Лекции по "Социологии туризма"

Суттєвим внеском у  розвиток теоретичних засад соціології туризму є аналіз основних концепцій  в соціології туризму, запропонований В.О. Квартальновим, який запропонував розглядати теоретичні засади цієї галузі соціології в рамках чотирьох основних концепцій: 1) конфлікт і критичні погляди; 2) функціоналізм; 3) погляди М. Вебера; 4) формалізм, феноменологія та етнометодологія.

 

1. Конфлікт і критичні  погляди

 

Головна ідея цієї концепції  полягає в наявності конфлікту  між індустрією туризму, формалізованої і зорієнтованої на виробництво  туристичних послуг як товару масової  культури, - з одного боку, і зростаючими  потребами туристів у якісних  культурних послугах релаксаційного і  пізнавального характеру.

 

Дійсно, в туризмі існує  потенційна напруга між індустрією та клієнтами, між чисто рутинним веденням справ та якістю очікуваного  туристського досвіду. Критичні теорії відмічають цю невідповідність. Вони вказують на суперечність між рутинною індустрією та несподіваними бажаннями її клієнтів, аж до послідовності запропонованих розваг.

 

Одним із проявів цього  конфлікту є розуміння туризму  як "гостинності, перетвореної на джерело  прибутку". Соціальний обмін між  господарями і гостями, заснований на принципах таланту приймати гостей, сьогодні широко замінюється економічним  обміном та мотивом отримання  прибутку, часто приховуваним за маскою приязні чи навіть послужливості.

 

Конфлікт навколо теоретичного усвідомлення туризму набуває міжнародного значення із залученням теорій залежності та світової системи. Оскільки сучасний туризм розвивається у величезний міжнародний  комплекс авіаліній, готелів, турагентств, транспортних компаній та ін., існує  нібито зростаюча влада з боку центру (головні індустріальні компанії, звідки беруться туристи) над периферією (менш розвинуті туристичні центри).

 

Таким чином, з'являється  синдром залежності. Туризм визначається як форма імперіалізму чи панування  метрополій в неоколоніальних районах, де місцеві жителі, особливо в країнах  третього світу, постійно експлуатуються.

 

За таких обставин в  межах теорії конфлікту наростають критичні підходи до аналізу туризму  і його соціальних наслідків.

 

Разом з тим цей підхід має певні обмеження, його можна  критикувати за однобічність та детермінізм, а також ігнорування динаміки туристичної системи та розбіжностей у ній.

 

2. Функціоиалістська концепція

 

Головна ідея цієї концепції  полягає в розгляді туризму як соціальної системи з притаманними їй певними соціальними функціями. При цьому акцент менше робиться на зростанні та змінах і більше - на взаємозалежності різних підсистем  та їх впливові на все. Цілі та завдання визначаються походженням від головної системи цінностей, яка надає  змісту окремим її частинам.

 

У деяких працях наголошується  на близькості потреб у психології з функціоналістичною конструкцією, оскільки потреби можуть бути ієрархічно організовані та мати тенденцію до того, щоб бути задоволеними у відповідності  з пріоритетом. Власне потреби можуть розглядатись як такі, що мають специфічні функції. Так, Мао та Жарвіс (1981) говорять про такі соціопсихологічні потреби  як допитливість та ризик, які потребують задоволення до відновлення рівноваги  в особистішій системі. Інші подібним чином розглядають розважальні "мотиви".

 

Те ж стосується й досліджень, спрямованих на задоволення попиту, які пробують змінити статистичні  розбіжності між очікуваннями туристів та реальністю обраних ними місць  для подорожі. Функціоналістичні  погляди особливо властиві маркетинговому підходу до аналізу туризму та його продуктів, оскільки зовнішнє оформлення може бути перевірене на здатність  задовольняти виявлені (чи створені) потреби  людей.

 

У той же час цей підхід також має певні обмеження. Адже функціоналістичний підхід, який показує, як працює система туризму, не може розкрити більш глибокі фактори, що складають дану систему та створюють  її динаміку. Отже, даний підхід необхідно  поєднати з іншими для отримання  більш повної картини досліджуваної  реальності.

 

3. Мотиваційна концепція  (за М. Вебером)

 

Головна ідея цієї концепції  полягає в тому, що соціологічне розуміння туризму як соціального  феномену відбувається через пізнання мотивації дій туристів, що обирають той чи інший маршрут.

 

Саме М. Вебер був першим соціологом, який чітко сформулював  думку про те, що зміст, а отже й мотивація лежать в основі всього соціологічного розуміння. Кілька дослідників, які вивчали туризм, дійшли висновку, що розуміння туристської мотивації  міститься в серцевині феномена. Більш того, розуміння його важливих факторів, які спонукають особистість  до подорожі, передусім змушують замислитись  про вибір місця подорожі та вплив  відвідувачів на суспільство господарів.

