Лекции по "Социологии туризма"

 

З другого боку, згідно з  традиціями міжнародного туризму, при  розміщенні до туриста однієї групи  ніколи не підселяють туриста з іншої  групи і тим паче з іншої  країни.

 

Для багатьох випадків організації  обслуговування необхідно знати  національність туриста для урахування його звичайного образу поведінки, звичок, традицій гігієни, харчування.

 

Однак в багатьох документах при здійсненні формальностей, наприклад  при розміщенні в готелі, перетинанні  кордону і т. ін., вимагається зазначення національності, вказаної в паспорті турита. Деякі країни з політичних міркувань встановлюють тимчасові  обмеження на в'їзд до країни за расовою (національною) ознакою.

 

В туризмі дотримуються принципу соціальної рівності туристів також  за ознакою статі - тобто стосовно туризму чолові ки і жінки рівні. Однак на практиці це не зовсім так. Ряд країн обмежують або достатньо  суворо регулюють в'їзд одиноких молодих жінок за імміграційними нормами, цей же порядок стосується туристів.

 

Врахування (а не дискримінація) статевих ознак перш за все має  місце при розміщенні туристів. Згідно із загальноприйнятими нормами, за виключенням  подружніх пар і сімей, а також  індивідів, які висловили окреме побажання, туристів розміщують за ознакою  статі. Такий же принцип прийнятий  в міжнародних залізничних перевезеннях, де є жіночі і чоловічі купе, причому  дитина в розумінні статі досягає  відмінності з установленого  віку, наприклад з 12 років.

 

Якщо туристична поїздка  передбачає великі фізичні навантаження, слід програму будувати з урахуванням  її регулювання адекватно можливостям  учасників. В окремих випадках вимагають  висновку лікаря, що дозволяє здійснити  туристичну подорож, яка вимагає  значних фізичних навантажень.

 

Обмеження за статтю щодо певних видів туризму чи його окремих  об'єктів можуть бути викликані певними  релігійними чи моральними традиціями. Так, у чоловічий монастир, відкритий  для відвідування туристами як об'єкт  туристського відвідування, туристам жіночої статі доступ зазвичай обмежений  або зовсім не дозволений, а для  туристів чоловічої статі є обмеження  при відвідуванні жіночого монастиря. При організації туризму релігійні  обмеження враховують щодо одягу, поведінки  туристів, харчування, дотримання або  участі в культових обрядах, постах. Наприклад, вимоги до поведінки та одягу  для європейських жінок при відвідуванні Ірану настільки суворі, що практично  зводять туризм до нуля.

 

Вік людини також має певне  диференційне значення щодо здійснення туризму. Для мети туризму і статистики виділяють такі вікові категорії:

0-2 роки інфант (немовля)

 

3-12років дитина

 

14-18 років школяр

 

18-25 років молодь

 

18-25/26/28 років студенти

 

26-44 роки дорослі

 

45-64 роки дорослі

 

65 років і старше пенсіонери.

 

У плануванні туризму вік  є важливим для оцінки вибору активності способу і виду туризму і як економічна категорія, що характеризує залежність або самостійність подорожуючого. Інфанти і діти молодшого віку подорожують обов'язково у складі родини, вони абсолютно залежні в  прийнятті рішень і залежні економічно. Школярі вже можуть подорожувати як у складі сім'ї, так і у складі туристичних груп, однак мають  обмежену економічну самостійність, при  здійсненні подорожі без батьків  їм необхідно мати доручення на супроводжуючу  особу, наприклад вчителя, або супроводжуючого  керівника групи, опікуна. Молодь переважно  не є заможною групою щодо наявності  коштів, але самостійна в прийнятті  рішень і активності в здійсненні подорожей.

 

Люди віком понад тридцяти років здійснюють подорож у складі сім'ї або з дітьми. Туристи  середнього і старшого віку незалежні  економічно, але частіше обирають менш активні способи відпочинку. Люди старшого покоління економічно незалежні і активні, відпочивають частіше без дітей. Автобусним турам  надає перевагу більш молодий  контингент туристів, ніж круїзним турам. Останні - більш вартісні і  менш активні по рухомості, а розмірений і спокійний відпочинок більше до вподоби туристам старшого покоління.

