Лекции по "Социологии туризма"

 

Із позицій теорії соціального  управління як цілісного конкретного  явища з властивими йому закономірностями управління розглядається як функція  організованих систем різної природи (біологічних, технічних, соціальних), завдяки якій зберігається їхня структурна визначеність, підтримується режим  діяльності, реалізується програма чи свідомо поставлена мета. Управління туризмом вивчається як вид соціального  управління, який характеризується ієрархічною  структурою розподілу влади, її значною  централізацією та використанням переважно  нормативного підходу при впливі на членів організації.

 

Однак управління в даній  сфері включає в себе і управління туризмом як соціальним процесом, пов'язаним з підтриманням рівня, темпів росту  будь-яких соціальних процесів та явищ в межах допустимого та бажаного. В цьому випадку управління туризмом носить опосередкований характер через  конструювання та налагодження відповідних  економічних, правових, організаційних та інших механізмів.

 

Зазначимо, що більш глибоко  і конкретно основні поняття  і категорії соціології туризму  будуть розглянуті у відповідних  розділах курсу лекцій.

 

Окремий розділ буде також  присвячений методології соціологічного дослідження сфери туризму.

 

Висновки.

 

1. Соціологія туризму - це галузева соціологічна теорія  середнього рівня, яка притаманними  їй соціологічними методами досліджує  соціальний феномен туризму в  сукупності його проявів: туристичної  діяльності і поведінки, туристичних  груп і організацій, соціальних  систем і соціального інституту  туризму.

 

2. Об'єктом соціології  туризму є сфера туризму як  соціетальна система певним чином  організованих і самоорганізованих  туристів, туристичних груп і  організацій, що взаємодіють у  формі туристичної діяльності  і туристичної поведінки, обумовлюючи  функціонування і розвиток цієї  сфери, тенденції і процеси,  що в ній відбуваються.

 

3. Предметом соціології  туризму є соціальні відносини,  які виникають у туристичній  сфері суспільного життя і  відображають неоднакові соціальні  позиції в ньому людей різних  соціальних статусів, соціальних  груп та спільнот, соціальних  організацій та інститутів.

 

4. Головними функціями  соціології туризму є пізнавальна,  практична, теоретична, описова,  інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична, ідеологічна і соціалізаційна.

 

5. Соціологія туризму оперує  поняттями і категоріями двох  видів: загальносоціологічними і  специфічно галузевими для дослідження  туристичної сфери.

 

До першого виду належать соціологічні категорії, які умовно поділяють на два типи: методологічні  та процедурні. До методологічних належать категорії, які розкривають сутність соціальних зв'язків (соціальні системи, інститут, організація, контроль, дія, відносини, сфера); зміст соціальних спільнот (суспільство, спільнота, клас, прошарок, група, особистість); сутність соціальних процесів (соціальні адаптація, мобільність, інтеграція, конфлікт, дезорганізація, соціалізація); сутність соціального  розвитку (соціальний прогрес, рух, дія, діяльність, розвиток, інновація); характер використання соціологічних знань  у практиці суспільного життя (соціальне  проектування, прогнозування, планування, технології). Процедурні категорії  відображають особливості збору, аналізу  й обробки соціальної інформації, організації соціологічних досліджень і обробки їх результатів (соціологічне дослідження, методологія, методика і  техніка дослідження, соціологічний  вимір і його прийоми, емпірична  інтерпретація понять, програма і  технології дослідження та ін.).

 

Всі ці категорії першої групи  зберігають своє значення на всіх рівнях соціологічного знання, в тому числі  і в соціології туризму.

 

До другого виду належать туризм, турист, туристична група, туристична організація, туристична діяльність, туристична поведінка, управління туризмом.

 

1.5 Соціологічні ідеї туризму  в сумісних соціально-гуманітарних  науках

 

Соціологія туризму, як будь-яка  галузь знань, проходить у своєму розвитку певні етапи. Спочатку ідеї та концепції певної науки виникають  і розвиваються в межах інших  наук, близьких за об'єктом дослідження. Так було і при виокремленні науки  соціології, для якої характерні два  основні етапи розвитку - донауковий і науковий. Донауковий етап (його ще називають протосоціологічним) якраз  і охоплює зародження і визрівання соціологічних ідей в лоні інших  наук - філософії, економіки, психології та ін., які на той час були усталеними галузями наукових знань з розвинутими  методами дослідження.

