цінностей туристичної  спільноти, періодичні видання і  туристичну літературу, туристські пісні  і міфологію, традиції та звичаї, за якими відбувається туристське життя.

 

Описана типологія туристичної  культури є найбільш укрупненою. В  той же час сама культура класифікується більш диференційовано, за різними  критеріями. За галузями діяльності визначають: економічну, політичну, педагогічну, професійну та інші. За типами виділяють певні  національні та етнічні культури. За формами культури виділяють елітарну, народну і масову. Саме до масової  культури відносять феномен туризму.

 

Ще однією особливістю  туристичної культури є те, що її носіями, агентами, поширювачами є досить невелике співтовариство тих міських  інтелігентів, хто протягом багатьох років займається туризмом, перетворивши його на другу професію і в своєрідний спосіб життя. Саме в їхньому середовищі - досить згуртованому, стійкому, яке  відтворюється з покоління в  покоління - існують своєрідні пісні, мова спілкування, анекдоти й повір'я, а також інші жанри вербального  й речового фольклору, на які можна  натрапити тільки тут.

 

Туристичний рух виник  у 1950-ті роки, до 70-х розгорнувся на повну силу. Будучи спочатку рухом  в основному студентським, він  згодом перетворився на рух "інженерський". Той, хто починав молодим, давно  став дорослим, але не покинув улюбленого заняття. Наприкінці XX ст. з молодіжного  явища туристична субкультура стала  явищем дорослого покоління. Переважна  маса нинішніх туристів - люди віком  до 30 років.

 

Орга нізованими суб'єктами такої субкультури в радянські  часи виступали: а) туристична група  чисельністю від 8 до 15 чоловік, свого  роду первинний осередок субкультури; б) туристський клуб - об'єднання  за інтересами, добровільна аматорська організація туристів, де організовувалися й матеріально забезпечувалися  маршрути, зберігалися й передавалися традиції, пов'язані, наприклад, з обрядами присвяти.

 

Слід зазначити, що в літературі з туризмології подекуди перебільшується  локальний, дещо "закритий" характер туристичної культури, обмеженість  кількості її носіїв. Очевидно, мова має йти про різний рівень засвоєння  туристичної культури: з одного боку - агентами, фундаторами і пропагандистами  цієї культури (інструкторами, туристами  зі значним туристичним досвідом, авторами і дослідниками туристичного фольклору), а з іншого - людьми, які  долучаються до туризму як до вже  існуючої і сталої інституції дозвілля і пізнають туристичну культуру, навіть дотримуються інколи її настанов, підтримують  її цінності, коли це зручно і не обтяжливо. Якщо у першому рівні її носіями  є агенти туристичної культури, то другий рівень представлений пересічним, нерідко випадковим учасником туристичної  подорожі, туристична культура якого  носить фрагментарний, несистемний  характер.

 

Висновки

 

1. Туризм має всі сутнісні  ознаки соціального інституту:  мету діяльності, спрямовану на  задоволення рекреаційних і культурних  потреб великої соціальної спільноти  - туристів, сферу функцій для  досягнення цієї мети, засоби  й установи (як матеріальні, так  і символічні, ідеальні), легітимність  у суспільстві, традиції, цінності, санкції.

 

2. За класифікаційними  ознаками туризм має статус  неголовного соціального інституту,  що належить до двох головних: інститутів культури та економіки.

 

3. Методологічним підґрунтям  дослідження такого "гібридного" інституту є діяльнісний підхід  та категорія "виробництво", розуміння туристичної діяльності  як матеріальне і духовне виробництво  ("виробництво самої людини"). "Виробництво самої людини" в інституті туризму реалізується  через виробництво цінностей  туристичної культури, утвердження  туристичних звичаїв, традицій, обрядів,  поширення авторської туристської  пісні та міфології. Водночас  матеріальне виробництво в туризмі  здійснюється шляхом виготовлення  туристських товарів і розробки  туристичного продукту, їх представлення  і продажу на туристичному  ринку, а також споживання.

 

4. Як культурно-господарчий  соціальний інститут, туризм має  як господарські елементи ознаки  інституту виробництва, інституту  власності, інституту ринку і  інституту споживання щодо туристичних  товарів і послуг. А також реалізує  всі основні функції інституту  культури в контексті туристичної  культури: захисну, креативну, сигнікативну, нормативну, комунікативну та релаксаційну.

 

 Тема 3. Людина у сфері  туризму, особливості її поведінки

 

3.1 Людина як жива біопсихосоціальна  система

 

Місце та роль людини у сфері  туризму має розглядатись з методологічних позицій, які враховують два аспекти. З одного боку - це загальнотеоретичний  підхід до розуміння сутності людини у сучасній соціологи. Він є універсальним  безвідносно до сфери діяльності людини. З другого боку - це специфічні характеристики, обумовлені системою соціальних статусів і ролей у  сфері туризму та відповідними вимогами до людини як суб'єкта соціальної діяльності. Ця діяльність відбувається за двома  напрямами: виробництво і реалізація туристичних товарів та виробництво  і споживання туристичних послуг. Оскільки проблеми людини у виробничій сфері є предметом дослідження  соціології праці та економіки, то ми обмежимося дослідженням місця та ролі в туристичній сфері її головного  суб'єкта щодо споживання туристичних  товарів і послуг - туриста. Така позиція відповідає сучасним підходам в соціології туризму, що ґрунтуються  на розумінні як базового суб'єкта туристської, соціокультурної взаємодії туриста - людини, залученої до цього виду соціальної взаємодії. Саме людина є головним елементом, "цеглиною", з яких будуються будь-які соціальні відносини, зокрема соціокультурні, що виникають між людьми - суб'єктами діяльності у сфері туризму. Це вимагає поглибленої уваги до з'ясування сутності соціологічної категорії "людини" в її співвідно¬шенні і взаємодії з іншими категоріями і поняттями.

