Лекции по "Социологии туризма"

 

Важлива оцінка географічних та інших супутніх факторів при оцінці туристичного потенціалу ресурсів територій  регіонів. Географічні, природно-кліматичні, демографічні дані, тенденції та прогнози їх змін необхідні для ретельного міжрегіонального, регіонального та субрегіонального планування розвитку туризму, планування розвитку об'єктів  і туристичної індустрії.

 

Екологія як наука про  взаємовідносини людини з природою охоплює своїми науковими інтересами також сферу туризму.

 

За визначенням російського  дослідника туризму М.Б. Біржакова, екологія туристичної галузі розглядається  як наука про взаємовідносини  людського суспільства та його діяльності у сфері туризму та в навколишньому середовищі. Однією з характерних особливостей сучасного етапу розвитку суспільства є підвищення техногенних факторів забруднення навколишнього середовища, що в екстремальних ситуаціях призводить до екологічної кризи насамперед туристичних ресурсів. Загострення екологічної ситуації у світі давно вийшло за межі проблем окремих країн та регіонів, а застосовувані заходи не адекватні характеру та масштабам загрози Сьогодні насущним завданням є розробка нових підходів до вирішення завдань збереження природного середовища. Важливо розглянути такий підхід на базі комплексного рішення завдань у складних соціальних, економічних та екологічних системах.

 

Розглядаючи питання місця  туризму в процесі екологізації суспільного життя, необхідно розуміти сутність поняття екологічності  туризму.

 

Екологічність чи неекологічність  туризму визначається мірою та характером впливу індустрії туризму на навколишнє середовище, тобто на атмосферу, водні  ресурси, ґрунт, флору та фауну. Вплив, попри матеріальний характер, може бути також шумовим, електромагнітним, радіоактивним, хоча і всі останні  фактори мають матеріальну природу. Поняття екологічності туризму  також включає в себе конкретні  заходи щодо захисту та відновлення  навколишнього середовища.

 

Оскільки саме туристично-рекреаційні  ресурси є основним фактором успішного  розвитку туризму, в цілому негативний вплив підприємств даної сфери  значно нижчий, ніж у багатьох підприємств  інших галузей. З даного формулювання випливає, що під екологічністю туризму  варто розуміти весь спектр взаємовпливу даної індустрії та навколишнього  середовища в широкому розумінні.

 

Культурологія розглядає  туризм як важливу складову масової  культури. Десятки мільйонів людей  з усіх країн світу, принаймні  успішні й багаті, відвідують музеї, релігійні храми, середньовічні  замки, знайомляться на музичних фестивалях з останніми досягненнями візуального  мистецтва, закуповують величезну  кількість сувенірів, які відображають етнографічний характер відвідуваної країни в цілому чи даної місцевості, переїжджаючи з міста в місто, з країни в країну, з материка на материк. Можливість долучитися до оригіналів світового мистецтва  в країні їх перебування з'явилась  у людей лише в наші дні - завдяки  розвитку транспорту, індустрії туризму, інформаційних технологій, у зв'язку з більшою відкритістю державних  кордонів та прагненням землян ознайомитись з культурним різноманіттям планети, яку вони населяють.

 

Долучення під час подорожі до культурних артефактів - народних танців, художніх полотен чи архітектурних  споруд - за плату означає перетворення культури в товар (послугу), який споживають мільйони покупців. Комерціалізація  мистецтва має як негативний, так  і пози тивну сторону. Витвори  мистецтва в статусі комерційної  послуги чи товару - незмінний атрибут  сучасної масової культури, який свідчить про втрату ним ознаки оригінальності, унікальності, неповторності, властивої високій культурі. Культура для туристів, хай навіть і висока, - це вже культура для споживачів, чи споживацька культура (consumer culture).

 

Але це тільки один аспект справи. Культура, виставлена напоказ туристам, - це разом з тим культура для  інвестицій. Вона має визначену ціну, бізнес-план, бренд і всю притаманну ринковій економіці атрибутику. Комерціалізація  означає, що на кошти туристів матеріально  підтримуються, зберігаються, реставруються  та живуть традиційні промисли, етнографічні пам'ятки та народні традиції, які  без цього могли б загинути.

 

Туризм розглядається  як багатомірне соціокультурне та політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй  та людей, розширенню культурних контактів  та розвитку глобальної спільноти.

 

Отже, культурний ефект від  туризму виражається в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних та фізичних задатків. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації  історичних пам'яток, архітектурних  споруд, поліпшенню екології регіону, розвитку інфраструктури туризму, сервісних  служб (дороги, побутові послуги, кав'ярні, ресторани, парки розваг).