 

Певне значення для організації  туризму мають релігійні уподобання туристів. Це обумовлено, з одного боку, тим, що більше ніж 90% об'єктів туристської  зацікавленості так чи інакше пов'язані  з культом або релігією, що мають  місце в теперішньому часі або  вже втратили своє значення чи є  забутими. Це культурно-історичні цінності і загальнолюдський спадок. Наприклад, у Парижі більше 45% об'єктів туристської зацікавленості пов'язані з християнством.

 

З другого боку, будь-яке  відвідування святих місць, храмів, інших  культових об'єктів і споруд, що перебувають під егідою діючої конфесії чи секти та в їх володінні, перед  включенням в програму туру повинно  бути узгоджено з керівництвом цієї релігійної спільноти, встановлено  порядок відвідування об'єкта туристами, час відвідування, що не заважає  обрядам, або порядок присутності  на обрядах. Зазвичай монастирі, храми  та інші культові споруди доступні для відвідування туристами, а спілки і секти, що володіють ними, охоче  впускають туристів з економічного погляду - задля отримання плати  за подібне відвідування. Вони встановлюють певні правила для відвідувачів, зокрема щодо одягу, поведінки, проведення фотозйомок, пропозиції власного екскурсовода та ін.

 

У той же час, належність до якої-небудь релігійної конфесії не є  перешкодою для здійснення туризму. Турист повинен знати та поважати місцеві закони і звичаї. Це не зобов'язує його виконувати обряд, дотримуватися  і приєднуватися до тієї чи іншої  релігії або культу, за винятком випадків, коли це є метою подорожі, наприклад паломництво. Якщо туристу  з релігійних міркувань духовних сил для поваги бракує, то слід відмовитись  від відвідування культових об'єктів  даної місцевості чи країни.

 

За міжнародними нормами  турист має право проводити без  перешкод релігійні обряди і молитви, якщо це не заважає іншим туристам і не порушує місцевих правил і  правил перебування в готелі та інших  громадських місцях.

 

3.3 Людина в туристичній  сфері: типи, статуси і ролі

 

Під поняттям "структура  особистості" в соціології зазвичай розуміють сукупність статусно-рольових характеристик людини. В сучасних соціологічних джерелах окреслилось  два підходи до аналізу соціологічної  структури особистості - нормативний  і функціональний.

 

Суть нормативного підходу  полягає в тому, що він допомагає  віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати  в ідеалі. Серед нормативних елементів  особистості такими є світогляд, духовне багатство, висока мораль.

 

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає  виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб'єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу, у соціологічній  структурі особистості можна  виділити три основні елементи: 1) соціальний статус; 2) соціальну роль; 3) спрямованість особистості.

 

Обидва підходи доцільно залучити до дослідження структури  особистості туриста.

 

При цьому соціальний статус визначається у соціології як становище  індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної  системи ознаками. У найзагальнішому  розумінні соціальний статус особистості  в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом.

 

Розрізняють такі види статусу:

 

1) природжений (соціальне  походження, стать, національність, раса);

 

2) набутий (освіта, кваліфікація). Крім того, соціальний статус  може бути офіційним або неофіційним.  Офіційний має, як правило,  офіційну основу - реальний внесок  індивіда у розвиток суспільства  (праця інженера, вчителя). Втім, як  свідчить досвід, часто неофіційний  статус оцінюється певними категоріями  людей вище, ніж офіційний.

 

Соціальна роль. Зважаючи на соціальний статус, людина як член суспільства  виконує ту чи іншу роль. Соціальна  роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує відповідні функції.

 

Виконуючи ті чи інші соціальні  ролі в суспільстві, індивід має  можливість одні з них вибирати вільно (роль матері, батька, жінки, чоловіка), інші йому дано незалежно від його волі і бажання (національність, раса). Із соціальною роллю, як правило, пов'язують певні права та обов'язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а  й від можливостей і якості його самого.

 

Зокрема, у сфері туризму, в тій її частині, що пов'язана  з виробництвом та споживанням туристичних  послуг, доцільно виділяти дві основні  групи соціальних ролей у відповідності  до соціальних статусів, яким ці ролі притаманні, - турист (мандрівник) та організатор {менеджер) туристичної діяльності.