 

Поширеність цієї концепції  в сучасній соціології туризму В.О. Квартальное демонструє, розглядаючи  деякі варіації цієї концепції в  роботах зарубіжних авторів.

 

Так, Ландберг (1980), підкреслюючи важливість відповіді на питання, чому люди подорожують, у той же час  визнає, що більшого поступу у відповіді  на це питання не було, і скаржиться на відсутність ґрунтовної теорії людської мотивації, на якій може базуватись вивчення туризму.

 

За Пірсом, така теорія все  ще перебуває на початковій стадії свого розвитку. Навіть теорія самореалізації та компетенції не має обмежень, виходячи з того, що туристи схильні  відгукуватись про проведену  відпустку схвально й без обговорень.

 

У зв'язку з цим Данн (1981) припускає, що необхідно було б підібрати  також термінологію для досліджень з туризму. Він також вказує на методологічні труднощі в переконанні  туристів порозмірковувати про істинні  мотиви подорожі.

 

Окрім нарису Бартера (1984) в "Blue Guide" ("Блакитний путівник"), де йдеться про швейцарську протестантську мораль та її пуританське пізнання світу, деякі письменники розвинули  концепцію Вебера з протестантської  етики стосовно туризму.

 

Ще один, крім розглянутого, багатообіцяючий напрям досліджень був визначений аналізом робочої  етики, проведеним Вебером. У зв'язку з цим було б можливо не тільки робити мотиваційну різницю між  тими, хто "працює" в туризмі (здійснює виснажливі прогулянки з путівником у руках з одного місця на інше), і тими, хто грає заради "задоволення", але також і досліджувати різницю  між "сучасним" (протестантського спрямування) і "постсучасним" (антипротестантським) ставленням до туризму.

 

4. Формалізм, феноменологія  та етнометодологія

 

Ця концепція поєднує  декілька основних ідей. По-перше, це ідея Г. Зіммеля (соціологічний формалізм) щодо вивчення туризму через концепцію "чужого". По-друге, це ідея Шютца  (соціологічна феноменологія) щодо розгляду туризму через категорії "знайоме" і "незнайоме". По-третє, ідея символічного інтеракціонізму щодо "Я" та "Мені".

 

Спільним для всіх трьох  ідей можна вважати протиставлення двох традицій, що визначають поведінку  людини-туриста, - принципу пведінки у  відповідності з усталеними очікуваннями з боку суспільства та принципу автономії, згідно з яким людина приймає чи відкидає соціальні оцінки ситуації іншими.

 

1.7 Інституалізація соціології  туризму

 

Звертаючись до поняття "інституалізація", варто спиратись на класичну роботу П. Бергера та Т. Лукмана "Соціальне  конструювання реальності", в  якій зміст інституту та інституалізації  визначають таким чином: "Інституалізація  має місце всюди, де здійснюється взаємна типізація узвичаєних дій  діячами різного роду. Іншими словами, будь-яка подібна типізація є  інститутом. Типізації узвичаєних дій, що складають інститути, завжди розділяються; вони доступні для розуміння всіх членів певної соціальної групи, і сам  інститут типізує як індивідуальних діячів, так і індивідуальні дії". Саме поняття "інституалізація" містить  розуміння становлення інституту  як історичного процесу. Вона розглядається, з одного боку, як конституювання соціальних інститутів, з другого - як загальна організація і впорядкування  соціальних процесів, явищ тощо. Поряд  з цим інститути є продуктами людської діяльності, які сприймаються як зовнішня об'єктивна реальність. "З огляду генези суспільних інститутів вони є інституалізацією тих форм поведінки індивідів, які організовані в систему взаємодії кожного  окремого індивіда з усіма іншими. Ця система поведінки (взаємодії') індивідів  як певної соціальної цілісності, як суспільства  в процесі інституалізації втрачає  безпосередній зв'язок з її творцями і набуває значення, актуальність якого поширюється на наступні покоління."

 

Отже, інституалізація галузевої  соціології - соціології туризму -розумітиметься в подальшому як процес виокремлення усієї галузі знань з предметного  поля загальної соціології; набуття  нею атрибутивних характеристик  автономної науки шляхом підтвердження  їх соціологічними дослідженнями; легітимація  її в такому статусі через апробацію  на наукових конференціях та в наукових публікаціях, а також шляхом організаційних дій щодо утворення асоціацій, що об'єднують фахівців із цієї дисципліни, підготовки професійних кадрів зі спеціальності "соціологія туризму".

 

Звернено увагу також  на важливу умову виникнення процесу  інституалізації - появу соціальної потреби певної спільноти людей, на задоволення якої буде спрямована інституалізація.

