Лекции по "Социологии туризма"

 

Дослідження малих груп, зокрема  туристичних, засвідчує, що в центрі кожної малої групи більш-менш чітко  визначається лідер - най-впливовіший  член групи, який організовує її діяльність, спрямовану на досягнення спільних цілей. Лідер (англ. leader - провідник, ведучий, керівник) - наділений найбільшим ціннісним  потенціалом індивід, який має найбільший вплив у групі. Лідер - виразник групових інтересів та оціночних суджень, доглядач норм, прийнятих у цій  групі. Він може висуватися зсередини - з-поміж об'єднаних рівних членів групи, а може домінувати з самого початку, збираючи групу довкола  себе.

 

При сприятливих стосунках  у туристичній групі вплив  одного з таких лідерів може бути визнаний більшістю учасників, і  тоді в групі з'являється спільний лідер. Це може бути постійний лідер, який зберігає свої позиції незалежно  від того, чим займається група. Іноді  на кожний вид діяльності висувається  свій - ситуаційний лідер. Наприклад, на марші задає темп, обирає шлях один турист, бівачними роботами диригує  другий, увечері біля вогнища задає  тон третій і т.д.

 

Виділяють кілька типів лідера: в залежності від змісту діяльності {натхненник і виконавець), характеру  діяльності (універсальний та ситуаційний), спрямованості діяльності (емоційний  і діловий), ставлення до офіційного керівника (позитивний і негативний), відповідності формальним повноваженням  і ступеню впливу (формальний і  неформальний).

 

У туризмології використовується також типологія в залежності від характеру, стилю діяльності лідера. Розрізняють типи стилів за ознакою переваги особистих чи групових способів впливу на підлеглих.

 

Авторитарний стиль (директивний, імперативний): лідер сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє головним чином  наказом, розпорядженням, які не підлягають обговоренню. Авторитарне керівництво  має різні форми:

 

* патріархальне: всі "члени  родини" повинні слухатися лідера, а він вважає інших такими, що не "доросли" до прийняття  рішень. Але це його "діти", про  яких він, звісно, повинен піклуватись;

 

* автократичне: більш властиве  установам (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво  здійснює апарат через підлеглі  інстанції, які опосередковано  проводять рішення автократа  (самодержця), залишаючись підлеглими  йому;

 

* бюрократичне: домінує деперсоналізація (людина - лише носій регламентованих  функцій), керівники всіх рівнів  посідають своє місце в структурі  інстанцій і мають право на  виконання даних їм повноважень.  Системі регулювання підкоряються  і керівництво, і підлеглі (предметна  компетентність);

 

* харизматичне (харизма - милість Бога): за лідером визнаються  видатні, особливі якості, а тому  він може забажати будь-якої  жертви від підлеглих і не  зобов'язаний про них піклуватись.

 

Демократичне керівництво (кооперативне, колективне): лідер мобілізує  групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію, організовує  систематичний обмін інформацією, думками, на підлеглих впливає переконаннями, порадами, аргументами.

 

Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до підлеглих, головні засоби впливу - прохання, інформація.

 

Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу на підлеглих, уникання прийняти рішення, невтручання та потурання підлеглим ("роби як знаєш").

 

В туристичних групах найчастіше вирізняється два типи лідерства: авторитарний і демократичний.

 

Авторитарний лідер помітний у групі одразу. Він домінує  над іншими членами, впевнений у  собі, користується беззаперечним авторитетом. Його поважають, ним захоплюються. Такий  лідер не завжди зважає на чужу думку  і навіть не цікавиться нею. Але все  це можливе тільки в певних межах, поки його діяльність іде на користь  групі, а група сама приймає і  підтримує таку систему відносин. Інакше мала група розпадається, тому що належність до неї, як і підлеглість  лідеру, утворюються значною мірою  на добровільних засадах.

 

Інакше виглядає діяльність демократичного лідера. Розпізнати його в групі не так просто. Трапляється  навіть, що він сам не знає про  свої функції лідера і не визнає їх за собою. Демократичний лідер  не видає готових рішень, ніколи сам не апелює до власного авторитету, не подавляє чужу ініціативу. Навпаки, він сприяє найвищій активності кожного  члена групи, а сам переважно маніпулює їх пропозиціями і думками. Зрештою, самі ці пропозиції і думки здебільшого виявляються результатом тактовного, непомітного впливу лідера на групу.

