Лекции по "Социологии туризма"

 

3. Інституція-комплекс установ  і знарядь діяльності, що дають  змогу деяким членам групи  виконувати публічні функції,  спрямовані на задоволення потреб  і регулювання поведінки цілої  групи. У цьому значенні для  Ради з туризму як інституції  істотні такі засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інституцією.

 

4. Інституція - певна соціальна  роль деяких осіб, особливо важлива  для життєдіяльності групи. Наприклад,  соціальна роль голови Ради  з туризму, членів її президії, технічного персоналу тощо.

 

Основний компонент соціального  інституту включає системи установ, в яких певні люди, обрані членами  групи, отримують повноваження щодо виконання певних суспільних і безособових  функцій задля задоволення існуючих індивідуальних і суспільних потреб і заради регулювання поведінки  інших членів групи. До загальної  характеристики соціальних інститутів в соціології, як правило, відносять:

 

- групу людей, що виконує  суспільні функції;

 

- організаційні форми  комплексу функцій, що виконуються  деякими членами від імені  інших;

 

- сукупність матеріальних  установ і засобів діяльності, що дають змогу виконувати  суспільні функції.

 

Крім того, всі авто¬ри  визнають можливість виконання соціальним інститутом певних функцій.

 

Переходячи до розгляду функцій  соціального інституту, слід зазначити, що саме функціональну складову його основного компонента слід вважати  найважливішою для розуміння  соціального інституту. Значущість впливу інститутів ґрунтується на двох фундаментальних функціях:

 

а) на тому, що з їхньою допомогою  задовольняються потреби, а це означає, що інститути стосуються засобів  задоволення потреб, окреслюють їхній  вид, якість тощо;

 

б) на тому, що інститути регулюють  діяльність, заохочують очікувану поведінку  і здійснюють репресії стосовно неочікуваної.

 

Стосовно першої функції, то в туризмі за її допомогою задовольняється  одна із найважливіших життєзберігаючих (вітальних) потреб, а саме - рекреаційна, для відновлення та зберігання життєвих сил і здоров'я людей. Крім того, завдяки туризму задовольняється  потреба людей, що займаються туризмом, яку можна охарактеризувати як адаптивно-пізнавальну, реалізація якої розширює орієнтацію людини в світі.

 

За другою функцією туризм регулює залучення і організацію  туристів до туристичних подорожей, здійснює управління туристичними організаціями, туристичною діяльністю та туристичною  поведінкою.

 

До цих ґрунтовних функцій  додається те, що вони забезпечують плинність суспільного життя  і здійснюють інтеграцію намірів, дій  та стосунків між індивідами.

 

Аналіз практики функціонування туризму підтверджує притаманність  йому всього переліку функцій соціального  інституту, а отже, наявність підстав  для розгляду туризму як соціального  інституту.

 

Отже, туризм, як і кожен  інститут, володіє такими складовими елементами, що мають більш-менш оформлений вигляд залежно від типу інституту. Він має свою мету (ширше - функцію), тобто коло питань, охоплених своєю  діяльністю. Далі він визначає коло функцій, передбачених для рішення  цих питань. Іноді можна говорити про визначені соціальні ролі в рамках цього інституту. Для  досягнення мети інститут має в розпорядженні  засоби й установи. Це можуть бути засоби матеріальні, символічні чи ідеальні. Нарешті, інститути мають у своєму розпорядженні визначені санкції  як щодо осіб, які виконують інституціолізовані функції, так і щодо осіб, які є  об'єктом цих дій.

 

Таким чином, туризмові за його природою потенційно притаманні всі сутнісні характеристики і функції  соціального інституту. Однак міра реального прояву цих ознак і  функцій переважно залежить від  природних та суспільних умов конкретної країни на певному етапі її розвитку.

 

2.4 Туризм як господарчий  і культурний соціальний інститут

 

Виявлення наявності у  соціального феномена туризму родових  ознак соціального інституту  дає підстави для визнання його соціальним інститутом, тобто для внесення до класу явищ, яким ці родові ознаки притаманні. Однак місце туризму серед  інших інститутів вимагає подальшого дослідження та уточнення. Йтиметься  про зіставлення туризму з  класифікаційними ознаками тих чи інших  видів соціальних інститутів, що грунтується  на різних критеріях.

 

Так, за рівнем формалізації соціальні інститути поділяються  на неформальні і формальні.