 

Крім того, туризм, особливо міжнародний, сприяє привнесенню туристами  із високоцивілізованих країн і  регіонів їх освітніх і культурних цінностей. Отже, відбувається латентне виконання туризмом освітньої функції  шляхом неформальної комунікації.

 

Представники антропології обгрунтовують необхідність виділення  окремої галузі знань - антропології туризму. Вони вважають, що виходячи з  того, що людиновимірність буття - це предмет  дослідження антропологічної історії, закономірність такого різновиду людської життєдіяльності як туризм має досліджувати відповідна дисципліна - антропологія туризму.

 

Дійсно, використання "людиновимірного" підходу до вивчення туризму дозволяє розглядати його як специфічний вид  життєдіяльності людини поряд з  деякими іншими, проте як такий, що спонукається не зовнішніми відносно людини обставинами, а внутрішніми, пов'язаними із її потребами та бажаннями. Певні спроби щодо використання цього  підходу вже можна побачити в  науковій літературі. фактично подібний підхід було використано і при  розробці Глобального етичного кодексу  туризму.

 

Отже, під антропологією  туризму слід розуміти філософську  теорію, яка розглядає туризм як різновид людської діяльності, активності, метою якої є задоволення потреб людини за рахунок здійснення не вимушеної  іншими чинниками подорожі.

 

Слід зазначити, що людиноцентричний підхід набуває дедалі ширшого визнання в психології і педагогіці.

 

Представники психологічної  галузі знань цілком виправдано вважають, що туризм у своїй суті є соціальним, психологічним феноменом. Туризм як частина значимої поведінки людини стосовно соціального контексту  вимагає рівня аналізу, відмінного від розглянутих раніше. Адже психологічні дослідження дозволяють не тільки визначити  різницю між людьми, але й по суті враховують особливості соціальної природи місць, в яких ці процеси  відбуваються.

 

Не можна не погодитись із М.Б. Біржаковим стосовно того, що без  вивчення і розуміння мотивації  бажань клієнта неможливо правильно  організувати тур і запропонувати  його на споживчому ринку, а головне - задовольнити бажання клієнта, забезпечивши йому позитивну гаму туристських  вражень та емоцій.

 

За таких обставин в  психологічній галузі знань виникла  потреба в концептуалізації галузевої  психології - психології туризму.

 

Психологія туризму, вважає український психолог О.М. Лукашевич, вивчає соціально-психологічні феномени в туризмі, їх вияв та формування в  особистості туриста, а також  у туристичній діяльності, соціально-психологічні особливості туристичної групи  та управління сферою туризму.

 

При цьому об'єктом вивчення є туризм як соціальний інститут, туристична діяльність як соціальний процес, особистість  туриста з характерними їй психічними властивостями, туристична група як Різновид соціальної групи та психологічні особливості управління сферою туризму.

 

Предметом вивчення психології туризму є турист - індивід з  властивими йому психологічними характеристиками та властивостями особистості, а  також психологічні особливості  туристичної діяльності як однієї з  форм активності людини.

 

Однак предмет вивчення психології туризму не вичерпується дослідженнями  тільки цієї категорії. її цікавить особистість  туриста в системі туризму  як соціального інституту, відповідно - турист як складова ланка цієї системи, з певними закономірностями поведінки  та діяльності, група туристів - з  властивими їй психологічними особливостями  взаємодії, управління туризмом - з  позицій вивчення психо¬логічних феноменів  управління у цій сфері.

 

В такому контексті предмет  вивчення психології туризму необхідно  розширити за рахунок вивчення дослідницького поля соціальної психології, яка розглядає  закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені фактом їх включення  в соціальні групи, а також  психологічні характеристики цих груп.

 

Таким чином, предметом вивчення психології туризму є закономірності поведінки, діяльності й спілкування  людей, зумовлені їх включенням в  соціальні туристичні групи, а також  психологічні характеристики цих груп.

 

Здійснивши аналіз предметного  поля соціально-гуманітарних наук, об'єктом  яких є туризм, слід зазначити недостатність  певного інтегруючого, світоглядного  знання, що розширило б розуміння  феномена туризму. Слід погодитись з  відомим українським філософом B.C. Пазенком, що вже названих іпостасей  туризму достатньо, щоб охарактеризувати туризм як складний багатоаспектний  соціальний феномен, і жодна соціогуманітарна наука не здатна повністю і вичерпно охарактеризувати його як предмет власних  досліджень.