 

Таким чином, суть авторитарного  лідерства полягає в підкоренні активності кожного єдиній волі лідера і - заради цього - в підкоренні чи обмеженні  особистої ініціативи, нівелюванні  індивідуальних особливостей. Сутність демократичного лідерства зводиться  до гармонійного об'єднання зусиль кожного і - заради цього - до максимального  розвитку особистої ініціативи, до найповнішого вираження індивідуальності.

 

Переваги демократичного лідерства очевидні. Однак трапляються  випадки, коли демократичне лідерство (в чистому виді) виявляється неефективним. Так, у критичній ситуації, коли нема часу і умов для роздумів і дебатів, може виявитись необхідною безумовна  віра і повне підкорення людині, яка взяла на себе керування діями  інших. Лідер же демократичного типу може не володіти високим особистим  авторитетом. Йому іноді не вистачає рішучості, впевненості в собі, волі та енергії. Демократичне лідерство  ефективне лише при достатньо  високому рівні розвитку членів групи.

 

Як вважають багато вітчизняних  та зарубіжних дослідників, оптимальним  варіантом є поєднання кількох  типів лідерства в пропорціях, які відповідали б ситуації, вдачі  самого лідера та конкретному складу групи.

 

Поняття "лідерство" відрізняється  від близького йому поняття "керівництво". Якщо лідерство - соціально-психологічний  процес впливу на формально рівних людей, то керівництво - юридично регламентований, адміністративно-правовий процес організації  та контролю формально нерівних (підлеглих) людей. Лідерство - один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід чи частина соціальної групи  виконує роль лідера та об'єднує, спрямовує  дії всієї групи, яка очікує, приймає  та підтримує його дії.

Слід зазначити, що в сучасній туризмології не достатньо чітко  розділяються ці поняття, зокрема розуміння  їх суб'єктів - лідера і керівника. Так, в одному з туризмологічних довідників поняття "турлідер" трактується  як керівник туристичної групи. Це може бути професійний груповод, представник  туристичної організації (туроператор), який комплектує туристичну групу.

 

Турлідером зазвичай є  працівник туристичної фірми, який добре знає маршрут, звичаї та умови  туризму в країні турпоїздки. Він  представляє інтереси спрямовуючої турфірми під час поїздки, допомагає  туристам вирішити складні питання, контролює виконання турпоїздки та якість обслуговування тощо.

 

Відповідно, існують певні  відмінності щодо характеристик  суб'єктів лідерства (лідер) та керівництва (керівник):

 

1) керівник зазвичай призначається  офіційно, а лідер висувається  стихійно;

 

2) керівнику надаються  законом певні права та обов'язки, алідер може їх не мати;

 

3) керівник наділений певною  системою офіційно встановлених  санкцій, використовуючи які,  він може впливати на підлеглих,  а лідеру ці санкції не надані;

 

4) керівник представляє  свою групу в зовнішній сфері  відносин, лідер же у сфері  своєї активності, обмеженій здебільшого  внутрігруповими відносинами;

 

5) керівник, на відміну  від лідера, відповідає перед  законом за стан справ у  групі.

 

Виходячи з функціональних та психологічних відмінностей між  керівником та лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають свій відбиток на гармонію життя та діяльності групи.

 

1. Лідер і керівник - різні  особи, які не знаходять спільних  точок взаємодії (не в одній  "упряжці"). Ця ситуація не  буде сприяти успішній діяльності  групи і гармонізації міжособистісних  відносин.

 

2. Лідер і керівник - різні  особи, які на основі взаємоповаги  та компромісів знаходять точки  взаємодії. Така група може  працювати успішно, і в ній  пануватиме певний "дух" співпраці  та суперництва. І все ж за  такої розстановки сил можливий  певний нахил групового корабля  вправо чи вліво. Якщо група  виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером та  керівником, то, висловлюючись образно, "цей корабель не затоне, а  плистиме вперед".

 

3. Лідер і керівник - в  одній особі. В цьому випадку  група працюватиме як одна  команда, віддана своєму капітану, тобто найбільш ефективно з  погляду діяльності і найбільш  гармонійно стосовно людських  стосунків.

 

Таким чином, завдання керівника  групи - поєднати в собі якості лідера і офіційного керівника для досягнення поставлених цілей.

 

Успіх чи невдача керівництва  в кожному випадку залежить від  того, чи зуміє керівник закріпити  за собою позицію лідера групи. Якщо цього не станеться, то, можливо, йому все ж вдасться керувати групою, але таке керівництво буде формальним. Позицію лідера тоді займе хтось  інший.