 

Слід зазначити, що роль і  місце категорії "людина" в  соціологічних науках ще не достатньо  досліджені, і це проявляється в  існуванні різних підходів до її вивчення і розуміння.

 

3.2 Турист: визначення і  соціально-демографічні характеристики

 

Словники дають чітке  обмеження щодо використання поняття "турист''. До цього поняття не входять: тимчасові робітники, транзитні  пасажири, які не залишають транзитний простір в аеропортах, військові, дипломати, іммігранти, потенційні іммігранти, кочівники, біженцітаін. Вони також  подорожують з країни в країну або в межах своєї країни, однак  у статистиці туризму не враховуються і не належать до категорії "турист".

 

Отже, найбільш поширеним  є таке визначення:

 

турист (лат. tornus - рух по колу; обертати) - громадянин, що відвідує країну (місце) тимчасового перебування  з оздоровчою, пізнавальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою  без здійснення оплачуваної діяльності в період від 24 годин до шести  місяців поспіль або здійснює не менше однієї ночівлі.

 

Це визначення увійшло  до законодавчої бази Росії (Закон "Про  основи туристичної діяльності в  РФ" від 3 грудня 1996 p., додаток №1).

 

Дещо розширене і в  той же час конкретизоване визначення туриста приводить М.Б. Біржаков. На його думку, турист-споживач туру, туристичного продукту або туристичних послуг - тимчасовий відвідувач місцевості, населеного пункту, території чи країни, незалежно  від громадянства, національності, статі, мови і релігії, що перебуває  в даній місцевості не менше ніж 24 години, але не більше шести місяців  протягом календарного року, або який перебуває поза місцем свого проживання в межах своєї країни і здійснює щонайменше одну ночівлю в колективному або індивідуальному засобі розміщення, що подорожує заради задоволення  або з пізнавальними, лікувальними, діловими цілями і не займається при  цьому діяльністю в місці тимчасового  перебування, оплачуваною з місцевого  джерела.

 

Російські соціологи В.І. Добреньков і А.І. Кравченко пропонують найбільш широке розуміння поняття "турист". Вони вважають, що турист - громадянин своєї або чужої країни, що оформив з туристичною фірмою юридичний договір на обслуговування протягом визначеного терміну або  від'їжджає в поїздку самостійно з метою ознайомлення, пізнавання чи розваги.

 

Як бачимо, в цьому визначенні обумовлені цілі поїздки.

 

Найбільш виважене визначення туриста подали українські туриз-мологи В.К. Федорченко та І.М. Мініч: " Турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож  у межах своєї країни або в  іншу країну з різною, не забороненою  законом країни перебування, метою  на термін від 24 годин до шести місяців  без здійснення будь-якої оплачуваної  діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебуван¬ня у  зазначений термін".

 

Вони ж пропонують певну  диференціацію туристів - на внутрішніх та іноземних:

 

турист внутрішній - особа, яка перебуває щонайменше одну ніч  у місці, яке відрізняється від  його звичайного середовища, але в  країні проживання; його основною метою  можуть бути:

 

* розваги, відпочинок; активний  спорт; відвідування друзів та  родичів;

 

* професійна зустріч; місія;  бізнес;

 

* навчання;

 

* паломництво;

 

* зміцнення здоров'я;

 

турист іноземний - особа, яка придбала тур, тимчасовий відвідувач, що здійснює подорож в іншу країну з метою відпочинку, лікування, вирішення  ділових питань, відвідання родичів, тобто з будь-якою метою за винятком діяльності, яка оплачується, при  умові перебування в іншій  країні не менше 24 год., але не більше одного року.

 

У російських джерелах розділяють поняття турист іноземний і турист міжнародний. Останній визначається як міжнародний відвідувач, який здійснює як мінімум одну ночівлю в колективному або індивідуальному засобі розміщення у країні, що відвідується.

 

До того ж вони виділяють  ще туриста індивідуального та туриста  транзитного.

 

Транзитний турист - це пасажир, що здійснює проміжну пересадку на авіарейсах, а також пасажир круїзного  пароплава або заліз ничного  поїзда, який перетинає територію  іноземної держави, шоб досягти  кінцевого пункту подорожі в іншій  державі.

 

Індивідуальний турист - той, хто здійснює туристичну поїздку  один, користуючись при бажанні послугами  туристичного сервісу.

 

Звичайно, така диференціація  поки що є незавершеною і може бути продовжена за критерієм співвідношення з видами туризму.

 

Важливими з соціологічного погляду є соціально-демографічні характеристики туриста. Так, М.Б. Біржаков виділяє серед них національність, вік, стать, наголошуючи при цьому  на особливості врахування цих характеристик  у туризмі.

 

Зокрема, національність туриста  має неоднозначне врахування. З одного боку, для індустрії гостинності  в цивілізованому суспільстві, для  цілей туризму - турист є інтернаціональним. Це положення закріплено у всіх міжнародних  конвенціях з туризму.

 

Турист як юридична категорія  для цілей туризму не має расової  належності (національності), і будь-яка  людина, як турист, враховується за громадянством, тобто татарин, башкир і єврей  у складі туристичної групи з  Росії, наприклад, в Іспанії вважатимуться  російськими туристами.

 

Індус і темношкірий мешканець  Великобританії, які прибули в  Росію у складі туристичної групи  з цієї країни, будуть однаково вважатись  англійцями. Якщо людина прожила в  даній країні менше, ніж 12 місяців, поїхала  з неї, але збирається повернутись  до неї в найближчі 12 місяців, то вона також належить до категорії  мешканців цієї країни.