 

Ознаками неформального  інституту є незафіксованість його функцій, методів та засобів у  формальних правилах, гарантованих більш  широкою групою (наприклад, інститут тіньової економіки за часів Радянського  Союзу).

 

У формальному інституті  всі його сутнісні ознаки - обсяг  і спрямованість функцій, засоби і методи дії, організаційна структура  та інше-чітко регулюються нормативно-законодавчою базою (наприклад, інститут президентства).

 

Як бачимо, за сукупністю сутнісних ознак туризм належить до формальних соціальних інститутів, що регулюються нормативно-законодавчою базою: законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів  та іншими нормативними документами.

 

Аналіз соціологічних  джерел засвідчує увагу до дослідження  інституту культури та її структурних  елементів. До спеціальних інститутів культури, що організовують створення  духовних цінностей, зараховують науку, літературу, театр та ін., а до тих, що організовують поширення таких  цінностей, - школи, вищі навчальні заклади, культурно-просвітницькі навчальні  заклади, бібліотеки, музеї та ін. Як бачимо, в такій структуралізації інститутів не знайшлось місця для  туризму.

 

Водночас дослідження  інституту культури в сучасній соціології ще не визначили місця і ролі туризму  як інституту з ознаками культури, що вимагає продовження пошуку і  розробки методології для його соціологічного дослідження.

 

Визначення нами як головної для дослідження інституту туризму  категорії "виробництво" дає підстави для звернення до методології  дослідження економічних інститутів, що організовують виробництво матеріальних благ, щоб, спираючись на метод аналогії, дослідити інститут, дотичний до "виробництва  самої людини", зважаючи при цьому, що і самі туристичні організації  займаються частково виробництвом матеріальних благ - туристичних товарів і послуг.

 

Наступний для розгляду економічний  інститут - інститут виробництва, який здійснює організацію праці та управління трудовою діяльністю, спираючись на систему  організаційно-управлінських соціальних організацій і структур. До засобів  реалізації мети належать засоби виробництва - фабрики, заводи, науково-дослідні і  проектні інститути та установи.

 

Ознаки інституту виробництва  притаманні і феноменові туризму, в  якому також здійснюється трудова  діяльність щодо виробництва туристичних  товарів і надання туристичних  послуг. Управління цією діяльністю здійснюється системою організаційно-управлінських  організацій, а засобами реалізації туристичної місії слугують як виробничі  підприємства - для виготовлення туристичних  товарів, так і установи та організації - для надання туристичних послуг.

 

Туризму, як інституту виробництва, притаманні також система стимулів та санкцій як щодо учасників виробничого  процесу, так і стосовно тих, хто  здійснює інституалізаційні функції  з продукування туристичних послуг.

 

Туризм, як інститут виробництва, реалізує потреби значної частини  населення - у туристичних товарах  та послугах, а для значних соціальних груп, залучених до процесу виробництва, - щодо задоволення потреб у роботі і заробітку. Ці групи мають різні  соціальні статуси і віповідні  соціальні ролі: робітники і роботодавці, управлінці і виконавці, підприємці, службовці, спеціалісти та ін.

 

Туризм, як інститут виробництва, має за мету забезпечення матеріальних і духовних ресурсів для задоволення  життєвих потреб людей у предметах  ужитку, релаксації, засобах виробництва.

 

Здійснюється ця мета через  виконання виробництвом головної функції - діяльності щодо виготовлення сукупності туристичних промислових товарів  і послуг, а також техніки, обладнання та інших засобів виробництва  для випуску цих товарів.

 

Ще однією важливою функцією туризму як інституту виробництва  є його соціалізаційна функція в  процесі праці. У процесі праці  людина навчається отримувати і передавати інформацію, реагувати на тиск ззовні і вирішувати конфліктні ситуації, дозувати власні зусилля і зображати  наполегливу працю, встановлювати  зв'язки і напрацьовувати авторитет. У цьому процесі виявляється  когнітивний елемент, пов'язаний з  отриманням нових навичок і пізнанням  предметної сторони світу, а також  естетичний елемент, що виражається  в наданні продукту деякої закінченої форми. Праця є обміном діяльністю в найширшому значенні слова. І навіть індивідуальна праця втілює інтерналізовані  норми, вироблені під час такого обміну. Праця - це школа соціалізації, у якій проходить вагома частина  всього нашого життя. І поряд із виробництвом продуктів і послуг праця виступає як виробництво і відтворення  самоїлюдини.