 

Рефлексуючи туризм як духовне  й соціокультурне явище, як своєрідну  проекцію багатогранного буття людини, вираз її суспільної сутності, філософія  туризму здатна виконувати методологічну  функцію щодо інших наук про туризм, збагачуючись у своєму світоглядному  та антропологічному змісті їх науковими  узагальненнями. Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму  поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської соціальної філософії. В туризмології існує коло проблем, які аналізуються лише філософськими способами і  про які можна говорити насамперед мовою філософських понять, таких  як розвиток, істина, справедливість, свобода  і відповідальність.

Таким чином, розглянуті наукові  підходи щодо дослідження туризму  утворюють певну методологічну  базу, підґрунтя для виокремлення з їх предметного поля основних ідей, концепцій і парадигм щодо соціальної природи туризму, яка і є власне предметом галузевої соціологічної  теорії середнього рівня - соціології туризму.

 

1.6 Становлення соціології  туризму: основні теоретичні підходи

 

Дослідження джерельної бази з соціології засвідчують, що перші  роботи в галузі соціології туризму  з'явились у 50-х роках XX століття. На це посилається в своїх роботах  Гохен (1984). Зокрема, у своєму вивченні цієї галузі Гохен стверджує, що соціологічна обробка даних по туризму, яка  з'явилась у Німеччині в роботі фон Візе, згодом була продовжена Кнебелем (1960). В цей же період з'явились  перші роботи із соціології туризму  в англомовному світі. Джерела вказують на існування наприкінці 50-х - на початку 60-х років двох течій серед  прихильників соціологічної обробки  даних щодо туризму.

 

Одну з них складали критики, такі як Бурстин (1964), які змальовували туризм як уміло керований культурний дурман. Схожих поглядів дотримувались  у пізніших роботах Тернер, Аша (1975) та Чанга (1973).

 

До прихильників другої течії  належать Форстер (1964) та інші, Що намагались описувати туризм у соціологічних  вимірах без будь-яких ідеологічних інтерпретацій. Так, починаючи з  парадигми Д. Мак-Кеннела (1973,1976), було покладено початок соціологічно більш повному та плідному підходу  до вивчення даної галузі, в рамках якого він більше ніж будь-хто  інший прагнув відобразити туриста  як поверхового простачка, вводячи  туризм у контекст пошуку справжності.

 

Гохен також переконував, що робота з соціології туризму може бути розділена на чотири основні  спрямування: самі туристи, взаємодія  туристів з місцевим населенням, система  туризму і вплив туризму. В  той же час він зробив висновок, що соціології туризму не вдалось  об'єднати теорію з методом. Слід визнати, що певний прогрес у концептуалізації туристів і туризму є, але це було доведено шляхом схематичного емпіричного  дослідження. Хоча й проводилось  багато емпіричних досліджень, спостерігався  дефіцит теоретичного розуміння. Як наслідок, це часто закінчувалось  малодоцільними соціографічними даними чи недоведеною (несуттєвою) теоретичною  спекуляцією.

 

Оцінюючи більш пізні  періоди (1980-2000 pp.), російські соціологи  В.І. Добреньков та А.І. Кравченко вважають, що для зарубіжних робіт з соціології туризму цього часу характерна вузька спеціалізація, концентрація дослідників  на вузьких темах, докладному вивченні кожного питання. Так, канадський соціолог Р. Стеббінс (2000, 2002) досліджував ступінь  ризику в трьох видах екстремального туризму: альпінізм, каякінг та сноубординг. Американський дослідник П. Тарлоу (1990) спеціалізується в галузі туризму  і тероризму. Р. Гітельсон та Дж. Кромптон (1984) здійснюють порівняльні дослідження  первинних і вторинних туристів, що відвідали одну й ту ж країну.

 

Зрозуміло, що вузька спеціалізація  в соціологічних дослідженнях дозволяє виявити такі моменти в поведінці, установках та мотивації туристів, які без поглибленого наукового  пошуку, керуючись тільки здоровим глуздом та власним життєвим досвідом, зробити неможливо.

 

Разом з тим в останні  роки серед зарубіжних соціологів зростає  інтерес до загальнотеоретичних  проблем. Так, відомий фахівець із соціології туризму Д. Мак-Кеннел (1976) досліджує  туризм як дозвіллєву діяльність, а  Дж. Уррі (1990) вивчає стратифікаційні  та соціокультурні особливості світового  туризму.

 

Серед російських соціологічних  джерел привертають увагу теоретико-методологічні  дослідження у галузі соціології туризму В.О. Квартальнова (2002) та аналіз практики досліджень з соціології туризму  В.І. Добренькова та А.І. Кравченка (2007).