 

2.4 Конфлікти в туристичній  групі

 

Загалом під конфліктом у  соціології розуміється зіткнення  протилежних інтересів, цілей, позицій  або поглядів суб'єктів соціальної взаємодії (індивідів, соціальних груп, суспільства тощо). Соціальний конфлікт завжди пов'язаний з усвідомленням  людьми протиріч своїх інтересів  як членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб'єктів. Загострення цих протиріч часто  породжують соціальні конфлікти, які  протікають у відкритій або закритій формі.

 

Аналіз показує, що соціальні  протиріччя пронизують усі сфери  суспільного життя - економічну, політичну, соціальну, духовну тощо. Загострення  тих чи інших соціальних протиріч створює певні "зони кризи". Криза  виявляється у різкому посиленні  соціальної напруженості, яка нерідко  переростає у конфлікт.

 

Більшість соціологів схильна  вважати, що існування сучасного  суспільства без конфліктів неможливо, оскільки конфлікт є невід'ємною  частиною життєдіяльності людей, а  також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соціальні  відносини більш динамічними  і мобільними. Адже звичні норми  поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли їх, з дивною рішучістю часто відкидаються ними без усякого жалю. Під впливом  конфліктів суспільство може перетворюватися. Чим сильніший соціальний конфлікт, тим помітніший його вплив на перебіг  соціальних процесів і темпи їх здійснення. Цей вплив відбувається через  функції соціального конфлікту.

 

На думку американського соціолога Л. Козера, основними функціями  соціального конфлікту є:

 

1) утворення соціальних  груп і підтримка їхньої цілісності  і меж;

 

2) встановлення і підтримка  відносної стабільності внутрішньо-групових  і міжгрупових відносин;

 

3) створення і підтримка  балансу інтересів між протиборчими  сторонами;

 

4) стимулювання дій щодо  створення нових форм соціального  контролю;

 

5) створення нових соціальних  інститутів;

 

6) одержання інформації  про навколишнє середовище (точніше  - про соціальну реальність, її  позитивні й негативні сторони);

 

7) соціалізація та адаптація  конкретних індивідів.

 

Нерідко функції конфлікту  об'єднуються за ознаками наслідку впливу - на "позитивні" та "негативні". Зокрема; туризмолог В.О. Квартальнов  виділяє "плюс-наслідки" конфлікту: причетність більшості групи  до вирішення конфлікту, зростання  згуртованості, оздоровлення психологічного клімату, прискорення наступних  рішень, відділення симптомів від  причин конфлікту, висвітлення прихованих проблем, виявлення творчого потенціалу життя групи.

 

До "мінус-наслідків "конфлікту  він відносить: психологічну напругу, образ "ворога" в опонентів, групування навколо попередніх цінностей, послаблену взаємодію між сторонами конфлікту, наростання ворожнечі ("перемога" стає важливішою, ніж вирішення проблеми), порушення комунікативних зв'язків.

 

За схожими критеріями здійснюється типологія конфліктів. Відповідно до цього виділяють два  типи конфліктів: функціональний та дисфункціональний. Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефективності функціонування будь-якої організаційної системи. І навпаки, конфлікт вважається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження особистої задоволеності  працівників, групового співробітництва  та ефективності функціонування організаційної системи.

 

Конфлікти можна класифікувати  також залежно від суб'єктів  і зон розбіжностей. Це найпоширеніша  нині класифікація конфліктів, яка  охоплює такі їх види:

 

1. Особистісний конфлікт  охоплює такі конфлікти, що  відбуваються, так би мовити, усередині  особистості, на рівні її індивідуальної  свідомості. Цей тип конфлікту  не відповідає визначенню, поданому  вище. Однак його потенційні дисфункціональні  наслідки аналогічні наслідкам  інших типів конфлікту. Він  може набрати різної форми:

 

а) рольового конфлікту, який виникає, коли до індивіда висуваються  суперечливі вимоги з приводу  того, яким має бути результат його роботи;

 

б) внутрішньоособистісного  конфлікту, який може також виникнути  в результаті того, що виробничі  вимоги не узгоджуються із особистими потребами або цінностями людини.

 

2. Міжособистісний конфлікт - це розбіжності між двома  чи більше людьми однієї або  кількох соціальних груп. До них  можуть приєднуватись також окремі  особи, що не утворюють групи.  Цей тип конфлікту, можливо,  найпоширеніший. Міжособистісний конфлікт  може також проявлятися і як  зіткнення індивідів з різними  рисами характеру, поглядами,  цінностями.