 

Складність наступного елементу туризму як економічного інституту - інституту ринку - полягає в тім, що він тільки починає досліджуватися соціологами, мало описаний в соціологічній  літературі, хоча з'явилися перші  вітчизняні роботи з соціології ринку.

 

Ось одне із соціологічних  визначень: ринок - це сукупність структурно пов'язаних продавців і покупців певного товару (товарної групи), діяльність яких регулюється певними правилами  і концепціями контролю, які поділяє  більшість учасників.

 

Як бачимо із визначення, соціологія туризму досліджує насампе¬ред  наявність структурних та національних елементів ринку в галузі туризму, а також їхній зв'язок з діями  учасників ринкових відносин.

 

В соціології до складу елементів, що утворюють ринок, зараховують:

 

* склад учасників ринку  (продавців і покупців);

 

* склад товарів (товарної  групи), які учасники виробляють  і обмінюють;

 

* структурні елементи, що  виражають стійкі форми організації  і зв'язки між учасниками ринку;

 

* інституціональні елементи (формальні і неформальні), що  обмежують і стимулюють поведінку  учасників ринку;

 

* концепції контролю, що  регулюють формування ділових  стратегій учасників ринку.

 

Як бачимо, феноменові туризму  притаманні всі основні елементи ринку. Дійсно, є продавці і покупці  туристичних товарів і послуг, є певний асортимент цих товарів  і послуг, що утворює туристичну товарну групу, існують туристичні фірми, агенції і виробництва, що забезпечують сталі зв'язки між учасниками ринку туристичних товарів і  послуг. Ці зв'язки регламентуються  законодавством, нормами і приписами, що регулюють поведінку учасників  ринку, визначають ділові стратегії  ринкової поведінки, виконання яких контролюється на інституційному рівні.

 

Основною функцією інституту  ринку є діяльність із забезпечення та здійснення процесу обміну між  учасниками ринку.

 

Для здійснення цієї функції  інститут ринку туристичних товарів  і послуг має відповідні засоби - ресурси (форми капіталу) та організації (підприємства та бізнес), а також  ділові зв'язки (стратегічні альянси, ділові мережі та ділові асоціації).

 

Як і будь-який формальний інститут, ринок туристичних товарів  і послуг регулюється щодо обсягу функцій, засобів та методів діяльність такими інституціональними елементами:

 

* правами власності (претензії  на ресурси і доходи);

 

* управлінськими схемами  (функціональна інтеграція, організаційно-правова  інтеграція та фінансова інтеграція);

 

* правилами обміну (підбір  партнерів, підписання контрактів, підтримка контактів).

 

Таким чином, ринок туристичних  товарів і послуг виступає одним  з механізмів регуляції господарчої  діяльності туризму як культурно-господарчого інституту.

 

Одним з господарчих інститутів, що регулює економічну діяльність в  галузі туризму, є інститут споживання.

 

Соціологічний підхід до споживання базується на розгляді його як соціального  феномена, тобто у зв'язку із соціальною структурою, типом суспільства, функціями  споживання у соціальній системі. Окрема увага в соціології при вивченні споживання приділяється потребам, механізмам їхнього виникнення і задоволення.

 

Спираючись на соціологічні джерела, можна дати таке визначення: споживання - це процес задоволення  біологічних потреб (в їжі, теплі  тощо), а також соціальних, зокрема  духовних, потреб людини, включаючи  потребу в ідентифікації себе із соціальною групою шляхом використання товарів.

 

Переходячи до визначення споживання в галузі туризму, слід зазначити, що це процес задоволення потреб двох рівнів: біологічних орієнтацій цих  потреб (у додатковій інформації щодо особистої орієнтації в світовому  просторі) в поєднанні з соціальними  потребами, зокрема в ідентифікації  себе з групою туристичних уподобань, що займають різні соціальні позиції  в суспільстві - від групи елітного туризму до групи масового туризму.

 

Розглядаючи туризм як культурне  явище, зазначимо насамперед, що йтиметься  про виробництво духовне, спрямоване на формування і розвиток духовної культури суспільства і особистості.

 

При цьому під культурою  в соціології розуміють специфічний  спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, що представлена в  продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм та засад, у духовних цінностях, у  сукупності ставлення людей до природи, одне до одного та до самих себе. Культура характеризує також особливості  поведінки, свідомості і діяльності людей у конкретних галузях суспільного  життя.