 

Для туриста зміст, характер і наповнення соціальної ролі обумовлено як змістом і характером туристичних  послуг того чи іншого виду обраного виду туризму, так і можливостями самого туриста (фізичними, матеріальними  та ін.) здійснити цю подорож.

 

Для організатора (менеджера) туристичної діяльності соціальна  роль визначається як професійним статусом (місцем роботи в системі туризму), так і можливостями (професійними і особистими) зайняти ту чи іншу посаду в ієрархії управлінської, організаторської та виконавчої туристичної діяльності.

 

Зрозуміло, що рольові вимоги і можливості їх суб'єктів не завжди збігаються. Між різноманітними соціальними  ролями, що їх виконує індивід, можуть виникати внутрішні або міжрольові конфлікти.

 

Для вивчення сукупності соціальних ролей, які виконує в суспільстві  особистість, використовують два основних поняття:

 

* спосіб життя як відображення  соціального в індивідуальному;

 

* стиль життя як відображення  індивідуального в соціальному.  Рольова інтерпретація особистості  - корисний інструмент пізнання  і формування її соціальних  якостей.

 

Спрямованість особистості. У загальному вигляді спрямованість  особистості розкриває її ставлення  до навколишньої дійсності і самої  себе. Український соціолог В. Хмелько  виділяє три складові соціальної спрямованості особистості:

 

1) ідейно-політична, яка  містить у собі різні сторони  суб'єктивного ставлення людини  до певних ідеологій, класів, націй,  держав, правових систем, мікросоціальних  груп, спільнот і соціальних організацій;

 

2) соціально-культурна, тобто  ставлення до праці, інших видів  неполітичної діяльності, їхніх  безпосередніх умов, сім'ї, до  інших нечисленних соціальних  груп;

 

3) моральна, що включає  соціальні орієнтації, які відображають  суб'єктивне ставлення людини  до інших людей і до себе.

 

У своїх безпосередніх  проявах спрямованість особистості  виступає щодо інших людей як сукупність особистих якостей індивіда, які  характеризують його потреби, інтереси, прагнення, ідеали, переконання, цінності тощо.

 

Таким чином, соціологічна структура  особистості туриста є сукупністю стійких зв'язків між елементами у процесі становлення, діяльності і спілкування людей як суспільної істоти.

 

Висновки

 

1. В розумінні сутності  людини соціологія враховує такі  основні концепції: біологізаторську, соціологізаторську, біосоціальну.

 

2. Серед біосоціальних  підходів до розуміння людини  соціологія туризму спирається  на концепцію людини як живої  біопсихосоціаль-ної багаторівневої  системи (І.І. Хоміч). При такому  підході людина виступає носієм  особистіших характеристик, а  отже, соціологія туризму головним  об'єктом дослідження визначає  людину-туриста, що є носієм  статусних характеристик особистості  туриста.

 

3. Методологічною базою  дослідження особистості туриста  і менеджера туризму є такі  соціологічні концепції і теорії  особистості: марксистська теорія  особистості, теорія "дзеркального "Я", теорія ролей, теорія  установки, теорія референтної  групи, теорія інтегрального синтезу,  парадигма, що грунтується на  екоантропоцентричній та семюсоціо-психологічній  концепціях соціального пізнання (Т.М. Дрідзе).

 

4. Серед існуючих в літературі  визначень поняття "турист" найбільш соціологічно спрямованим  є визначення, яке подали В.К.  Федорченко та І.М. Мініч, згідно  з яким турист (мандрівник) розуміється  як особа, що здійснює подорож  у межах своєї країни або  в іншу країну з різною, не  забороненою законом країни перебування,  метою на термін від 24 годин  до шести місяців без здійснення  будь-якої оплачуваної діяльності  та із зобов'язанням залишити  країну або місце перебування  у зазначений термін.

 

5. До основних соціально-демографічних  характеристик туриста відносять:  вік, стать, національність, освіту, релігійні уподобання.

 

6. При аналізі соціологічної  структури особистості туриста  доцільно використовувати як  нормативний підхід (світогляд, духовне  багатство, висока мораль), так  і функціональний підхід (соціальний  статус, соціальна роль, спрямованість  особистості).

 

7. Соціальні ролі у сфері  туризму об'єднані в дві основні  групи: діоди із соціальним  статусом "турист" та із соціальним  статусом "менеджер туризму".