 

Розглянемо протікання процесу  інституалізації соціології туризму  як галузі соціологічних знань крізь  призму набуття нею означених  виїде атрибутивних характеристик.

 

1. Виникнення потреби світової  соціологічної спільноти у виокремленні  соціології туризму можна віднести  до 50-х років XIX століття. Обумовлено  її виникнення бурхливим розвитком  туристичної галузі у світі,  який для управління цим процесом  потребував об'єктивної соціальної  інформації, яка б відображала  специфіку цієї соціальної сфери,  тенденції її функціонування  і розвитку. Отримати таку інформацію  від соціологічних досліджень  представників інших галузевих  теорій стало важко. Отже, актуалізувалась  потреба соціологічних спільнот  країн з найбільш розвиненою  сферою туризму в започаткуванні  певної галузевої соціології - соціології  туризму.

 

2. Цей процес знайшов  відображення у появі значної  кількості публікацій соціологічного  забарвлення з проблем туризму  (Гохен, фон Візе, Кнебель - у  Німеччині, Аш, Тернер, Чанг, Мак-Кеннел, Уррі та ін. - в англомовних  країнах). У Росії та Україні  цей процес почався дещо пізніше  (кінець 90-х - початок 2000-х pp.) через  відставання розвитку туризму,  передовсім міжнародного, в цих  країнах (М.Б. Біржаков, В.І. Добреньков, В.О. Квартальное та ін. - в Росії,  С.В. Горський, М.П. Лукашевич, B.C. Пазенок,  В.К. Федорченко, Ю.І. Яковенко  та ін. - в Україні).

 

Як за кордоном, так і  в Україні видається чимало спеціалізованих  журналів, присвячених туризму, в  тому числі й Journal of Travel Research, Journal of Travel &Tourism Marketing, Annals of Tourism Research, Tourism Recreation Research, Sociologi of Sport Journal, SOSOL-Sociologi of Sport Online, Journal of Popular Culture, Tourist Studies: An Intertnational Journal, "Туризм: практика, проблемы, перспективы", ''Українська туристична газета", "Карпати, Туризм, Відпочинок, Мандри", "Туризм и курортное дело", "Магазин  Путешествий", "Турінформ", "Вояж и отдых", "Туризм в Україні", "Гостинничный бизнес", "Україна  туристична" та ін.

 

3. Спеціальність і галузь  соціологічних знань "соціологія  туризму набули певної легітимності  під час проведення міжнародних  та республіканських науково-практичних  конференцій. Зокрема, активно  здійснюється ця діяльність у  сучасній Україні.

 

4. Відбувається організаційне  об'єднання фахівців-соціологів, що  досліджують проблеми соціології  туризму. Значного прогресу ця  світова тенденція набула в  Україні. 2002 року був створений  Дослідницький комітет з проблем  соціології туризму Соціологічної  асоціації України. Того ж року  почав функціонувати Науково-дослідний  центр Державної туристичної  адміністрації України.

 

5. Створюється система  професійної підготовки фахівців  із соціології туризму. В зарубіжних  вузах ця дисципліна викладається  з 1970-х років. Так, у переліку  предметів на вибір Вищої школи  туризму "Euroaula" (Іспанія) зазначено  "соціологію туризму та відпочинку". Як дослідницька сфера та галузь  викладання, соціологія туризму,  відпочинку та спорту міститься  в структурі багатьох вузів  Америки та Західної Європи.

 

В Україні підготовка фахівців за спеціальністю "Соціологія туризму" поки що не проводиться, хоча в ряді вищих навчальних закладів ведуться методичні розробки щодо введення таких  курсів у навчальний процес.

 

Таким чином, інституалізація  наукової галузі "соціологія туризму" відбувається в світі і в Україні  за всіма напрямами, хоча в Україні  цей процес перебуває на початковому  етапі.

 

Висновки

 

1. В історії становлення  соціології туризму виділяють  два етапи: період накопичення  ідей про соціальний характер  феномена туризму в суміжних  соціально-гуманітарних науках: історії,  антропології, географії, екології, економіці, культурології, психології  та філософії. Наявні в цих  науках підходи утворюють певну  методологічну базу, підґрунтя для  виокремлення з їх предметного  поля концепцій і парадигм  щодо соціальної природи туризму,  які і є власне предметом  соціології туризму.

 

2. Другий етап становлення  соціології туризму починається  з 50-х років XX століття публікацією  робіт німецьких дослідників  фон Візе та Кнебеля. На цьому  етапі соціологія туризму починає  розвиватись на соціологічній  основі, застосовуючи соціологічні  теорії та методи для дослідження  сфери туризму.

 

3. Становлення туризму  на другому етапі відбувалось  на засадах таких основних  концепцій: конфліктологічної, функціональної, мотиваційної, а також феноменологічної, формалістичної та етномето-дологічної.