 

На схожому етапі становлення  перебуває і соціологія туризму, об'єкт якої - туризм як суспільний феномен - під різним кутом зору досліджується  сумісними науками.

 

На правомірності таких  методологічних підходів наголошують, зокрема, представники історичної науки.

 

Аналізуючи історичний шлях людства, дослідники з цієї проблематики намагаються дати відповідь: коли, на якому етапі з'явилося таке суспільне  явище, як туризм, що можна вважати  початком його існування.

 

В контексті цього актуальним є питання, чи був туризм у давні  часи.

 

Адже передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку  давнину.

 

1. Утворення перших держав  Стародавнього світу (І тисячоліття  до н.е.) сприяло розвитку культурного  обміну і торговельних зв'язків  між народами, що, в свою чергу,  потребувало достовірних і докладних  даних про країни, їх населення  та звичаї.

 

Відомо, що перші подорожі здійснювались ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з  релігійними цілями.

 

Ще за 3 тис. років до н.е. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н.е., римляни подорожували на кораблях, у колісницях, на конях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни  подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваб¬лювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські "туристи" цікавилися місцевою історією і релігією, відвідували грецькі  храми в Афінах. Достовірно відомо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували  Єгипет, щоб побачити піраміди.

 

І в період Середньовіччя  мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали  їх долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима.

 

Своєрідним "туризмом" можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у  ХІ-ХШ ст. Адже десятки тисяч європейців ознайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей. Великі географічні відкриття  середини XV-XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населяють, їх життя, побут, культуру.

 

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції.

 

З часом подорожі набували і оздоровчих цілей. Ще французький  філософ Жан-Жак Руссо у 60-х  роках XVII ст., викладаючи свої погляди  на виховання в романі "Еміль", наголошував на необхідності подорожей, організованих походів з метою  фізичного вдосконалення молоді. А наприкінці XVIII ст. туристичні подорожі стали складовою виховного процесу  в багатьох школах та в інших навчальних закладах країн Західної Європи.

 

Однак ці перші мандрівки  та подорожі, які здійснювали в  давнину, не можуть вважатися туристичними. Бо в основі цих подорожей лежали, насамперед, економічні й політичні  цілі, а не бажання відпочинку й  культурного пізнання. Так, торговці шукали нові ринки збуту для своїх  товарів, військові виконували завойовницьку  місію, паломниками рухала мета розповсюдження своєї релігії та поклоніння святим місцям і т. ін. Тому лише поодинокі  випадки тогочасних мандрівок можна  розглядати як початок туризму за метою та організаційною формою здійснення. Для прикладу можна навести практику супроводження груп паломників, яка  існувала у середні віки.

 

Таким чином, стосовно стародавніх  часів історії слід визначити  окремі мандрівки і подорожі лише як прообраз майбутнього туризму, зокрема  його пізнавального призначення. Але  не більше. У своєму сучасному вигляді  туризм, на думку більшості дослідників-істо риків, виник і сформувався в  середині XIX ст. Початком туризму вважають діяльність англійського підприємця Т. Кука, який зорганізував декілька екскурсій  і подорожей спочатку всередині  країни, а потім, 1855 року, здійснив і  першу закордонну поїздку в Париж  на Всесвітню виставку. Подібна діяльність набуває поширення і в інших  країнах Європи, де виникають туристичні організації - клуби, товариства. Вони розробляють туристичні маршрути, дбають про забезпечення туристів місцями  відпочинку, сервісом під час подорожей. Таким чином, туризм виокремлюється в окрему галузь суспільної культури і діяльності. Найбільш інтенсивний  розвиток туризму припадає на другу  половину XX ст., коли він стає нормою повсякденного життя сотень мільйонів  людей на планеті та отримує гучний титул "феномена XX століття".

 

З огляду на вищезазначене, в  процесі формування туризму, як суспільного  явища слід виділяти два основні  етапи.

 

Перший - умовно можна назвати  як підготовчий етап - "прототуризм". Він займає хронологічно великий  період - від найдавніших часів  до середини XIX ст. На цьому етапі  закладалися тільки підвалини майбутнього  туризму у вигляді подорожей  і мандрівок, які не мали масового характеру і не переслідували  суто туристичні цілі.

 

Другий - умовно можна назвати  як власне туристичний етап, тобто  це період безпосереднього формування і розвитку туризму як специфічного виду суспільно-економічної і соціально-культурної діяльності. Хронологічно це припадає на період з середини XIX ст. до сьогодення.

 

Отже, завдяки історичним дослідженням туризму визначились  критерії, за якими виправдано виділяти туризм з прототуризму, - це розуміння  його як соціокультурної діяльності самого туриста та діяльності соціальних організацій щодо забезпечення цікавості  і потреби у відпочинку туриста.

 

Крім того, методологічно  виправданим є те, що історія туризму  в Україні досліджується і  викладається в контексті загального процесу становлення та еволюції світового туризму, що охоплює всі  історичні епохи - від рабовласницького суспільства до сучасної цивілізації.

 

Значення географічних досліджень соціології туризму полягає в  тому, що географічні експедиції не тільки відкривали нові території, а  отже, і нові можливості для їх відвідування туристами. Адже описи і звіти  про географічні експедиції містять  у собі також відомості про  соціокультурні характеристики тих  чи інших земель, можливості для  пізнання та відпочинку. При цьому  визначались обсяги можливих інвестицій у туристичну галузь, планувались  туристичні потоки і, врешті-решт, можливості зайнятості населення та прибутків  від туризму.

 

Зазначимо, що дві останні  категорії - зайнятість населення та прибутки від туризму - є також  центральними проблемами економіки  туризму.

 

Дійсно, туризм - формація і  категорія економічна. Це багатогранна економічна діяльність як організаторів  турів, так і власне спожи¬вачів  туризму-туристів. Кожний етап розвитку світового і національного туризму  характеризується особливими рисами і  показниками активності всіх учасників.

 

Кожен туристичний район, кожна країна, кожне місто й  місцевість прагнуть раціонально використовувати  наявні туристичні ресурси для отримання  туристичних вигод та прибутків. Однак зробити це непросто навіть при великому бажанні. В кожній країні свої політичні норми та напрямки розвитку економіки і багатогранних  традицій суспільства. Для залучення  туристів навіть на винятково цікаві об'єкти і події необхідна туристична індустрія та інфраструктура, здатна надати туристам необхідний рівень обслуговування, безпеку, гармонійне задоволення туристського інтересу і потреб.

 

Для реалізації ідеї залучення  туристичних потоків багатоаспектно та старанно вивчаються й оцінюються власне туристичні ресурси та їх потенціал, особливості й потенціал об'єктів  туристичної індустрії, демографічні характеристики груп населення, потенційні можливості затребуваності цих ресурсів і, зрештою, прогноз туристичних  потоків та їх регулювання, а також  і необхідне планування розвитку сегментів індустрії, що їх забезпечують. Не варто забувати і проблему місцевого  населення, яке повинно бути здатним  прийняти іноземних туристів. Адже туристи різних країн, незважаючи на значну спільність характерів і цілей  споживання туристичного продукту, мають  і суттєві відмінності. Суть таких  відмінностей криється у звичному для  них способі життя та відпочинку, глибині інформації та ознайомлення з туристичними ресурсами, знанні історії, здатності об'єктивно сприймати  реальність та гармонійно використовувати  наявні в туристичному центрі туристичні ресурси і можливості.

 

Для ефективного використання туристичних ресурсів для прийому  туристів варто старанно вивчити  спосіб їхнього життя, особливості  національного характеру, рівень підготовки та можливість адекватно¬го сприйняття об'єкта туристичного інтересу. Всі  ці показники і характеристики враховуються при проектуванні туристичного продукту, об'єму та рівня послуг, текстів  екскурсій та ін.

 

Сьогодні найбільш поширена форма дослідження - збір офіційної  статистики в'їзду і виїзду туристів у туристичні центри та регіони, спеціальні дослідження туристичних потоків, способів пересування, потреб туристів та їх платоспроможності, інші характеристики потенційного ринку споживання, зокрема  сприйняття туристичних ресурсів та іншого аналізу туристичної діяльності, і, головне, прибутковості туризму  для даного регіону. В значній  частині такі дослідження проводяться  соціологами та маркетологами туристичних  центрів і використовуються при  формуванні стратегічних та оперативних  планів розвитку туристичних регіонів і центрів.